2.7. Бокові азіатські гілки людиноподібних істот

Гігантопітек. В Азії зафіксовано два види цих величезних гоміноїдних істот: гігантопітек Блека (Gigantopithecus Blacki) і гігантопітек гігантський (Gigantopithecus giganteus). Ще в 1935 р. Ральф Кьонігсвальд випадково натрапив в аптеках Гонконгу зуби, що були подібні до людських, але набагато більші за розмірами. Зуби виявилися скам’янілими і їх геологічний вік був невідомий. І лише через 21 рік, в 1956 р. при дослідженні карстових печер провінції Гуансі зуби гігантопітека виявлені в непорушеному геологічному шарі. Поряд знаходилися рештки викопної фауни. Через деякий час тут виявлено щелепи і кілька сотень зубів. На основі видового складу фауни та деяких абсолютних датувань гігантопітеки проживали в період від 1,2 до 0,25 млн. р. тому. Це були істоти зростом більше 2 м, важили кілька сотень кг і мали багато мавпячих рис, хоч правдоподібно пересувалися на чотирьох кінцівках, а при необхідності – на двох ногах. Проживав на теренах таких сучасних країн, як Китай, Індія, В’єтнам.

Останки гігантопітека гігантського походять з Індії та Непалу (Сівалікське та Солоне горбогір’я). Досліджуючи величезний корінний зуб з цього місцезнаходження, Ральф Кьонігсвальд дійшов висновку, що він належав до особливого виду мавп – т.зв. ідіопітеків, що були предками гігантопітеків. У 1968 р. в горах Сівалік знайдено майже комплектний череп ідіопітека – представника бічної, високоспеціалізованої гілки розвитку гомінід. Він трохи менший за розмірами від типового гігантопітека і жив уже 7-8 млн. р. тому. Вважається, що цей вид, можливо, походить від сіва/рамапітеків, які у цей період перестали існувати. Можливо також, що первісно гігантопітеки походили від якоїсь гілки горилоподібних істот і проживали ще в часи Homo erectus [Šmachel, 2005, p. 12]

2.8. Приматологічні дослідження.

Велике значення в останні десятиліття набули етологічні приматологічні дослідження (спостереження за поведінкою звірів, зокрема, мавп у природних умовах). На основі цих спостережень можна робити висновки про морфологічний тип та поведінку гомінідів, оскільки їх колективні взаємини, так звані суспільні стосунки не могли виникнути з нічого, а ґрунтувалися на базі взаємин шимпанзе, горил та інших людиноподібних мавп.

Вважається, що первісне стадо – це кілька тимчасових сімей, без постійного складу, відкрите для вливання чужорідних представників. До сьогодні ми не маємо єдиної теорії щодо суспільних стосунків у первісному стаді гомінід. Багато вчених екстраполюють інстинктивні та набувні відносини усередині стада людиноподібних мавп на первісні об’єднання гомінід. Безсумнівно, якісь природні дії, стосунки, єдине походження, біологічні та фізіологічні основи приматів та гомінідів мали місце у первісних об’єднаннях.

Наприклад, однією з найголовніших суспільних ознак, яка була перенесена від шимпанзе, була форма стада і змішаний статевий склад його членів. В одному колективі гоміноїди жили, харчувалися, розмножувалися, боронилися від ворога самки і самці, молоді/підліткові і старші особини. Така структура була оптимальною для розвитку і закріплення все складніших стосунків та взаємин, що в свою чергу впливало на розвиток свідомості і загалом інтелекту. До слова, за висновками біологів, багато видів ссавців ведуть інший спосіб життя – в одностатевих групах чи самотньо (у зграї збираються лише для розмноження).

Примати усіх видів живуть колективно, спільно, із постійними взаємними стосунками. Групи особин у орангів та гібонів складаються з дорослого самця та матері-самки з дітьми, які з часом покидають групу (чисельність групи в середньому 4-6 тварин).

В Африці горили об’єднуються у групи від 5 до 18 тварин, шимпанзе – до 25 особин. Горили кочують у стаді, що складається з кількох дорослих самців, вдвічі більшого числа самок і молодняка. Вони харчуються коріннями, листям, бруньками молодих дерев. Шимпанзе харчуються переважно плодами дерев, тому їх склад і стосунки залежать від часу дозрівання тих чи інших плодів, від місця їх розташування стосовно базового табору. Якщо такі дерева знаходяться занадто далеко, то колектив розпадається на кілька малих групок, які час від часу підтримують між собою зв’язок.

Шимпанзе живуть соціальними групами і підлягають загальним правилам: складаються з постійних невеличких об’єднань двох статей і ведуть себе переважно не інстинктивно, а за набутими навиками поведінки. Ядро стада складають самці з молодими самками, яких набирають зі сторони. У стосунках поміж собою ці істоти користуються гамою почуттів, які передають за допомогою міміки і жестів, пози, різних звуків. Можуть проявляти абсолютно усі “людські” якості – радість, турботу, агресію, повагу та ін.

Деякі шимпанзе виготовляють знаряддя праці. Вони виламують гілки, обчухрують їх, відламують такого розміру як треба і засовують їх у термітники. Терміти кидаються на гілку, а шимпанзе витягують гілку і поїдають їх. Деколи ці мавпи користуються палицями як важелями для відкочування великих каменів; деколи розмахують палицями як зброєю, боронячись від ворога чи лякаючи хижих звірів. Інколи самці групуються і полюють на примітивних мавп, а потім ділять поміж собою здобич (шматки м’яса).

Шимпанзе живуть у захищених ділянках лісу, на “своїй” території порівняно постійним складом; разом збирають харч, полюють, розмножаються, деколи користуються підручними знаряддями, деколи їх виготовляють, Якщо би шимпанзе піднялася на задні кінцівки і почала ходити, ковиляючи з боку в бік, а руками постійно тримала палиці чи камені, то ми могли би собі уявити ту примітивну істоту, яка 7-5 млн. р. тому відділилася від загального стовбура людиноподібних мавп і перейшла в ряди гомінідів. Колективне життя тих далеких предків, мабуть, мало чим відрізнялося від життя сучасних шимпанзе [Ламберт, 1991, с.94-95].

Існують різні думки щодо сімейних стосунків у приматів, особливо шимпанзе. Переважає твердження про гаремний спосіб сім’ї у цих приматів. Вважається, що найдавніші гомініди проживали трьома видами спільнот (подібно до різних видів приматів): 1) з домінуванням одного дорослого самця, який запліднював усіх самок групи; 2) з домінуванням кількох дорослих самців, що були батьками усіх дітей в стаді; 3) з кількома самостійними повноцінними групами, у яких домінував один самець. Усі дослідники підкреслюють монолітність стада приматів, повну підлеглість одному самцю-вожаку у більших чи менших групах. У стаді павіанів, наприклад, домінуючий самець та 2-3 самки з дітьми (невелика група) харчуються на спільному пасовиську разом з іншими представниками малих груп, але на ніч відділяються і тримаються окремо. Якщо якась самка відійде занадто далеко від самця, то він легкими укусами та штурханами заставляє “повернутися у сім’ю. Молоді самці, які ще не дістали собі “подруг”, інколи об’єднуються в окремі спільноти і проводять час поза межами табору.

Кожне стадо має свою територію кочування. Під час зміни місця проживання весь табір пересувається таким чином: в центрі йдуть зрілі самці, самки і діти. Підлітки чи молоді самці супроводжують їх спереду і ззаду. Таке пересування давало змогу швидко реагувати на небезпеку, а зрілі самці мали час, щоб захистити стадо чи вивести у безпечне місце. Таким чином, типи і види спільнот у приматів досить різноманітні і залежать від багатьох екологічних умов. Мабуть, і у первісного стада гомінідів не було єдиної і стабільної форми співжиття. Вони також сильно залежали від зміни географічно-кліматичних факторів, ландшафтних умов для знаходження способів харчування та можливості полювання на більших і малих тварин. В одних випадках вигідніше було проживати великими групами (наявність значної кількості плодів, злаків тощо), в інших – малими сім’ями (закриті ландшафти). Якщо популяції гомінідів малих груп численні і вони постійно змінюють шлюбних партнерів, то незначна кількість кровозмішення не буде відчутною в еволюційному ланцюгу. І, навпаки, довге проживання в закритих групах було несприятливим для продовження роду. Тривалий час вважалося, що один сильний гомінід у невеликому первісному стаді підпорядковував собі усіх інших членів і встановлював гаремний спосіб шлюбних стосунків, тобто був єдиним батьком усього потомства в групі. Він вів постійну боротьбу з іншими самцями, аж поки сили не покидали його і до влади не приходив молодший і сильніший вожак. Однак насправді все було складніше.

В тих же стадах, де такий вожак був відсутній, там панував проміскуїтет – невпорядковані статеві стосунки. Щодо проміскуїтету сьогодні існують досить різкі критичні зауваження, оскільки таких стосунків ми не спостерігаємо навіть у групах людиноподібних мавп (у них якраз статеві стосунки чітко впорядковані). Підлягає різкій критиці і цілковито гаремний устрій первісного суспільства. Не має підтвердження і побутуюча думка про постійне кровозмішення у первісному стаді. По-перше, за той час, поки доростало молоде покоління, батьки уже старіли й умирали (середній вік цих істот сягав 25-30 років), так що кровозмішення між батьками і дітьми практично могло бути дуже рідкісним і випадковим. По-друге, рідні сестри і брати, виростаючи в тяжких умовах виживання, набували почуття братерства та підтримки, що виключало статевий потяг. По-третє, коли молоді самки/дівчата доростали віку статевого дозрівання, то їх відразу ж із сім’ї забирав котрийсь сильний дорослий чужак. Тому статеві стосунки між рідними братом і сестрою також були вкрай обмежені.

З етнологічних даних, у давніх первісних племен зрада жінки розцінювалась переважно як шкода, нанесена чоловікові, і компенсувалась або штрафом, або побиттям жінки, але не вимагала вияснення стосунків поміж чоловіками. Статева ревність – це явище досить пізнє і не могло існувати на ранніх етапах антропогенезу. До пізніх проявів суспільних відносин належить також статева свобода, що існувала у різних народів під час народних гулянь, традиційних календарних свят тощо. В. Бунак вважає, що зовнішня примітивність суспільних стосунків не завжди слугує ознакою вихідного древнього типу. Дуже багато правил, законів, умовностей поміж чоловіками і жінками, що збереглися у первісних народів, виникли уже після завершення процесу антропогенезу, тому не могли бути спільними і єдиними для всього людства.

44