Латина, ознака буржуазної освіченості

«Декрет 1808 p., яким було створено Французький Університет, мав на меті організувати навчання еліти. Щоб дати їй загальну підготовку до найрозмаїтіших спеціальних занять, зокрема й науково-природничих, він запровадив обов’язкове вивчення латини. У класах середньої школи тоді передусім і майже виключно опановували латинську мову, щоб учні в кінцевому підсумку здобули вміння писати латиною як прозою, так і /25/ віршами, з не меншою, а то й більшою вправністю, ніж по-французькому. Школярів примушували читати шедеври античної літератури. Вони знали напам’ять безліч сторінок із творів Цицерона, Тацита, Сенеки, майже всього Вергілія і майже всього Горація. Природничі науки — за винятком математики — в певному розумінні, приносилися в жертву. З історії учням давали лише кілька найзагальніших відомостей; географію цілком нехтували; живим мовам приділяли, можна сказати, нікчемну увагу; навіть до французької мови та літератури ставились як до допоміжної дисципліни, що мала доповнювати вивчення латини.

Внаслідок такого стану речей принципова різниця між буржуа та простолюдином полягала протягом тривалого часу в тому, що буржуа знав латину і знав її досить-таки добре.

Але поступ наук та їхнього практичного застосування змушував надавати їм дедалі більше місця в навчальних програмах коштом латинських студій.

Стежачи за дискусіями з питань вивчення латини, можна подумати, що це всього лише питання педагогіки. Науково-природнича освіта, кажуть одні, має передусім «практичний і утилітарний» характер; а в тому, що стосується загального розумового розвитку, вона, мовляв, значно поступається латинським студіям. Вона не дає того елеґантного полиску, тієї вишуканості думки і слова, які є неоціненним плодом латинських літературних студій. Вона не збагачує ані уяву, ані почуття. Кожна наука має свою спеціальну сферу, за межі якої вона не може й не повинна виходити; тільки література тотожна «культурі в загальному розумінні». На що оборонці протилежного підходу відповідають: ці докори слід адресувати суто технічному навчанню, яке схильне обмежуватися збиранням та аналізом результатів, добутих науками, з метою їхнього практичного застосування. Але засвоєння основ науки — це не тільки накопичування знань; це також сприяє виробленню дисципліни розуму, розвиткові «культури в загальному розумінні», яку можна поставити на той самий рівень, що й літературну культуру. Зрештою, в завдання середньої освіти зовсім не входить розвивати наукові студії аж до опрацювання конкретних деталей, які тільки й можуть застосовуватися на практиці; це — справа фахівців».

Едмон ҐОБЛО. «Перепона й рівень» (Edmond GOBLOT. «La Barrière et le niveau, PUF, 1925, pp. 78 — 79.)

Справжній вибух середньої освіти, занепад системи вивчення античних мов, зміна вимог до екзаменованих на ступінь бакалавра і поширення цього іспиту на більшість учнів старших /26/ класів, дедалі більший тиск утилітарних потреб — усе це свідчить про те, що менш як за життя одного покоління відбувся кардинальний розрив з минулим, поклавши край становищу, яке описав Ґобло.

Рядки, які я наведу нижче, належать Сімоні де Бовуар (1908 — 1985 pp.), французькій письменниці і філософу, автору книжок «Гостя» (1943 p.), «Друга стать» (1949 p.), a також «Мандарини» (Ґонкурівська премія за 1954 p.), і цілої низки автобіографічних оповідок під назвою «Спогади добре вихованої дівчини» (1958 p.), книжки, яка мала великий успіх, та інших творів, присвячених становищу жінки в період, що передував сучасним потрясінням. Вони відсилають нас до тих, начебто непорушних підвалин, на яких стояли 1930 — 1960-і роки. Перед тим як відкрилися нові дороги, що вели до визволення жінки, доля дуже тяжко пригнічувала другу стать. Звідси знаменита проблематика Сімони де Бовуар, яку вона виразила в кількох словах, коли вигукнула: «Жінкою не народжуються, нею стають!» Жіноча доля спричинена аж ніяк не біологічними, а історичними причинами, її відчуження має соціальний характер. Якщо кожен індивід — це лише ескіз і свобода вибору (див. нижче, с.75.), жінка повинна мати змогу вільно будувати свою долю.