3. Екологічні права та обов’язки громадян України

Екологічні права — комплексна правова категорія, яка охоплює цілу і систему таких прав, визначену Законом «Про охорону навколишнього природного середовища», відповідно до ст. 9 якого кожен громадяннн України має право на:

а) безпечне для життя та здоров'я навколишне природне середовище (право на екологічну безпеку);

б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань (право на участь в обговоренні проектів екологічно значимих рішень);

в) участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

г) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

д) об'єднання в громадські природоохоронні формування;

е) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природ­ного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом (право на екологічну інформацію);

є) участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та проведенні громадської екологічної експертизи;

ж) одержання екологічної освіти;

з) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;

и) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

Екологічний характер мають права, закріплені й іншими закона­ми. Так, Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» в статті 6 проголошено право кожного на охорону здоров'я, що передбачає: безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживав; безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку; достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населения, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь тощо. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населения» передбачив у статті 4 право на безпечні для здоров'я та життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище; участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесения пропозицій з цих питань до відповідних органів та інше. Закон України «Про екологічну експертизу» конкретизує можливості громадян та їх об'єднань брати участь у проведенні громадської екс­пертизи об'єктів, визначених у статті 7, при додержанні встановлених цим Законом принципів, вимог та правил.

Екологічні права закріплені також у законах України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про відходи», «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» та інших.

Наявність сукупності правових норм про екологічні права грома­дян дає змогу розглядати їх у об'єктивному значенні, тобто як комплексний міжгалузевий інститут загальної частини екологічного пра­ва. У такому значенні екологічні права виступають правовими приписами, які: а) звернені до законодавця і визначають зміст екологічної політики та інших правових норм; б) формують правозастосовну практику, впливаючи на процес прийняття виважених екологічних рішень; в) є інструментом прямого впливу громадян на екологічну політику і практику.

Екологічні права громадян розглядаються і в іншому аспекті — як суб'єктивні права, що становлять сукупність повноважень фізичних осіб у галузі екології, тобто визначену правовими нормами можливу та необхідну поведінку у сфері раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки. За таких умов екологічні права громадян — це персоніфіковані права, які належать кожній фізичній особі.

Слід розмежовувати екологічні права і екологічні інтереси, які не персоніфіковані і тому належать усім громадянам (суспільству). Екологічні права громадян розглядаються як забезпечені системою права юридичні можливості особи реалізувати у передбачених законодавством формах надані повноваження в галузі екології. Такі можливості випливають з мети та завдань екологічного законодавства. Екологічні інтереси — це природні і соціально обумовлені потреби осіб у відповідній галузі, які випливають зі змісту норм екологічного зако­нодавства.

Форми реалізації екологічних прав громадян передбачаються системою соціально-правових гарантій. Порушені екологічні права громадян підлягають поновленню, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України (ст. 11 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Екологічні інтереси задовольняються в процесі реалізації сукупності екологічних заходів: організаційних, технічних, економічних, превентивних та в процесі забезпечення екологічного порядку.

Екологічні права громадян — це закріплена в законі і гарантована правом сукупнкть юридичних можливостей та засобів, які дають змогу задовольняти потреби та інтереси громадян у галузі охорони навколиш­нього природного середовища, використання природних ресурсів і забез­печення екологічної безпеки.

Правам відповідають і екологічні обов’язки громадян (не забруднювати довкілля, відшкодовувати шкоду, завданому навколишньому природному середовищу, тощо).

Екологічні обов’язки громадян – це система зобов’язнь громадян, закріплена законом, в екологічній сфері.

Загальні обов'язки громадян передбачені Законом України про охорону навколишнього природного середовищі:

• берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства;

  • здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів та лімітів природовикористання;

• не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єкті;

• вносити плату за спеціальне природовикористання;

• сплачувати штрафи за екологічні правопорушення;

Спеціальні обов'язки громадян передбачені системою екологічного законодавства і та випливають із умов права власності на природні ресурси, природокористування і реалізації громадянами екологічно небезпечної діяльності

1. Обов'язки майнові:

• своєчасно вносити плату за забруднення навколишнього природного середовища та понадлімітне використання природних ресурсів;

• ефективно використовувати природні ресурси, здійснювати комплекс заходів щодо їх відновлення;

• проводити заходи щодо попередження негативного впливу діяльності на стан навколишнього середовища (забруднення, засмічення, виснаження);

• запроваджувати новітні технології, устаткування та методи діяльності спроможної негативно впливати на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей.

2. Обов'язки немайнові:

• одержувати дозволи на здійснення діяльності, спроможної негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, здоров'я людей;

• передавати екологічно небезпечні об'єкти на екологічну експертизу;

• дотримуватись висновків державної екологічної експертизи;

• надавати органам екологічного контролю відомості про характер екологічно-небезпечної діяльності.

Найповніше екологічні права та обов'язки закріплено в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" (статті 9-12).

4. Органи, що здійснюють екологічний контроль

Державний екологічний контроль здійснюється в процесі виконання державою своєї екологічної функції. Особливість цього виду контролю полягає в тому, що він є прерогативою відповідних державних органів, які можуть застосовувати у передбачених законом випадках заходи державного примусу. Державний екологічний контроль проводиться центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також спеціально уповноваженими органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища (органами спеціальної компетенції). Правові засади цього контролю визначаються Конституцією України, екологічним законодавством, нормативними актами, якими регулюється правовий статус відповідних державних органів, тощо.

Вищі органи державної влади України здійснюють державний екологічний контроль у контексті їх контрольних функцій в цілому. Верховна Рада України, зокрема, контролює стан виконання прийнятих нею законів екологічного характеру через свої комітети і комісії, шляхом проведення парламентських слухань тощо. Президент України контролює виконання своїх екологічних указів через відповідний контрольний апарат Секретаріату Президента України. Відповідні структури діють і у складі Кабінету Міністрів України, які контролюють виконання урядових постанов з питань охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить «здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів» (ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), а також контролю за станом охорони зелених насаджень і водойм, благоустрою місць відпочинку громадян.

Місцеві державні адміністрації здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринногосвіту та інших природних ресурсів, додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, утилізацією і захороненням промислових побутових та інших відходів, додержанням правил благоустрою (ст. 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Особливе місце в системі державного екологічного контролю посідають органи прокуратури. Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори здійснюють контрольну функцію в порядку прокурорського нагляду за додержанням законності у сфері охорони довкілля, форми і методи якого передбачені Законом України «Про прокуратуру» (1991). Відповідно до цього Закону органи прокуратури проводять перевірки виконання екологічного законодавства, вносять протести і подання на виявлені правопорушення, звертаються з позовами до судів про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення екологічного законодавства, та про припинення екологічно небезпечної діяльності. У системі органів прокуратури діють також спеціальні природоохоронні прокуратури на правах міжрайонних з підпорядкуванням прокурорам областей. Ці органи здійснюють нагляд за дотриманням і правильним застосуванням екологічного законодавства підприємствами, установами, організаціями незалежно від їх підвідомчості.

Державний екологічний контроль, здійснюваний органами спеціальної компетенції, характеризується тим, що для цих органів відповідна контрольна функція є головною.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди України) здійснює відповідно до законодавства державний контроль за додержанням правил, нормативів, норм, лімітів, квот, умов дозволів та ліцензійних умов у сфері використання та охорони природних ресурсів (землі, надр, поверхневих та підземних вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного і рослинного світу та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України), вимог екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також у сфері поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами. Крім того, на цей орган покладені функції державного контролю за повнотою геологічного вивчення надр, своєчасністю і правильністю державної реєстрації робіт з їх геологічного вивчення, наявністю спеціальних дозволів, додержанням під час дослідно-промислової експлуатації родовищ корисних копалин технологій, які забезпечуютьнеобхідне їх вивчення і виключають можливість пошкодження родовищ, а також за виконанням рекомендацій державної експертизи з оцінки запасів корисних копалин, збереженням розвідувальних гірничих виробок і свердловин, геологічної документації, зразків порід, дублікатів проб, що можуть бути використані для дальшого вивчення надр (державний геологічний контроль), а також державний контроль за топографо-геодезичною, картографічною діяльністю (державний геодезичний нагляд).

Мінприроди України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в його складі урядові органи державного управління, спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища в Автономній Республіці Крим, територіальні органи, інспекції, установи та організації, що належать до сфери його управління.

Контрольні питання

1. Що таке екологічне право?

2. Назвіть основні екологічні права і обов’язки.

3. Назвіть органи, що здійснюють екологічний контроль.

Лекція 9

Тема: Загальні положення фінансового права України

План

1. Поняття та предмет фінансового права

2. Бюджет та бюджетна система України

3. Поняття податку та збору, система оподаткування

4. Єдиний податок, йго види та порядок сплати

Мета

Закріпити набуті знання щодо загальних положень фінансового права України

1. Поняття та предмет фінансового права

Фінансове право — це галузь права, що регулює суспільні відносини в галузі мобілізації, розподілу і використання державних фінансових коштів.

Фінансове право регулює виключно відносини, що виникають у фінансовій діяльності держави: складання, затвердження, виконання бюджету, збір платежів і податків, державне фінансування і кредитування, регулювання грошової і валютної систем та ін.

Фінансове законодавство України — це сукупність нормативно-правових актів, що містять норми фінансового права. До їх числа належать Бюджетний кодекс України (22 червня 2001 р.), Закон України «Про систему оподаткування» (18 лютого 1997 р.), Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (26 грудня 1992 р., з подальшими змінами), Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» (1993 р.) та інші нормативно-правові акти.

Фінансова система України включає:

• загальнодержавний централізований фонд (Державний бюджет України). За рахунок цих коштів фінансуються Збройні Сили, правоохоронні органи, освіта, охорона здоров'я, культура, соціальний захист населення, охорона природи та інші загально-соціальні справи;

• централізовані фонди для окремих територій (місцеві бюджети);

• позабюджетні фонди (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд для вживання заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціальному захисту населення та інші фонди);

• децентралізовані фонди (фінанси галузей народного господарства, підприємств різних форм власності, установ і організацій);

• різні форми кредиту (банківського і державного). Державний внутрішній кредит становить залучення державою вільних коштів населення (шляхом випуску облігацій та інших цінних паперів) з наступним поверненням цих коштів. Державний зовнішній кредит становить запозичення коштів інших держав і міжнародних організацій. Обслуговування зовнішнього кредиту здійснюється в першу чергу. Банківський кредит надається з вільних коштів Національним банком України комерційним банкам;

• страхування (наприклад, державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності).

Суб’єктами фінансового права є юридичні та фізичні особи, наділені фінансового правосуб’єктивністю (правоздатність і дієздатність).

Виникнення, зміна чи припинення фінансових правовідносин не відбувається лише за волевиявленням сторін, а зумовлені фінансово-правовим актом.