Гнучкі форми зайнятості

Гнучкі форми зайнятості (ГФЗ) полягають у наданні працівникові можливостей вибору між вільним і робочим часом як за кількістю часу, так і за режимом його використання.

Проте вони можуть використовуватись лише на підприємствах (підрозділах) з відповідним організаційно-технологічним процесом виробництва і станом виробничих відносин.

Гнучкі форми зайнятості поділяють на окремі види (рис. 6.3).

Рис. 6.3. Види гнучких форм зайнятості.

Ті ГФЗ, які пов'язані з нестандартними режимами робочого часу, дають можливість зменшити рівень безробіття з-поміж тих осіб, котрі нездатні на рівних конкурувати на ринку праці (інваліди, молодь, яка вперше шукає роботу, жінки з малими дітьми, люди передпенсійного віку). Саме тому при вивченні теми важливо виокремити складові нестандартних режимів робочого часу. До них належать:

— неповний робочий час — виникає, коли у найманого працівника немає можливостей працевлаштуватись на повний робочий час та при спаді виробництва;

— скорочений робочий тиждень — застосовується у випадку кризового стану виробництва, організаційних та економічних негараздів;

— розподіл робочого місця між двома працівниками за часом роботи — пропорційно між ними поділяється і заробітна плата, яка відповідає кількості та якості виконаної роботи, або погодинна оплата одного працівника;

— альтернативний робочий тиждень — ситуація, коли на одному робочому місці працюють два працівники через тиждень;

— стислий робочий тиждень — поділ нормативної тривалості тижня на меншу кількість робочих днів.

За даними статистики західних країн, нині приблизно 35 % зайнятих працюють у нестандартних режимах робочого часу (скорочений тиждень, розподіл робочих місць між двома працівниками і т. ін.).

При вивченні державного регулювання зайнятості населення варто зауважити, що воно здійснюється з використанням механізмів:

— саморегулювання ринку праці;

— інституційного.

Модель саморегулювання ринку праці детально висвітлена в темі 5, проте цілком покладатися на її дію не можна. Тому кожна держава має свій інституційний механізм функціонування та регулювання зайнятості.

Інституційний механізм регулювання зайнятості

Інституційний механізм регулювання зайнятості населення передбачає використання різноманітних засобів впливу державних інститутів на зайнятість і функціонування ринку праці. Схема дії інституційного механізму регулювання зайнятості охоплює три лінії зв'язку (рис. 6.4).

Безпосереднє запровадження державної політики зайнятості здійснює державна служба зайнятості (ДСЗ), заснована на підставі Закону України "Про зайнятість населення". Основні завдання ДСЗ України зображені на рис. 6.5.

Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" ДСЗ України виконує такі функції:

— аналізує та прогнозує попит та пропозицію робочої сили, інформує населення про стан ринку праці;

— консультує громадян, роботодавців, які звертаються до ДСЗ;

— веде облік вільних робочих місць і громадян щодо звертань з питань працевлаштування;

— надає допомогу громадянам у пошуку роботи, а роботодавцям — у доборі працівників;

Рис. 6.4. Схема дії інституційного механізму регулювання зайнятості.

— організовує за потребою професійну підготовку і перепідготовку громадян;

— надає послуги з працевлаштування та професійної орієнтації незайнятого населення;

— реєструє безробітних, надає в межах своєї компетенції допомогу, в тому числі й грошову;

— бере участь у підготовці перспективних і поточних програм зайнятості щодо соціальної захищеності різних груп населення.

Рис. 6.5. Завдання державної служби зайнятості України.

Для виконання перелічених функцій побудовано відповідну структуру ДСЗ України, яка охоплює такі центри зайнятості: державний, Кримський республіканський, обласні, районні та районні у містах (рис. 6.6).

Рис. 6.6. Організаційна структура державної служби зайнятості України.

Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" створено Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (ФЗДСС) — державний цільовий фонд для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів для падання соціальних послуг.

Джерелами формування фонду є:

— асигнування з Державного бюджету, розмір яких встановлюється Верховною Радою України;

— обов'язкові внески підприємств, установ та організацій усіх форм власності незалежно від виду діяльності;

— добровільні внески громадських об'єднань громадян, зарубіжних фірм, інших надходжень;

— кошти служби зайнятості за надані послуги підприємницьким структурам;

— суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, за порушення чинного порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до законодавства на посадових осіб та громадян за такі порушення;

— прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів, у тому числі резервів Фонду на депозитному рахунку;

— інші кошти.

Ефективність державної політики зайнятості значною мірою зумовлена обсягом її фінансування, що в Україні здійснюється за рахунок коштів ФЗДСС.

Оскільки ФЗДСС створюється на державному та місцевому рівнях відповідно, кошти ФЗДСС використовуються на державному та місцевому рівнях за різними напрямами (рис. 6.7; 6.8).

В умовах ринкової економіки протилежним до зайнятості населення є безробіття, яке виникає внаслідок функціонування господарського механізму, породженого внутрішніми суперечностями ринку. В економічному розумінні безробіття віддзеркалює невідповідність на ринку праці між відносно великою пропозицією робочої сили і попитом на неї.

Безробітними згідно із Законом України "Про зайнятість населення" вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не працюють і тому не

Рис. 6.7. Напрями використання коштів ФЗДСС на державному рівні.

отримують заробітної плати, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і здатні приступити до праці.

За визначенням МОП, безробітні — це особи віком від 15 до 70 років, зареєстровані й незареєстровані в державній службі зайнятості, які водночас задовольняють трьом умовам:

— не мали роботи (прибуткового заняття);

— шукали роботу або намагалися організувати власну справу на досліджуваному тижні;

— готові розпочати роботу впродовж наступних двох тижнів. Факторами формування безробіття можуть бути:

— нестача сукупного ефективного попиту;

— негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов'язані з грошовою експансією держави та подальшою інфляцією;

— недостатня мобільність робочої сили;

— структурні зрушення в економіці;

— дискримінація на ринку праці жінок, молоді та національної меншості;

— демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;

— сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки

Рис. 6.8. Напрями використання коштів ФЗДСС на місцевому рівні.