8.1.6. Методи економічного стимулювання раціонального природокористування

Адміністративний механізм управління базується на встановлені норм, стандартів, правил природокористування та відповідних планових показників підприємствам з охорони навколишнього природного середовища та покарань від догани до тюремного ув’язнення або зняття з роботи та виплати штрафів підприємством і його керівниками. Однак цей шлях дорогий та малоефективний.

Значно ефективнішим є шлях економічного стимулювання, коли за допомогою різноманітних важелів (цін, платежів, податкових пільг та покарань) держава робить більш вигідним матеріально, більш прибутковим, дотримання природоохоронного законодавства, ніж його порушення.

Але деякі адміністративні та економічні методи переплітаються (наприклад, штраф, встановлення лімітів користування та забруднення природних ресурсів). Найкращих результатів досягають при розумному поєднанні економічної зацікавленості з достатньо жорстким контролем та позаекономічним примусом.

Важливим економічним методом управління є правильне застосування матеріального стимулювання – забезпечення зацікавленості, вигідності для підприємства та його працівників природоохоронної діяльності.

До заохочувальних заходів належать:

• встановлення податкових пільг (сума прибутку, з котрого стягується податок, зменшується на величину, що повністю або частково відповідає природоохоронним видаткам;

• звільнення від оподаткування екологічних фондів та природоохоронного майна;

• застосування заохочувальних цін та надвишок на екологічно чисту продукцію;

• застосування пільгового кредитування підприємств, котрі ефективно здійснюють ОНПС (зниження процента за кредит або безпроцентне кредитування;

• надання можливості отримання природних ресурсів під заставу;

• запровадження спеціального додаткового оподаткування екологічно шкідливої продукції та продукції, що випускається із застосуванням екологічно небезпечних технологій;

• штрафи за екологічні правопорушення;

• стимулювання працівників та громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, які виявили порушення законодавства і вжили необхідних заходів для притягнення винних до відповідальності.

8.1.7.Класифікація природних ресурсів

«Природні ресурси» - одне з найбільш часто вживаних у літературі понять. Більш загальним є визначення, дане А.А. Мінцом: «природні ресурси… тіла і сили природи, що на даному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі особистої участі в матеріальній діяльності.

У другій половині ХХ в. ресурсоспоживання дуже зросло, охопивши практично всю сушу й усі відомі в даний час природи тіла і компоненти. Науково-технічний прогрес безпосередньо відобразився на практиці ресурсоспоживання. Розроблено технології освоєння таких видів природних багатств, що донедавна не включалися в поняття «природні ресурси» (наприклад, опріснення солоних морських вод у промисловому масштабі, освоєння сонячної чи приливно-хвильової енергії, виробництво атомної енергії, видобуток нафти й газу на акваторіях та ін.). Виникло уявлення про потенційні ресурси або ресурси майбутнього. Велике значення в освоєнні природних ресурсів мають економічні фактори, що визначають рентабельність їхнього господарського використання. Так, дотепер нафта, залізо-марганцеві конкреції, що залягають на великих глибинах дна Світового океану, в якості реальних, допустимих ресурсів не розглядаються, тому що їх видобуток виявляється занадто дорогим та економічно не виправданим.

Часто потреби в природному ресурсі цілком блокуються технологічною неможливістю їх освоєння, наприклад, виробництво енергії на основі керованого термоядерного синтезу, регулювання кліматичних процесів чи явищ тощо. Технічна і технологічна недосконалість багатьох процесів витягу і переробки природних ресурсів, розуміння економічної рентабельності й недолік знань про обсяги і величини природної сировини змушують при визначенні природно-ресурсних запасів виділяти категорії за ступенем технічної та економічної доступності і вивченості.

Доступні, доведені або реальні запаси – це обсяги природного ресурсу, виявлені сучасними методами розвідки чи обстеження, технічно доступні й економічно рентабельні для освоєння.

Потенційні чи загальні ресурси (англ. – potential resources) – це ресурси, установлені на основі теоретичних розрахунків, рекогносцирувальних обстежень, які включають, окрім точно встановлених запасів природної сировини, що витягаються технічно (резервів), ще й ту їхню частину, яку нині освоїти не можливо через технічні чи економічні причини (наприклад, поклади бурого вугілля на великих глибинах чи прісні води, законсервовані в льодовиках або глибинних шарах земної кори). Потенційні ресурси називають ресурсами майбутнього, тому що їхнє господарське освоєння стане можливим тільки за умов якісного нового науково-технічного розвитку суспільства. Великий теоретичний інтерес становить класифікація природних ресурсів, яка дає змогу оцінити масштаби їх запасів, можливість використання і комплекс необхідних охоронних заходів (рис.8.3).

Рис.8.3. Класифікація природних ресурсів

У зв’язку з двоїстим поняттям «природні ресурси», що відбиває їхнє природне походження, з одного боку, і господарську, економічну значимість – з іншого, розроблені й широко застосовуються у кілька класифікацій у спеціальній і географічній літературі.

І.Класифікація природних ресурсів за походженням. Природні ресурси (тіла чи явища природи) виникають у природних середовищах (водах, атмосфері, рослинному чи ґрунтовому покриві тощо) й у просторі утворюють визначені сполучення, що змінюються в межах природно-територіальних комплексів. На цій основі вони підрозділяються на дві групи: ресурси природних компонентів і ресурси природно-територальних комплексів.

1.Ресурси природних комплексів. Кожен вид природного ресурсу звичайно формується в одному з компонентів ландшафтної оболонки. Він керується тими ж природними факторами, що створюють даних природних компонент і впливають на його особливості й територіальне розміщення. За приналежністю до компонентів ландшафтної оболонки виділяють такі ресурси: мінеральні, кліматичні, водні, рослинні, земельні, ґрунтові, тварини світу.

Ця класифікація широко вживається у вітчизняній і закордонній літературі.

При використанні вище наведеної класифікації основна увага приділяється закономірностям просторового і тимчасового формування окремих видів ресурсів, їх кількісним, якісним характеристикам, особливостям їхнього режиму, обсягам природного поповнення запасів. Наукове розуміння всього комплексу природних процесів, що беруть участь у створенні й нагромадженні природного ресурсу, дозволяє вірніше розрахувати роль і місце тієї чи іншої групи ресурсів у процесі суспільного виробництва, системі господарства, а головне – дає можливість виявити граничні обсяги вилучення ресурсу з природного середовища, не допускаючи його виснаження чи погіршення якості. Наприклад, точне уявлення про обсяги щорічного приросту деревини в лісах визначеного району дозволяє розрахувати припустимі норми вирубки. Під час суворого контролю за дотриманням цих норм, виснаження лісових ресурсів не відбувається.

2.Ресурси природно-територіальних комплексів. На даному рівні підрозділу враховується комплексність природно-ресурсного потенціалу території, що випливає з відповідної комплексної структури самої ландшафтної оболонки. Кожен ландшафт (природно-територіальний комплекс) має визначений набір різноманітних видів природних ресурсів. Залежно від властивостей ландшафту, його місця в загальній структурі ландшафтної оболонки, сполучення видів ресурсів їх кількісні та якісні характеристики змінюються дуже істотно, визначаючи можливості освоєння й організації матеріального виробництва. Часто виникають такі умови, коли один чи кілька ресурсів визначають напрям господарського розвитку цілого регіону. Практично будь-який ландшафт має кліматичні, водні, земельні, ґрунтові й інші ресурси, але можливості господарського використання дуже різні. В одному випадку можуть складатися сприятливі умови для видобутку мінеральної сировини, а в іншому – для вирощування цінних культурних рослин для організації промислового виробництва, курортного комплексу тощо. На основі цього виділяються природно-ресурсні територіальні комплекси за найкращим (кращим) видом господарського освоєння. Вони поділяються на: гірничопромислові; сільськогосподарські; водогосподарчі; лісогосподарські; рекреаційні та ін.

Використання тільки однієї класифікації видів ресурсів за їхнім походженням (чи «природні класифікації», за визначенням А.А. Мінца) недостатньо, тому що вона не відображає економічного значення ресурсів і їх господарської ролі. Серед систем класифікації природних ресурсів, що відбивають їх економічну значимість і роль у системі суспільного виробництва, частіше застосовується класифікація за напрямами і формами господарського використання ресурсів.

ІІ.Класифікація за видами господарського використання. Основний критерій підрозділу ресурсів у цій класифікації – віднесення їх до різних секторів матеріального виробництва. За цією ознакою природні ресурси поділяються на ресурси промислового і сільськогосподарського виробництва.

1.Ресурси промислового виробництва. Ця підгрупа включає всі види природної сировини, що використовуються у промисловості. Через дуже велику розгалуженість промислового виробництва, наявність численних галузей, що споживають різні види природних ресурсів і відповідно висувають до них різні вимоги, види природних ресурсів диференціюються таким чином:

1.1.Енергетичні, до яких відносяться різноманітні види ресурсів, що використовуються на сучасному етапі розвитку науки і техніки для виробництва енергії:

а) пальні корисні копалини (нафта, вугілля, газ, уран, бітумінозні сланці та ін.);

б) гідроенергоресурси – енергія вільно падаючих річкових вод, припливно-хвильова енергія морських вод тощо;

в) джерела біоконверсійної енергії – використання паливної деревини, виробництво біогазу з відходів сільського господарства;

г) ядерна сировина, що використовується для одержання атомної енергії;

1.2.Неенергетичні, які включають підгрупу природних ресурсів, що постачають сировину для різних галузей промисловості чи беруть участь у виробництві за умови технологічної необхідності:

а) корисні копалини, що не відносяться до групи каустобіолітів;

б) води, використовувані для промислового водопостачання;

в) землі, зайняті промисловими об’єктами та об’єктами інфраструктури;

г) лісові ресурси, що постачають сировину для лісохімії і будівельної індустрії;

д) рибні ресурси, відносяться до даної підгрупи умовно, тому що нині видобуток риби й обробка улову носить промисловий характер.

2.Ресурси сільськогосподарського виробництва поєднують види ресурсів, що беруть участь у створенні сільськогосподарської продукції:

а) агрокліматичні – ресурси тепла і вологи, необхідні для продукування культурних рослин чи випасу худоби;

б) земельні ресурси – земля та її верхній шар – грунт, що володіє унікальною властивістю продукувати біомасу, розглядаються і як природний ресурс, і як засіб виробництва в рослинництві;

в) рослинні кормові ресурси біоценозів є кормовою базою худоби, що випасається;

г) водні ресурси – води, використовувані в рослинництві для зрошення, а у тваринництві – для водопою і утримання худоби.

Досить часто виділяють також природні ресурси невиробничої сфери чи безпосереднього споживання. Це насамперед ресурси, що вилучаються з природного середовища (дикі тварини, що складають об’єкт промислового полювання, дикорослі лікарські рослини), а також ресурси реакційного господарства, ресурси заповідних територій і ряд інших.

ІІІ.Класифікація за ознакою вичерпності . Під час обліку запасів природних ресурсів і обсягів їх можливого господарського вилучення використовують дані про вичерпність запасів. А. Мінц запропонував назвати класифікацію за цією ознакою екологічною. Усі природні ресурси за вичерпністю поділяються на дві групи: вичерпні та невичерпні.

1.Вичерпні ресурси. Вони утворюються в земній корі чи ландшафтній сфері, але обсяг і швидкість їхнього формування вимірюються за геологічною шкалою часу. У той же час потреби в таких ресурсах з боку виробництва або для організації сприятливих умов існування людського суспільства значно перевищують обсяг і швидкість природного заповнення. У результаті неминуче настає виснаження запасів природних ресурсів. До групи вичерпних відносяться ресурси з неоднаковими швидкостями й обсягами формування. Це дозволяє провести їхню додаткову диференціацію. На основі інтенсивності та швидкості природного утворення ресурси поділяють на такі групи:

1.1.Невідповідальні, до яких відносять:

а) усі види мінеральних ресурсів або корисні копалини. Вони, як відомо, постійно утворюються в надрах земної кори в результаті безупинного процесу рудоутворення, але масштаби їхнього нагромадження настільки незначні, а швидкість утворення виміряється багатьма десятками і сотнями мільйонів років (наприклад, вік кам’яних вугіль нараховує більше 350 млн. років), що практично їх враховувати в господарських розрахунках не можна. Освоєння мінеральної сировини відбувається за історичною шкалі часу і характеризується постійно зростаючими обсягами вилучення. У зв’язку з цим усі мінеральні ресурси розглядаються не тільки як вичерпані, але й як невідновлювані;

б) земельні ресурси в їхньому природному вигляді – це матеріальний базис, на основі якого відбувається життєдіяльність людського суспільства. Морфологічний пристрій поверхні (рельєф) істотно впливає на господарську діяльність, на можливість освоєння території. Якщо землі порушити (наприклад, кар’єрами) під час великого промислового чи цивільного будівництва, то вони у своєму природному вигляді вже не відновляться.

1.2.До відновлюваних ресурсів належать ресурси рослинного і тваринного світу. Вони відновлюються досить швидко, і обсяги природного відновлення добре і точно розраховуються. Тому при організації господарського використання накопичених запасів деревини в лісах, травостою на лугах чи пасовищах, промислу диких тварин у межах, що не перевищують щорічне відновлення, можна цілком уникнути виснаження ресурсів.

1.3.Відносно відновлювані. Деякі ресурси хоча і відновлюються в історичні відрізки часу, але не відновлювані обсяги значно менші за обсяги господарського споживання. Саме тому такі види ресурсів виявляються дуже «вразливими» і вимагають особливо ретельного контролю з боку людини. До відносно поновлювальних ресурсів відносяться і дуже дефіцитні природні багатства: продуктивні пахотно-придатні грунти; ліси з деревостоями спілого віку; водні ресурси в регіональному аспекті.

2.Невичерпні ресурси. Серед тіл і явищ природи ресурсного значення є і такі, котрі практично невичерпані. До них відносяться кліматичні та водні ресурси. Усі види ресурсів пов’язані між собою зворотним зв’язком на основі термодинамічних принципів (закону збереження маси та енергії). Нарощування використання якогось із ресурсів понаднормово спричиняє різні зміни в інших ресурсних групах і зміни їхньої інтегральної сукупності, що завжди супроводжуються втратою якихось ресурсних груп, на які було розраховано господарство. Так, надмірна експлуатація водних ресурсів річкового басейну призводить не лише до нестачі води для ведення господарства в розташованих нижче ділянках і басейнах, до виснаження та інших морських ресурсів, а й різко впливає на рослинництво, тваринний світ і навіть на клімат навколишніх територій, що, у свою чергу, погіршує умови життя людей.

Усе це зумовлює необхідність вивчення інтегральної сукупності всіх ресурсних складових у регіоні, а також проведення інвентаризації всіх ресурсів за народногосподарськими потребами і складання кадастрів. Кадастр – це систематичне зведення даних, яке включає якісний і кількісний опис об’єктів і явищ ресурсного характеру з їх економічною та соціально-економічною оцінкою. У деяких країнах (Канада, держави скандинавського півострову та ін.) ведуться роботи з інвентаризації ресурсів і складання їх кадастрів.

Зокрема, практикується водний, детеріораційний (зведення відомостей про погіршення природного середовища), земельний, ландшафтний, лісовий, медико-біологічний (ступінь впливу природних комплексів на здоров’я людини), природних територій та об’єктів під особливою охороною, грунтовий (вужчий, ніж земельний, стосується лише гірських угідь), промисловий (окремо мисливсько-промисловий, дичини, водно-біологічної дичини тощо), рекреаційний (ресурсів відпочинку, лікування), стану навколишнього середовища, фізичного простору та інші види кадастрів.