2. Основні принципи інформаційного права

Під принципами інформаційного права розуміють основні вихідні положення, що юридично закріплюють об’єктивні закономірності суспільного життя, що проявляються в інформаційній сфері. Принципи інформаційного права дозволяють формувати це право як самостійну галузь, внаслідок чого є системостворюючими. Можна виділити наступні основні принципи інформаційного права:

• принцип інформаційних відносин як відносин, що утворюють комплексну галузь інформаційного права, означає, що інформаційні відносини, що виникають, виходячи з особливостей і юридичних властивостей інформації, і її багатофункціональності як основного об’єкта інформаційного права, володіють на цій підставі специфікою, що відрізняє їх від інших суспільних відносин, і становлять основу суспільних відносин в інформаційній сфері;

• принцип інформаційної власності означає, що при передачі й поширенні інформації як основного об’єкта інформаційного права, об’єктивно існують особливі категорії суб’єктів інформаційного права (автори, власники й споживачі інформації) і їх поведінка реалізується на основі інформаційних правомірностей – права знати, володіти і застосовувати інформацію;

• принцип невідчуження інформації від її створювача, власника й споживача (неможливість позбавити суб’єкта отриманих знань) означає, що механізм відчуження інформації повинен замінятися механізмом добровільної відмови від певних інформаційних правомірностей через установлення за договором прав, обов’язків і відповідальності з використання цієї інформації після її передачі вказаними суб’єктами;

• принцип комплексного регулювання відносин інформаційної власності (у сенсі визнання інформації своєю власною), що означає, що такі відносини можуть регулюватися і авторським правом, і правом майнової власності, і правом інвестиційної власності залежно від конкретних умов;

• принцип інвестиційної власності, який означає, що механізм авторського права може бути поширений на створення будь-якої відкритої інформації, що являє для її автора інтерес, у тому числі й такої, що не стосується результату творчості. При цьому захищаються тільки особисті майнові права автора інформації;

• принцип інформаційної речі, заснований на двоєдності матеріального носія й інформації, відображеної в ньому, означає, що при обігу інформаційних речей об’єктивно існують особливі категорії власників інформаційних речей (власники-творці, власники-власники та власники-споживачі інформаційних речей), які реалізують традиційні правочини власників при обов’язковому дотриманні ними інформаційних правомірностей;

• принцип типових інформаційно-правових норм означає, що такі норми, поза залежністю від галузі правового регулювання, володіють певною специфікою, заснованою на особливостях і юридичних властивостях інформації. Ця специфіка виражається в тому, що будь-яка інформаційно-правова норма забезпечує регулювання відносин з приводу створення, володіння, передачі, поширення й застосування інформації через інформаційні правомірності суб’єктів, виходячи з особливостей і функціонального призначення конкретної інформації [11: 7-9].

Багатофункціональність інформації призводить до необхідності застосовувати в інформаційному праві різні методи правового регулювання інформаційних відносин, залежно від виду інформації, її призначення в інформаційних процесах: створення, збирання, накопичення та зберігання інформації, пошуку, передачі, поширення та споживання інформації.

Зокрема, при регулюванні відносин з приводу відповідальності за допущені правопорушення в інформаційній сфері повинні використовуватися засоби законодавства про адміністративні порушення і кримінальне право.