Методичні поради до вивчення теми Перелік питань

6.1.1.Загальні вимоги до системи екологічного обліку на підприємстві.

6.1.2.Екологічний облік і реформування традиційної системи обліку на підприємстві.

6.1.3.Екологічний аудит і міжнародні стандарти.

6.1.1.Загальні вимоги до системи екологічного обліку на підприємстві

Екологічний облік як управлінський та інформаційний інстру­мент управління навколишнім природним середовищем у су­часному вигляді склався не відразу, і його формування продов­жується.

Протягом останніх трьох десятиріч у більшості країн, і в першу чергу в розвинених, відбувалося значне зростання ви­трат на природоохоронну діяльність. Їх загальний обсяг нині складає десятки і сотні мільярдів доларів, і вони значною мірою відшкодовуються підприємствами-природокористувачами. Проте значну увагу обліку цих витрат і управлінню ними приділяють­ся лише з початку 90-х рр. XX століття. Проведені в подальшо­му дослідження фахівців, як і розвиток практики, дозволили виробити такі підходи до екологічного обліку, спільні для різних країн:

• рахунки підприємства мають відображати його ставлення до навколишнього середовища, як і вплив пов'язаних з при­родоохоронною діяльністю витрат, ризиків і обов'язків/від­повідальності на фінансовий стан підприємства;

• інвестори для прийняття інвестиційних рішень мають воло­діти інформацією про екологічні заходи і витрати, пов'язані з природоохоронною діяльністю;

• оскільки природоохоронні заходи є також предметом управ­лінської діяльності, менеджери мають виявляти і перероз­поділяти природоохоронні витрати так, щоб продукція була правильно оцінена, а інвестиційні рішення базувалися на реальних витратах і вигодах;

• екологічний облік повинен стати ключем до стійкого розви­тку на основі дотримання принципу екоефективності; при цьому остання (припускаючи зниження витрат підприємст­ва на охорону навколишнього середовища (ОНС) при одно­часному зростанні прибутковості) може бути виміряна тіль­ки за умови надання точної інформації про природоохоронні витрати, заощадження і вплив господарської діяльності на навколишнє середовище;

• законодавство, банки, інвестори, громадськість і конкурен­ція (у тому числі міжнародна) стимулюють надання звіт­ності про природоохоронні заходи та їх ефективність.

Обсяг інформації про діяльність підприємств, який пови­нен знайти відображення в екологічному обліку, визначався з урахуванням досвіду і специфіки ряду провідних галузей еко­номіки (включаючи хімічну і нафтохімічну промисловість, ав­томобілебудування, фармацевтичну, металургійну і лісову промисловість). Також враховувалися вимоги стосовно відвертості та повноти надання екологічної інформації великими (трансна­ціональними) корпораціями.

На даний момент ця інформація, як правило, охоплює такі основні позиції:

• цільові показники, стандарти і результативні заходи за ос­новними напрямками;

• найважливіші екологічні аспекти діяльності підприємства, включаючи рівні викидів (скидів, розміщення відходів тощо);

• фінансові показники і дані про майно підприємства (поточні витрати, капіталовкладення, витрати на НІОКР, витрати на післяаварійні заходи, придбання об'єктів природокористу­вання та ін.);

• відповідальність за екологічні аварії, включаючи судові роз­гляди з відшкодування відповідного збитку;

• інформація, що міститься в додатках (примітках) до фінан­сових звітів.

Звичайно інформація за першою і другою з перелічених по­зицій об'єднується під загальним поняттям власне екологічного обліку, який ще називають статистичним обліком. Він вклю­чає такі документи, як бухгалтерський баланс, звіт про прибу­тки і збитки, додатки до них, а також аудиторський висновок, які щорічно надаються підприємствами (у випадках, передбаче­них національним законодавством).

Цільові показники (завдання), пов'язані з поліпшенням ста­ну навколишнього природного середовища, можуть встановлю­ватися як самим підприємством у вигляді складового елемента екологічної політики і програм по ОНС, так і зовнішніми відно­сно підприємства органами (наприклад, у вигляді екологічних стандартів і нормативів). Капітальні природоохоронні вкладен­ня повинні деталізуватися за основними напрямами, включаю­чи скорочення викидів в атмосферне повітря, скидів стічних вод, розміщення і утилізацію відходів тощо. Окремо від капіта­льних фінансових вкладень здійснюється облік поточних екологічних витрат у складі витрат виробництва. В сукупності еко­логічних витрат останніми роками все більше уваги приділя­ється заходам і відповідним витратам на попередження аварій­ності і забезпечення належного рівня екологічної безпеки виробництва, заходам з ресурсозбереження і особливо енергозбере­женню, вдосконаленню з урахуванням екологічних вимог про­дукції, включаючи її безпеку, а також удосконаленню систем управління ОНС, підготовці і перепідготовці кадрів.

Що стосується покриття (або попередження) збитку від ава­рійного забруднення середовища, як і відображення відповідних витрат у звітності підприємств, то ця проблема в більшості країн ще чекає свого вирішення (четверта позиція поданого вище пере­ліку). Тим самим реалізація принципу «забруднювач платить» і відображення цього факту в екологічному обліку на підприємстві поки здійснюється переважно в частині регулярного забруднен­ня природного середовища. До числа не остаточно вирішених належить і проблема обґрунтування ефективності природоохо­ронних інвестицій шляхом співвідношення витрат на відповідні заходи з ефектами (результатами) цих витрат.

Фахівці більшості країн підкреслюють важливість дотриман­ня стосовно екологічного обліку таких загальних принципів: порівнянність, одноманітність, достовірність, значущість, нейт­ральність і повнота даних. У зв'язку з цим і сьогодні зберігаєть­ся актуальність:

• підвищення якості екологічної інформації, переходу від по­дання описових матеріалів і часткових даних до системати­зованої, цифрової, порівнянної (за галузями, країнами тощо) і достовірної (підтверджуваної) інформації;

• забезпечення необхідного практичного зв'язку між власне екологічною і фінансовою звітністю компаній, що становить першочерговий інтерес при переході до інтегрованого еколо­гічного менеджменту;

• проведення чіткої межі між природоохоронними та іншими витратами, включаючи витрати на забезпечення загальної безпеки виробництва, відсутність якої ускладнює обґрунту­вання цих витрат і встановлення їх дійсної ефективності.