2. Форми правосвідомості.

За суб’єктами (носіями) розрізняють такі форми правосвідомості:

• індивідуальну – сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда;

• групову – виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства (наприклад, вимоги страйкуючих чорнобильців);

• суспільну – виражає ставлення до права всього суспільства, відображає його інтереси.

За глибиною відображення правової дійсності правосвідомість може бути:

- повсякденною, непрофесійною – являє собою життєві, часом поверхові про право людини, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя.

- професійною – спеціалізовані правові знання, що використовуються в роботі професіоналами-юристами (у суді прокурор обвинувачує, адвокат – захищає та ін.). Вона включає:

а) наукову (теоретичну) правосвідомість вчених, викладачів вузів;

б) практичну правосвідомість суддів, юрисконсультів, адвокатів, прокурорів та ін.. Правосвідомість юриста припускає високий рівень правового мислення, багато в чому детермінованою чинним правом.

3. Функції правосвідомості

Функції правосвідомості – це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Правосвідомість – елемент правової системи, поєднаний з іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою, правовою культурою тощо.

Основні функції правосвідомості:

- когнітивна (пізнавальна, інформаційна) – припускає знання права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм;

- правостворююча (ціннісна, емоційна) – припускає ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов’язкове, необхідне;

- регулююча (настановна) – припускає співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві системою правових розпоряджень; мотиви і настанови стосовно поведінки, врегульованої правом – відповідно до правових дозволень і заборон.

У структурі правосвідомості особи кожній із функцій відповідають такі блоки:

- правові знання;

- правові оцінки;

- правові настанови.

4. Правова культура та її види

Культура – це загальний спосіб існування людини, її діяльності та об’єктивований результат цієї діяльності. Продуктами культури є уявлення про добро і зло, звичаї, знаряддя праці, засоби комунікації та ін.. Культура – соціально нормативна, а її норми – історично первинні, основа всіх інших нормативних систем: релігії, моралі, естетики, права. Усі юридичні норми є нормами культури, однак не всі норми культури перетворюються у юридичні норми.

Розрізняють такі види правової культури:

- правову культуру суспільства;

- правову культуру особи;

- правову культуру професійної групи.

Правова культура суспільства – це різновид загальної культури, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права і стосується правової реальності даного суспільства.

Структура правової культури суспільства включає:

- культуру правосвідомості;

- культуру правової поведінки;

- культуру юридичної практики.

Правова культура особи – це обумовлені правововою культурою суспільства ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особи, які забезпечують її правомірну діяльність.

Професійна правова культура – одна із форм правової культури суспільства, притаманна тій спільноті людей, що професійно займаються юридичною діяльністю, яка потребує фахової освіти і практичної підготовки.

5. Структура правової культури суспільства

Правова культура складається із низки взаємозалежних елементів.

1. Рівень правосвідомості і правової активності громадян – виражається у ступені засвоєння (вираження знання і розуміння) права громадянами, посадовими особами, спрямованості на додержання заборон, використання прав, виконання обов’язків.

2. Стан юридичної практики:

а) рівень правотворчої діяльності і стан законодавства – виражається в досконалості змісту і форми нормативно-правових актів, їх якості, продуманості, узгодженості, культурі юридичних текстів, тобто в юридичній техніці підготовки, ухвалення та оприлюднення нормативно-правових актів, вирішенні процедурних законодавчих питань;

б) рівень судової, правоохоронної діяльності і стан правозастосовної практики – виражається як робота правозастосовних, судових, правоохоронних, та інших органів, що є показником правореалізуючої культури посадових осіб, їх професійного знання законодавства, чітко налагодженої роботи з розгляду правових питань і доведення їх до повного юридичного вирішення.

3. Режим законності і правопорядку – стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб’єктів права.

Контрольні питання

1. Розкрийте структуру правосвідомості.

2. Які функції правосвідомості?

3. Які види правосвідомості?

4. Що таке правова культура?

5. Назвіть види правової культури.

Лекція 7.

Тема: Загальні положення трудового права України

План

1. Поняття трудового права

2. Трудовий договір, його сторони, види, строки

3. Документи, необхідні для укладення трудового договору

4. Поняття переводу та переміщення

5. Випробувальний термін при прийомі на роботу

6. Робочий час та час відпочинку

Мета

Закріпити набуті знання щодо загальних положень трудового права України.

1. Поняття трудового права

Визначення трудового права, як галузі права та сукупності норм законодавства, які регулюють власне трудові і тісно пов’язані з ними відносини, апробовано часом. Тому можна стверджувати, що таке визначення дає цілісне уявлення щодо закономірностей та сутнісних зв’язків трудових відносин і в достатній мірі характеризує трудове право як галузь права.

Предмет трудового права це комплекс суспільних відносин, основу якого складають трудові відносини, що виникають у результаті укладення трудового договору, і до якого входять також відносини, які тісно пов’язані з трудовими відносинами та існують для забезпечення функціонування останніх. Такими є: відносини працевлаштування, відносини з приводу навчання на виробництві, підвищення кваліфікації і перекваліфікації; відносини щодо вирішення трудових спорів та відносини соціального партнерства і встановлення умов праці.