Трудові ресурси
Трудові ресурси — частина населення країни, здатна за своїми психофізіологічними особливостями до участі в трудовій діяльності.
Отже, до трудових ресурсів належать як реальні працівники, що вже зайняті в економіці країни, так і потенційні, котрі не зайняті, але можуть працювати. Тобто це поняття, що спеціально створене, ідеально підходить для радянської ідеології поголовної примусової зайнятості, проте й сьогодні має право на існування, оскільки засвідчує максимально можливу кількість трудоактивного населення.
Кількісно трудові ресурси охоплюють населення в працездатному віці (в Україні працездатним віком вважається для жінок 16—54 роки, для чоловіків — 16—59 років включно), крім непрацюючих інвалідів (непрацездатних осіб, які мають статус інвалідів першої або другої групи, що дає їм право на отримання пенсії незалежно від віку), пільгових пенсіонерів (осіб, для яких пенсійний вік настає раніше на 5—10 років як наслідок роботи у несприятливих умовах або такої, яка вимагає від працівника якостей, що з віком помітно втрачаються: наприклад, спорт, балет) і працюючих осіб, молодших та старших працездатного віку.
Кількісно оцінка тенденцій стану і використання трудових ресурсів дозволяє врахувати і визначити напрями підвищення їх ефективності.
Інформаційним забезпеченням визначення показників, що належать до трудових ресурсів, є:
— дані демографічної статистики;
— матеріали статистики праці Ф2ПВ (річна), Ф4ПВ, Ф7ПВ, Ф8ПВ, Ф14 (праця), Ф2ПН;
— статистичні дані Міністерства освіти і науки України щодо чисельності учнів працездатного віку за видами навчання та Міністерства праці та соціальної політики України щодо чисельності інвалідів і пенсіонерів.
З-поміж показників, що визначають перспективи соціально-економічного розвитку держави, надзвичайно важливе місце посідають ті, що обґрунтовують чисельність трудових ресурсів та їх прогнозні величини.
Прогнозні величини трудових ресурсів бувають:
— демографічні — ті, які дозволяють визначити чисельність потенційних трудових ресурсів, їх статево-віковий склад (чисельність і статево-вікова структура населення, природний і механічний рух, середня тривалість життя, демографічне навантаження па працездатне населення, міграція населення, чисельність і структура сімей);
— соціально-економічні — ті, які дають можливість оцінити потребу суспільства в трудових ресурсах, кількість і якість робочої сили, тобто обґрунтовують гіпотезу зміни галузевої структури зайнятості й професійно-кваліфікаційного складу.
Для розрахунку прогнозних показників трудових ресурсів застосовують такі методи:
— балансовий;
— прогнозної екстраполяції — базується па наявній інформації про об'єкт прогнозування та його минулий розвиток:
де n — тривалість періоду, роки;
— експертних оцінок — на основі інформації, отриманої за оцінками спеціалістів.
Використання трудових ресурсів у процесі праці передбачає їхнє відтворення, яке перебуває у взаємозв'язку з відтворенням суспільного продукту.
Відтворення трудових ресурсів — це процес постійного і безперервного поновлення кількісних і якісних характеристик економічно активного населення.
У відтворенні трудових ресурсів, як і у відтворенні населення загалом, розрізняють види руху, типи і режими. І хоча відтворення трудових ресурсів ґрунтується на відтворенні населення, проте вирізняється специфічними законами. Зокрема, взаємодія і взаємозалежність видів руху визначають кількість економічно активного населення, що є фундаментальним показником для будь-якого суспільства або держави.
Типи відтворення трудових ресурсів порівняно з типами відтворення населення мають різне смислове значення.
Екстенсивне відтворення трудових ресурсів означає збільшення чисельності трудових ресурсів у регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних характеристик.
Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов'язане зі зміною їхньої якості. Це — зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо.
Будь-яке відтворення у своєму розвитку послідовно проходить певні фази.
Стосовно трудових ресурсів як специфічного чинника виробництва процес відтворення складається з таких фаз: формування та відшкодування, розподілу й перерозподілу і оптимального використання (рис 2.4). Усі фази органічно пов'язані між собою.
Рис. 2.4. Фази відтворення трудових ресурсів
Фаза формування та відшкодування трудових ресурсів має на меті найповніше задоволення потреб суспільства у високоосвічених та кваліфікованих громадянах, які здатпі забезпечити ефективне функціонування та розвиток усіх сфер організації соціального життя — політичного, економічного та духовного. Вона передбачає:
— відновлення населення;
— підготовку та перепідготовку кадрів;
— відшкодування фізичної та духовної здатності працівників.
Фаза розподілу та перерозподілу передбачає забезпечення найефективнішої зайнятості працездатного населення, оптимальний розподіл та перерозподіл кваліфікованої робочої сили між галузями суспільного виробництва, світового господарства, різними регіонами. Ефективна зайнятість населення досягається завдяки організації та вдосконалення робочих місць як у матеріальному виробництві, так і в невиробничій сфері, оптимізацією їх вдосконалення та збалансованості, розвитком мережі зайнятості населення як у державному, так і всесвітньому масштабах.
Фаза оптимального використання трудових ресурсів є поточною в процесі відновлення, оскільки в ній реалізується здатність людини до творчої праці, виробляються духовні та матеріальні блага, забезпечується збільшення виробництва та підвищення якості суспільної праці. Передусім це залежить від розвитку високих технологій, підвищення продуктивності живої праці, запровадження наукової організації праці, вдосконалення соціального розвитку трудових колективів, використання ефективних форм і методів керування персоналом підприємств та організацій.