Тема 12 криміналістичне дослідження письма

12.1.

Поняття і теоретичні основи почеркознавства

Судове почеркознавство — це окремий розділ криміналістики, що вивчає письмо як джерело інформації, яке стосується його автора, та інші фактори, які цікавлять попереднє слідство та суд.

Теоретичною основою судового почеркознавства є психофізіологіч­не вчення академіка І. Павлова про вищу нервову діяльність людини та її динамічний стереотип; учення про навички письма, їх стійкість і відносну незмінність; учення про індивідуальність письма, відобра­жену в сукупності його ознак, що фіксуються на матеріальних носіях.

Судове почеркознавство оперує поняттями "письмо", "почерк", "навичка", "ознака".

Письмо — це засіб фіксування думки людини за допомогою систе­ми спеціально створених умовних знаків — алфавітів (абеток). Сис­теми письма (літерні, клиноподібні, ієрогліфічні тощо) забезпечують спілкування людей, обмін інформацією, дають змогу людині здобува­ти нові знання. До особливостей літерного письма належить просте опанування ним і зв'язок його з фонетикою мови. Письмо є засобом фіксації слідів пам'яті (суб'єктивних образів, знань, суджень і думок) людини, тобто проявом її динамічних властивостей.

Письмо має дві сторони — змістову (семантичну) яка називаєть­ся писемною мовою, і графічну (технічну), тобто графіку виконання літер, знаків, символів — почерк.

Писемна мова — це змістове значення тексту, виконаного (написа­ного) на матеріальному носії (папері, дереві) мовними засобами, які застосовують для його відображення. Розрізняють письмо літерне, цифрове та символьне.

Почерк є системою рухів, які людина здійснює під час виконання знаків, літер. Це технічна сторона письма, зафіксована в рукопису си­стема звичайних рухів, в основі формування якої лежить письмово-рухова навичка, тобто рух (дія), який характеризується високим ступенем засвоєння та відсутністю поелементної свідомої регуляції. Навичка письма формується під впливом мовного середовища, навчання та ви­робничої письмової діяльності, фізичних і психологічних особливостей людини. Для формування навички письма потрібне свідоме, ціле­спрямоване зусилля щодо вибору лексичних засобів з дотриманням граматичних та стилістичних норм і правил виконання письмових знаків. Розрізняють навички перцепційні (чуттєві), інтелектуальні та рухові (що лежать в основі формування ознак письма).

У результаті тривалого тренування навичка письма стає автома­тичною, тобто під час створення письмового документа увага люди­ни зосереджується не на графічному виконанні, а на змістові тексту. Автоматичність навички письма зумовлюється діяльністю вищої нер­вової системи людини. Зазначені принципи є основою індивідуальної та постійної навичок письма.

Отже, писемна мова є відображенням інтелектуальних навичок людини, а почерк — відображенням її рухових властивостей. Сфор­мовані інтелектуальні (писемна мова) і графічні (почерк) навички є засобами відображення динамічних властивостей людини в зовніш­ньому середовищі. Основою навички письма є вчення І. Павлова про динамічний стереотип, згідно з яким сформована навичка письма майже ніколи не змінюється, закріпившись у вищій нервовій системі у вигляді динамічного стереотипу. З огляду на це навички писемної мови і почерку мають такі самі властивості, що вивчаються у психо­логії та фізіології вищої нервової діяльності — динамічність, стійкість, автоматичність, варіативність і відображуваність.

Навички писемної мови і почерку характеризуються ідентифіка­ційними ознаками, які застосовують для ототожнення особи, яка пи­сала, і встановлення особистих властивостей людини.

12.2.