Тема 2.5. Особистість у системі соціальних зв'язків Самостійна робота Питання

1. Соціалізація індивідів, її етапи, структура, чинники та канали.

2. Види та рівні соціальної активності особистості.

Завдання

1. Використовуючи методичні рекомендації та навчальну літературу, з'ясуйте особливості процесу соціалізації та проаналізуйте її основні етапи.

2. Охарактеризуйте види та рівні соціальної активності особистості.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІ

Питання 1. Соціалізація індивідів, її етапи, структура, чинники та канали

Соціалізація - це складний процес засвоєння соціальних ролей і культурних потреб, який починається з малечого віку і закінчується в глибокій старості (зі смертю людини).

Оскільки протягом свого життя людина засвоює багато соціальних ролей, просуваючись віковими і службовими щаб­лями, то і процес соціалізації триває упродовж всього життя. До глибокої старості людина засвоює свої уподобання, погляди на життя, правила поведінки, ролі тощо. При цьому слід наголо­сити, що без включення людини в певний вид діяльності (еконо­мічної, суспільно-політичної, духовної тощо), спільної з іншими людьми, процес соціалізації, тобто формування особистості, неможливий.

Найважливішими елементами соціалізації є:

1. соціальне середовище;

2. людина як суб'єкт діяльності;

3. спілкування;

4. суб'єкт соціалізації.

Фактори соціалізації такі:

. сукупність ролей і соціальних статусів, що їх пропонує суспільство людині;

• соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі та статуси;

• система соціальних цінностей і норм, що домінують у суспільстві;

• соціальні інститути, які забезпечують виробництво і відтворення культурних взірців, норм і цінностей та сприяють їх передачі та засвоєнню;

• загальна ситуація в країні, що може коливатися від жорстко запрограмованого процесу формування особистості до переважання стихійності суспільних впливів на індивідів.

Як правило, вчені, зокрема Ч. Кулі, Дж. Мід, З, Фройд, Ж. Паже та ін., виділяють в соціалізації три періоди та чотири стадії.

Періоди соціалізації такі:

• дотрудовий;

• трудовий;

• післятрудовий.

Стадії соціалізації:

• рання - від народження до вступу до школи;

• навчання - із моменту вступу до школи до закінчення очних форм загальної і спеціальної освіти. Це період молодості, що має, за Б. Ананьєвим, ранній (21 - 25 років) і пізній етап (26 - 34 роки);

• соціальна зрілість - це основна стадія, що охоплює період активної трудової та суспільно-політичної діяльності;

. завершення життєвого циклу - з моменту припинення постійної трудової діяльності в рамках офіційних організацій.

Такий поділ на періоди і стадії дає змогу вивчати специфіку й особливості соціалізації дитини, молоді, людей зрілого та пенсійного віку.

У зв'язку з цим виділяють такі основні етапи соціа­лізації:

а) первинна соціалізація, тобто соціалізація дитини;

б) вторинна соціалізація, тобто соціалізація дорослих: маргінальна (підліткова) і стійка цілісна (перехід до зрілості).

Агенти соціалізації - це люди і установи (соціальні структури), які відповідають за навчання культурних норм і засвоєння соціальних ролей.

Серед агентів соціалізації виділяють:

• агентів первинної соціалізації, тобто батьків, братів і сестер, бабусь і дідусів, близьких і далеких родичів, друзів сім'ї, однолітків, учителів, тренерів, лікарів, лідерів молодіжних угруповань тощо;

• агентів вторинної соціалізації, тобто представників адміністрації школи, училища, університету (інституту), підпри­ємства, армії, міліції, церкви, держави, засобів масової інфор­мації, політичних партій тощо.

Оскільки соціалізація буває двох видів - первинна і вторинна, то й агенти соціалізації поділяються на первинних і вторинних.

Первинна соціалізація безпосереднього стосується ото­чення і включає, насамперед, сім'ю та друзів. Вторинна соціа­лізація стосується опосередкованого, або формального, оточен­ня і складається із впливу установ та інститутів. Роль первинної соціалізації є значною в дотрудовий період і на ранній та навчальній стадіях, а вторинної - у трудовий і післятрудовий періоди та на стадії соціальної зрілості і завершення життєвого циклу особистості.

Агенти вторинної соціалізації впливають на особистість у вузькому напрямі, виконуючи одну-дві функції. Школа дає знання, підприємство - засоби існування, церква - духовне спілкування тощо. Агенти первинної соціалізації універсальні,

оскільки виконують безліч функцій, наприклад, батько виконує роль здобувана засобів існування, опікуна, дисциплінатора, вихователя, вчителя та друга. Однолітки виступають як парт­нери з ігор і квазібатьки, коли старші діти опікуються і турбу­ються про молодших.

Поняття десоціалізації пояснює процес втрати людиною набутих соціальних норм, якостей, культурних взірців, соці­альних ролей. При цьому потрібно звернути увагу на важливість "соціалізації до смерті". Найбільший провал існує саме в кінці життєвого шляху. ГІо-суті, людину ніхто і ніщо не готує до старості та смерті. Доіндустріальне (традиційне) суспільство зорієнтовано швидше в бік старості, ніж юності. Людей літнього віку поважають за їх старість, а в сім'ї для них приготовлено найпочесніше місце. В сучасному суспільстві їхні знання здаються архаїчними, авторитет - втраченим, а самі вони - не­потрібними для власних дітей. Найкраще, що вони можуть зробити, - це не бути тягарем. Не стільки суспільство знех­тувало літніми людьми, скільки зникли соціальні ролі, які виконувалися ними раніше. Люди літнього віку страждають навіть не від природного процесу старіння, а від ізоляції, від­чуження і нерозуміння, від кризової ситуації, що склалася в країні. У такому випадку для людей похилого віку важливою стала проблема десоціалізації.