1.5. Період функціонування української термінології 1932–1990 років

У тридцятих роках розпочалось переслідування українських мовознавців. Програмними стали статті «На боротьбу з націоналізмом на мовному фронті» А. Хвилі, «Термінологічне шкідництво і його теоретичне коріння» О. Фінкеля.

В Україні впроваджено унікальний, виключно радянський винахід: формально національну (українську) мову не забороняли, навпаки, говорили про бурхливий її розквіт, благотворний вплив на неї «братньої» мови, але насправді її розвиток коригували в потрібному політичному напрямі.

На цьому акцентує Юрій Шерех у роботі «Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900–1941)»: «Урядове втручання…у внутрішні закони мови було радянським винаходом і новиною. Ні поляки, ні румуни, ні чехи до цього не вдавалися, як не вдавалася царська адміністрація дореволюційної Росії… Радянська система встановлює контроль над структурою української мови: забороняє певні слова, синтаксичні конструкції, граматичні форми, правописні й ортоепічні правила, а натомість пропаґує інші, ближчі до російських або й живцем перенесені з російської мови». У такій ситуації українська наукова термінологія фактично втратила свою автентичність і перетворилася на копію російської [3, с. 139].

Упродовж 1933–1935 років Інститут мовознавства видавав «Терміно-логічні бюлетні», у яких значну частину (14,5 тисячі) українських термінів замінено російськими відповідниками (бурштин – янтар, копальня – шахта, линва – трос), уніфіковано рід запозичених термінів на зразок цих запозичень у російській мові (бензина – бензин, синтеза – синтез, емаль (чол. роду) – емаль (жін. роду). Після виходу цих бюлетенів, які фактично знівелювали багаторічну термінотворчу працю українских науковців, термінологічна діяльність припиняється на чверть століття.

Зацікавлення термінологіями різних галузей знань поновлюється у другій половині 50-х років. Президія АН УРСР у 1957 р. створює Словникову комісію АН УРСР, яку очолив академік І. Штокало. Комісія видала 16 російсько-українських словників з найважливіших галузей знань. Однак не все заплановане було реалізовано, та й головним принципом укладання словників було максимальне зближення української та російської термінологій.

2. Сучасні проблеми української термінології

Особливістю нашого часу є те, що нарешті після багатьох років поневірянь та утисків українська мова знову зайняла своє достойне місце в усіх сферах життєдіяльності, і зокрема у науковій галузі. Поступово на державну мову перейшла освіта і переходить наука. Як писав колись І. Огієнко, «українська мова здатна бути мовою науки, як і всі інші мови…» [ 2, С. 198] .

Національна термінологія як складова частина наукової мови знаходиться на гребені свого третього національного відродження. На запити середньої і вищої освіти упродовж 1990-х років з’явилася низка термінологічних словників, які в тій чи іншій мірі заповнювали прогалину спеціальних назв і понять. Звичайно, не усі лексикографічні праці відповідали духові і завданням часу, але кожна з них по краплиночці додавала снаги нашій науковій мові, пробуджувала її від десятилітньої сонливості, заставила запрацювати на рівні найпрестижніших європейських мов, а може, й краща.

За останні десять років з’явилося близько сотні різноманітних термінографічних праць різного статусу і ґатунку, які виходили у різних містах України. Крім словників, написано чимало роздумів з приводу термінологічної справи, які друкувалися як на сторінках періодики, так і на сторінках спеціальних журналів. Вийшло кілька підручників, посібників, монографій. Уся ця продукція є наслідком живого діалогу між фахівцями-ученими, спеціалістами різних сфер і філологами, що відбувається постійно на внутрішньовузівських і міжвузівських семінарах, термінологічних нарадах і конференціях як регіонального, державного, так і міжнародного рівня.

Уже давно побутує думка, що в Україні на сьогодні є кілька термінологічних центрів, основні з яких знаходяться у Харкові, Києві і Львові. Зокрема Львівський термінологічний центр, започаткований у свій час на кафедрі української мови Львівського національного університету ім. Івана Франка, успішно функціонує як самостійна номенклатурна одиниця і установа при державному університеті «Львівська політехніка». Це Комітет науково-технічної термінології, який веде широку просвітницьку роботу, виконує державне замовлення на створення держстандартів, а також плідно працює в лексикографічному та організаційному напрямах. Так, під егідою центру за останні десять років з’явилися такі словники: «Російсько-український електрорадіотехнічний словник» (за ред. В.С Перхача), «Російсько-український та українсько-російський словник з радіоелектроніки» (Б. Рицар, К. Семенистий, І. Кочан); «Російсько-український словник термінів і зворотів з технології нафти» (А. Зелізний, Г.О. Літковець, З.В. Гуменецький, М. Ганіткевич); «Російсько-український словник з хемії та хемічної технології» (А. Зелізний та М. Ганіткевич); «Російсько-український автошляховий словник» (І. Фецович), «Англійсько-український словник-довідник інженерії довкілля» (Т. Балабан) тощо.

Одним з напрямів роботи Комітету є проведення міжнародних термінологічних конференцій з проблем української термінології.

1−2 жовтня 2010 року в приміщенні Національного університету «Львівська політехніка» відбулась чергова XI Міжнародна наукова конференція на тему: «Проблеми української термінології СловоСвіт 2010». Організаторами наукової конференції були: Міністерство освіти і науки, Держспоживстандарт України, НУ «Львівська політехніка», Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології, Наукове товариство імені Тараса Шевченка та Львівське відділення Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

У роботі конференції брали участь близько 150 провідних українських та зарубіжних науковців, філологів, термінологів, інженерів. Тематика конференції охопила теоретичні та практичні питання сучасної української науково-технічної термінології та її стандартизації, а саме: теоретичні засади термінознавства та лексикографії; лексикографія та міжмовні зв‘язки; нормування та стандартизація термінології; термінологія природничих і гуманітарних знань.

Урочисто відкрив пленарне засідання конференції голова Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології Держспоживстандарту та Міністерства освіти і науки України Богдан Рицар, який поінформував присутніх про практичне втілення в життя напрацювань і ухвалень попередніх конференцій, небайдужість до проблем української мови не лише учасників заходу з України, а й з діаспори, які регулярно видають різноманітні словники. Також, він наголосив, що термінологія є базою всіх наук, адже, ніхто не може займатися наукою не володіючи тією чи іншою термінологією. З вітальним словом також виступив ректор НУ «Львівська політехніка» Ю. Бобало, наголосивши на необхідності проведення цієї конференції як справи важливої державної ваги.

Традиційно у конференції, за погодженням із Держспоживстандартом України, прийняло участь ДП «Львівстандартметрологія», фахівці якого представили доповідь на тему: «Термінологічна проблематика реєстрування технічних умов» за авторством В. Друзюка та Г. Сімчук. Із доповіддю виступала начальник сектору реєстрації технічних умов та документів УкрСЕПРО ДП «Львівстандартметрологія» Г. Сімчук, яка поділилася досвідом вживання українських технічних термінів, проблемами, які спричиняють труднощі під час перевіряння і реєстрації технічних умов. Також, доповідач виклала низку рекомендацій щодо очищування української технічної термінології від двоякого тлумачення термінів у нормативних документах. Щоб забезпечити українську технічну термінологію від двоякого тлумачення термінів при розроблянні нормативних документів необхідно: користуватися нормативними словниками; постійно вдосконалювати і працювати над створенням нових нормативних словників; реалізовувати в офіційних документах центральних органів законодавчої та виконавчої влади рекомендації і резолюції документів різних наукових конференцій з української термінології; піддавати мовно-термінологічній експертизі й науково-технічному редагуванню нормативні документи.

Чималу увагу викликали питання процесових прикметників в науковій мові; проблем запровадження міжнародної електротехнічної термінології в Україні; варіантність термінів у спеціальних двомовних словниках на прикладі «Російсько-українського та українсько-російського словника термінів будівництва й архітектури»; формування віддієслівних термінів на прикладі програмної інженерії тощо.

За підсумками проведення конференції було прийнято ухвалу, спрямовану на вирішення актуальних проблем покращення стану української фахової мови і термінології, враховуючи пропозиції учасників щодо розроблення та впровадження термінологічних стандартів, унормування правил транслітерування, видання та перевидання термінологічних словників тощо.

Багато що змінилося від часу проведення останньої конференції, однак і досі йдуть суперечки з приводу деяких державних стандартів, з приводу правопису наукових слів, а також з приводу передачі іншомовних слів українською мовою. Нам видається, що на часі постало питання вироблення українського наукового стилю, який упродовж віків не розвивався рівно і беззастережно, а йшов тернистими шляхами свого утвердження і становлення. Вироблення стилю зніме чимало питань перекладу окремих термінів, бо, пишучи наукову працю, можна оминути деякі неоковиті слова чи фрази, не вживати дієприкметникових форм чи деяких запозичених слів. Згадаймо слова І. Огієнка, який писав: «Виявилося…що наша мова дуже гнучка й зовсім придатна для творення термінологічних назов».

ВИСНОВКИ

У наш час, коли українська мова стала державною, актуальними завданнями національного мовознавства є створення і внормування терміносистем, міжнародне узгодження термінів, теорія і методика термінологічної роботи.

Упродовж останніх десятиліть українська термінологія є об'єктом широкого зацікавлення науковців, які досліджують її в синхронному та діахронному аспектах з метою впорядкування та систематизації.

Дослідження галузевих термінологій пов'язані з розглядом вузькоспеціальних питань про зміст та історію тієї чи іншої науки, з вирішенням загальних проблем лексикології, дериватології, граматики та історії літературної мови, а також найбільш складних проблем загального мовознавства (проблеми знака, значення, слова і поняття).

Отже, найскладнішим у вирішенні проблеми є те, що в українському мовознавстві якщо й зустрічаються праці, присвячені дослідженню галузевих термінологій, більшість із них вже застарілі та не відповідають актуальним потребам суспільства.

2

Кодифікація і стандартизація термінів. Алгоритм укладання

термінологічного стандарту

Термінологія може виконувати свої основні функції ( позначати наукові поняття і задовільняти потреби спілкування фахівців ( у тому випадку, якщо вона буде загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Кодифікація термінів ( це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Сьогодні в Україні видається велика кількість словників з різних галузей знань. Це в основному словники таких типів: перекладні, енциклопедично(довідкові, тлумачно(перекладні.

Перекладні словники ( найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. При цьому більшість із них ( російсько(українські видання, що зумовлено як об’єктивними потребами професійного спілкування, так і синдромом залежності, виробленим у попередні століття: намаганням довести, що українська мова здатна називати всі наукові поняття не гірше за іншу (в різні історичні періоди ( російську, німецьку або польську). Українсько(російських словників зараз виходить набагато менше.

Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько(українськими найчастотнішими є англійсько(українські, латинсько(українські тощо. Термінологічні словники можуть бути тримовними, значно рідше ( чотири(семимовними.

Енциклопедично-довідкові словники подають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин ( назви поняття і його означення (дефініції). Наприклад:

Імпорт ( ввезення з-за кордону на комерційних засадах товарів, послуг, цінних паперів, капіталів, технологій (у формі чужоземних кредитів та інвестицій) для реалізації на внутрішньому ринку країни. Будучи результатом міжнародного розподілу праці, І. сприяє економії робочого часу, повнішому задоволенню потреб національної економіки та населення.

(А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк. Словник-довідник з підприємництва та економіки будівництва. ( Львів, 1994).

Тлумачно-перекладні словники ( це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення.

Стандартизація термінології ( це вироблення термінів(еталонів, термінів(зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

Основи стандартизації термінів було закладено в Німеччині в кінці XIX ( на початку XX ст., коли в багатьох терміносистемах виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В.Вюстер.

У Радянському Союзі було створено потужну наукову термінологічну школу під керівництвом Д.Лотте, яка займалася, зокрема, проблемами нормування термінології. Цей процес перебував під пильним контролем держави: над виробленням стандартів працювали Комітет науково(технічної термінології (КНТТ), Комітет стандартизації мір і вимірних приладів та Всесоюзний науково-дослідний інститут інформації, класифікації та кодування. Прийняті державні стандарти (ГОСТи) мали силу закону.

Радянська система нормативної документації вилучила українську мову зі сфери науково-технічної діяльності. Понад 20 тис. державних стандартів (ГОСТ), 47 тисяч галузевих стандартів (ОСТ), 80 тис. технічних умов (ТУ) були російськомовні. Навіть 600 республіканських стандартів УРСР, що їх затвердив і видав Держплан УРСР, також були російськомовні.

В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені Т. Шевченка (кінець ХІХ ( початок ХХ століття). Саме навколо товариства гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20(ті ( початок 30(х років). Але обидві ці структури не видавали державних стандартів у теперішньому розумінні цього поняття.

Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології.

Звичайно, такої суворої централізації, як у колишньому СРСР, не спростерігаємо, але необхідність державного підходу до творення єдиної термінології для усієї країни очевидна.

З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, яку схвалив уряд. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.

Для стандартизації термінів у багатьох країнах світу створено відповідні інституції: у США ( Американська асоціація стандартів, у Німеччині ( Німецький нормалізаційний комітет, у Франції ( Французька асоціація нормалізації тощо. Поряд із загальнонаціональними асоціаціями діють також фірмові стандартизаційні групи та спеціалізовані науково-технічні товариства окремих галузей науки і виробництва.

Національні термінологічні комітети в Європі та Америці ( переважно позадержавні структури. Терміни стають нормативними після ухвал термінологічних нарад і конференцій.

На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні п’ять років їх переглядають і уточнюють.

Як же створюють термінологічний стандарт?

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;

2) відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел);

3) поділ термінів на групи: а) вузькогалузеві терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні); стандартизації повинні підлягати лише вузькогалузеві терміни);

4) вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою “нерекомендований”);

5) підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;

6) формулювання українською мовою означення (дефініції) поняття;

7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.

У готовому вигляді стаття стандарту має таку будову:

1) назва поняття українською мовою;

2) скорочена форма терміна;

3) недозволений (нерекомендований) синонім;

4) родове поняття;

5) видове поняття;

6) еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами;

7) дефініція (означення);

8) формула або схема.

3

Термін як слово спеціальної сфери пізнання відображає результати досвіду і практичної діяльності людини, фіксує професійно-наукові знання про властивості об'єкта, що детермінується. Через дефініцію термін розкриває суттєві ознаки і виражає спеціальне поняття у спеціальній сфері.

Термін має своє «власне» інваріантне значення і виконує функцію семантичного диференціала у різних терміносистемах. Термін, як і загальновживане слово, володіє потужним структурно-семантичним потенціалом, а його словотвірна парадигма має подальшу перспективу дослідження.

За морфолого-синтаксичною структурою виділяються два основні типи термінів: терміни-слова і терміни-словосполучення.

Українська науково-технічна термінологія – автономна й відносно замкнена термінологія, що не позбавлена впливів загальновживаної мови та термінологій інших галузей.

Семантична структура терміна-полісеманта, термінологічні синонімічні об’єднання, термінологічні антонімічні пари – це своєрідні мікросистеми із певними відношеннями, що виконують системоформувальну функцію в розвитку УНТТ. Систематизації науково-технічної термінології сприяє також і цілеспрямована термінотворчість у цій сфері, що яскраво відбито у термінологічних словниках. Семантичні відношення термінів установлюються в межах семантичних розрядів УНТТ (полісемія, синонімія, антонімія) і між ними (полісемія), терміни різних семантичних розрядів можуть бути омонімічними.

___________________________________________________________________________

Науково-технічний термін – це слово або словосполучення, що називає загальне поняття теорії науково-технічної галузі знання чи діяльності. Як науково-технічні терміни використовуються мовні одиниці, створені спеціально або запозичені для цієї галузі знання (гайкоріз, комутатор, малолітражний, шліхтувати), і загальновживані слова в особливій функції (ковпак, наварювати, надійність). Значення науково-технічного терміна – вербальне висловлювання, яке називає істотні ознаки загального наукового поняття, установлюється внаслідок свідомої домовленості, закріплюється в термінологічних словниках тлумачного типу і, як у загальновживаного слова, складається з ієрархічно організованої сукупності семантичних компонентів (спільних і відмінних сем). Поняття і значення терміна не тотожні, бо значення терміна за обсягом менше від поняття. Постійні зміни у змісті та обсязі понять науково-технічної сфери зумовлюють розвиток значень відповідних термінів. Залежно від сутності зв’язку термінологічних одиниць з поняттями можна говорити про різні вияви семантичних відношень в УНТТ, тому проблема співвідношення значення терміна й поняття відіграє важливу роль для дослідження цих відношень. Значення терміна й лексичне значення слова – це категорії однорідні, але не тотожні, оскільки значення терміна пов’язане не лише з науковим поняттям, але й зі значеннями інших термінів у межах певної термінології, семантично чітко визначене та засвоюється під час професійної діяльності.

Для номінації понять науково-технічної термінології використовуються терміни-слова й терміни-словосполучення, а також терміни зі словесно-символічним планом вираження (в-латунь, д-деревина). Терміни-слова – це мовні одиниці здебільшого іменникової природи (кристалічність, кріплення, токар-револьверник), хоча вони можуть бути виражені прикметниками (рудоплавильний, шарнірний) та дієсловами, зокрема дієприкметниками (литий, штампувати). У досліджуваній термінології поширені також абревіатури (ОЗП – оперативний запам’ятовувальний пристрій, ТЕЦ – теплоелектроцентраль). Складність понять науково-технічної галузі, потреба точних, умотивованих, однозначних одиниць зумовлюють домінування термінів-словосполучень, що формуються за різними твірними моделями і бувають дво- або багатокомпонентними (дифузійне зварювання, трансформатор тиску; каротажний свердловинний підйомник, пам’ять з прямим доступом, пропускна здатність каналу зв’язку, пульт управління превенторами, час початку тужавіння тампонажного розчину).