4.1.2. Основи екологічного нормування якості навколишнього середовища

В Україні визначе­но такі основні завдання екологічного нормування:

1. Регламентація (упорядкування) вимог, що попереджують негативний вплив забруднення навколишнього середовища на здоров'я людини і природні системи.

2. Встановлення методів спостереження і контролю за станом довкілля.

3. Встановлення режимів використання і охорони природних ресурсів.

Об'єктом нормування є показники впливу виробничо-госпо­дарської діяльності на людину, територіальні природні компле­кси (ландшафти) та їх компоненти.

Система екологічних нормативів має такі складові:

• нормативи екологічної безпеки (НЕБ);

• обмежувальні нормативи викидів, скидів і розміщення за­бруднюючих речовин у довкіллі (НВСР);

• нормування вилучення і використання природних ресурсів (НВПР);

• еколого-економічні нормативи (ЕЕН);

• природоохоронні технологічні нормативи.

Головною складовою системи екологічних нормативів є нормативи екологічної безпеки (НЕБ). Саме ці нормативи покли­кані забезпечувати екологічно сприятливі умови життя і діяль­ності людини, а також умови відтворення тваринного і рослин­ного світу. Вони поділяються:

• за реципієнтом (об'єктом впливу) - встановлюються для людини, інших живих організмів, рослин;

• за елементом навколишнього середовища - НЕБ встановлю­ють якість атмосферного повітря, водного басейну, ґрунту та продуктів харчування;

• за видом негативного впливу - НЕБ регламентують хіміч­не, механічне, акустичне, електромагнітне та радіоактивне забруднення довкілля;

• за періодом (часом) негативного впливу - НЕБ бувають постійні і тимчасові.

Серед нормативів екологічної безпеки є гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин, їх також називають первинними, постійно діючими стандартами якості навколиш­нього середовища.

ГДК - це та максимальна концентрація речовин у будь-яко­му середовищі і джерелах біологічного споживання (повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування), яка при більш чи менш трива­лому впливі на організм (контакті, вдиханні, прийманні всере­дину) не шкодить здоров'ю і не викликає віддалених ефектів.

ГДК встановлюються за кожним елементом навколишнього середовища й за кожним видом забруднення. Встановленню ГДК передує розробка нормативів тимчасової дії, таких як:

• ТДК – тимчасово допустимі концентрації шкідливих речовин;

• ОБРВ – орієнтовно безпечний рівень впливу;

• ОДК – орієнтовно допустима концентрація шкидливих речовин;

• ДЗК – допустима залишкова кількість шкідливих речовин;

• РГДК – розрахункова ГДК шкідливих речовин.

За умови встановлення ГДК для певної шкідливої речовини нормативи тимчасової дії для неї скасовуються. Отже, для будь-якої шкидливої речовини не можуть одночасно існувати ГДК і ОБРВ або ТДК. ГДК встановлюються експериментально-дослідним шляхом, нормативи тимчасової дії – розрахунковим.

Для кожної забруднюючої повітря речовини встановлюються три нормативи ГДК:

• ГДК робочої зони (ГДКрз);

• ГДК максимально разова (ГДКмр);

• ГДК середньодобова (ГДКсд).

ГДК робочої зони — кількість шкідливої речовини, яка при щоденній роботі протягом 8 годин за весь трудовий стаж не повинна викликати відхилень у стані здоров'я в поточному і віддаленому періодах життя працівника і його потомства. Робо­чою зоною вважається зона (простір) на робочому місці висотою до 2 метрів над рівнем підлоги. ГДКрз встановлюється експери­ментальним шляхом на тваринах чи людях і вимірюється в мг/м³.

ГДК максимально разова - концентрація шкідливої речо­вини, яка при вдиханні протягом 20 хвилин не повинна викли­кати рефлекторних (заснованих на рефлексах) реакцій в орга­нізмі людини - відчуття запаху, зміна біоелектричної актив­ності головного мозку, світлової чутливості очей тощо. Одини­ця виміру - мг/м³.

ГДК середньодобова (24 години) - не повинна чинити на людину прямого або непрямого шкідливого впливу - резорбтивного(загальнотоксичного), канцерогенного (що викликає ра­кові та інші пухлини), мутагенного (спадкових змін) та інших при невизначено довгому вдиханні (роки). Вимірюється також у мг/м³.

Усі шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпеч­ності:

I клас - надзвичайно небезпечні (бенз(а)пірен, свинець);

II клас - високонебезпечні (двоокис азоту, фенол);

III клас - помірно небезпечні (сірчаний газ, пил);

IV клас - малонебезпечні (оксид вуглецю, аміак).

У табл. 4.1 наведено ГДК деяких забруднюючих речовин у повітрі населених пунктів.

Таблиця 4.1

ГДК забруднюючих речовин, мг/ м³

Забруднювач навколишнього середовища	ГДКмр	ГДКрз	ГДКсд	Клас небезпеки
Пил	0,5	-	0,15	3
Аміак	0,2	20,0	0,04	4
Ртуть	-	0,01	0,0003	1
Оксид вуглецю	5,0	-	3,0	4
Діоксид сірки	0,5	10,0	0,05	3

Атмосферне повітря відповідає стандартам (нормативам) якості, якщо виконується вимога:

Ci ≤ ГДКі (4.1)

де Ci - концентрація шкідливої речовини, мг/м³;

ГДКі - її гранично допустима концентрація.

Деяким речовинам притаманний ефект сумації: якщо вони одночасно присутні в повітрі, то вони посилюють спільну дію. Тому їх сумарна концентрація не повинна перевищувати оди­ниці:

(4.2)

Для зіставлення рівня забруднення повітря окремих міст (територій) використовується комплексний показник забруднен­ня - індекс забруднення атмосфери (ІЗА).

(4.3)

де Кi - коефіцієнт приведення шкідливих речовин до зіставного вигляду за класом небезпеки.

Показники Кі мають різні значення для різних класів:

I клас - 1,7;

II клас - 1,3;

III клас - 1,0;

IV клас - 0,85.

Для речовин, що не мають ГДК, розрахунковим шляхом вста­новлюються тимчасові нормативи ТДК, ОБРВ, РГДК. Причому для робочої зони - строком на 2 роки, для повітря населених місць - на 3 роки.

Існують ГДК максимальні разові і середньодобові для зеле­них насаджень. Вони більш жорсткі, ніж для людини, а в окре­мих випадках беруться такими, як для людини.

Для водного басейну розрізняють два різновиди НЕБ:

• ГДКгп у водоймищах господарсько-побутового призначення;

• ГДКтм у водоймищах рибогосподарського призначення.

Звичайно ГДКрг < ГДКгп.

ГДКгп - це така концентрація шкідливої речовини, яка не повинна чинити прямого або непрямого впливу на організм людини протягом усього життя і не повинна погіршувати гігіє­нічні умови водокористування.

Існують також розрахункові нормативи екобезпеки (ТДК, ОБРВ), які встановлюються на три роки.

ГДК для забруднювачів водоймищ встановлюється за чотир­ма критеріями:

1. токсикологічним (відсутність впливу домішок на здоров'я населення);

2. органолептичним (відсутність впливу забруднювачів на смак, колір, запах води);

3. загальносанітарним (відсутність впливу забруднювачів на загальний санітарний режим водоймища, тобто на процес самоочищення);

4. відтворювальним (відсутність впливу забруднювачів на від­творювання рибних ресурсів).

Для забруднюючих воду речовин встановлено також 4 класи небезпеки. Одиниця вимірювання ГДК для водного басейну - мг/л.

Для ґрунтів основним нормативом екологічної безпеки є ГДКГ концентрація шкідливих речовин в орному шарі. Одиниця вимірювання - мг/кг. Особливості нормування якості ґрунту обумовлені тим, що забруднення ґрунтів діє на організм люди­ни не прямим шляхом, а опосередковано через інші середовища повітря, воду, рослини. Тому ГДК_і - це концентрація шкідли­вих речовин, яка не повинна чинити прямого або непрямого впливу на дотичні з ґрунтом середовища і здоров'я людини.

При визначенні ГДКі, крім загальносанітарного показника, використовуються також показники, що характеризують міг­рацію речовин з ґрунту в рослини, повітря, ґрунтові води.

Для продуктів харчування встановлюються ГДК або ОДК в мг/кг за 7 групами продтоварів: риба, м'ясо, молочні продукти, хліб (зерно), овочі, фрукти, соки.

Нормування домішок у продуктах харчування засноване на загальних принципах нешкідливості допустимого рівня вмісту чужорідних речовин у харчових продуктах.

Обмежувальні нормативи негативного впливу. Для того щоб вимоги НЕБ виконувалися, кожному підприємству з урахуван­ням місцевих умов і фонового рівня забруднення встановлю­ються нормативи, що обмежують викиди, скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів. Це вторинні нормативи якості навколишнього середовища.

Кожне підприємство зобов'язане мати: проект нормативів гранично допустимих викидів (ГДВ) шкідливих речовин в атмо­сферу та проект нормативів гранично допустимих скидів (ГДС) шкідливих речовин у водний басейн.

ГДВ (ГДС) - така кількість забруднюючих речовин, яка надходить у навколишнє середовище з окремого джерела за оди­ницю часу та, з урахуванням дії інших джерел, не створює рів­ня забруднення, що перевищує ГДК.

Якщо з технічних або економічних причин досягнення норм ГДВ (ГДС) у поточному році неможливе, підприємству встанов­люються нормативи тимчасово узгоджених викидів (ТУВ) і тим­часово узгоджених скидів (ТУС). Вони встановлюються строго на певний термін до досягнення ГДВ (ГДС).

Вторинні нормативи якості навколишнього середовища по­діляються на короткострокові (г/с) і довгострокові (т/год).

Для твердих відходів існують ліміти їх розміщення в навко­лишньому середовищі за класами небезпеки і видами відходів.

Існують також нормативи внесення пестицидів і мінераль­них добрив.

Нормативи вилучення і використання природних ресурсів.

Використання природних ресурсів здійснюється в порядку за­гального і спеціального користування.

Загальне ресурсокористування здійснюється для задоволення життєво необхідних потреб суспільства (оздоровчих, матеріаль­них, естетичних, рекреаційних) безкоштовно і не потребує спеці­ального дозволу (крім ресурсів природно-заповідного фонду).

Спеціальне ресурсокористування здійснюється на базі спеці­альних дозволів на відшкодувальній основі для ведення вироб­ничо-господарської діяльності (водокористування, землекорис­тування тощо).

Для цього виду ресурсокористування існує система норма­тивів (лімітів):

• водокористування;

• відведення земель для будівництва;

• лісосіки;

• видобутку мінерально-сировинних ресурсів;

• озелененості тощо.

На даний час нормування спеціального ресурсокористуван­ня знаходиться на стадії розвитку і накопичення бази даних.

Технологічні нормативи - це перш за все:

• питомі витрати сировини на одиницю продукції;

• норми утворення відходів за стадіями техпроцессу на оди­ницю продукції;

• норми питомого викиду шкідливих речовин на одиницю продукції (на 1 тонну цементу, сталі тощо.)

Головне завдання цих нормативів - підвищення ефективності використання матеріальних і мінерально-сировинних ресурсів, зниження матеріале- і ресурсомісткості суспільного виробницт­ва, раціональне використання природних благ і ресурсів.

Еколого-економічні нормативи - це переважно:

• плата за викиди (скиди) забруднюючих речовин у навколишнє середовище і складування відходів;

• плата за користування природними ресурсами;

• такси штрафних платежів на відшкодування збитку, заподі­яного порушенням природоохоронного законодавства;

• нормативи замикаючих витрат (кадастрових цін) на окремі види природних ресурсів.

Замикаючі витрати – централізовано встановлюваний норматив гранично допустимих наведених витрат на приріст виробництва продукту (ресурсу).

На даний час в Україні та інших країнах СНД встановлені ГДК для більш ніж 500 домішок у повітрі, більш ніж 1000 - у воді, водоймищах, більше 100 - в харчових продуктах, більше 30 в ґрунті.