Ефективність праці

Ефективність праці — економічна категорія, що характеризує результативність праці й враховує низку соціально-психологічних аспектів, а саме:

— корисність результату праці;

— значущість трудових затрат для підприємства і суспільства;

— моральне задоволення від процесу трудової діяльності. Застосування категорії "ефективність праці" в сучасному

економічному і соціальному житті суспільства все більше поширюється. Це пов'язано зі зростанням кількості й ролі:

— працівників сфери обміну і грошово-кредитної системи;

— праці науковців, конструкторів, робітників та інженерно-технічних працівників, які зайняті в експериментальному виробництві нових зразків техніки, обладнання, товарів широкого вжитку;

— праці в нематеріальних галузях суспільного виробництва.

Рівень ефективності праці в ринковій економіці характеризується системою взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих натуральних і вартісних показників, які відтворюють результат праці та можуть бути використані у господарському механізмі ринкової економіки.

У галузях матеріального виробництва такими показниками є: загальна кількість продукції та кількість продукції в розрахунку на одиницю робочого часу, номенклатура й асортимент продукції; затрати праці на виробництво одиниці продукції. В сфері нематеріального виробництва — вид і обсяг результату, його наукова або художня цінність, актуальність, своєчасність, зручність, а також обсяг діяльності в грошовому виразі та затрати праці па одиницю обсягу діяльності.

Вимір ефективності всієї сукупної праці суспільства в багатьох країнах світу здійснюється за таким показником, як валовий національний продукт (ВНП), тобто за ринковою вартістю всіх кінцевих товарів і послуг, вироблених національними підприємствами протягом певного періоду.

Як економічний показник ефективність праці характеризує співвідношення результату і витрат й розраховується за допомогою узагальнювальних показників:

— продуктивності праці;

— рентабельності праці.

На рівні підприємства результатом праці є продукція підприємства (роботи чи послуги) або розмір прибутку, а витрати праці вимірюються чисельністю працівників, їх робочим часом або фондом оплати праці*

Якщо в розрахунку ефективності праці результати характеризуються обсягом продукції, то ми маємо показники рівня продуктивності праці, а якщо результати характеризуються розміром прибутку, отримуємо показники рентабельності праці.

Залежно від прямого чи оберненого співвідношення величин результату праці та їх витрат розрізняють два показники рівня продуктивності праці:

Результат праці:

Виробіток — це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається, як було зазначено раніше, кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу. При цьому обсяг продукції може бути представлений показниками товарної, реалізованої, а в окремих випадках — чистої продукції підприємства.

Залежно від одиниці виміру робочого часу розрізняють: — виробіток на одну відпрацьовану людино-годину — годинний

— виробіток на один відпрацьований людино-день — денний

— виробіток на одного середньооблікового працівника — річний (квартальний), місячний

або

де ТП — товарна продукція підприємства; Ч¯ — середньооблікова чисельність персоналу.

Залежно від способу визначення обсягів виробленої продукції розрізняють натуральний, трудовий і вартісний методи вимірювання виробітку (рис. 8.1).

Рис, 8.1. Методи вимірювання виробітку

Трудомісткість — це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), і вимірюється кількістю людино-годин, людино-днів, людино-місяців і т. ін.

За призначенням трудомісткість буває:

— нормативною — відображає суму витрат робочого часу одного робітника чи бригади на виготовлення одиниці продукції або виконання комплексу робіт;

— плановою — визначається на основі показників нормативної трудомісткості;

— фактичною — показує фактичні витрати робочого часу.

Окремо виділяють:

— трудомісткість одиниці продукції

— трудомісткість однієї гривні продукції

Наведені показники є основою аналізу продуктивності праці й планування інших трудових показників.

Продуктивність праці має важливе значення для соціально-економічного розвитку суспільства. Виходячи з цього, варто розглянути основні концепції ефективності праці й теорії вартості.

Оскільки продуктивність праці, як було зазначено, характеризує результативність праці, а рівень її відображається відношенням результату праці до затрат праці (або навпаки), то вона значною мірою залежить від того, наскільки повно, за інших рівних умов, реалізуються основні фактори продуктивності праці.

Фактори зростання продуктивності праці — це ті рушійні сили або причини, під впливом яких змінюється її рівень. Вивчення факторів і пошук резервів збільшення продуктивності праці є надзвичайно важливим завданням практики господарювання. З огляду на це студентам варто ознайомитись з класифікацією факторів продуктивності праці в сучасних умовах діяльності підприємств (рис. 8.2).

Зовнішні фактори належать до неконтрольованих, тобто таких, які знаходяться поза контролем окремого підприємства. Внутрішні фактори — контрольовані; вони перебувають у зоні контролю підприємства.

.

Рис. 8.2. Класифікація факторів продуктивності праці

Класифікація факторів зміни продуктивності праці підприємств зорієнтована на мсту дослідження, тобто є складовою економічного механізму підвищення продуктивності праці. При цьому наголошується па щораз більшій ролі матеріально-технічних, організаційно економічних і соціально-психологічних факторів зміни продуктивності праці.

До матеріально-технічних чинників належать: вплив науково-технічного прогресу, модернізація устаткування, вдосконалення технології виробництва, покращення використання засобів праці. Сукупність чинників цієї групи та їх вплив на рівень продуктивності праці характеризується показниками фондоозброєності, фондовіддачі, електроозброєності праці, енергоозброєності праці, рівня автоматизації (механізації).

Організаційно економічні чинники характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва (вдосконалення організації праці завдяки поглибленню поділу і кооперації праці, поліпшенню підготовки і підвищенню кваліфікації кадрів" поліпшенню умов праці; вдосконаленню ціноутворення, фінансово-кредитного механізму та ін.).

Соціально-психологічні чинники безпосередньо пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві й віддзеркалюють її особистісні характеристики і трудову поведінку. До них належать: мотивація трудової діяльності й формування ставлення до праці; трудова адаптація; міжособистісні відносини і соціально-психологічний клімат у трудовому колективі підприємства, професійна орієнтація і добір кадрів.

При вивченні досвіду теоретиків і практиків, що займаються питаннями праці та її продуктивності, було з'ясовано, що вибір оптимального механізму підвищення продуктивності праці здійснюється під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників.

Фактори росту тісно пов'язані з резервами зростання продуктивності праці. Тому наступним проблемним питанням цієї теми є розгляд резервів зростання продуктивності праці.

Резерви зростання продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці, які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів.

Класифікацію резервів зростання продуктивності праці здійснюють залежно від сфери виникнення і часу використання (рис. 8.3).

Студентам необхідно детальніше розглянути складові резервів зростання продуктивності праці, зокрема, особливу увагу варто приділити внутрішньовиробничим резервам, позаяк вони виявляються па підприємствах, які є первинними осередками економіки.

Внутрішньовиробничі резерви пов'язані з використанням техніки, сировини, матеріалів, робочого часу. їх поділяють на:

— резерви зниження трудомісткості продукції;

— резерви за рахунок економії чисельності;

— резерви за рахунок поліпшення використання робочого часу;

— резерви за рахунок зниження втрат робочого часу.

Рис. 8.3. Класифікація резервів зростання продуктивності праці

Так, зростання продуктивності праці за рахунок зниження трудомісткості розраховується за формулою:

де ΔТ — зміна трудомісткості продукції; Ет — економія трудомісткості.

Зростання продуктивності праці за рахунок економи чисельності:

де Еч — економія чисельності; Ч¯ — середньооблікова чисельність працівників.

Зростання продуктивності праці за рахунок підвищення ефективного фонду робочого часу:

де Феф1 — ефективний фонд робочого часу в базовому періоді; Феф2 — ефективний фонд робочого часу в поточному періоді.

Зростання продуктивності праці за рахунок зниження втрат робочого часу:

де β1 — втрати робочого часу в базовому періоді, %; β2 — втрати робочого часу в поточному періоді, %.

До невикористаних резервів та можливостей підвищення продуктивності праці у вітчизняній економіці відносять: проведення активного технічного переозброєння та реконструкції підприємства; застосування прогресивних технологій, сучасного обладнання, розширення чисельності й активності сфери підприємництва; зниження ресурсо- та енергомісткості продукції; збільшення кваліфікованих працівників тощо.

На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних заходів, де зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх реалізації, витрати на них, терміни виконання.

Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, доцільно на всіх рівнях управління підприємством розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю.