2. Принципи конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні

У визначенні правового статусу людини і громадянина важливе значення має не лише загальний обсяг прав та свобод особи, а й ті основні ідеї, які перетворюють сукупність прав і свобод особи в систему.

Основними принципами конституційно-правового інституту прав і свобод людини є:

1. Закріплення в національному праві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права;

2. Принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність її їй від народження (ст. 21 Конституції України*.

Цей принцип означає, що всі люди визнаються вільними, що вони володіють правами і свободами від народження;

1. Принцип рівноправності прав і свобод осіб (ст. 24 Конституції України*.

Цей принцип означає, що здійснення прав та свобод людини і громадянина не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

1. Принцип єдності прав та обов’язків людини і громадянина (ст. 23 Конституції України* полягає у тому, що не повинно бути прав без обов’язків, як не повинно бути і обов’язків без прав.

2. Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина полягає в тому, що, по-перше, конституційні права і свободи гарантуються державою й не можуть бути скасовані і, по-друге, при прийнятті нових законів або внесенні до них змін не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Отже, під конституційно-правовим статусом особи розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи і обов’язки людини й громадянина, а також гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами; користуватися свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів. До поняття правового статусу входять такі основні елементи (вони складають його зміст і структуру*: громадянство; загальна правоздатність; принципи правового статусу; конституційні права, свободи й обов’язки громадян; гарантії прав і свобод; відповідні правові норми.

3. Межі основних прав і свобод людини і громадянина

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Конституцією і законами України передбачається можливість тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 30, 31, 32 Конституції України, під час проведення оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства. Підстави і порядок здійснення заходів, пов’язаних із тимчасовим обмеженням цих конституційних прав і свобод людини і громадянина, визначені Кримінально-процесуальним кодексом України, Законами України від 18 лютого 1992 р. №2135-ХІІ «Про оперативно-розшукову діяльність», від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ «Про міліцію», від 26 грудня 2002 р. № 374-ІV «Про контррозвідувальну діяльність», від 30 червня 1993 р. № 3341-ХІІ «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю». Відповідно до пунктів 7, 9 частини першої, частини другої статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», пункту 6 частини другої статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», статті 15 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» за вмотивованим рішенням суду можуть бути застосовані такі обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 30, 31, 32 Конституції України:

• негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи;

• зняття інформації з каналів зв’язку;

• контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією;

• застосування інших технічних засобів одержання інформації.

• КПК передбачена можливість застосування таких обмежень зазначених конституційних прав і свобод людини і громадянина:

• примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи (стаття 141, частина четверта статті 178 КПК*;

• арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку (стаття 141, частина четверта статті 187 КПК*;

• огляд і виїмка кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв’язку (стаття 1871 КПК*