23

Тема 3 Стимулювання попиту на інновації

Тема 3 стимулювання попиту на інновації

3.1 Особливості аналізу попиту на інновації

3.2 Підходи до створення й стимулювання попиту на інновації

3.3 Фактори мотивації споживання інновацій

3.1 Особливості аналізу попиту на інновації

Сучасна ринкова економіка характеризується динамічністю й нестабільністю процесів, які відбуваються на ринку (постійними на ринку є лише зміни). Економіка перехідного типу, характерна для України, як і для інших країн, що вступили на шлях ринкових перет­ворень, характеризується підвищеним рівнем нестабільності, який можна схарактеризувати частотою змін вектора розвитку (за величи­ною й напрямом). Підприємства, аби вижити й розвиватися, змушені адаптуватися до цих змін. Засобом адаптації, який дає змогу динамі­чно приводити у відповідність внутрішні можливості розвитку із зовнішніми, що генеруються ринковим середовищем, є інновації.

З цього випливає, що основою конкурентного успіху підприємства-інноватора є його спроможність виявити реально існую­чі чи потенційні потреби й попит споживачів щодо інновацій (або ж сформувати їх) і задовольнити їх ефективнішим, ніж конкуренти, способом.

Проте слід зазначити, що традиційні методи ринкових дослі­джень далеко не завжди можна застосувати для виявлення й аналі­зу попиту на інновації. Останнім властива певна специфіка, яка полягає у тому, що розробка інновацій (особливо тих, котрі ба­зуються на новітніх досягненнях науки і техніки, результатах фун­даментальних досліджень і відкриттів) у багатьох випадках пов'я­зана зі створенням товарів, аналогів яких раніше просто не існува­ло з таких причин [1]:

- потреби й попит споживачів, для задоволення яких призначені нові товари, раніше задовольнялися зовсім іншим способом (перший вид принципово нових інновацій);

- потреб, для задоволення яких призначено нові товари, раніше просто не існувало (другий вид принципово нових інновацій).

Приклади інновацій першого виду:

• для товарів промислового призначення — устаткування для електрохімічної, електрофізичної, електроерозійної тощо обробки матеріалів, яке замінює устаткування для механічної обробки лезовим чи абразивним інструментом (наприклад, привиготовленні штампів, пресформ і т. ін.);

• для товарів широкого вжитку — чорнильні, кулькові, гелеві й ін. авторучки, які задовольняють потреби ручної фіксації текстової і графічної інформації на папері різними способами.

Приклади інновацій другого виду:

• для товарів промислового призначення — мультимедійні комп'ютерні технології обробки інформації, вироби з металів з ефектом пам'яті та інші;

• для товарів широкого вжитку — пейджери, відеомагнітофони тощо.

Природно, традиційні методи ринкових досліджень для роз­глянутих видів новацій не застосовні (особливо для новацій дру­гого виду).

У цьому випадку використовують такі специфічні методи, як: прогнозування майбутніх потреб і попиту споживачів, змін мотивації їхньої поведінки (відповідно до ринкової трансформації економіки України); ситуаційне й імітаційне моделювання поведін­ки споживачів у сьогоденні й майбутньому (наприклад, при аналізі можливостей конверсійного використання технологій, розроблених для військової сфери); аналіз тенденцій розвитку науково-технічно­го прогресу, тенденцій зміни технологічної, економічної, соціальної, політичної, культурної, правової, екологічної й ін. складових сере­довища господарювання. Відмінною рисою згаданих методів є те, що вони оперують можливими (імовірнісними) оцінками майбутніх потреб і попиту, можливої реакції споживачів на нові товари та нові способи їхньої реалізації. Високий ступінь невизначеності різко збільшує імовірність припущення помилок в оцінках. Природно, це є одним із чинників, які обмежують активність підприємницьких структур і окремих підприємств у галузі розробки і впровадження інновацій (поряд з дефіцитом фінансових ресурсів, залучення яких для фінансування інновацій також ускладнене через високий ступінь невизначеності результатів).

Почасти досягнення науки і техніки набагато випереджають зрілість соціально-економічних умов для перетворення результатів НДДКР на нововведення, на комерційно успішні види виробів чи послуг. Особливо показова в цьому відношенні практика військово­го виробництва, насамперед у Росії, де спостерігається значний від­рив досягнутих наукових і практичних результатів, реалізованих у військовому й аерокосмічному виробництві, від поточних потреб со­ціально-економічного розвитку. Численні досягнення й результати НДДКР, отримані у військовій сфері, незастосовні в цивільній, точ­ніше, їхнє практичне використання тут є економічно недоцільним. Проте останнім часом ситуація істотно змінюється. Так, для ринку телекомунікаційного устаткування ще 15-20 років тому не було ринку за межами закупівель військової техніки. Відтоді умови ви­робництва змінилися настільки, що випускати сучасну телекомуні­каційну техніку тепер спроможні багато підприємств (наприклад, у Сумській обл. охтирський завод «Нафтопроммаш» випускає системи прийому супутникового телебачення). Конкуренція ж стимулює зниження цін до такого рівня, що відповідні вироби починають ко­ристуватися попитом.

Слід зазначити, що принципово нові вироби, засновані на досягненнях НТП, перетворюються на товар тоді, коли стає порівня­но нескладною справою виробництво аналогів цих виробів, запози­чення й дублювання технологій їх виготовлення, коли розбіжності між виробами різних виробників стають мінімальними. Та відбу­вається це не відразу. Тому наразі актуальним є прогнозування й Урахування при розробці й виробництві продукції змін не лише в системі існуючих, реально усвідомлених потреб і попиту спожива­чів, а й майбутніх, ще не усвідомлених людьми потреб і, відповідно, їхнє урахування при проведенні НДДКР.

При аналізі спонукальних мотивів споживання нових товарів (інновацій взагалі) слід брати до уваги також наявність мотивації інших суб'єктів ринку, задіяних прямо чи опосередковано у про­цесах виведення і просування інновацій на ринку. Тобто слід враховувати, що просування інновацій на ринок — це складний процес, який передбачає узгодження інтересів усіх його суб'єктів, передусім виробників, споживачів, суспільства (загальнонаціо­нальні інтереси).

Розглянемо основні проблеми, що виникають у взаєминах суб'єктів інноваційного процесу: інвесторів, розробників іннова­цій, виробників, постачальників, працівників збуту, споживачів, суспільства в цілому. Насамперед проаналізуємо проблеми, пов'я­зані з інноваціями, які базуються на нових продуктах (виробах чи послугах), нових технологіях, нових матеріалах і т. ін., оскільки інвестування в нові технології, матеріали, устаткування тощо пря­мо чи опосередковано пов'язане з новою продукцією.

Інвестори. Джерелом проблем є те, що інвесторів передусім ці­кавить високий доход при мінімальному ризикові. І якщо в іннова­ційному проекті йдеться про принципово нові вироби, то це може стати перешкодою до здійснення інвестицій. Високий ризик вимагає відповідної компенсації, оцінку якої на стадіях попереднього аналі­зу виконати дуже непросто.

Розробники інновацій. У більшості випадків виробники й роз­робники інновацій є одними й тими самими особами. Проте для ус­піху на ринку розробникам необхідно орієнтуватися не стільки на можливості підприємства-виробника, скільки на потреби й попит споживачів.

Розробка інновації виконується заради одержання прибутку за рахунок кращого, ніж традиційні товари, задоволення потреб і попи­ту споживачів, виявлених у результаті маркетингових досліджень. Найчастіше розробники занадто скуті в рамках своїх знань і досвіду, набутих у результаті минулої діяльності, й важко пристосовуються до змін, а в ряді випадків узагалі не здатні працювати в нових умо­вах. У цьому разі нові якісні й технічно досконалі продукти (з пог­ляду їхніх розробників) можуть не відповідати вимогам ринку, і спроби їх реалізації можуть закінчитися провалом. Особливо це ха­рактерно для принципово нових виробів чи послуг. Та якщо іннова­ції зводити лише до невеликих модифікацій існуючих продуктів, це може призвести до втрати конкурентноздатності.

Виробники. Проблеми полягають у тому, що зміни базового продукту, а тим паче нові розробки можуть істотно збільшите витрати виробництва, що на етапі розробки інновацій дуже важке спрогнозувати (до розробки технології їхнього виробництва) Точні багатоваріантні прогнози найчастіше дуже трудомісткі і дорого коштують. По суті, для визначення собівартості виготов­лення нових виробів (особливо принципово нових) необхідне провести практично весь комплекс робіт з технічної підготовки виробництва (конструкторської і технологічної). Тому опір ви­робничників упровадженню нововведень пояснюється не їхньою відсталістю, а саме відсутністю точних вартісних оцінок, які ха­рактеризують нововведення.

Постачальники. Основною проблемою є те, що існуючі сиро­вина, матеріали і комплектуючі можуть бути непридатними для виробництва нових продуктів. Для зміни їхніх характеристик поста­чальники, яких цікавлять лише обсяги замовлень і їхня регулярність, мусять мати дуже вагомі причини, їх слід належним чином стиму­лювати, переконуючи в корисності змін.

Працівники збуту. Нова продукція зазвичай вимагає перебудо­ви існуючої системи збуту, а для принципово нових товарів — на­віть її формування. Такого роду зміни можуть зустрічати опір праці­вників збуту. З одного боку, безпосередньо відчуваючи реакцію споживачів, вони самі можуть підштовхувати виробників до моди­фікації продукції. З іншого, найчастіше, вони не можуть оцінити кардинальні нововведення, оскільки реакція споживачів ще не відо­ма. Саме тому вони можуть чинити інноваціям опір.

Споживачі. Проблема полягає в тому, що споживачі, у біль­шості випадків, виявляють певну осторогу щодо нових виробів, особливо якщо ступінь наслідування стосовно традиційних виробів невисокий. Тому чим радикальнішими є зміни, тим більшу увагу доводиться приділяти ринковим дослідженням з оцінки перспектив визнання нової продукції споживачами, створенню попиту, стиму­люванню споживання. На консерватизм споживачів треба зважати при розробці модифікованих чи нових продуктів на базі результатів опитувань споживачів. їх слід уточнювати шляхом проведення до­даткових незалежних досліджень і випробувань.

Суспільство. Нині інновації впливають практично на всі ас­пекти життєдіяльності суспільства. У свою чергу суспільство та його окремі інституції можуть впливати і впливають на інноваційні процеси за допомогою механізмів економічного, політичного, правового, соціального регулювання.

Основна проблема полягає у складності оцінки суспільними інсти­туціями інноваційних рішень і, відповідно, у дозуванні регулюючих впливів при збереженні економічної свободи дій окремих суб'єктів господарювання. Механізми регулювання мають окреслювати за­гальне поле інноваційних процесів, а управління слід більшою мірою здійснювати на рівні окремих суб'єктів господарської діяль­ності. Тим паче що суспільні інститути не завжди можуть оцінити переваги й недоліки кардинально нових рішень.

Оцінка відповідності інтересам кожного з суб'єктів ринку обра­ними групами експертів проводиться у такій послідовності:

1. Кожним експертом визначаються характеристики товарів, за яки­ ми оцінюватиметься група товарів.

2. Ініціаторами оцінки аналізуються виділені кожним експертом характеристики. Визначається перелік характеристик, за яким про­ водитиметься оцінка. Для нейтралізації впливу кількості характеристик, що відповідають інтересам суб’єктів ринку однієї групи, такі характеристики слід об'єднувати у групи.

3. На основі обраних характеристик ініціаторами оцінки будуються оціночні таблиці — окремо для оцінки відповідності нових това­ рів інтересам кожного з суб'єктів ринку: споживачів, виробни­ ків, державних та суспільних інституцій. Такі таблиці будуються двох типів. Оціночна таблиця першого типу - для попар ного по­ рівняння груп характеристик. Оціночна таблиця дру­ гого типу — для оцінки відповідності груп характеристик това­ рів, які аналізуються, інтересам конкретного суб'єкта ринку. Розробляється також лист-рекомендація щодо запов­ нення оціночних таблиць.

У таблицях першого типу слід виконувати попарне порівняння груп характеристик. Таке порівняння необхідне для оцінки ваго­мості характеристик. Переваги цього підходу особливо значні за значної кількості характеристик, які беруться до уваги, коли їх не­можливо інтуїтивно розподілити за рангами, тим більше — визна­чити їхню вагомість. Експерти оцінюють кожний з критеріїв за та­кою шкалою: 0 — характеристика в даному стовпчику важливіша за характеристику в даному рядку, 1 — характеристика в даному рядку важливіша за характеристику в даному стовпчику. Числа підсумовують за рядками. Більшій сумі відповідає більш високий ранг характеристики.

Усі групи характеристик можна поділити на окремі характерис­тики. Проте це рідко буває доцільним.

4. Ініціатори оцінки обробляють отримані експертні дані окремо за кожним суб'єктом ринку.