2.2/ Зв’язок фінансового права з іншими галузями права

Найбільш тісно фінансове право пов’язане з конституційним та адміністративним правами, які охоплюють діяльність держави загалом.

Конституційне право регулює основні питання соціально-економічної системи та політичної організації суспільства, принципи діяльності держави та її органів у всіх галузях, зокрема і в галузі фінансів. Форма державного устрою, розподіл у державі влади, участь народних мас в управлінні державою, співвідношення державної влади та місцевого самоврядування — все впливає на конкретні форми фінансової діяльності.

Адміністративне право визначає основні принципи державного управління, повноваження органів виконавчої влади на видання управлінських актів у галузі фінансово-кредитних відносин, закріплює права та обов’язки посадових осіб фінансових і кредитних органів. Виходячи з принципів і положень адміністративного права, норми фінансового права встановлюють організаційні форми управління фінансово-кредитною системою, структуру фінансових органів, регулюють відносини, які виникають безпосередньо під час здійснення мобілізації, розподілу та використання грошових фондів державою.

Фінансове право межує з трудовим у частині щодо регулювання відносин з приводу утворення та витрачання коштів Пенсійного фонду та Фонду державного соціального страхування.

1. Поняття фінансового права, його предмет та метод

 Фінансове право – це окрема галузь права, оскільки має свої специфічні ознаки, предмет та метод правового регулювання.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави. Ця діяльність об’єктивна за своєю сутністю і є процесом планомірного збирання, розподілу, перерозподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, що забезпечують виконання державою її завдань і функцій.

 

 Фінансове право – це самостійна галузь публічного права, що регулює суспільні відносини у сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій.

Тема 1. Фінансове право як галузь права

 Фінанси – це сукупність відносин, що мають розподільчий характер і опосередковуються через доходи та видатки суб’єктів фінансових правовідносин, зокрема, через фізичних та юридичних осіб, державу, міжнародні фінансові організації тощо.

Ознаки фінансів: 1. це грошові відносини; 2. це економічні відносини; 3. вартісний характер; 4. розподільчий характер; 5. опосередковуються через доходи та видатки.

Фінанси є об’єктом фінансової діяльності.

Фінансова діяльність – це діяльність, яка проявляється у формуванні доходів та здійсненні витрат суб’єктами фінансових правовідносин.

Фінансові відносини – це відносини, що відображають рух вартості від одного суб’єкта до іншого і характеризують розподільчі, перерозподільчі та обмінні процеси і матеріально проявляються у грошових потоках.

Особливості фінансів: 1. тісно пов’язані з функціями держави; 2. це відносини між державою та фізичними і юридичними особами з приводу формування, розподілу та перерозподілу централізованих та децентралізованих фондів коштів; 3. нерозривно пов’язані з існуванням товарно-грошових відносин; 4. пов’язані з розподілом і перерозподілом частини національного валового продукту.

Фінанси поділяють на державні і приватні.  Переважно державні фінанси є предметом дослідження Фінансового права.

Ознаки державних фінансів: 1. це економічні відносини; 2. це відносини з приводу мобілізації, розподілу та витрачання коштів; 3. мета: виконання завдань та функцій держави.

Відмінності державних фінансів відповідно до д приватних: 1. держава застосовує примусовий порядок мобілізації фінансових ресурсів; 2. державні фінанси дуже тісно пов’язані з грошовою системою держави; 3. значний розмір державних фінансів; 4. державні фінанси спрямовані на задоволення загальносуспільних потреб; 5. пріоритет видатків над доходами.

Централізовані фонди коштів – це кошти, що перебувають у розпорядженні:  1. держави як суб’єкта публічної влади; 2. органів місцевого самоврядування.

Децентралізовані фонди коштів – це кошти, що перебувають у розпорядженні окремих суб’єктів господарської діяльності і створюються за рахунок їх власних прибутків.

Централізовані та децентралізовані фонди коштів у вузькому розумінні включають в себе гроші (готівкові, безготівкові). Централізовані та децентралізовані фонди коштів у широкому розумінні включають в себе валютні цінності. Хоча деякі автори вважають, що централізовані та децентралізовані фонди коштів у широкому розумінні включають в себе гроші, цінні папери та валютні цінності. 

Але відповідно до Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993р. валютні цінності – це  1. валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;  2. платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України; 3. іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України; 4. платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;  5. банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів. 

Відповідно до ч.1 ст.192 Цивільного кодексу України: цінний папір - це документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Фінансова діяльність держави – це планова діяльність у сфері мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів з метою виконання завдань та функцій держави.

Особливості фінансової діяльності держави: 1. міжгалузевий характер; 2. суб’єкти фінансової діяльності держави – це органи державної влади та органи місцевого самоврядування; 3. поєднання імперативних та диспозитивних методів управління.

Фінансова діяльність держави значною мірою врегульована на законодавчому рівні. Зокрема, відповідно до п.1 ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються:  - Державний бюджет України і бюджетна система України;  - система оподаткування, податки і збори;  - засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;  - статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України;  - порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу;  - порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Принципи фінансової діяльності держави: 1. загальноправові: - законність; - верховенство права; - суверенітет держави; - рівність усіх форм власності: - та ін. 2. галузеві: - публічний характер фінансової діяльності держави; - розподіл функцій між представницьким органом та органами виконавчої влади у сфері фінансової діяльності; - пріоритет законодавчого органу над виконавчими; - пріоритет видатків над доходами; - всебічний контроль у сфері фінансової діяльності; - плановий та цільовий характер використання фінансових ресурсів держави.

Методи фінансової діяльності держави:

· мобілізація коштів – це система заходів, які здійснюються державою для планомірного формування фондів коштів. Види мобілізації: обов’язкова (сплата податків) і добровільна (допомоги, пожертви, дарунки). · розподіл коштів - це система заходів щодо виділення коштів за призначенням.

Завдяки розподілу коштів видно пріоритети державної політики та її співвідношення з функціями держави. Розподіл коштів здійснюється на підставі Бюджетного кодексу відповідно до Закону України про державний бюджет.

Методи розподілу коштів: 1. фінансування; 2. кредитування.

Фінансування – це безповоротний, безоплатний, цільовий відпуск коштів, що здійснюється на підставі затвердженого фінансового плану з відповідного централізованого фонду кошту.

Ознаки фінансування: 1. безповоротність; 2. безоплатність; 3. цільовий характер; 4. підстава здійснення – закон про державний бюджет, рішення про місцевий бюджет; 5. здійснюється з бюджету відповідного рівня.

Кредитування – це виділення коштів на певний строк на засадах оплатності та поворотності з додержанням цільового призначення.

Ознаки кредитування: 1. оплатність; 2. строковість; 3. поворотність; 4. цільовий характер; 5. підстава здійснення – закон про державний бюджет, рішення про місцевий бюджет; 6. здійснюється з бюджету відповідного рівня.

· використання коштів – це система заходів щодо використання за призначенням бюджетних коштів.

Ознаки використання коштів: 1. плановість; 2. цільовий характер; 3. ефективність; 4. економія; 5. здійснюється в межах затверджених лімітів.

· фінансовий контроль - це система заходів щодо додержання законності, фінансової дисципліни і раціональності у під час здійснення фінансової діяльності держави.

Фінансова система України

Фінансова система України – це сукупність фінансових інститутів, які сприяють утворенню та використанню централізованих та децентралізованих фондів коштів для здійснення фінансової діяльності держави.

Основні ланки фінансової системи України: 1. державний бюджет; це найбільший централізований фонд коштів, що перебуває у розпорядженні уряду. Бюджет – це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду (п.1 ст.2 БК України). 2. місцеві бюджети;  бюджети місцевого самоврядування – це бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань (п.2 ст.2 БК України). місцеві бюджети – це бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування (п.26 ст.2 БК України). 3. фінанси державних підприємств; Джерелами формування майна суб'єктів господарювання, зокрема і державних підприємств, є: - грошові та матеріальні внески засновників; - доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); - доходи від цінних паперів; - капітальні вкладення і дотації з бюджетів; - надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів; - кредити банків та інших кредиторів; - безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; - інші джерела, не заборонені законом (ч.1 ст. 140 ГК України). 4. спеціальні цільові фонди; наприклад, Пенсійний фонд України. Специфіка спеціальних цільових фондів: - цільове призначення; - визначена законодавча самостійність; - відокремленість від державного бюджету; - управління ними здійснюється чітко визначеними органами державної влади; - чітко визначені джерела формування; - чітко визначені напрями використання коштів; - зумовлені конкретними потребами. 5. кредит. Позичальником виступає держава в особі органів державної влади. Наприклад. Держава випускає облігації державної внутрішньої (зовнішньої) позики. 

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску) - ст.10 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу” від 18.06.1991р. 

Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Випускаються облігації таких видів: а) облігації внутрішніх і місцевих позик; б) облігації підприємств.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими радами.  У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій.

Облігації зовнішніх державних позик України - цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України приймається Кабінетом Міністрів України щодо кожного випуску.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України оформляється постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджуються умови випуску. Умовами випуску облігацій зовнішніх державних позик України визначаються загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, в якій деномінуються облігації, строк виплати та розмір доходу, строк погашення тощо.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України поза межами передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України має визначати мету випуску, джерело погашення та підлягає затвердженню Верховною Радою України і набирає чинності після такого затвердження (ст.14-1 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу” від 18.06.1991р.).

Предмет та метод фінансового права України

Фінансове право – це публічна галузь права, яка містить сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі створення, розподілу і використання фондів коштів держави та органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх завдань і функцій.

Предмет фінансового права – це суспільні відносини, що виникають змінюються і припиняються у сфері фінансової діяльності держави.

До предмету фінансового права входять:

1. відносини щодо фінансової діяльності держави, в тому числі щодо здійснення фінансового контролю. 2. бюджетні відносини: - бюджетний устрій; - бюджетний процес. 3. податкові відносини – це однорідні суспільні відносини, що визначають порядок надходження коштів від платників до бюджетів (державного і місцевого) у формі податків і зборів.  4. грошово-кредитні відносини: - банківські відносини – це відносини щодо здійснення банківських операцій та надання банківських послуг; - грошовий обіг та розрахунки (готівкові та безготівкові); - відносини валютного регулювання та валютного контролю.

Ознаки відносин, що становлять предмет фінансового права: - фінансові відносини; - виникають в результаті здійснення фінансової діяльності; - один із суб’єктів цих відносин наділений владними повноваженнями; - владні відносини; - забезпечуються силою державного припису; - об’єктом є грошові фонди; - майновий характер.

Метод фінансового права – імперативний, метод владних приписів. 

 Система фінансового права Правова форма певного виду суспільних відносин формується, виходячи зі змісту і завдань тих відносин, що вона регулює. Саме тому правова форма при реалізації цих цілей може включати різні інститути, підгалузі, що часом виходять за межі однієї галузі права. У цьому ви­падку можливий аналіз правових норм і інститутів права в сукупності 24 з іншими галузями науки, що конкретизують розглянутий об'єкт. Та­кими галузями знань можуть виступати філософія, історія, економіка й інші. Правова форма суспільних відносин, охоплюючи сукупність норм і правових інститутів, підлегла змісту регульованих відносин, їх структурі і завданням державного регулювання. Надаючи правової форми певній групі відносин, держава виходить з їх змісту, цілей і за­вдань на конкретному етапі розвитку. Для галузі фінансового права характерний набір інститутів, що забезпечує всі сторони й елементи юридичного режиму руху державних коштів. Необхідно, природно, враховувати, що інститути фінансового права передбачають регулювання тільки в рамках галузі і мають спе­ціалізований характер стосовно певної групи правових норм. Таким чином, галузь фінансового права містить весь комплекс норм, що регулюють відносини, що становлять предмет фінансового права, і забезпечують правове регулювання руху державних коштів. Кожний з інститутів реалізує більш вузькі цілі. На сучасному етапі в системі правового регулювання фінансових відносин склалася специфічна ситуація, викликана швидким розвитком практично всіх складників фінансової системи держави. Мова йде про міру інституціональності фінансового права як галузі. Справа в тім, що галузевий режим регулювання визначається сукупністю елементів: методом регулювання, юридичним інструментарієм, принципами, на­явністю галузі законодавства і кодифікованого акта. У той же час ці елементи для фінансового права в даний момент характерні не в повно­му обсязі. І хоча фінансове право розглядається як галузь права, воно формується через становлення і розвиток інститутів: бюджетного пра­ва, податкового права і т. д. Іншими словами, при відсутності загально­го йде розвиток частки. Ця тенденція і її подальший розвиток можуть негативно позначитися на нормотворчих і правозастосовних процесах у фінансовій сфері, оскільки недооцінка загальногалузевих засад у правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин може при­звести до незв'язаності, розбіжності і конфліктності всієї системи взагалі. Якщо виходити з визначення галузі права, то це насамперед від­носно замкнута частина системи права, яка включає сукупність норм, що регулюють суспільні відносини у певній сфері діяльності людей, і має принципову своєрідність. Саме замкнутою частиною системи права є фінансове право. Норми фінансового права обумовлені публічною, тобто загально - визначальною для країни діяльністю, а саме діяльністю з формування грошових фондів для загальнодержавних потреб, для утримання дер­жавних органів та їх матеріально-фінансового забезпечення. Це стосу­ється не лише діяльності органів влади, але й органів, що здійснюють її відповідно до Конституції України і встановлених розмежувань компе­тенції в даній сфері. У ході цієї діяльності формується система бюджетів, що зосереджує кошти для потреб загального значення. Такий же публіч­ний характер має і діяльність органів місцевого самоврядування з фор­мування місцевих бюджетів. Вона спрямована на задоволення місцевих інтересів, які мають загальне значення для даної території, забезпечує формування муніципальних коштів у цих цілях. Отже, публічний харак­тер мають і норми права, що регулюють відносини по встановленню податків органами місцевого самоврядування та їх справлянню в місце­ві бюджети. Відповідно всі ці відносини є владно-майновими. Фінансове право включає досить широку сукупність фінансово - правових норм, об'єднаних у певну систему. Ця система розбита на групи, що характеризуються специфічними особливостями, логічною структурою. У такий спосіб система фінансового права являє собою сукупність фінансово-правових норм, що обумовлюють внутрішню побудову фінансового права, зміст і особливість розташування його інститутів. Фінансовому праву притаманні певні ознаки.

1. Однорідність фактичного змісту, що передбачає регулювання чітко визначеного різновиду відносин, пов'язаних з рухом централізо­ваних і децентралізованих фондів

2. Єдність норм, що утворюють фінансове право. Вони становлять єдину систему, що визначається однорідним фактичним змістом. Це забезпечує регулювання даного різновиду фінансових відносин, що не виключає спеціалізації юридичних норм усередині інституту.

3. Законодавча відособленість, що означає зовні відособлене за­кріплення основних положень галузі в нормах, що її утворюють.

В основі класифікації як безпосередньо галузі права, так і інших підрозділів, традиційно лежить предмет правового регулювання, тоб­то коло суспільних відносин, регульованих нормами того чи іншого правового утворення як первинного, так і вторинного рівня. На пер­винному рівні виділяються галузі права, правові інститути (субінститути) та їх об'єднання — підгалузі. На другому рівні виділяються вторинні утворення: комплексні галузі права, комплексні і змішані правові інститути, що використовують кілька юридичних режимів регулювання в їх об'єднанні. Якщо безпосередньо галузь права — це сукупність норм, що регулюють особливі види суспільних відносин, що за своїм економіко-правовим і соціальним змістом вимагають відо­собленого, самостійного регулювання, то правовий інститут — це підрозділ (група) юридичних норм усередині галузі. Юридичні норми утворюють галузь права не безпосередньо, а через інститути. Формування галузі може охоплювати кілька ступенів (інститут — складний інститут — підгалузь — галузь). Наприклад, податкове право займає чітко виражене положення. З одного боку, до нього входять інститути вузької групи відносин (інститут місцевих податків і зборів, оподаткування юридичних осіб тощо), з другого — складний інститут податкового права є одним з елементів, що утворю­ють цільну галузь фінансового права. Фінансове право включає досить велику сукупність фінансових норм, об'єднаних у певну систему. Ця система розбита на групи, що характеризуються специфічними особливостями, логічною структу­рою. Система фінансового права — об'єктивна сукупність суспільних фінансових відносин, що визначає внутрішню структуру фінансового права, зміст і особливість розміщення норм, які регулюють фінансові правовідносини. У системі фінансового права виділяються частини, підгалузі, ін­ститути. Норми фінансового права залежно від особливостей регульо­ваних ними відносин утворюють окремі структурні підрозділи. У системі галузі фінансового права існує кілька підсистем, інститутів, які можна виокремити в розділи. Загальна частина акумулює інститути, що закріплюють загальні підходи до регулювання фінансової системи, які стосуються всіх норм Особливої частини. Загальна частина охоплює норми, що ніби вине­сені за дужки. У дужках — інститути Особливої частини і саме до них застосовуються положення Загальної частини, але вже в конкретному випадку, обумовленому характером інституту. До Загальної частини належать фінансово-правові норми, що закріплюють основні принци­пи, форми і методи фінансової діяльності; поняття і функції фінансів; систему фінансових органів, їх повноваження; правове положення інших суб'єктів фінансового права; загальні положення організації фінансового контролю. Норми Загальної частини конкретизуються в Особливій частині, що складається з декількох розділів, підгалузей, що включають від­повідні інститути. Регулюючи більш вузькі й однорідні за змістом фінансово-правові інститути, вони утворюють певні підгалузі і роз­діли. Особливу частину становлять фінансово-правові норми, що регулюють відносини у сфері бюджетної системи; державних доходів і видатків; обов'язкового державного страхування; кредитування; публічного регулювання банківської діяльності; валютного регулю­вання.

Джерела фінансового права Традиційно джерелами права вважаються нормативно-правові акти, санкціоновані звичаї, прецеденти (судові чи адміністративні), міжнародні угоди. Є кілька підходів до розгляду джерела права:

• соціально-економічний, який визначає сукупність соціально - економічних факторів, що регулюють об'єктивні закони;

• державно-політичний — характеризує реалізацію державної волі в конкретних правових нормах;

• юридичний — специфічний механізм реалізації, що передбачає волю держави в конкретних нормах права.

Джерело фінансового права повинне: установлювати певні прави­ла поведінки, що виключають її індивідуалізацію стосовно окремого суб'єкта; бути виданим компетентним органом (в основному органами державної влади); чітко відповідати матеріальній і процесуальній сто­роні функціонування. Таким чином, джерелом фінансового права є форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права. Джерела фінансового права можуть бути систематизовані згідно з певними принципами: I. На підставі владної територіальної ознаки (в основному це сто­сується видів нормативних актів).

1. Загальнодержавні нормативні акти.

2. Республіканські (Автономна Республіка Крим).

3. Місцеві нормативні акти.

1. За характером правових норм.

   1. Нормативні акти, що містять правові норми загального характе­ру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку.

   2. Ненормативні акти, що не містять правових норм загального характеру.

1. За особливостями правового регулювання і характером вста­новлення.

   1. Звичай, санкціонований компетентними органами у встановле­ному порядку. Найчастіше йдеться про звичай, до якого робиться від­силання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються процесуальні сторони функціонування актів, рамки компетенції державних органів у сфері фінансової діяльності.

   2. Прецедент, який одержав поширення в державах англосаксонської системи, особливо при наявності пробілу в законодавстві. Специфіка в даному разі полягає в тому, що правозастосовний орган фактично ви­ступає як нормотворча структура. Багато процесуальних норм народило­ся в ході судових слухань податкових справ. Так, розгляд податкових правопорушень в американському суді ускладнювався посиланнями на п'яту поправку Конституції США, яка надавала право відмовитися від дачі показань, оскільки це могло призвести до «самозвинувачення». Вер­ховний Суд США, наділений повноваженнями конституційного контролю, відмовив підозрюваним у можливості використовувати п'яту поправку до Конституції у разі розгляду справ про податкові правопорушення.

Подібні ситуації призводять і до необхідності систематизації най­важливіших судових рішень. У США судову нормотворчість здійсню­ють Верховний Суд, апеляційні суди, претензійний суд, федеральні окружні суди і податковий суд США[1].

3. Міжнародні договори (конвенції, угоди). Важливого значення набувають вони при врегулюванні подвійного оподаткування, інших питань оподаткування. Застосування даного джерела не завжди є одно­значним. Міжнародні договори наділені різною юридичною чинністю. Якщо в Україні вони мають перевагу над законами, прийнятими Верхов­ною Радою, то в США їх дія рівнозначна законам, і включаються між­народні договори в систему законодавства нарівні з законами США. Це породжує проблеми як забезпечення правового регулювання цих норм, так і системи гарантій такого забезпечення.

4. Правова доктрина, яка характерна для мусульманських країн, де, будучи одним з важливих джерел шаріату, заповнює прогалини законо­давства відповідно до розпоряджень мусульманської доктрини.

5. Нормативний правовий акт — найважливіше, а іноді єдине джерело фінансового права. У деяких випадках інші джерела розгля­даються як похідні від нормативного акта.

Норми фінансового права, що містяться в різноманітних нормативно - правових актах, представлені насамперед в актах представницьких і виконавчих органів і органів місцевого самоврядування. Саме вони і являють собою джерела фінансового права. Отже, джерела фінансо­вого права — це правові акти представницьких, виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що містять фінансово-правові норми. Система нормативно-правових актів і система законодавства, не будучи синонімами, тісно пов'язані й взаємообумовлені. Саме тому аналіз системи фінансового законодавства і дає основне уявлення про джерела фінансового права України. Необхідно при цьому провести розмежування між системою фі­нансового права і системою фінансового законодавства. Якщо перша являє собою сукупність відносин, що регулюються фінансовим правом, то система фінансового законодавства — зовнішнє вираження фінан­сових правовідносин, своєрідне усвідомлення їх суспільством на да­ному етапі, закріплене за допомогою наявних у його розпорядженні нормативних важелів. Системи фінансового права і законодавства співвідносяться як специфічні філософські категорії змісту і форми. Фінансове законодавство, виступаючи формою реалізації фінансо­вого права, містить досить широке коло нормативних актів, що регулю­ють фінансову діяльність. Основу фінансового законодавства повинні складати тільки закони і найбільш важливі підзаконні акти (у більшості випадків — прирівняні до законів. Такими були Декрети Кабінету Мі­ністрів України наприкінці 1992 — на початку 1993 року). Основою нормативних правових актів, що регулюють фінансові правовідносини, безумовно, є закони. Проте їх використання має деякі особливості. По-перше, варто говорити не про окремі діючі фінансові закони, а про групу взаємозалежних законів (з чітко вираженими від­сильними нормами). Наприклад, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачав дію деяких статей тільки після вве­дення інших нормативних актів (Закону України «Про страхування»). По-друге, дія багатьох спеціальних фінансових законів неможлива без широкої системи підзаконних актів — інструкцій, роз'яснень. На­приклад, Декрет Кабінету Міністрів України «Про оподаткування до­ходів підприємств» від 26 грудня 1992 року передбачав особливий підзаконний акт, прийнятий у вересні 1993 року, що регулював склад витрат, які відносяться на собівартість. У США, наприклад, Закон про підвищену вологість територій передбачає перегляд умов застосуван­ня поземельного податку в приливно-відливних зонах, водно - болотистих угіддях. Проте до прийняття Управлінням оподаткування відповідних інструкцій податкові інспектори не могли цілком викорис­товувати механізм даного нормативного акта. Конституція України значно розширила коло питань громадського життя, що визначаються чи установлюються виключно законами Укра­їни як актами вищої після Конституції України юридичної чинності в системі нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 92 Конституції України законами України повинні регламентуватися найбільш важли­ві суспільні і державні інститути (права, свободи й обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади тощо). Разом з тим особливістю правового регулювання є те, що відноси­ни регламентуються широкою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів. Найбільша соціально важлива частина від­носин визначається тільки законами, інші — законами, постановами Верховної Ради, актами Президента і Кабінету Міністрів України, актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів міс­цевого самоврядування. Термін «законодавство» досить широко використовується в основ­ному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певних галузей права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118). У законах залежно від важливості і специфіки регульованих суспільних відносин цей термін вживається в різних значеннях: в одних мають на увазі лише закони; в інших, насамперед кодифікованих, у поняття «законо­давство» включаються як закони й інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента, Кабінету Міністрів України, а в деяких випад­ках — також і нормативно-правові акти центральних органів виконав­чої влади. Частиною національного законодавства відповідно до ст. 9 Конституції України є також діючі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, терміном «законодавство» охоплюються закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України; постанови Верховної ради України; укази Президента України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в рамках їх повноважень і відповідно до Конституції України і законів України. Нормативні акти представлені як законами (спеціальними, такими, що регулюють конкретну галузь права, і загальними), так і норматив­ними актами компетентних органів (представницьких і виконавчих органів державної влади, місцевого самоврядування, органів управлін­ня спеціальної компетенції). Фінансове законодавство саме і включає систему цих нормативних актів. Основи фінансових правовідносин, компетенція державних органів, регулюються конституціями. Законодавчі акти, що лежать в основі фінансового законодавства, становлять певну систему.

1. Загальні не фінансові закони — конституційні закони чи закони, що відносяться до інших галузей права, що містять фінансові норми. Наприклад, найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноважен­ня органів державної влади і управління, загальні принципи оподатку­вання і т. д.). У деяких випадках приймаються спеціальні конституцій­ні й органічні закони — Закон ФрН про фінансову допомогу Федерації і земель 1969 року; Конституційний закон про фінанси, що визначає компетенцію Федерації і земель Австрії у сфері податків; Органічний закон 1979 року про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III якого цілком присвячений фінансовим питанням[2].

2. Загальні фінансові закони — в основному їх представляють за­кони, що регулюють основи фінансової системи. це переважно фун­даментальні закони, що встановлюють основи бюджетної системи, місце її окремих елементів. В Україні вони практично не представлені, хоча й обговорювалися перспективи розробки фінансового кодексу, закону про фінанси.

3. Загальні інституційні закони — законодавчі акти, що містять положення, які регулюють окремі інститути в цілому, їх основи, голо­вні характеристики. У даних актах відсутня деталізація конкретних видів понять. В основному до них належать бюджетні і податкові ко­декси, що поєднують матеріальні і процесуальні сторони, а також основні закони загального характеру (Закон України «Про Державну податкову службу в Україні», Закон України «Про систему оподатку­вання» та ін.).

4. Спеціальні інституційні закони — законодавчі акти, що регулю­ють окремі частини фінансових інститутів. До них належать, напри­клад, закони, що містять характеристику окремого виду податку, де­тальний механізм його обчислення і сплати.

Фінансове право як наука При аналізі фінансово-правових відносин необхідно розмежовува­ти фінансове право як галузь права, як навчальну дисципліну і як на­уку. Фінансове право як галузь охоплює сукупність правових норм, що регулюють фінансову діяльність держави й органів місцевого само­врядування. Фінансове право як навчальна дисципліна, навчальний курс включає вивчення правових норм, передбачає навчання фінансо­вому праву. Фінансове право як наука містить у собі сукупність знань, категорій, положень, що відображають зміст фінансово-правових норм, особливості їхнього застосування на практиці. Наука фінансового права складається з наукових досліджень учених юристів-фінансистів. Будучи суспільною наукою, фінансове право коректується поглядами, дослідженнями зі сфери конституційного, адміністративного та інших галузей права. Це пов'язано насамперед з тим, що предметом вивчення фінансово-правової науки є суспільні процеси, що визначаються рухом публічних грошових фондів.

Розробка проблем державних фінансів сформувала певні знання в галузі фінансів, специфічних норм регулювання. У зародкових фор­мах вони зустрічаються в законах Хаммурапі, Руській Правді, Великій Хартії вольностей. Більш стійкої форми погляди на фінанси набувають на рубежі XVI-XVII століть у роботах Ж. Бодена, Т. Гоббса, Ш. Монтеск'є. До середини XVIII століття з'являються спеціальні до­слідження в цій галузі: Зонненфельса («Основні начала поліції, комер­ції й фінансів», 1776 р.), Юсті («Докладне міркування про податки та податі», 1755 р.; «Система фінансів», 1766 р.). До цього ж періоду на­лежать роботи У. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо. У XIX столітті фінансово- правова наука фактично сформувалася в цілому і відбувалася її дета­лізація на рівні окремих інститутів. Такими дослідженнями стали ро- 36 боти Г. Єллінека («Бюджетне право»), А. Вагнера, Л. Штейна. У ХХ сторіччі науку фінансового права в Західній Європі розвивали переважно представники французької школи П. Годме і Г. Жез. Основи фінансової науки в Росії почали закладатися і відносно чіт­ко оформлятися на рубежі XVII-XVIII століть. Найбільш помітними у той період були роботи I. Т. Посошкова (наприклад, «Про злиденність і багатство»). Активний поштовх розвитку фінансових і фінансово- правових поглядів надали дослідження вчених XIX століття (М. Ф. Орло­ва «Про державний кредит»; Є. Г. Осокіна «Декілька спірних питань з історії фінансового права»; М. М. Сперанського «План фінансів»; М. I. Тургенєва «Досвід теорії податків» та ін.). Неможливо сьогодні уявити всебічне і динамічне дослідження практично жодної проблеми фінансового права без фундаментальних робіт Є. М. Берендтса, I. Я. Горлова, С. I. !ловайського, В. О. Лебедєва, Д. М. Львова, Ф. Б. Мільгаузена, I. X. Озерова, I. Т. Тарасова, I. I. Янжула. Певні труднощі, які були відображенням економічних, політичних, соціальних проблем, переживала фінансово-правова наука на початку XX століття. Ці суперечливі процеси одержали відбиття в роботах представників фінансово-правової науки (П. С. Гензеля, М. Д. Загряц- кова, С. А. Котляревського, С. Д. Крилова, Е. Е. Понтовича). Новий якісний етап у розвитку фінансово-правової науки пов'язаний з 50-60-ми роками, коли з'являються фундаментальні підручники і монографії

1. М. Гурвича, М. I. Піскотіна, Ю. А. Ровинського, С. Д. Ципкіна,

2. В. Бесчеревних. Саме в цей час побачили світ роботи, які не втратили свого значення ще й дотепер (наприклад, монографія Ю. А. Ровинсько­го «Основные вопросы теории советского финансового права»).

Певні успіхи науки фінансового права в 70-90-х роках XX сто­ліття пов'язується з іменами В. В. Бесчеревних («Компетенція Союзу РСР в галузі бюджету», 1976 р.), Л. К. Воронової («Правові основи видатків державного бюджету в СРСР», 1981 р.), С. Д. Ципкіна («До­ходи державного бюджету СРСР. Правові питання», 1973 р., «Фінансово- правові інститути і їх роль в удосконаленні фінансової діяльності держави», 1984 р.), Н. I. Xімічевої («Суб'єкти радянського бюджетно­го права», 1979 р.), Активно працюють у цей період провідні спеціа­лісти в галузі фінансового права О. М. Горбунова, Т. С. Єрмакова, Л. Н. Коган, В. Е. Кузниченкова, Н. А. Куфакова, Л. С. Малокотін. Початок 90-х років XX століття ознаменувався деякою зміною умов і орієнтирів у розвитку фінансово-правової науки, що були викликані особливостями законодавчого регулювання фінансової діяльності в Україні. Фундатором фінансово-правової науки в Україні в цей період є Л. К. Воронова. Фактично усі більш менш помітні дослідження в цій сфері виходили під її керівництвом і з її участю, та й школи, що ви­никли в Україні до початку XXI століття, створювалися при її особис­тій участі. В останнє десятиліття в Україні поряд з фундаментальною фінансово-правовою школою, очолюваною Л. К. Вороновою у Києві, виникають центри, що активно займаються цією же проблематикою (кафедра конституційного і адміністративного права в Чернівецькому державному університеті імені Ю. Федьковича; кафедра фінансового права в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого; кафедра фінансового права в Академії державної податкової служби України).