13.1.2. Механізм формування ринку екологічних інновацій

Якщо розглядати рівні управління формуванням ринку еколо­гічних товарів (до речі, як і будь-яких товарів взагалі), то слід відзначити, що верхнім рівнем, який ініціює (дає поштовх) фо­рмування ринку екологічних інновацій, є споживачі.

Саме споживачі «голосують» за певні товари своїми гроши­ма. І тому виробник завжди прагне випускати тільки таку про­дукцію, яка має платоспроможний попит. Споживачі вплива­ють на процес розвитку ринку екологічних інновацій також через суспільні рухи, організації. Основними органами громадського управління в галузі екології є: Українське товариство охорони природи, Українська екологічна академія наук, Українська екологічна асоціація, «Зелений Світ». Їх вплив може бути спрямований на інших споживачів, на конкретних товаровиробників і на державні інститути. Громадськість во­лодіє законодавчо затвердженими інструментами впливу на ви­рішення екологічних питань.

Вплив на інших споживачів може відбуватися шляхом фор­мування позитивного та негативного ставлення до певних това­рів. Такий вплив полягає в поширенні споживачами своєї дум­ки про якість товарів серед інших споживачів.

Споживачі можуть впливати на конкретні підприємства різного роду протестами проти випуску екологічно неприйнят­них товарів.

Споживачі можуть також впливати на державні інститу­ти (частіше на органи місцевого та регіонального управління). Такий вплив може відбуватися, наприклад, у формі страйків, протестів. До цих методів також можна віднести лобізм. Під впливом цієї групи методів відбувається стимулювання проце­сів формування ринку екологічних інновацій на державному та регіональному рівнях.

Існують регіональні та загальнонаціональні екологічні інте­реси, які полягають у прагненні суспільства мати такий стан природного середовища, який забезпечує нормальне відтворен­ня та життєдіяльність.

Вважається доцільним виділення не тільки регіональних, а й локальних екологічних інтересів, які виникають у груп насе­лення, що проживають поблизу великих металургійних заво­дів, уранових шахт, АЕС, хімічних комплексів тощо. Існують також особисті екологічні інтереси. Є члени суспільства, які чутливіше реагують на стан природного середовища (наприклад, хворі на легеневі хвороби більш вимогливі до якості повітря в районах їх проживання).

Для підприємства, яке орієнтується на екологічні інновації, управління формуванням екологічного ринку є особливо важ­ливим. У багатьох випадках такі підприємства повинні не сті­льки орієнтувати свою виробничо-збутову діяльність на задово­лення потреб і запитів фактичних і потенційних споживачів, скільки формувати і стимулювати ці потреби.

Підприємство може впливати на споживачів екологічної про­дукції, формуючи ринок екологічних інновацій за допомогою реклами, стимулювання збуту, пропаганди (або паблісіті) тощо.

Виробництво та продаж екологічних товарів і конкуренто­спроможність значною мірою залежать від думки громадськості. Тому підприємства повинні формувати свій імідж за допомогою різних акцій, спонсорства, випуску прес-релізів та інформацій­них матеріалів про свою діяльність, випуску звітів, проведення прес-конференцій, презентацій та ін.

Крім споживачів значний вплив на підприємство здійсню­ють також конкуренти.

Вплив конкурентів полягає в тому, що, вдосконалюючи свої товари, вони спонукають до цього інші підприємства. Робота на ринку звичайно ускладнюється і водночас стимулюється конку­рентною боротьбою. Особливо це стосується ринку екологічних товарів. Якщо підприємство формує ринок, то на початку своєї діяльності воно розраховує на пріоритет на ринку внаслідок мо­нопольного становища. Так є і з принципово новими екологічни­ми товарами. Але формування ринку екологічних товарів може від самого початку бути пов'язаним з існуванням на ринку ана­логів, від яких товар виробника може відрізнятися лише деяки­ми унікальними характеристиками. Тому вже під час розробки екологічного товару слід враховувати наявність конкуренції.

Конкуренція виробників екологічних товарів може прояв­лятися в таких видах:

1. Функціональна. Має місце у випадку, коли одна потреба може бути задоволена різними способами. Так, потребу у відпочи­нку та розвагах можна задовольнити мисливством, рибальс­твом, а можна екотуризмом.

2. Видова. Обумовлена тією обставиною, що існують товари, які задовольняють певну потребу, але відрізняються за сво­їми характеристиками. Наприклад, автомобілі з карбюрато­ром і з інжектором.

3. Предметна (міжфірмова). Характеризується тим, що різні підприємства випускають однакові товари.

На формування підприємством ринку екологічних товарів можуть впливати і інвестори, висуваючи умови щодо екологіч­них проектів, які потребують інвестицій.

За сучасних умов для формування ринку екологічних інно­вацій необхідним є прийняття відповідних стимулюючих і ре­гулюючих заходів на державному рівні. Державні методи є най­дієвішими з погляду можливості управління формуванням ринку екологічних інновацій. Державні інститути можуть вплива­ти на рівень споживача, підприємства, а також на мікро- та макросередовище, у якому функціонує підприємство. Необхід­ність державного регулювання процесів формування ринку екологічних інновацій викликана його зростаючим значенням для економіки, екології та суспільства в цілому. Вона містить мето­ди, що застосовуються в Україні, та перспективні методи, що вже довели свою ефективність за кордоном (помічені познач­кою «*»). До прямих методів управління відносять адміністра­тивні методи, до непрямих - економічні та організаційні.

Найдієвішою є група економічних методів. Більшість мето­дів цієї групи справляє вплив на рівень підприємства, деякі - і на рівень споживача, іноді й на інших контрагентів підприємс­тва. Всі економічні методи державного управління формуван­ням ринку екологічних товарів поділяються на дві групи: застосування негативних стимулів до виробників екологічно не­безпечних товарів (примусові механізми); застосування позити­вних стимулів до розроблювачів і виробників екологічних това­рів (заохочувальні механізми).

Примусові економічні методи створюють можливість стяг­нення коштів з виробників екологічно небезпечних товарів для поповнення екофондів та використання їх на користь розробни­ків і виробників екологічних товарів.

Примусова група методів досить розвинена, однак потребує вдосконалення. Зростають як різноманітність екологічних платежів, так і ставки платежів і штрафів за порушення екологічного законодавства. Передбачається, що наслідки розробки та виробництва екологічно небезпечної продукції кошту­ватимуть виробникові так дорого, що він не матиме можливості перемогти в конкурентній боротьбі. Однак розмір платежів за забруднення встановлю­ється на недостатньо високому рівні через побоювання покласти непосильну фінансову ношу на підприємства, що знаходяться у важкому економічному стані. Для товаровиробників більш вигідно здійснювати різного роду фіскальні екологічні платежі, ніж витрачати кошти на природоохоронні заходи, витрати на здійснення яких набагато перевищують обов'язкові платежі. Оскільки еко­логічні платежі відносяться на собівартість продукції та входять в її ціну, вони фактично повертаються на підприємство від споживачів його продукції. Міс­цеві органи влади мають право цілком або частково звільняти від платежів важливі для регіону підприємства, а суми штрафів за природоохоронні пору­шення є значно нижчими вартості заходів, спрямованих на ліквідацію наслід­ків цих порушень. Внаслідок цього підприємствам залишаються фінансові лазівки, за допомогою яких вони уникають сплати встановлених платежів.

Нині заходи, що вживаються до окремих порушників приро­доохоронного законодавства, практично не адекватні завданим ними збиткам. Наприклад, суми платежів за забруднення води склада­ють 0,01% від фактичних збитків, дуже малими є також платежі за забруднення повітря. Досі зовсім не оцінюються збитки від та­ких специфічних видів забруднення, як шумове та електромагніт­не, забруднення підземних вод, радіаційне та ряд інших.

Заохочувальні економічні методи спрямовані на створення матеріальної зацікавленості у виробництві екологічних товарів. Ця група методів не достатньо розвинена. Однак у сучасних екологічних умовах за існуючої системи методів управління формуванням ринку екологічних товарів особливу увагу слід приділяти саме розвитку заохочувальної групи економічних методів. При цьому серед виробників має існувати конкуренція за отримання субсидій, пільг, кредитів тощо (усього, що нале­жить до заохочувальних заходів).

Адміністративні методи обмежують діяльність виробників іншими способами, змушуючи їх відмовлятися від виробництва екологічно небезпечних товарів на користь екологічно спрямо­ваних або хоча б екологічно прийнятних.

Організаційні методи полегшують виробництво екологічних товарів шляхом створення умов, необхідних для нормального функціонування виробництва.

При цьому вплив державних інститутів на споживача здійс­нюється шляхом екологічного виховання, освіти, пропаганди, субсидування цін, надання податкових пільг.

Отже, управління формуванням ринку екологічних іннова­цій на державному рівні покликане забезпечити відтворення екологічного попиту, екологічно орієнтованої виробничої осно­ви, людських чинників і мотивів екологізації. Суть впливу на попит полягає в тому, щоб психологічно переконати або еконо­мічно змусити споживача переходити на екологічно більш до­сконалу продукцію. Суть впливу на пропозицію полягає у фор­муванні системи мотиваційного впливу (екологічні стандарти, економічні стимули, доведення інформації про розширення екологічних потреб), яка підштовхувала б виробників до переходу на випуск екологічних товарів. Суть впливу на взаємозв'язки між виробниками та споживачами полягає в екологізації промі­жних ланок, які з'єднують конкретних виробників і спожива­чів. До форм реалізації даної стратегії належать: вплив на ко­мунікаційні шляхи, єкологізація торгових механізмів, марке­тингові дослідження, розвиток інформаційних систем та ін.

На міждержавному рівні також здійснюється управління формуванням ринку екологічних інновацій. На даний час таке управління реалізується міжурядовими і неурядовими органі­заціями, які займаються охороною природи. Вони розробляють програми з актуальних питань сталого розвитку, вимоги щодо охорони природи, поширюють інформацію, яка стосується пи­тань охорони природи, надають консультації, фінансову та тех­нічну допомогу.

Інтеграція України у світову економіку і систему міжнародної екологічної безпеки висуває завдання послідовного переходу на міжнародні стандарти. Прийнята більшістю країн світу система міжнародних стандартів ISO серії 9000 диктує особливі вимоги до екологічної безпеки продукції як на стадіях її проектування, розробки, виробництва, збереження, так і на стадії утилізації після використан­ня, стимулюючи в такий спосіб розвиток ринку екологічних інновацій.

Україна є учасницею 18 природоохоронних конвенцій глоба­льного та регіонального характеру та 4 протоколів до них. Міні­стерство екології та природних ресурсів України координує при­родоохоронне співробітництво у рамках 44 довгострокових між­народних угод і договорів.