3. Грошово-кредитний мультиплікатор та вплив центрального і комерційних банків на його рівень

Другою складовою загальної моделі формування пропозиції грошей є грошово-кредитний, або просто грошо­вий, мультиплікатор.

Грошовий мультиплікатор — це процес створення нових ба­нківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні та інвестуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів. Грошова мультиплікація — досить складний процес, що технологічно проходить кілька стадій, і в ньому беруть участь багато економічних суб'єктів — центральний банк, комерційні банки, небанківські інституції. Щоб спростити висвітлення цього процесу і полегшити розуміння його технології, розділимо його за кількома напрямами:

— НБУ: грошова база — банківські резерви — багатократне збільшення депозитів. Цей напрям можна назвати простим муль­типлікатором депозитів;

— комерційні банки: вільні резерви — мультиплікація депо­зитів. Цей напрям умовно можна назвати трансформацією прос­того мультиплікатора депозитів під впливом коефіцієнта Р_в/Д;

— небанківські інституції: банківські депозити -— резерви — мультиплікація депозитів. Цей напрям умовно можна назвати трансформацією простого мультиплікатора депозитів під впли­вом коефіцієнта Г_о /Д.

У сукупності всіх цих напрямів грошової мультиплікації дося­гається певна зміна (+ чи -) обсягу банківських депозитів (Д).

Простий мультиплікатор депозитів — це мультиплікатор можливий, нічим не деформований процес депозитів зростання банківських депозитів унаслідок надання центральним банком у банківську систему додаткових резервів та кредитно-розрахункового обслу­говування банками своїх клієнтів. Поштовхом для такого зрос­тання є збільшення банківських резервів у процесі формування грошової бази, ініціатором якого є центральний банк. При цьому такий поштовх буде тим сильнішим, а отже, простий мультиплі­катор тим вищим, чим більша частка грошової бази буде сформо­вана у вигляді банківських резервів і, відповідно, менша — у го­тівковій формі. А оскільки структуру грошової бази в процесі її формування визначає НБУ, то вже на етапі формування грошової бази він має можливість активно впливати і на другий етап фор­мування пропозиції грошей — етап грошової мультиплікації.

Приклад

Якщо в поточному місяці грошова база зросте на 20,0 млн грн, у то­му числі її готівкова складова (Г_о) на 6,0 млн грн, а банківські резерви (Б_р) — на 14,0 млн грн, то вже після першого надання банками додат­кових ресурсів у позички своїм клієнтам банківські депозити зростуть на 14,0 млн грн. Якщо ж у структурі приросту грошової бази готівка становитиме 11,0 млн грн, а резерви — 9,0 млн грн, то після першого ж надання цих резервів у позички банківські депозити зростуть на 9,0 млн грн, тобто на 5,0 млн грн менше, ніж у першому випадку.

Проте на цьому не закінчується вплив НБУ на формування простого мультиплікатора депозитів. Він ще регулює викорис­тання банками додаткових резервів, виходячи із завдань грошо­во-кредитної політики. Для цього НБУ встановлює норму бро­нювання резервів у відсотках до залучених депозитів (норму обов'язкового резервування), у межах якої зменшується право банків на використання своїх резервів, сформованих за рахунок депозитів, для кредитування клієнтів, а отже, й зменшуються те­мпи зростання (мультиплікації) депозитів.

Розглянемо процес простої мультиплікації депозитів при збі­льшенні банківських резервів за рахунок рефінансування одного з комерційних банків з відображенням руху коштів на балансах банку. Простежимо цей процес спочатку в межах окремого бан­ку, а потім у межах банківської системи в цілому.

У спрощених схемах балансів будемо відображати тільки ті статті, на яких відбувається рух коштів, і тільки суми цього руху та його напрям (знак «+» свідчить про надходження чи збільшен­ня, знак «-» — про вибуття чи зменшення коштів). Проставлені поряд із сумою зміни коштів цифри (1а, 1б, 2а тощо) означають номер операції, яка спричинила цю зміну. Суми за статтею «Під­сумок» показують, наскільки зріс в обороті банку обсяг депозитів та їх розміщення.

Розглянемо, як реагує банк на зростання його резервів у про­цесі збільшення грошової бази методом рефінансування банків при нормі обов'язкового резервування 12 %.

1 операція. а) 5-го числа НБУ видав комерційному банку А позичку на суму 10,0 млн грн за рахунок безготівкової емісії; за­гальний резерв банку А збільшився на цю суму;

б) за рахунок додаткового резерву банк А видав 6-го числа позичку швейній фабриці на суму 10,0 млн грн, яку переказав на її поточний рахунок; позичка швейній фабриці надана банком А на повну суму додаткового резерву (10,0 млн грн), оскільки кошти, одержані ним у позичку від НБУ, не підлягають обов'язковому резервуванню¹;

в) за рахунок одержаної позички швейна фабрика в той самий день заплатила 10,0 млн грн за тканину, куплену у торговельної організації, яка обслуговується банком Б.

Відобразимо операцію № І на балансі банку А.

КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК А, млн грн

Активи		Пасиви
1. Коррахунки в НБУ 2. Позичка клієнту	+ 10,0 (1а) -10,0 (1в) + 10,0(16)	1. Позичка НБУ 2. 2. Депозити	+ 10,0 (1а) + 10,0(16) -10,0 (1в)
Підсумок	+ 10,0(1)	Підсумок	+ 10,0(1)

Як видно з наведених даних, після всіх змін баланс банку А зріс на 10,0 млн грн. Це зростання було зумовлене збільшенням його резервів, одержаних у позичку від НБУ, тобто в межах фор­мування ним грошової бази, і не пов'язане з грошовим мульти­плікатором. Банк А і сам створив депозити в обсязі 10,0 млн грн, надавши позичку швейній фабриці (операція 16). Але оскільки ці гроші були негайно переказані торговельній організації і пере­йшли в інший банк, банк А втратив новостворений депозит і не збільшив свого резерву. Тому в мультиплікації депозитів він не брав участі.

Перш ніж відобразити зміну резервів на балансі банку Б, опишемо подальший рух коштів, які сплачені торговельній ор­ганізації.

2 операція, а) сплачені торговельній організації 10,0 млн грн зараховані на її рахунок у банку Б; на цю суму у нього збільшив­ся загальний резерв, частина якого підлягає резервуванню;

б) банк Б 9-го числа надав позичку меблевій фабриці на суму вільного резерву, тобто 8,80 млн грн [10,0-(10,0*12%)/100%], яку переказав на її поточний рахунок. Решту резерву (1,20 млн грн) банк залишив на своєму коррахунку для збільшення обов'язкового ре­зерву;

в) 10-го числа меблева фабрика, використавши повну суму одержаної позички, оплатила свої борги деревообробному комбі­нату (ДОК 1) за куплені раніше лісоматеріали. ДОК 1 обслугову­ється банком В.

Зазначена операція 2 так відобразиться на балансі банку Б:

КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК Б, млн грн

Активи		Пасиви
1. Коррахунок у НБУ 2. Позичка клієнту	+ 10,0 (2а) -8,80 (2в) +8,80 (26)	1. Депозити	+ 10,0 (2а) -8,80 (2в) +8,80 (26)
Підсумок	+10,0(2)	Підсумок	+10,0(2)

З цієї таблиці можна зробити такі висновки:

• у балансі банку Б утрачено видимий зв'язок збільшення його резервів з початковою кредитною емісією НБУ, яка й була пер­вісною причиною цього збільшення;

• тут підтверджується та сама закономірність, що і в балансі банку А: платіж клієнта банку Б своєму контрагенту — клієнту банку В на суму 8,80 млн грн призводить до зменшення на цю суму поточних депозитів та резервів банку;

• незважаючи на втрату більшої частини приросту резерву, банк Б має приріст депозитів на суму 10,0 млн грн та збільшення на ту саму суму його активів за статтею «Коррахунок в НБУ», тобто резервів.

У результаті операції 2в рух вільних резервів перемістився на баланс банку В. Подальші зміни резервів відбувалися на основі операції 3.

3 операція, а) 13-го числа 8,80 млн грн надійшли на поточний рахунок ДОК 1 у банку В, у якого на цю суму збільшився обсяг депозитів та загальний резерв;

б) за рахунок приросту резерву банк В 14-го числа видав тор­говельній організації «Скіф» позичку на суму 7,75 млн грн і пе­реказав на її рахунок. Решта 1,05 млн грн залишилися на коррахунку банку для збільшення обов'язкового резерву [(8,80*12%)/100%];

в) торговельна організація «Скіф» за рахунок одержаної пози­чки сплатила свій борг оптовій організації на суму 7,75 млн грн. Оптова організація обслуговується банком Г.

Операція 3 матиме такий вигляд на балансі банку В:

КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК В, млн грн

Активи		Пасиви
1- Коррахунок в НБУ 2. Позичка клієнту	+8,80(3а) -7,75(3в) +7,75(3б)	1. Депозити	+8,80(3а) -7,75(3в) +7,75(3б)
Підсумок	+8,80(3)	Підсумок	+8,80(3)

Рух резервів по балансу банку В повністю повторює рух їх по балансу банку Б, тільки в дещо менших розмірах змін, бо частина приросту депозитів вилучена в обов'язкові резерви. Загальна су­ма депозитів у банку В зросла на 8,80 млн грн, оскільки надхо­дження грошей на рахунок ДОК 1 за операцією За внаслідок по­дальших трансакцій (36 і 3в) не змінилося.

Подібний рух резервів відбудеться також у банку Г та в усіх інших банках, через які пройде хвиля мультиплікації депозитів. Приріст депозитів на рахунках і приріст резервів у кожного на­ступного банку будуть меншими, ніж у попереднього на норму обов'язкового резервування. Це значить, що зростання банківсь­ких вкладів (депозитних грошей) буде багатократним і продов­жуватиметься доти, доки вся сума додаткового резерву (10,0 млн грн), наданого НБУ комерційному банку А, не вичерпає себе в збільшенні резервів цілого ряду банків.

Розглянемо цей процес у масштабах усієї банківської сис­теми. Для цього скористаємося тими самими прикладами, які були проаналізовані стосовно руху резервів окремих банків, за умови, що норма обов'язкового резервування становить 12 % (табл. 7.2).

Таблиця 7.2

Процес простого мультиплікатора депозитів у БС внаслідок надання НБУ рефінансування банку А на суму 10,0 млн грн за норми резервування 12 %

Банк	Приріст депозитів млн грн	Приріст резервів			Приріст позичок
		надійшло		втрачено
		обов'язкові	вільні
А	—	—	—	—	—
Б	+10,00	+ 1,20	+8,80	-8,80	+8,80
В	+8,80	+1,05	+7,75	-7,75	+7,75
Г	+7,75	+ 0,93	+ 6,82	-6,82	+ 6,82
Д	+ 6,82	+ 0,82	+ 6,00	-6,00	+ 6,00
Е	+ 6,00	+ 0,72	+5,28	-5,28	+5,28
Інші банки	+ 43,93	+5,27	+38,66	-38,66	+38,66
Усього	+83,33	+ 10,00	+73,33	-73,33	+73,33

Як видно з наведених даних, банк А не брав участі у зростанні депозитів, хоч поштовхом до їх мультиплікації було надання НБУ позички саме йому на суму 10,0 млн грн. Одержання цієї позички зумовило надання банком А позички швейній фабриці, яка й привела до зростання депозитів та резервів у банку Б на 10,0 млн грн. Частина приросту резервів (1,20 млн грн) залиша­ється на коррахунку банку Б для збільшення обов'язкового резе­рву, а в межах вільного резерву банк надає позичку своєму клієн­тові (8,80 млн грн). Оскільки одержану позичку клієнт банку витратив на платежі контрагенту, що обслуговується банком В, 8,80 млн грн вийшли з обороту банку Б, і тому він втратив таку саму суму своїх резервів. Остаточно у банку Б депозити збільши­лися на 10,0 млн грн, резерви — на 1,20 млн грн і вимоги за на­даними позичками — на 8,80 млн грн, тобто пасиви й активи збі­льшилися однаково.

Надходження грошей на суму 8,80 млн грн з банку Б у банк В збільшили суму депозитів останнього. В його обороті відбудеться такий самий рух коштів, як і в банку Б: частина приросту резерву (1,05 млн грн) залишиться на коррахунку банку В; в обсязі віль­ного резерву видана позичка (7,75 млн грн), що призвело до втра­ти банком такої самої суми резерву, бо позичка була використана для платежів клієнтові іншого банку, і тому кошти перейшли в банк Г. Отже, депозити банку В збільшилися на 8,80 млн грн, ре­зерви — на 1,05 млн грн, вимоги за наданими позичками — на 7,75 млн грн, тобто пасиви й активи зросли на 8,80 млн грн.

У всіх інших банках рух пасивів і резервів буде таким самим, як у банках Б та В. Загалом по комерційних банках депозити зро­сли на 83,3 млн грн, резерви — на 10,0 млн грн, надані позички — на 73,3 млн грн. Оскільки депозити — це пасиви, а резерви (залишки на коррахунках) та позички — це активи банків, то па­сиви й активи банківської системи зросли на однакову суму — 83,33 млн грн і балансування їх не порушене. Пропозиція грошей унаслідок простої мультиплікації депозитів теж може зрости за цих умов на 83,33 млн грн.

Незважаючи на те, що кожний окремий банк надавав додаткові позички тільки в межах вільних резервів, що надійшли в його обо­рот, у цілому система банків створила (приростила) депозитів знач­но більше, ніж до неї надійшло резервів ззовні т— від центрального банку при початковому рефінансуванні банку А. У цьому виявля­ється участь банківської системи у збільшенні пропозиції грошей.

Рівень простої мультиплікації депозитів (коефіцієнт муль­типлікатора т) залежить від норми обов'язкового резервування (n) і визначається за формулою т = 1/п. Приріст депозитів (Д) унаслідок простого мультиплікатора може бути виражений фор­мулою Д = R*1/n, де R — початковий приріст резервів, що зумовив процес мультиплікації.

Розрахуємо приріст депозитів, а отже, і пропозиції грошей, унаслідок простого мультиплікатора депозитів на підставі роз­глянутих прикладів. R — це 10,0 млн грн, на які зросли резерви банку Б завдяки одержанню додаткових депозитів, що надійшли на рахунок торговельної організації. Коефіцієнт т визначається як (1/12*100) та = 8,333. Отже, приріст депозитів у банківській си­стемі в цілому — Д = 83,33 млн грн (10,0 * 8,333).

Простий мультиплікатор депозитів діє не тільки у бік зрос­тання обсягу депозитів, а й у бік його зменшення. Такий процес розгортається, якщо НБУ зменшує банківські резерви при фор­муванні грошової бази, зокрема при продажу інвалюти на ринку, продажу банкам державних цінних паперів чи погашенні позичок рефінансування. У нашому випадку процес зменшення депозитів розпочнеться, коли банк А погасить свою заборгованість перед НБУ на суму 10,0 млн грн.

Отже, на приріст депозитів у банківській системі (+83,33 млн грн) впливали як НБУ, так і комерційні банки.

Вплив НБУ полягає у визначенні обсягу рефінансування бан­ку А (10,0 млн грн) та в установленні норми обов'язкового резер­вування депозитів (12 %). Якби НБУ змінив будь-який із цих по­казників чи обидва зразу, результат простої мультиплікації депозитів був би зовсім іншим.

Вплив комерційних банків полягав в оперативному та повному розміщенні вільних резервів, що з'явилися в їх обороті, у нові по­зички своїм клієнтам та в швидкому переміщенні коштів між бан­ками в процесі розрахунків між клієнтами, іншими словами, в під­триманні процесів кредитування і розрахунків в ідеальному стані.

Будь-які затримки в цих операціях знизили б рівень мульти­плікації та обсяг приросту депозитів.

Проте в реальній дійсності такого ідеального перебігу процесів кредитування і розрахунків не буває. Комерційні банки не зо­бов'язані надавати в позички всі свої вільні резерви, як тільки вони з'явилися. Частину їх вони постійно зберігають у касах чи на корра-хунках у НБУ з багатьох причин, через що процес мультиплікації де­позитів буде повільнішим, а приріст обсягу депозитів меншим, ніж у наведених нами ідеальних прикладах. Розглянемо вплив на просту мультиплікацію депозитів поведінки самих комерційних банків.

Вплив комерційних банків на відхилення реального процесу мультиплікації депозитів ідеального проявляється двояко:

—у зберіганні фактичних резервів (у касах та на коррахунках) в обсягах, більших від обов'язкових резервів, тобто у постійній наявності в банків вільних резервів;

— у ставленні банків до одержання в НБУ позичок рефінансу­вання, продажу для НБУ зі своїх портфелів іноземної валюти чи державних цінних паперів.

Ставлення банків до обсягу резервів, який вони постійно збе­рігають, формується під впливом кількох чинників:

— рівня норми обов'язкового резервування і жорсткості конт­ролю НБУ за його дотриманням. Як відомо, він визначається НБУ і не піддається впливу комерційних банків: вони повинні зберігати обов'язкові резерви в НБУ, хоч останній не виплачує за ними процентів. Але якщо НБУ буде не надто жорстко контро­лювати його дотримання і «карати» за порушення норми, то бан­ки підтримуватимуть свої резерви лише на рівні обов'язкових, а інколи і на меншому рівні;

— рівня ринкової ставки позичкового процента: якщо вона ви­сока чи зростає, то банкам вигідно якнайбільше вкладати своїх резервів у дохідні активи — кредити чи інвестиції і якнайменше тримати вільних резервів, і навпаки;

— рівня облікової ставки НБУ та ставки ринку міжбанківського кредиту. Якщо ці ставки високі чи зростають, то банкам буде фінансово обтяжливо негайно збільшити свої резерви, якщо в цьому виникне раптова потреба — у зв'язку з непередбачуваним підвищенням обов'язкових резервів, появою надто вигідного проекту для кредитування чи інвестування та ін. Тому банки на­магаються постійно тримати певну суму вільних резервів;

—можливих неочікуваних відкликань вкладниками своїх де­позитів з банків, що може поставити банк у складну ситуацію з ліквідністю. Щоб уникнути таких екстремальних ситуацій, банки теж намагаються тримати певні суми надлишкових резервів. Тут надлишкові резерви слугують своєрідною «подушкою безпеки» на випадок кризи ліквідності банку. Без такої «подушки» банк мусив би негайно продавати інші активи (цінні папери, валюту) і часто за невигідною ціною, що загрожує збитками; вимагати до­строкового повернення кредитів, що не завжди можливо та за­грожує втратою клієнтури; позичати кошти в НБУ чи на ринку МБК, що теж не завжди можливо на прийнятних для банку умовах, у всіх цих випадках банки і зазнають втрат, і погіршують свій рейтинг. Щоб уникнути подібних негативів, краще зберігати певцу суму вільних резервів.

Як свідчить світовий і український досвід, обсяги вільних резервів банків помітно збільшуються за умови зростання облікової ставки та ставки ринку МБК і погіршення економічної та полі­тичні ситуації в країні. Якщо ж у країні цих чинників немає, а ринкова ставка позичкового процента висока, тобто попит на банківські позички зростає, то вільні резерви будуть знижуватися.

У попередньому підрозділі йшлося про вплив і банків на резерви, що створені переважно ними самими у процесі мультиплікації. Проте частину резервів банки одержують від центрального банку, точніше купують їх в обмін на свої активи (цінні папери чи інвалюту) або ж на свої зобов'язання перед ним (позички рефінан­сування). Ці останні види резервів ми умовно назвемо купленими, що б відрізнити їх від створених самими банками.

Рішення про купівлю додаткових резервів та їх обсяги прийма­ють самі банки, орієнтуючись на свої інтереси — одержання при­бутки, підвищення ліквідності чи зміцнення клієнтської бази. Задоволення цих інтересів можливе лише за умови, що витрати, пов’язані з купівлею додаткових резервів, окупляться доходами від їх розміщення в активи. Так, банки погодяться отримувати в НБУ позички рефінансування лише за умови, що ринкова ставка позич­кового процента буде вищою від облікової ставки НБУ. І чим вища маржа (перевищення) між цими ставками, тим більшим буде інте­рес банків до позичок рефінансування. І навпаки, якщо рівень мар­жі буде низьким чи знижуватиметься, заінтересованість банків у цих позичках буде зменшуватися. А якщо маржа стає від'ємною, взагалі скорочуватимуть свою заборгованість перед НБУ, раніше одержані позички. Відповідно зростатимуть чи зменшуватимуться обсяги куплених банками резервів.

Здібний стимулювань ний механізм діє і при купівлі банками резервів через операції з цінними паперами на відкритому ринку. У разі $ дострокового продажу НБУ банки зазнають певних втрат, які повнені відшкодовувати доходами від розміщення в активи додат­кову резервів, одержаних від цих операцій. А це можливо, якщо дохідність нових активів буде вищою від втраченої дохідності про­дану цінних паперів. Залежно від спреду між цими показниками банки вирішуватимуть, продавати чи купувати державні цінні папе­ри, а отже, збільшувати чи зменшувати купівлю резервів.

Не так виразно проявляється стримулювальна поведінка банків щодо купівлі резервів в операціях з іноземною валютою. Оскіль­ки переважну частку продажу валюти для НБУ банки здійсню­ють з ініціативи своїх клієнтів, тобто небанківських інституцій, то поведінка останніх і чинить переважний вплив на динаміку банківських резервів по цьому каналу. Самі банки можуть впли­вати на рух цих резервів лише в операціях з валютою з власного портфеля: продаючи її, вони будуть збільшувати резерви, а ку­пуючи — зменшувати. Приймаючи рішення про продаж валюти з власного портфеля (купівля додаткових резервів) чи про її купів­лю, банки можуть керуватися міркуваннями диверсифікації акти­вів, одержання прибутку, збільшення гривневих резервів тощо. Тобто тут теж діє мотив заінтересованості банків у вигідності ку­півлі додаткових резервів, але він проявляється складніше, ніж при купівлі резервів через позички рефінансування чи операції відкритого ринку. Тим більше, що банки України мають право надавати позички в інвалюті і широко ним користуються, а отже, їм не обов'язково купувати гривневі резерви, щоб збільшити більш дохідне кредитування клієнтури.

Таким чином, динаміку загальної ролі банків у формуванні всього обсягу резервів (створених і куплених), а отже у загаль­ному грошовому мультиплікаторі можна виразити через показ­ник Рб/Д: чим він вищий, тим більшу частку своїх депозитів бан­ки зберігають у резервах, і навпаки. Звичайно, у чисельнику цього показника можна поставити обсяг вільних резервів. Тоді він набуде вигляду Р_в /Д і виражатиме лише зусилля комерційних банків (без зусиль центрального банку) щодо зміни обсягів резе­рвів. Якщо зусиллями банків коефіцієнт Р_в/Д зростатиме, це свід­читиме про стримування процесу мультиплікації депозитів за­вдяки збільшенню зберігання банками своїх ресурсів у грошовій формі (резервів) без трансформації їх у позички. І навпаки, зни­ження цього коефіцієнта свідчитиме, що банки позитивно впли­вають на мультиплікатор депозитів.