Соціальне партнерство

Розвиток соціального партнерства об'єктивно зумовлений проблемами досягнення соціальної справедливості та соціального миру, подолання існуючих у суспільстві суперечностей та конфліктів.

До головних передумов розвитку соціального партнерства належать:

— створення організацій, що представляють інтереси найманих працівників — професійних спілок;

— формування трудового законодавства;

— закріплення колективно-договірної системи;

— формування інститутів громадянського суспільства;

— зростання згуртованості робітничого й профспілкового руху;

— посилення концентрації та централізації капіталу;

— підвищення рівня життя працівників на основі забезпечення економічного зростання;

— реформування політики доходів та збільшення частки заробітної плати у валовому внутрішньому продукті;

— розвиток демократичних засад управління суспільством.

В економічній літературі наголошується на існуванні різних підходів до визначення сутності соціального партнерства. Розглянемо деякі з них:

— у першому підході соціальне партнерство трактується як система взаємовідносин між найманими працівниками та роботодавцями, яка приходить па зміну класовій боротьбі;

— згідно з другим підходом соціальне партнерство — це спосіб узгодження протилежних інтересів методом регулювання конфліктів між двома класами — найманих працівників і власників засобів виробництва;

— третій підхід не передбачає застосування у соціальному партнерстві способу регулювання соціально-трудових відносин, оскільки відсутні об'єктивні умови для його існування;

— четвертий підхід дозволяє трактувати соціальне партнерство як систему інститутів та механізмів узгодження інтересів суб'єктів виробничого процесу: роботодавців та працівників.

Соціальне партнерство передбачає постійний діалог між суб'єктами відносин у сфері праці, переговорний, договірний процес узгодження інтересів. Тому правомірно стверджувати, що соціальне партнерство — це особливий тип відносин у соціально-трудовій сфері, який передбачає застосування різноманітних форм і методів погодження інтересів найманих

працівників, роботодавців та їхніх представницьких органів унаслідок прагнення до спільних домовленостей, досягнення консенсусу, опрацювання і спільної реалізації заходів з різноманітних напрямів соціально-економічного розвитку.

Виходячи з особливостей застосування системи соціального партнерства (рис. 4.1), його метою є досягнення соціального миру в суспільстві, забезпечення балансу соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців, досягнення консенсусу між ними, запобігання конфліктам і залагодження суперечностей для створення необхідних умов поступального економічного розвитку.

Згідно зі Законом України "Про соціальне партнерство" головними завданнями соціального партнерства є:

— забезпечення реалізації соціально орієнтованої економічної політики;

— створення ефективного механізму регулювання соціально-трудових і пов'язаних з ними економічних відносин;

— проведення колективних переговорів, взаємних консультацій, укладення колективних договорів та угод;

— запобігання колективним трудовим спорам (конфліктам) і сприяння вирішенню соціально-трудових конфліктів;

— удосконалення чинного законодавства в сфері соціально-трудових і пов'язаних із ними економічних відносин.

Основними принципами соціального партнерства є:

— рівноправ'я сторін;

— пошана та облік інтересів сторін;

— зацікавленість сторін в участі в договірних відносинах;

— сприяння держави у зміцненні та розвитку соціального партнерства на демократичній основі;

— дотримання сторонами та їх представниками трудового законодавства та інших нормативно-правових актів, що містять норми трудового права;

— повноважність представників сторін;

— добровільність ухвалення сторонами взятих на себе зобов'язань;

— обов'язковість виконання колективних договорів та угод;

— відповідальність сторін та їх представників за невиконання колективних договорів та угод.

Рис. 4.1. Особливості застосування системи соціального партнерства.

Основою цивілізованих відносин, що формуються між партнерами, є принципи, вироблені МОП:

— досягнення загального і міцного миру на основі соціальної справедливості;

— національні соціальні партнери всіх рівнів повинні керуватися єдиними принципами, що ґрунтуються на відносинах довіри;

— воля слова і воля об'єднання с необхідними умовами постійного прогресу;

— злиденність є загрозою для загального добробуту;

— усі люди, незалежно від раси, віри і статі, мають право на матеріальний добробут і духовний розвиток.

Як відомо, функціонування системи соціального партнерства відбувається на основі трипартизму — системи тристороннього представництва.

Елементами системи с об'єкт, суб'єкти, рівні й органи управління.

Об'єкт системи соціального партнерства — суспільні, у даному випадку соціально-трудові відносини.

Суб'єкти (сторони) соціального партнерства в сфері соціально-трудових відносин — працівники, роботодавці, органи державного управління та місцевого самоврядування в особі уповноважених ними представників.

Особливе місце у системі соціально-трудових відносин належить найманим працівникам. Це пов'язано з тим, що вони, з одного боку, є наймасовішою, найбільш представницькою, а з іншого боку — найменш захищеною та найбільш вразливою стороною відносин у сфері праці. Працівник — це фізична особа, яка працює у роботодавця за трудовим договором. Роботодавець — власник підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Для успішного розвитку соціально-трудових відносин на принципах соціального партнерства важливо, щоб розвивались представницькі органи найманих працівників і роботодавців.

Профспілки як сторона в системі соціального партнерства покликані представляти і захищати інтереси працівників. Окрім цієї важливої ролі, вони мають бути індикатором суспільної думки, суб'єкта управління на рийку праці, одного з учасників управління виробництвом. Профспілка — це масове самоврядне суспільне об'єднання працюючих у певній галузі або суміжних галузях, створене з метою захисту та представництва їх соціально-трудових прав та інтересів.

Держава в системі соціального партнерства покликана виконувати функції гаранта засадничих прав і свобод, незалежно від функцій регулятора системи соціально-трудових відносин, організатора і координатора переговорів, арбітра при вирішенні трудових конфліктів. Для повноцінної реалізації цих функцій держава формує законодавчо-правову базу, закладаючи тим самим основу для цивілізованої системи соціального партнерства.

Розвиток соціального партнерства в його різних формах є важливою складовою процесу посилення соціальної спрямованості сучасної ринкової економіки. У системі соціального партнерства інтереси працівників представлені зазвичай профспілками, а інтереси роботодавців — спілками роботодавців. У так званому трипартистському варіанті третім безпосереднім учасником соціального партнерства є держава.