2. Міжгалузеві.

Міжгалузеві –справедливості, невідворотності виконання і відбування покарань.

Принцип справедливості покликаний оберігати інтереси суспільства, захищати його від нових злочинних посягань, відновлювати порушене злочином почуття справедливості. Цей принцип відображений у ст. 1 Кримінально –виконавчого кодексу України, яка визначає завдання кримінально – виконавчого законодавства України серед яких важливе місце посідає завдання застосування до засуджених заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки. Виконання засудженими своїх обов»язків (ст. 9 КВК) – першочергова вимога соціальної справедливості.

Принцип невідворотності виконання і відбування покарань означає безумовність виконання покарання, призначеного судом, обов»язок засудженого терпіти кару (ст.9 КВК, в якій говориться, що «невиконання засудженим своїх обов»язків і законних вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність»).

3. Галузеві.

Галузеві – рівності засуджених перед законом, взаємної відповідальності

держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання із заходами виправного впливу, участь громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.

Рівність засуджених перед законом. Підґрунтям цього принципу є конституційний принцип рівності всіх перед законом (ст.24 Конституції України).Загальна декларація прав і свобод людини (ст.7); Мінімальні стандартні правила поводження з ув»язненими (ст.6). В статті 7 КВК вказано на те, що «правовий статус засуджених визначається законами України, цим Кодексом, виходячи із порядку та умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Принцип поваги до прав і свобод людини. Аналіз принципу поваги до прав і свобод людини дає змогу виокремити такі основні положення:

• визнання гідності, властивої всім членам людської родини, а також їх рівних і невід’ємних прав, що є основою свободи, справедливості і загального миру;

• кожна держава зобов’язана сприяти шляхом спільних і самостійних дій загальній повазі і дотриманню прав людини й основних свобод відповідно до Статуту ООН;

• права людини повинні охоронятися владою закону, що забезпечить національний мир і правопорядок, людина не буде змушена вдаватися в якості останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення;

• держава зобов’язана шанувати і забезпечувати всім, хто перебуває в межах її юрисдикції, права і свободи, визнані міжнародним правом, без будь-якої різниці, як щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, станового або іншого становища;

• держава зобов’язана вживати законодавчі й інші заходи, необхідні для забезпечення міжнародно-визнаних прав людини;

• держава зобов’язана гарантувати будь-якій особі, права якої порушені, ефективні засоби правового захисту;

• держава зобов’язана забезпечити право людини знати свої права і чинити відповідно до них.

Принцип взаємної відповідальності держави і засудженого. Він характеризує соціальну спрямованість кримінально – виконавчого права, його інститутів, норм і принципів. У діючому законодавстві (ст.1 КВК) завдання гарантій захисту прав засуджених, законних інтересів та обов»язків, порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки засуджених поставлено на перше місце. Принцип виправлення і ресоціалізації засуджених, закріплений також в ст. 6 КВК, згідно з якою основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно – корисна праця, соціально-вихована робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Для працівників органів і установ виконання покарань вимоги цього принципу полягають в тому, щоб вся організаційна, практична діяльність була підпорядкована переважно досягненню мети виправлення засуджених. Кожне з управлінських рішень, що приймається, мусить оцінюватися передусім саме з цієї точки зору.

Принцип диференціації та індивідуалізації виконання пока­рань - похідний від такого принципу кримінального права, як диференціація й індивідуалізація відповідальності. В кри­мінально-виконавчому праві він виражається в диференціації й індивідуалізації виховання (відбування) покарання. Диференціація виконання покарання полягає. в тому, що до різних категорій засуджених в залежності від тяжкості вчинених ними злочинів, злочинної діяльності в минулому, форми вини, поведінки в процесі відбування покарання застосовується каральний вплив в різних обсягах. Один із методів диференціації виконання покарання - класифікація засуджених і розподіл їх по видах органів і установ виконання покарань. Цей принцип дістав своє відображення в стат­тях 11-21 КВК.

Принцип індивідуалізації виконання покарання базується на обліку не групових, а індивідуальних особливостей особи засудженого, які враховуються при відбуванні ним покаран­ня. Так, у ст. 6 КВК, в якій закріплений цей принцип, вказу­ється. що засоби виправлення і ресоціалізації засуджених повинні застосовуватися з ура­хуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.

Поєднання покарання з заходами виправного впливу перед­бачає, що виконання покарань повинне супроводжуватися застосуванням до засуджених різних заходів виховання. Це стосується не лише засуджених до позбавлення волі чи ви­правних робіт, стосовно яких застосовується весь комплекс заходів впливу згідно зі ст. 6 КВК, але й покарань, не пов’язаних із застосуванням цих заходів. До таких засуджених повинні застосовуватися, в обов’язковому порядку, загальні заходи виховного характеру. Правовою під­ставою застосування цих заходів є вирок суду, що набрав законної сили.

Участь громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань. Відповідно до діючого кримінально-виконавчого законодавства (стаття 25 КВК) цей принцип реалізується шляхом надання допомоги органам та установам виконання покарань та забезпечення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань і закріплення результатів виправлення стосовно осіб, звільнених від покарання (статті 160-162 КВК).

Всі принципи кримінально-виконавчого права взаємо­пов’язані і доповнюють один одного, тому й реалізація їх при виконанні покарання має бути комплексною і співпадати із загальноєвропейськими підходами щодо створення умов для відбуття покарання засудженими.

Дотримання принципів пенітенціарної політики – це обов’язок усіх її суб’єктів, адже саме вони лежать в основі і визначають напрямок руху, і розбудови пенітенціарної політики України і системи в цілому.