Cемінар1. Поняття культури, її функції та типологія.
Історія терміну «культура», сучасні визначення культури ( описові, історичні, нормативні, психологічні, структурні, генетичні, антропологічні, соціологічні, філософські).
Історія розвитку культурологічної думки. Культурологічні концепції О. Шпенглера, А. Тойнбі, П. Сорокіна, З. Фрейда, Й. Хейзінги.
Функції культури.
Поділ культури на матеріальну та духовну. Сутність духовної культури.
Культура і мистецтво. Види і жанри мистецтва.
1. ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ТА РОЗУМІННЯ ПОНЯТТЯ «КУЛЬТУРА»
Особливістю ХХІ ст. є тенденція до формування полікультурного простору в умовах
глобалізації та трансформації суспільства. Поряд із впровадженням у виробництво
найновіших досягнень науки і техніки, появою нових технологій, енергоджерел і матеріалів,
розвитком системи комунікацій та міжнародної торгівлі існує не тільки загроза світової
екологічної кризи, а й кризи культури. Яскравим свідченням цього є поява масової культури,
відірваність від національної культурної спадщини, руйнування загальнолюдських
цінностей, зміна життєвих пріоритетів, зростання злочинності, алкоголізму та наркоманії.
Першим кроком до реабілітації нашого суспільства є розуміння самого поняття
«культура» і саме тому ця проблема стає дедалі актуальнішою.
Розгляду даної категорії присвячені праці А.Аpнольдова, М.Бердяєва, В.Біблера,
П.Гуревича, Е.Дюркгейма, Т.Заславської, М.Кагана, Е.Кассірера, К.Клакхона, Л.Когана,
А.Кребера, В.Межуєва, П.Сорокіна, Е.Тайлора, Н.Чавчавадзе та ін. Кожен із дослідників має
власний погляд на її сутність, але всі визначення певною мірою доповнюють один одного і
одночасно роблять поняття більш ємним.
Мета статті проаналізувати підходи до визначення та розуміння терміну «культура».
Поняття «культура» розвивалось історично, і вперше, як зазначає В.Городяненко,
почало використовуватись у Давньому Римі, де означало обробіток землі, виховання, освіту
[14; 231]. Поступово термін розширювався і почав втрачати свій первісний зміст. Так, в
епоху Середньовіччя культуру розглядали як постійне духовне самовдосконалення
особистості, життя в гармонії з Богом. Філософи Відродження культуру трактують як засіб
формування ідеальної особистості – всебічно освіченої та вихованої згідно з принципами
високої моральності, фізично розвинутої і душевно стійкої.
У сучасному значенні поняття «культура» стало вживатись у XVII ст., в якості
самостійного – з’явилося в працях німецького юриста та історіографа С.Пуфендорфа (1632-
1694 Рр.), зазначає п.Гуревич [5; 45]. До цього часу воно використовувалося в
словосполученнях, визначаючи «функцію чого-небудь»: «cultura juris» («вироблення правил
поведінки»), «cultura scientiae» («набуття знань, досвіду»), «cultura litterarum»
(«вдосконалення писемності») [9; 18-19].
В.Межуєв стверджує, що у більшості лінгвістів не викликає сумніву те, що своїм
походженням як лексичної одиниці термін «культура» зобов’язаний латинському слову
«colere-culture», що означає обробіток землі. В класичній латині це слово використовується,
як правило, саме в цьому сполученні. І тільки з часом термін «культура» частіше став
використовуватися саме в значенні освіченості, вихованості людини [9; 19].
На сьогодні у науці не існує єдиного повного визначення поняття культури [12; 486], бо
культурні процеси і явища відрізняються своєю складністю та багатогранністю. Так, за
підрахунками американських культурологів Альфреда Кребера і Клайда Клакхона, з 1871 до
1919 Року існувало 7 визначень культури, а з 1920-1950 років з’явилося ще 157 [16; 181].
Зараз їх налічується понад 500 [11; 370].
Культура є полісемантичним поняттям, про що свідчать різноманітні підходи до його
осмислення: аксіологічний, антропологічний, діалоговий, діяльнісний, емпіричний,
етносоціологічний, історичний, семіотичний, соціологічний, сумативний, філософський т.ін.
Цікавою у цьому контексті є систематизація дефініцій культури А.Кребера і
К.Клакхона. Дослідники зокрема виокремлюють:
– описові визначення культури, які роблять акцент на перелік всього того, що охоплює
поняття культури;
– історичні визначення, що наголошують на процесах соціального наслідування,
традиціях;
– нормативні визначення, що орієнтуються на ідею образу життя, загальні цінності;
– психологічні визначення, що роблять наголос на процесі адаптації до середовища,
формуванні __________звичок;
– структурні визначення, що обмежуються лише переліком складових культури;
– генетичні визначення, в яких культура трактується з позиції її походження [16].
Розглянемо основні підходи до визначення поняття «культура».
Так, із точки зору аксіологічного підходу культура є сукупністю матеріальних і
духовних цінностей, накопичених людьми [1; 64]. Цінності, у даному випадку, визначають
як сутність особистості, так і все людське буття, а культура характеризує рівень
«олюднення» природного, стихійного, тваринного світу. Таке розуміння поняття поділяють
А.Аpнольдов, М.Бердяєв, Г.Вижлєцов, Х.Нібур, П.Сорокін, Н.Чавчавадзе та ін.
Основою антропологічного підходу (А.Кребер, Т.Парсонс, Е.Тайлор та ін.) є ідея про
те, що культура властива будь-якому людському суспільству [7; 15] і різні культури є
рівноцінними. А.Кребер, зокрема, підкреслив, що навіть соціальна система розглядається в
антропології лише як частина культури [16].
Є.Більченко, керуючись дослідженнями В.Біблера, виділяє діалоговий підхід,
провідним принципом якого є акцентування конструктивної ролі зовнішніх імпульсів у
становленні та розвитку національної духовності, що зрештою втілюється в ідею культури
[3] як «форми одночасного буття і спілкування людей різних – минулих, теперішніх,
майбутніх – культур, форми діалогу і взаємопородження цих культур» [2; 38].
Ідейним джерелом діяльнісного підходу, прихильниками якого стали Ю.Вишневський
В.Давидович, В.Жариков, Н.Злобін, М.Каган, Е.Маркарян, 3.Хелус та ін., є тлумачення
культури як специфічного способу людської діяльності. Завдяки активності, спрямованій на
зміну та вдосконалення себе і навколишнього світу, людина підносить культуру на новий
рівень. Згідно з емпіричним підходом, культура є сукупністю матеріальних і духовних
результатів (цінностей, досягнень) людської діяльності, досягнутих у процесі суспільно-
історичного розвитку [9; 82].
Етносоціологічна концепція розглядає культуру як накопичений етнічними
спільнотами досвід, що складається з природних об’єктів, предметів, створених людьми та
духовних явищ (Л.Коган, В.Сільвестров та ін.). Розвиток культури згідно цієї концепції
відповідає особистісному розвитку людини у системі суспільних відносин.
Історичний підхід акцентує увагу на тому, що культура є рівнем розвитку суспільства і
обумовлюється історичним процесом. «Найбільш важливою особливістю такого розуміння
культури, – зазначає Е.Маркарян, – є те, що дане явище стало пов’язуватися з будь-якою
формою людського буття, як його найбільш характерна ознака» [8; 6-7].
Визначення культури як системи знаків та символів, що розповсюджувалися між
людьми, тим самим об’єднуючи їх, лежить в основі семіотичного (знакового) підходу, який
представляли Е.Кассірер, С.Лангер, С.Махліна та ін.
Соціологічні визначення культури (Д.Даунс, Е.Дюркгейм, Т.Заславська, Ю.Лотман,
Б.Малиновський, А.Радкліфф-Браун, Н.Смелзер та ін.) зосереджують увагу на відтворенні і
зміні соціального життя, а також з’ясуванні соціальних функцій культури: комунікації,
трансляції і трансмутації.
Культура, з точки зору сумативного підходу, є сумою результатів перетворювальної
діяльності та комунікації людини.
Філософський підхід полягає у високому рівні абстракції, при якому «культура» не є
синонімом «суспільства», не є конкретною стороною суспільного розвитку, а явищем, яке
виділяється із процесу тільки аналітично [7; 18].
Найбільш повно концепції культури представлено у німецькому класичному ідеалізмі
(Г.Гегель, І.Кант, Й.Фіхте та ін.), філософії життя (А.Шопенгауер, Ф.Ніцше, В.Дільтей та
ін.), філософії історії (О.Шпенглер, А.Тойнбі, М.Данілевський та ін.), неокантіанстві
(Г.Ріккерт, Е.Кассірер, М.Вебер та ін.).
Названі школи умовно можна віднести до класичної моделі культури, яка описує
культуру як стандарт інтелектуальної та духовної досконалості [13; 200-201]. І.Кант,
зокрема, розумів культуру як засіб для досягнення «кінцевої мети», тобто інтелектуальної та
духовної досконалості. «Придбання розумною істотою, – писав він, – здатності ставити будь-
які цілі взагалі... є культурою. Отже, лише культура може бути кінцевою метою, яку маємо
підставу приписати природі відносно людського роду» [6; 464].
На початку ХХ ст. теоретично сформувалась модерністська модель культури [13; 201],
основою якої були феноменологічна філософія (Е.Гуссерль, М.Хайдеггер та ін.),
екзистенціалізм (А.Камю, Ф.Ніцше, Ж.-П.Сартр та ін.) та психоаналіз (З.Фрейд, К.Юнг та
ін.). Дана модель орієнтується не на світ ідеального, а на повсякденне буття самотньої,
пригніченої людини, що і визначає культуру.
Постмодерністську модель культури констатують наприкінці 60-х і в 70-ті роки ХХ ст.
роботи Ж.-Ф.Ліотара, Ж.Дерріди, Р.Рорті та ін. Згідно з цією моделлю культура становить
діалектичну єдність двох процесів: опредмечування (творення нових культурних цінностей) і
розпредмечування (засвоєння культурної спадщини, спільного культурно-історичного
досвіду) [13; 201].
Усі названі підходи є досить оригінальними і, на нашу думку, доповнюють один
одного, бо такий складний феномен, як культура, не вичерпується лише одним аспектом. Але
варто зауважити, що у сучасному кризовому стані культури аксіологічний вимір є
найважливішим, адже цінності виконують не тільки пізнавальну, а й нормативно-регулюючу
функцію у системі суспільних відносин. Саме завдяки цінностям, їх збереженню та
відтворенню у кожному з нас, подальший розвиток нашого суспільства буде відбуватися не
тільки в економічній, політичній, а й у соціальній та духовній сферах.
Щодо сучасного визначення культури, згідно із декларацією, прийнятою на Всесвітній
конференції з культурної політики, проведеної під егідою ЮНЕСКО 1982 року, культура
тлумачиться як комплекс характерних матеріальних, духовних, інтелектуальних і емоційних
рис суспільства, що включає в себе не лише різні мистецтва, а й спосіб життя, основні
правила людського буття, системи цінностей, традицій та вірувань [17].
У Новому тлумачному словнику української мови подаються 3 основні лексичні
значення поняття культура: 1) сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених
людством протягом його історії; 2) освіченість, вихованість; 3) рівень, ступінь досконалості
якоїсь галузі господарської або розумової діяльності [10; 33]. Поняття «культура» вказує як на спільну відмінність людської життєдіяльності від біологічних форм життя, так і якісну
своєрідність конкретних проявів цієї життєдіяльності: в певні історичні епохи, для
різноманітних суспільств, народностей, націй, особливостей поведінки і діяльності людей в конкретних сферах життя. В більш вузькому значенні культура – сфера духовного життя
людей [12; 486]. Загальними ознаками культури є:
– рівновага духовних та матеріальних цінностей;
– спрямованість (культура містить прагнення до ідеалу);
– панування над природою;
– історичність;
– вона є підставою для формування особистих і колективних ідентичностей, надає
відчуття належності до більш широких спільнот;
– вона є штучно створеним людьми середовищем існування;
– вона передається за допомогою навчання, комунікації [13; 15].
Через те, що єство людини має духовну та матеріальну сторони і людина живе в
духовному й матеріальному світі, виокремлюють матеріальну і духовну культуру.
Матеріальна культура становить суму досягнень людства, створених в ході історії для
задоволення суспільних потреб, а духовна – здатність людини до самовдосконалення,
усвідомлення загальнолюдських цінностей та моральних норм. Але варто підкреслити, що ці елементи системи культури поєднані між собою і повинні розвиватися в комплексі.
Таким чином, аналіз підходів до визначення поняття «культура» дозволив виділити такі
положення:
– констатуюча особливість культури – спрямованість на людину, на все те, що їй
властиве та відрізняє її від тварини;
– пов’язаність із людською діяльністю та соціальним буттям; із розвитком діяльності
змінюються, вдосконалюються суспільні відносини, вони ж диктують стан культури;
– культура є показником рівня духовного життя людей;
– за допомогою культури здійснюється обмін інформацією в часі та просторі.
Викладені матеріали дають змогу детально розкрити зміст терміну «культура»; на цій
основі дослідити та сформулювати визначення такого важливого його аспекту, як «духовна
культура особистості».