Антропогенні проблеми довкілля.

Аналіз галузевих аспектів екології

Методичні рекомендації

Вивчення теми належить розпочати з вивчати процесів впливу на природу та їх класифікацію. Щоб охарактеризувати окремі процеси негативного впливу на природне середовище, зазвичай називають різні види забруднення, порушення (руйнування) ландшафтів, винищування флори і фауни. Необхідно усвідомити об’єктивні передумови класифікації процесів впливу на довкілля. Тут необхідно звернути увагу на зміни у природному середовищі, що ведуть до деградації. На практиці такий підхід може бути реалізований не через вимірювання енергетичних значень(вільної енергії) параметрів екосистем, що є лише теоретичною основою методу, а через екологічний моніторинг, основу якого становлять біологічні індикатори, тобто окремі види рослин і тварин, які відіграють роль своєрідних екологічних стандартів. Поява чи зникнення їх в екосистемах свідчить про зміну динамічної рівноваги. З даною концепцією оцінки характеру антропогенного впливу, пов’язані визначення екологічної рівноваги та її порушення. Важливим у цій темі є аналіз основних процесів антропогенної зміни середовища. При вивченні антропогенних проблем довкілля необхідно звернути увагу на використання природних ресурсів, на забруднення довкілля, руйнування ґрунтів, ерозію ґрунтів, висушування земель, забруднення ґрунтів, засолення ґрунтів, порушення режиму водних систем, вилучення води, руйнування природних геологічних об’єктів, вплив на біоту та вплив на людину.

3.1. Методичні поради до вивчення теми Перелік питань

3.1.1.Класифікація процесів впливу на природу.

3.1.2.Характеристика процесів порушення природи.

3.1.3.Антропогенні проблеми довкілля.

3.1.4.Аналіз галузевих аспектів екології.

3.1.1.Класифікація процесів впливу на природу

Як правило, будь-яке свідоме перетворення людиною природи має своєю метою поліпшення умов життя людини. Через це й помітні насамперед саме позитивні, з погляду людини, процеси. Однак кожна з перемог людини над природою має, за словами Ф. Енгельса, «у другу і третю чергу зовсім інші, непередбачені наслідки, що дуже часто знищують значення перших». Існування негативних наслідків господарської діяльності людини змушує вчених і господарників приділяти значну увагу їх вивченню, прогнозуванню, урахуванню в управ­лінських рішеннях.

Антропогенним (від грец. anthropos – людина, genes - на­роджений) впливом на природу слід вважати будь-які процеси зміни природи, обумовлені діяльністю людини. Визнаючи пев­ну умовність поділу процесів антропогенного впливу на «гарні» і «погані» (будь-яке втручання сучасної людини в природу несе більшою чи меншою мірою як творення, так і руйнування), слід усе-таки відзначити, що існують як суб'єктивні, так і об'єк­тивні передумови подібної класифікації.

Суб'єктивні передумови класифікації процесів впливу на довкілля. Суб'єктивні передумови залежать від позиції конкрет­ної особи або групи осіб, які здійснюють аналіз антропогенного впливу. Часто такі оцінки робляться інтуїтивно. У цьому плані процеси антропогенного впливу на природу можуть бути класифіковані на три групи: нейтральні, негативні та позитивні.

Нейтральні терміни-поняття звичайно характеризують тільки напрямки, характер, вид процесів діяльності людини, безпосередньо пов'язаних зі зміною компонентів природи. При цьому поза увагою залишаються можливі наслідки таких змін. Прикладом може служити ціла низка термінів у різному спо­лученні зі словом «природа»: використання (наприклад, при­родокористування - використання природи), освоєння, пере­творення, зміна, споживання, господарювання. Умовно до гру­пи нейтральних можна віднести терміни підкорення, вторг­нення, втручання, які внаслідок властивого їм відтінку агре­сивності мають дещо негативний підтекст. З 1960 років цього ж негативного забарвлення (однак з іншої причини) почав на­бувати колись нейтральний термін вплив (на природу). При­чина цього - сам характер діяльності людини, що набирає все більш деструктивної спрямованості. У спеціалізованій літера­турі можна зустріти й інші терміни, що передають уже «напіввідтінки» або напівтони характеристики процесів антро­погенної діяльності.

Негативні терміни-поняття характеризують процеси антро­погенної зміни природи, які оцінюються конкретними суб'єктами як негативні для людини, об'єктів її життєдіяльності чи ком­понентів природного середовища. Як правило, на відміну від попередньої групи, ці терміни передають ставлення людини не до процесів господарської діяльності, а до їх наслідків. Це різні процеси порушення, руйнування, зибруднення природного сере­довища.

Процес погіршення стану довкілля під впливом антропоген­ної діяльності може бути визначений терміном порушення при­родного середовища. Цей процес містить у собі такі можливі дії:

• забруднення, у тому числі інтоксикацію (тобто види забруд­нення, що викликають деградацію біологічних компонентів довкілля) і засмічення (перевантаження природного ланд­шафту нешкідливими безпосередньо для біологічних об'єк­тів компонентами);

• руйнування пейзажу (пейоризацію);

• порушення (деструкцію) ландшафту;

• роз'єднання (взаємну ізоляцію елементів екосистеми);

• знищення, винищування біологічних об'єктів.

Враховуючи найбільш усталену в сучасній літературі термі­нологію, можна сформулювати понятійну основу для характери­стики негативних процесів антропогенного впливу на природу.

В ролі узагальнюючих термінів, що характеризують процес негативного впливу на природу, звичайно використовують по­няття: екодеструктивна діяльність, порушення природи, погір­шення якості (довкілля). Під ними розуміють антропогенні процеси впливу на природу, що погіршують виконання приро­дою своїх функцій. Найчастіше наведені поняття використову­ються як рівнозначні, хоча останні два крім вихідного процесу впливу на природу можуть також передавати і вторинні при­родні зміни, які спричинюються діяльністю людини (зокрема, порушенням природних зв'язків і погіршенням якості компо­нентів довкілля).

Щоб охарактеризувати окремі процеси негативного впливу на природне середовище, зазвичай називають різні види забруд­нення, порушення (руйнування) ландшафтів, винищування флори і фауни тощо (докладно аналізуються далі).

Позитивний вплив на природу звичайно характеризується двома групами понять. Перша передає захисну (пасивну) спря­мованість діяльності людини, покликану законсервувати існу­ючий стан довкілля. Не випадково в англійській мові схожі з цим поняття (зокрема, у розумінні охорони чи захисту приро­ди) дуже часто передаються терміном conservation (консерва­ція). Друга група понять характеризує активні дії, спрямовані на поліпшення властивостей природного середовища, у тому числі й такі, що відновлюють якість компонентів довкілля та ліквідують наслідки екодеструктивних дій.

1. Захисна група дій передається поняттями: охорона, захист, збереження, заощадження (природи та/чи її компонентів) або запобігання/попередження (шкідливому/го) впливу на природу). Як окремі випадки такого виду діяльності виступають очищення, уловлювання (шкідливих речовин).

2. Активна частина дій позитивної спрямованості характеризується поняттями: відтворення (зокрема, природних ресурсів, земель природи, довкілля), відновлення (рослинності, ландшафтів, лісів, популяції тварин), рекультивація (земель, ландшафтів), поліпшення якості (довкілля, природного середовища, атмосфери, водойм, ін.).

Під відтворенням природних ресурсів розуміють: 1) для не­відновних ресурсів - комплекс дій (або систему господарських підрозділів), спрямованих на забезпечення розширеного отри­мання (можливостей видобутку) природних ресурсів (наприклад, розвідка і підготовка до видобутку корисних копалин); 2) для відновних ресурсів — штучне підтримання природних ресурсів на певному рівні культивації чи продуктивного стану (напри­клад, риборозведення, агролісомеліорація тощо).

Під відтворенням природного середовища (природи, довкілля) розуміють комплекс заходів, спрямованих на підтримання параметрів природних систем у межах, сприятливих для здійс­нення їхніх функцій. Поняття відтворення природи охоплює широкий спектр дій, у якому людина бере на себе або інтенси­фікацію чи корегування репродуктивності екосистем, або змі­нювання для досягнення цих цілей геологічної та/або біологіч­ної систем (наприклад, посадка рослинного покриву, вирощу­вання мальків риб, розселення тварин, розчищення рік, зміна напрямків течії, трансформація (корекція) шляхів міграції пта­хів і тварин, або поліпшення умов їх існування та ін.).

На відміну від відтворення термін поновлення передбачає не нові процеси конструювання природних екосистем, а повернення колишнього стану порушених властивостей природного середовища.

Об'єктивні передумови класифікації процесів впливу на дов­кілля. Об'єктивні передумови базуються на існуванні науково обґрунтованих кількісних критеріїв оцінки характеру проце­сів, що відбуваються. Для подібної класифікації звичайно вико­ристовуються теоретичні підходи, що базуються на оцінці змі­ни основних функцій природних систем.

Фізико-біологічний підхід формується на основі оцінки змі­ни екологічних функцій природи. Прогресивний розвиток екосистем відбувається тоді, коли пе­ребіг процесів у природних системах веде до збільшення кіль­кості вільної енергії. Наслідком цього є збільшення різноманіт­тя системи, поява нових ієрархічних рівнів. І навпаки, коли зміни в екосистемах ведуть до зменшення в них вільної енергії, спостерігається їх збідніння, звужується різноманіття, скорочуються трофічні ланцюги тощо. Фактично це означає деграда­цію природних систем. Зазначені явища можуть бути як пря­мим результатом втручання людини в природу (наприклад, ви­нищення флори і фауни), так і опосередкованим наслідком змі­ни певних властивостей природного середовища (що виникли, наприклад, через забруднення компонентів природного середо­вища, руйнування шляхів міграції тварин тощо).

Відповідно позитивними змінами природного середовища слід вважати такі зміни, які сприяють прогресивному розвитку екосистем, а негативними — ті, що ведуть до їх деградації. На практиці такий підхід може бути реалізований не через вимірю­вання енергетичних значень (вільної енергії) параметрів екоси­стем (що є лише теоретичною основою методу), а через екологі­чний моніторинг, основу якого становлять біологічні індикато­ри, тобто окремі види рослин і тварин, які відіграють роль своє­рідних екологічних стандартів. Поява чи зникнення їх в екоси­стемах свідчать про зміну (зміщення) динамічної рівноваги в той чи інший бік і про характер (прогресивний чи деструктивний) впливу на екосистему.

З даною концепцією оцінки характеру антропогенного впли­ву, пов'язані визначення екологічної рівноваги та її порушення.

Під екологічною рівновагою розуміють баланс природних чи змінених людиною компонентів і природних процесів, що створюють середовище та забезпечують тривале (умовно нескін­ченне) існування даної екосистеми. Відповідно порушення еко­логічної рівноваги - це зміна в процесах взаємодії та в складі компонентів і елементів екосистеми, що веде в остаточному під­сумку до її заміни іншою екосистемою на тривалий чи умовно нескінченний термін.

Економічний підхід до оцінки антропогенних процесів впли­ву на природу ґрунтується на зміні корисності використання факторів природного середовища в суспільному виробництві. Таким чином, позитивними змінами можуть вважатися такі, що збільшують інтегральну економічну оцінку компонентів даної екосистеми. Відповідно в розряд негативних попадають зміни, що знижують економічну корисність факторів природного сере­довища і, отже, їх інтегральну економічну оцінку. Носієм тако­го підходу можна вважати поняття збільшення/зменшення продуктивності (природних ресурсів, екосистем, компонентів при­роди).

Фізіологічний підхід базується на здійсненні фізіологічних функцій природи, що вимагають підтримання параметрів сере­довища в надзвичайно вузьких інтервалах. Звичайно, застосу­вання даного підходу щодо класифікації змін на позитивні і негативні пов'язане зі значними труднощами, оскільки межа між ними тонка, мов лезо бритви. Адже для організму людини добре тільки те, що перебуває в межах нормальних значень вла­стивостей середовища - що потрапляє у зазначене «лезо брит­ви». Непродумане «поліпшення» відповідних параметрів може погіршити фізіологічні функції природи. Отже оцінку змін при­родного середовища за фізіологічним критерієм необхідно про­водити з надзвичайною обережністю. Тут переважають понят­тя: оздоровлення (середовища); оптимізація (властивостей середовища за певним параметром: температурою, вологістю, електромагнітними показниками тощо). Термінами поліпшення чи погіршення (якості довкілля) звичайно оперують тільки у випадку відхилення властивостей середовища від оптимальних параметрів.

Соціальні функції природного середовища базуються винят­ково на використанні інформаційної цінності компонентів при­родного середовища для розвитку особистості. Хоча останнім часом виникають спроби стандартизувати і ці властивості при­родного середовища (головним чином, на урбанізованих терито­ріях, наприклад, у Японії стандартизується рівень озеленення освоюваних територій, наявність «живності» у місті, ін.), на­вряд чи найближчим часом можна чекати появи інтегральних якісних показників (не кажучи вже про кількісні), що дали б змогу підвести об'єктивну базу під соціальну (інформаційну) оцінку змін середовища. Поки що соціальний погляд на приро­ду обумовлюють, головним чином, суб'єктивні оцінки. Зокре­ма, такі поняття, як облагородження/окультурення (ландшаф­тів) означають наближення природних систем (у тому числі і зруйнованих раніше людиною) до стану, сприятливого (в інфор­маційному відношенні) для життя і діяльності людини, її духо­вного розвитку.

Незалежно від критеріальної основи та функціонального призначення всі наведені оцінки так чи інакше мають під собою також і економічний «підтекст». Це означає, що будь-які про­цеси «порушення» чи «поліпшення» якості довкілля безпосере­дньо чи опосередковано пов'язані з економічними втратами або вигодами, навіть якщо ці економічні показники не «уловлю­ються» формальною системою економічних розрахунків. Іншою стороною економічного змісту цих процесів є те, що будь-яке цілеспрямоване поліпшення якості середовища передбачає пла­нування конкретних результатів і відповідне вкладання конк­ретних коштів.