Самостійне вивчення

Тема 4. Етологія. Вивчивши цю тему, ви повинні:

Знати: Етологія. Поведінка тварин у природі та методи її вивчення. Генетично детерміновані форми поведінки. Основні мотиваційні системи. Інстинкт. Видова  схильність до деяких форм поведінки.

Пояснювати: циклічні зміни поведінки; принципи соціальної поведінки; групову поведінку; принципи територіальної поведінки; особливості поведінки людини; фізіологічні основи поведінки; біологічно та культурно обумовлені причини поведінки людини;

Обґрунтовувати: роль спадкових факторів у формуванні поведінки людини; формування цілеспрямованої поведінки;

Застосовувати знання: для аналізу власної поведінки; для прогнозування поведінки людини у взаємодіючих групах

Уміти: застосовувати теоретичні знання на практиці

План роботи

1. Скласти конспект: 1. Етологічна структура популяції

2. Способи життя.

3. Ефект групи.

4. Особливості поведінки людини.

2. Визначте тип етологічної структури популяції.

Приклад 1. Шимпанзе живуть невеликими групами. Самці захищають групу від ворогів, самки доглядають потомство. У кожній такій групі є лідер. Він нерідко з шумом кидається на оточуючих. Так він демонструє рядовим шимпанзе, хто тут головний. Інші шимпанзе при зустрічі з вожаком щуляться. Нерідко самці вирушають у мандри, а потім повертаються додому.

Приклад 2. Кажани виду Вухани оселяються в нежилих темних приміщеннях, а в гірських місцевостях живуть переважно в печерах, збираючись там у величезній кількості — по кілька тисяч особин. Удень усі кажани сплять, учепившись кігтистими задніми лапами за нерівності стін печери або за балки та крокви і висячи вниз головою зі складеними вздовж тіла, крилами. Вночі активно полюють.

Приклад 3. Сірі кити населяють води Тихого океану. Всього існує дві групи сірих китів: одна зимує і розмножується біля берегів Каліфорнії й Мексики, друга — біля Північної Кореї. Перед другою світовою війною, коли залишилося тільки 250 сірих китів, полювання на них заборонили. Сьогодні популяція нараховує близько 6 тис. особин.

Приклад 4. Горили живуть невеликими групами від 5 до 30 особин. Звичайно один з дорослих сріблястоспинних самців виступає вожаком і захисником групи. До складу групи входять також 1 — 2 молодих самців, 6 дорослих самок і 9 — 10 малят.

Приклад 5. Бобри живуть групами (до 200 особин більше). Але через цінне хутро і смачне м'ясо цей вид був майже повністю винищений. Поодинокі невеликі групи залишилися в таких областях, як Київська, Житомирська, Волинська та Чернігівська. Живуть бобри здебільшого в норах на високих берегах річок або будують хатки. В одній хатці на різних поверхах може існувати 2 — 3 сім'ї.

Додаток

Етологічна структура популяції - це система взаємозв'язків між: особинами, яка проявляється в поведінці. Науку про біологічні основи поведінки тварин називають етологією (від грец. етос - характер, норов і логос). Особинам різних видів властивий поодинокий або груповий спосіб життя. У першому випадку особини популяції більш-менш розділені просторово і збираються разом лише на період розмноження, міграцій тощо (скорпіони, тетеруки, качки-крижні та ін.). Груповий спосіб життя пов'язаний з утворенням постійних родин, колоній, зграй, табунів тощо. Спільне існування організмів у вигляді постійних груп сприяє кращо-му пристосуванню до умов довкілля (захист від хижаків, ефективне полювання, виживання молоді тощо). Зазвичай у цих угрупованнях кожна особина займає певне положення (ранг), яке визначає поведінку, черговість доступу до їжі, участі (або неучасті) у розмноженні тощо.

Одиночний і сімейний спосіб життя.

Повністю одиночне існування організмів у природі не зустрічається, оскільки не була б можливою така основна функція будь-якого організму, як розмноження.

Приклад 1. У бурого ведмедя пари утворюються лише на короткий строк. Ведмеді-самці — «вітрогони». Навесні в популяції ведмедів починається гон, тобто шлюбний період. Самці знаходять і переслідують самок. Між «кавалерами» нерідко відбуваються жорстокі бої. «Весілля» триває 1—1,5 місяця, а після здійснення таїнства партнер і партнерша розходяться. Самець ніякої участі у ство-ренні сім'ї і вихованні свого потомства не бере. Через 7 місяців в барлозі з'являються ведмежата.

Приклад 2. Восени самці крижнів одягають «шлюбне» яскраве вбрання. На місцях зимівель птахи утворюють пари. Самець ретельно доглядає свою «наречену». Ранньої весни крижні повертаються додому і відразу приступають до будівництва гнізда. Мостять гнізда на непрохідних болотах на землі або на купинах. Після того як самка знесе 7—9 яєць і сяде на гніздо, самець її назавжди покидає.

Приклад 3. Поля ще вкриті снігом, тільки-но з'явилися перші таловини, а вже чути дзвінку, життєрадісну пісню польового жайворонка. Чудовим співом самець зачаровує самку, утворюється пара. Удвох мостять гніздо на землі. Самка насиджує яйця 14 днів. А самець у цей момент підгодовує її і співає свої чудові пісні. Коли з'являються пташенята, пісні припиняються і обидва батьки вигодовують молодь. Після вильоту молодих птахів із гнізда пари розпадаються.

Приклад 4. Морж — тварина полігамна. У «гаремі» самця може бути до 5 і більше самок, яких він ретельно охороняє. Така група утворюється лише на один сезон, а на наступний все починається спочатку.

Висновок 1. У видів з одиночним способом життя утворюються тимчасові пари, спільне існування яких зумовлене еволюційно закріпленими статевими інстинктами та умовами існування.

Для того щоб пара утворилася, природа надала самцям цілий ряд пристосувань: від характерного забарвлення і розмірів до специфічної ритуальної поведінки.

Приклад 5. Вибір партнерів у тварин супроводжується особливою шлюбною поведінкою. У павуків стрибунців самці домагаються парування із самкою після своєрідного танцю, протягом якого вони описують біля неї півкола, дедалі звужуючи їх, і набувають особливих поз, а наблизившись, починають швидко крутитися, захоплюючи самку. Така поведінка самців гальмує інстинкт агресії в самок, які реагують на них як на здобич. Загалом поведінка самок і самців у павуків буває різною: у багатьох всеїдних видів самець після спарювання відразу ж стає жертвою самки, у бігаючи — поспіхом тікає, у стрибунців — самка і самець розходяться спокійно, а в деяких видів якийсь час мирно уживаються в одному гнізді.

Приклад 6. Ми всі звикли, що боротьба за самку між самцями — це типовий приклад існування того чи іншого виду. Але іноді трапляються випадки, коли самки оспорюють право на самця. У популяції вимираючого виду тигра амурського саме між самками відбуваються жорстокі бої за право володіння самцем.

Деякі види існують у природі сім'ями. Сімейні пари лебедів, журавлів, голубів, вовків зберігаються на довгі роки. Такий спосіб життя посилює інстинкти, пов'язані з турботою про потомство.

Приклад 7. Вовки живуть сім'ями, пари в них постійні, часто на все життя. Лише смерть партнера змушує вовків шукати собі іншої napи. Сім'я звичайно невелика й складається, з батьків та вовченят поточного року, до яких іноді приєднуються минулорічні

вовченята або вовки-одинаки. У захисті лігва, догляді за вовченятами, добуванні їжі беруть участь обидва батьки.

Приклад 8. У жаб турбота про потомство має велике значення. Вона спостерігається в тих видів, які не мають відповідного місця для відкладання яєць. Своєрідний спосіб турботи про потомство спостерігається в ринодерми Дарвіна. Тут про потомство дбає самець. Він запліднює відкладені самкою яйця, вміщує їх у рот і проштовхує в горловий мішок, де вони і розвиваються.

Приклад 9. Імператорські пінгвіни — моногами. У них зразкова сім'я. У розпалі антарктичної зими самка відкладає яйце. Самець тримає його на лапах, прикривши зверху складкою шкіри. Адже покласти його нікуди — навколо сніг. Самка в цей час іде зі своїми подругами на берег океану запасати їжу для майбутнього потомства, нагулюють жир. Через 2 місяці самки урочистою

процесією повертаються до залишених самців, які весь цей час голодували, а на світ уже з'явилися пінгвінята.

Приклад 10. Леви живуть особливими сім'ями — прайдами. Прайд складаєть-ся з самця-голови, самок (їх кілька) і молодих левів (останніх трьох років поносу). Коли молодому самцю виповнюється три роки, він покидає прайд або вступає в боротьбу за керівництво в ньому з батьком. Іноді в цьому йому допомагають інші молоді самці. Нерідко це може закінчитися трагічно. Полюванням займаються левиці, які проводять в одному прайді все своє життя. Вони годують левенят (будь-яка самка готова годувати будь-яке левеня) і доглядають їх.

Розрізняють сім'ї батьківського, материнського й мішаного типу залежно від того, хто з батьків бере на себе догляд за потомством.

Висновок 2. При сімейному способі життя територіальна поведінка тварин виявляється найяскравіше: різноманітні сигнали, маркірування, ритуальні форми погрози і пряма агресія забезпечують володіння ділянкою, достатньою для вигодовування потомства.

Більш ускладнені поведінкові зв'язки характерні для популяцій тварин, які живуть великими групами.

Груповий спосіб життя.

Тип групового способу	Приклад
Колонії— це групові поселення осілих тварин. Вони можуть існувати довго або виникати лише на період розмноження	Найскладніший тип колонії у громадських комах — термітів, бджіл, мурашок
Зграї — це тимчасові об'єднання тварин, які виявляють біологічно корисну організованість дій	Зграї поділяють на дві категорії: 1) еквіпотенціальні, без вираженого домінування окремих членів (морські риби, сарана) 2) зграї з лідерами (вовки, гієни, койоти)
Стадо — тривале об'єднання кочових тварин. Основу групової поведінки тварин у стадах становлять взаємовідносини домінування — підлеглості, що ґрунтуються на індивідуальних відмінностях між особинами	Розрізняють групи з тимчасовим лідером (північні олені) та з вожаками. Вожаки керують стадом, у якому виникає розподіл прав — ранги (павіани, зебри). Ієрархія відносин у такому стаді досить складна
Група — це невелике об'єднання кількох сімей	Групами живуть річкові бобри, ондатри, горбаті кити, шимпанзе

Поняття про ефект групи.

Життя в групі через нервову і гуморальну системи позначається на стані багатьох фізіологічних процесів в організмі тварин. Оптимізація фізіологічних процесів, яка веде до підвищення життєздатності при спільному існуванні, отримала назву ефект групи. Він виявляється як психофізіологічна реакція окремої особини на присутність інших особин свого виду. В овець поза стадом частішає пульс і дихання, а як тільки тварина побачить отару, ці процеси відразу ж нормалізуються. Кажани, які зимують поодинці, відзначаються вищим рівнем обміну речовин, ніж у колонії. Це призводить до підвищеної витрати енергії, виснаження і часто закінчується загибеллю тварини.

Ефект групи виявляється в прискоренні темпів росту тварин, підвищенні плодючості, швидшому виникненні умовних рефлексів, збільшенні середньої тривалості життя особини тощо.

Разом з тим, позитивний ефект групи виявляється лише до деякого оптимального рівня щільності копуляції. Якщо тварин стає надто багато, то це загрожує для всіх нестачею ресурсів середовища.

Особливості поведінки людини.

Людина розумна (Homo sapiens) – це результат біологічної еволюції, її ускладнення і видо-змінення. Однак відмінності людини від тварини досить істотні. Тварина, народжуючись на світ, має певний набір інстинктів, які обумовлюють стереотипи поведінки. Тобто вона в межах біологічних закономірностей генетично запрограмована на певну поведінку. Структура організму тварини, що виробилася в процесі біологічного розвитку, детермінує і потреби, і поведінку, забезпечуючи виживання за певних умов. У людини ситуація зовсім інша. Людство розвивається на протязі 40 тисяч років, відноситься до одного соціального виду (Homo sapiens), але тим не менше виявляє значну різноманітність в процесі поведінки. К.Маркс прокоментував цю ситуацію так: “Людина може вести себе за мірками будь-якого виду”. Серед представників Homo sapiens присутня індивідуальна варіативність поведінки, яка невідома тваринному світу. Біологічні передумови поведінки тварин зафіксовані в молекулах ДНК (генетичному коді). В умовах культурної еволюції інформація передається наступним поколінням шляхом наслідування, навчання і оволодіння знаннями і навичками. Поведінку людей визначають членоподільна мова, показ і приклад. Функції природжених інстинктів, які притаманні тваринам, у людини замінюється нормами (правилами) і спадкоємністю в поведінці. Людина радикальна відрізняється від тварини способом відношення до зовнішньої природи. Це відбито вже в біологічній специфіці людської істоти, де з’єднана як тваринна, так і людська природа. Вона є матеріальним синтезом “органічного тіла” людини і історії людської праці. Тому ступінь людської своєрідності по відношенню до тварини проявляється саме в людській діяльності. Якщо тварина не відрізняє себе від своєї життєдіяльності, то людина робить саме свою життєдіяльність предметом своєї волі і своєї свідомості. Виділення людини з природи відбулося завдяки: 1) вмінню виробляти знаряддя праці;

2) володінню членоподільною мовою;

3) наявності свідомості і розуму;

4) здібності бути моральною, підніматися над своїми природними

потягами і здійснювати вільний вибір. З іншого боку, людина істота соціальна, бо вона перетворює природні об’єкти, тобто займається виробництвом, предметно-практичною діяльністю. Саме в ході цієї діяльності людина формується як соціальна істота. Процес переходу від суто біологічних закономірностей розвитку людини як виду до культурних закономірностей її існування окреслюється досить широкими хронологічними рамками, у межах яких антропогенез, що розпочався близько 3 млн. років тому, доповнений соціогенезом (близько 1,6 млн. років тому) завершився появою Homo sapiens ( 35-40 тис.років тому). Інтенсивний розвиток пралюдини розпочався у льодовиковому періоді, що характеризувався різкою зміною кліматичних умов та природними катаклізмами. Це зрозуміло, змушувало гомінідів шукати засоби пристосування до нових умов і, найбільшою мірою, - цілеспрямовано змінювати обставини відповідно до потреб життя. Вихідними умовами такого типу пристосування були: розвинута вища нервова система, достатня для подальшої інтенсифікації інтелекту, здатність спілкуватися й використовувати підручні знаряддя у процесі пристосування, спільний спосіб існування. Тривалий груповий відбір цього виду гомінідів у подальшому сприяв розвиткові та вдосконаленню цих генетичних властивостей як засобів уже діяльного, а не суто органічного пристосування до навколишнього середовища. Діяльне пристосування тісно пов’язане з виникненням виробничої діяльності для створення засобів такого пристосування, що кваліфікується науковою як початок виходу пралюдей із тваринного стану. Виробниче-знаряддєва діяльність – вже людська характеристика, що відповідає культурно-еволюційним закономірностям. Вона є початком формування людських рис, бо потребує мислення, знань, мови як засобу передання життєво корисної інформації й відповідно – специфічної людської морфологічної інформації.

За свого виникнення виробнича діяльність була ще досить тваринною, близькою до умовно-рефлекторної поведінки. До неї вдавалася ще зоологічно організована спільнота. Основою вивільнення виробничої діяльності з тваринної оболонки став кооперативний механізм ( суто культурно-еволюційна закономірність) як оптимальна умова приборкання біологічних інстинктів ( зокрема, зоологічного індивідуалізму) та використання колективних зусиль для індивідуального виживання. Цей народжуваний культурною еволюцією механізм взаємодії став згодом засобом перетворення первісного стада в людський соціум ( родову общину), а далі – в суспільство як культурну спільноту.

Нові способи колективного існування зумовлювали швидке зростання інтелектуальних здібностей пралюдей, ускладнення їхніх навичок, розширення кола їхніх знань. Виживання виду починало більше залежати не від силової переваги у внутрішньовидовій боротьбі, а від володіння життєво необхідною інформацією. Більше того виробничо-діяльне існування пралюдей все очевидніше суперечило механізмові біологічних відносин. Адже зміст знань і зростання їхнього обсягу потребували нових методів оволодіння, нагромадження й передання їх. Нагромаджена інтенсивною роботою мозку життєво необхідна інформація вже не може бути генетично засвоєною та переданою, бо якість, кількість і швидкість отримання інформації тепер не збігається з умовами генетичного кодування. Виникає потреба в пам’яті, яка не пов’язана з генетичним механізмом. Вже на рівні вищих ссавців поряд із генетичним існує наслідування за принципом “роби як я!” Цей первинний механізм негенетичного наслідування дозволяє передавати наступним поколінням сприятливі навички поведінки, він розрахований на найпростішу інформацію, яку можна засвоїти шляхом імітації. Більш складна і розширене інформація потребувала винайдення засобу специфічно культурного кодування – мови, системи цілеспрямованого навчання. Тому культурно-еволюційний розвиток сприяє формуванню більш довершеної, більш універсальної форми пам’яті. Вона могла реалізувати лише в умовах гарантованої безпеки для носіїв знань. Постала необхідність докорінної перебудови всієї системи відносин у первісних спільнотах, яка вимагала відмови від суто біологічного способу, вдосконалення виду –внутрішньовидової боротьби. Протягом багатьох сотень років відбувалося поступове обмеження біологічних інстинктів через формування системи заборонних форм поведінки для кожного члена спільноти – як вираз волі праобщини стосовно індивідуальних обов’язків у процесі спільного виживання. Народжувалась ще одна засада культурної еволюції – мораль. Завдяки цьому відбір на біологічному рівні було витіснено відбором на рівні організації соціальних спільнот. Розвиток людини як біологічної істоти закінчується у кінці мезоліту – на початку неоліту. З точки зору морфологічної будови вона відповідає сучасним стандартам: за способом існування повністю вивільнилася з біологічно-інстинктивної форми, всі біологічні інстинкти взяті під соціальний контроль. Людина остаточно перейшла у стадію культурно-еволюційного розвитку. Визначення принципів періодизації 40-тисячолітньої культурної еволюції є дуже складною і дискусійною проблемою. Існує чимало варіантів цієї періодизації. Вони вже давно й активно “працюють” у науці, що не заважає появі і апробації нових підходів до проблеми.