Нормативно-правові акти та рекомендована література

1. Конституція України. Прийнята ВПУ 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. - № ЗО.- Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.

3. Про перетворення державних підприємств у казенні: Постанова Кабінету Міністрів України від 30 червня 1998 р. № 987 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.

4. Про деякі питання управління казенним підприємством: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 липня 1998 р. № 1129 //Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.

5. Про затвердження Положення про Державний реєстр національного культурного надбання: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 р. № 466 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.

6. Притика Д.М., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. - Київ-Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2000. - Т. 1. - С. 789-804.

7. Цивільний кодекс України. Коментар // За заг. ред. Є.О.Харитонова, О.М.Калітенко. - Одеса: "Юридична література". - 2003. - С. 227-282.

8. Бірюков І А, Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. - К.: Наукова думка, 2000. - СІ71-180.

9. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн. І. - С. 266-309.

10. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 233-241.

11. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне та сімейне право України у запитання та відповідях. - X.: ТО В "Одіссей", 2002. - С.204-211.

12. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для сту­дентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азі мов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.// За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М. І шатенка. - Харків: Право, 2000. - С. 191-204.

13. Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. - 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Издательство БПК, 2003. - С. 475-492.

Тема: «Право спільної власності. Право приватної власності, право народної, державної та комунальної власності»

Тема для самостійного вивчення

Законспектувати та вивчити такі питання:

1. Поняття права спільної власності.

2. Види та суб'єкти права спільної власності.

3. Суб'єкти права спільної масності.

4. Право спільної часткової власності.

5. Право спільної сумісної власності.

6. Суб’єкти та форми права власності.

7. Право приватної власності фізичних осіб. Виникнення права приватної власності громадян.

8. Приватна власність юридичних осіб.

9. Право власності українського народу.

10. Державна власність.

11. Комунальна власність.

12. Право власності на землю.

Повинні знати такі терміни: право спільної власності в об’єктивному розумінні, право спільної власності в суб’єктивному розумінні, право спільної власності, спільна сумісна власність, спільно часткова власність, суб’єкти права спільної власності; суб’єкти права приватної власності, форма права власності, право приватної власності, суб’єкти права приватної власності, об’єкти права приватної власності, об’єкти особисто-споживчого призначення, об’єкти виробничо-підприємницького призначення, об’єкти інтелектуальної власності, право приватної власності громадян в суб’єктивному сенс, право приватної власності громадян в об’єктивному сенсі, право власності юридичної особи, суб’єкт права державної власності, суб’єкти права комунальної власності, право комунальної власності, право власності на землю.

Перевірка буде здійснюватися на семінарському занятті № 9 у вигляді термінологічного диктанту

Питання до самоконтролю:

1. В чому особливості правомочності розпорядження в праві і цільної часткової власності?

2. Назвіть умови, за яких може бути постановлено рішення суду про припинення права спільної часткової власності.

3. Хто має переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності?

4. В чому особливості права спільної власності за участю юридичних осіб?

5. Коли визначаються частки у праві спільної сумісної власності?

6. Назвіть підстави припинення спільної сумісної власності.

7. Яка власність не може бути віднесена до спільної сумісної власності подружжя?

8. Яка форма правочинів встановлена щодо виділення часток у шнурі з майна, що є у спільній власності.

9. Яким чином Конституція та ЦКУ класифікує право власності на види?

10. Назвіть суб’єкти права власності та форми права власності.

11. Чим відрізняється право особистої власності та право приватної власності?

12. Охарактеризуйте право приватної власності фізичних осіб об’єктивному та суб’єктивному сенсі.

13. Надайте перелік видів майна, що перебувати у приватній власності, та перелік видів майна зі спеціальним порядком набуття права власності громадянами.

14. Яким чином виникає право приватної власності?

15. Надайте характеристику окремим видам підстав набуття права приватної власності.

16. Дайте визначення права приватної власності юридичних осіб та визначте її характерні риси.

17. Хто несе майнову відповідальність за діяльність юридичної особи?

18. У чому особливість правового режиму власності українського народу? Як народ здійснює свої повноваження?

19. Хто є суб’єктом права державної власності?

20. Які функції щодо власності виконують органи державної влади?

21. Надайте співвідношення державної та народної власності?

22. Хто є суб’єктами управління державної власністю та які їх повноваження?

23. Хто є суб’єктом права комунальної власності?

24. Визначте особливості права власності на землю.

Теми рефератів

1. Право спільної сумісної власності подружжя.

2. Особливості права спільної власності фермерського господарства.

3. Особливості права спільної власності на житловий будинок (квартиру).

4. Охорона права спільної власності в нотаріальному праві.

5. Проблема визначення часток у праві спільної власності.

6. Приватизація комунального майна: проблеми законодавства, теорії та практики.

7. Правове забезпечення комунальної власності в України.

8. Правовий режим установ.

9. співвідношень понять «право власності» та здійснення права власності.

10. Обмеження та обтяження права власності.

11. націоналізація як підстава припинення права власності.

Методичні вказівки

Право власності на одну річ (майно) може належати як одній особі, так і кільком особам одночасно. Такий вид власності називають спільною власністю. Таким чином, право спільної власності характеризується множинністю суб'єктів та єдиним об'єктом. Відповідно до ст. З Закону України "Про власність" майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам. Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави та створення на цій основі змішаних форм власності, втому числі власності спільних підприємств за участю юридичних осіб і громадян інших держав. Отже, спільна власність не є окремою формою власності, а ба­зується на існуючих формах власності.

Право спільної власності в об'єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності, що належить двом або більше особам. Право спільної власності в суб'єктивному розумінні — це право двох або більше осіб здійснювати право володіння, користування та розпорядження майном, що їм належить і є єдиним цілим.

Таким чином, право спільної власності — це право власності двох або більше осіб (співвласників) на один об'єкт. Право спільної власності може виникати з підстав, не заборонених законом. Наприклад, укладення договорів купівлі-продажу, створення фермерського господарства тощо. Розрізняють два види права спільної власності: право спільної часткової власності та право спільної сумісної власності. Крім того, слід мати на увазі, що право спільної сумісної власності на майно може виникати лише у випадках, коли це передбачено договором або законом. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. До суб'єктів права спільної часткової власності законодавець відносить фізичних осіб, юридичних осіб, державу, територіальні громади

Важливим є питання про визначення часток у праві спільної часткової власності. Так, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Проте і; такому разі кожний із співвласників повинен довести розмір свого внеску шляхом доказування та подання доказів (ст. 30 ЦПК України).

Законодавець також встановлює, що співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, яке не можна відокремити, зроблено ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленою порядку використання спільного майна. Поліпшення спільного майна, яке можна відокремити, є власністю і одного з співвласників, який це зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками та їхньою згодою. Щодо таких правомочностей як володіння та користування майном, співвласники можуть домовитися про порядок їх здійснення. Наприклад, співвласники будинку можуть домовитися про те, що однією частиною будинку користується один співвласник, другою частиною — інший або встановити черговість користування спільним транспортним засобом тощо. Спільна власність може давати прибуток. В такому разі кожен співвласник може отримувати доходи відповідно до своєї частки у цьому майні. Законодавець закріпив положення про те, що плоди, продукція та доходи від використання майна, що і: у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 359 ЦК України). Зрозуміло, що будь-яке майно потребує утримання та зберігання. Тому кожен співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільною майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном (ст. 360 ЦК України). Співвласники можуть домовитися про розподілення обов'язків щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності. Кожен співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Проте, законодавець встановлює певні гарантії захисту прав співвласників, які можуть бути самі заінтересовані у придбанні цієї частки або не зацікавлені у відчуженні частки у спільній власності стороннім особам, які невідомо як будуть викопувати обов'язки щодо утримання спільною майна, користування ним тощо. Відповідно до ст. 362 ЦК України співвласникам надається переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності. Також встановлюються і правові наслідки недодержання умов здійснення цього права. Так, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності, співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, па яких він її продає. Продавець має право продати свою частку іншій особі в тому разі, якщо співвласники відмовилися від здійснення переважного права або не здійснили цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, щодо рухомого майна — протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення. В тому разі, якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили декілька співвласників, то продавцю надається право вибору покупця. Гарантією захисту переважного права купівлі співвласників є також і те, що у разі порушення цього права, співвласник має право пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Під порушенням співвласником, який відчужує свою частку у праві спільної часткової власності переважного права купівлі, розуміється продаж цим співвласником своєї частки без повідомлення інших співвласників про продаж свої частки, продаж своєї частки на пільгових умовах іншим особам, зокрема, за ціною, нижчою за ту, яка була запропонована співвласникам тощо. До вимог, коли порушено переважне право купівлі співвласників, встановлюється позовна давність в один рік. Зауважимо, що одночасно з пред'явленням позову, позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець (ч. 4 ст. 362 ЦК України). У разі невиконання цієї вимоги, суд може відмовити у позові. Це передбачено також і п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України Мі 15 від 22 грудня 1995 р. "Про судову практику по справах по позовах про захист права приватної власності" та п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 р. У разі задоволення позову, який пред'явив співвласник, що має переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності, права га обов'язки покупця переходять до позивача. Слід наголосити, що переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності не застосовується при відчуженні частки у праві спільної часткової власності шляхом укладення договорів міни, дарування, довічного утримання. Зауважимо, що передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається. Кожен співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. В тому разі, якщо виділ в натурі є неможливим або річ не можна поділити без втрати її цільового призначення (тобто ця річ є неподільною), такий співвласник має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Звернемо увагу па те, що компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. В такому разі, якщо виділяється частка у натурі з нерухомого майна, законодавець передбачає укладення договору між співвласниками про виділення частки у натурі у письмовій формі та нотаріально посвідченого. Якщо співвласники не дійшли згоди щодо володіння, користування або розпорядження спільним майном, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за таких підстав: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Зауважимо, що рішення про припинення права особи на частку у спільному майні може бути постановлено судом за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Співвласники за домовленістю можуть поділити майно в натурі, що є у спільній частковій власності, між собою. Поділ спільного майна між співвласниками є підставою для припинення права спільної часткової власності.

Спільна сумісна власність, на відміну від спільної часткової власності не передбачає визначення часток кожного із співвласників. Визначення часток у спільній сумісній власності відбувається лише за умов припинення такого виду власності. Таким чином, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві є спільною сумісною власністю. Законодавець значно розширив коло суб'єктів права спільної сумісної власності. Ними можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Спільною сумісною власністю вважається майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом; майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Співвласники майна, що є у спільної сумісній власності, здійснюють правомочності володіння та користування спільно, якщо інше встановлено домовленістю між ними. Щодо правомочності розпорядження таким майном, то воно здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинені за згодою всіх співвласників. Якщо укладається правочин щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, необхідна письмова нотаріально посвідчена згода всіх співвласників. Кожен співвласник має право виділити частку з майна, що є у спільній сумісній власності. Враховуючи, що частки не визначені у спільній сумісній власності, в такому разі вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності здійснюється у такому ж порядку, що і виділ частки із майна, то є у спільній частковій власності. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, можуть поділити його між собою за домовленістю. Як вже зазначалося, частки кожного співвласника у спільній сумісній власності вважаються ріпними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Проте, необхідно зазначити, що частка співвласника у спільній сумісній власності може бути збільшена або зменшена за рішенням суду з урахуванням обставин, які мають істотне значення. Поділ майна між співвласниками права спільної сумісної власності є підставою для припинення такого права. При вивченні цієї теми необхідно вивчити судову практику щодо вирішення спорів між співвласниками нерухомого майна, співвласниками фермерського господарства, подружжям.