12

Вступ

Традиційна академічна філософія послідовно вилучала проблематику статі зі свого дослідницького поля. Це вилучення обумовлювалося тим, що обмежений у часі й просторі досвід, цінності та світогляд традиційних агентів філософського знання поширювались як норми і стандарти на все людське буття.

Рефлексія новітньої європейської філософії щодо жінок, як і європейської культури загалом, бере свої витоки в античній культурі.

Не зважаючи на свій обмежений характер, антична демократія була чи не найбільшим внеском грецької цивілізації в історію людства. Однак античне розуміння свободи було таким, що виключало значну кількість населення, передусім рабів. Воно не враховувало також і жінок, які хоч і не належали до класу рабів, але „не знали” свободи – цієї найвищої для античного громадянина цінності. Чітка демаркаційна лінія, що поділяла будинок грека на жіночу й чоловічу половини, поділяла все суспільство на вільних громадян – політиків, філософів, митців, воїнів – та всіх інших категорій негромадян, позбавлених як власне політичних свобод, так і будь-яких інших можливостей реалізувати себе в публічній сфері.

Загалом питання ролі й значення жінок у функціонуванні античного суспільства були неоднозначними. Першим мислителем, що поставив це питання на рівень філософської рефлексії, був Платон.

Погляди Платона на проблематику статі в доволі різнорідному соціальному й інтелектуальному контекстах. Радикальні ідеї щодо жінок, що їх висували в оточенні юного Платона сприяли сильному упередженому ставленню щодо них. Це призвело до певних розбіжностей в його ідеях щодо статей. В „Законах” завдяки ієрархії моралі й раціональності, жінка займає середнє місце між чоловіком і твариною.

З іншого боку, Платон вважав (і це відбито в „Симпозіумі”), що жінки й чоловіки мають однакову сутнісну природу і цінність, отже вони повинні мати однакову освіту і ставлення до закону. У „Державі” Платон спеціально розглядає цю проблему. Єдине, що вирізняє тут жінок, це їхня здатність до репродукції, однак це не повинно визначати різницю їх соціальних ролей: тобто адміністраторів слід призначати незалежно від того, жінки вони чи чоловіки.

Ні в біологічній, ні в політичній дискусії не порушується питання, чому жінки слабші за чоловіків або чому їх вважають такими.

З іншого боку, чоловіки духовніші за народженням; статева відмінність є результатом вищості або нижчості природи і визначає відмінні соціальні ролі.

Погляд Аристотеля на походження жінок і чоловіків викладений у його роботах з біології. На його думку, жінка з’явилась на світ тоді, коли процес його укомплектування ще не повністю був завершений згідно його природної моделі. Отже особливість жіночого взагалі полягає в тому, що воно означає як дефективне чоловіче.

Висновок Аристотеля, зроблений у його роботах про зародження тварин, такий: жінку можна зрозуміти як недорозвиненого чоловіка. Порівнюючи жінок з дітьми або з хлопчиками, Аристотель стверджує: тоді як хлопчик має вирости й стати повноцінним чоловіком, жіночий розвиток вже має відхилення.

За головну рису, притаманну жінкам „від природи” , Аристотель визнає нездатність керувати, а отже, природну підпорядкованість.

А святий Фома Аквінський вірив, що жінки є недосконалими чоловіками.

Зокрема, в класичній культурі і філософії жінка сприймалась як істота, що здатна зберігати генофонд та володіє найціннішою в природі якістю – спроможністю відтворювати життя.

В той же час вона асоціювалась у суспільстві з аморальністю (Шопенгауер ), чуттєвістю (Кант ), істотою з масою недоліків (Зігмунд Фройд ).

Піфагор вважав, що існує позитивний принцип, який створив лад, світло, та чоловіка, і негативний, який створив хаос, темряву і жінку. В Євангелії Ісус жодним словом не принизив жінку, а апостол Павло у своїх посланнях та проповідях опустив жінку в підлеглий стан, і ці погляди стали основою в християнстві. Єва виникла з ребра Адама як його подруга та помічниця, і в цьому мета її буття. Ранкова молитва старозавітної людини виглядає так : „Благословен Господь, не створивши мене жінкою”. Вбачається, що саме в цьому постулаті були побудовані історія і філософія, мова та релігія...

1. Біологічні чинники конструювання гендеру.

На початку 70-х р. утверджується думка, що, крім «біологічних від­мінностей між чоловіками і жінками, існує поділ на соціальні ролі, форми діяльності, відмінності в поведінці, ментальних, емоційних ха­рактеристиках». Введення нового поняття, -було спричинене необхідністю подолання концепцій, які розглядали різні статеві риси й ролі як виявлення «природних» властивостей. Куль­турна антропологія переконливо довела, що те, що в одному суспільст­ві оцінюється як жіноча характеристика, в іншому може вважатись ознакою чоловіків. Таким чином, статева роль перестає розглядатись як виявлення наперед заданої природи, а береться як система очіку­вань адекватної поведінки, при цьому ґендер розглядається не як при­родна стать, а як «соціально-культурний конструкт».

Звернемося до аргументів біодетермінізму, серед адептів якого багато представників саме суспільствознавчих дисциплін. Для культурологів, прихильників цього напрямку, стать бачить­ся первинною і майже незмінною сутністю людини.

Біодетермінізм (біологічний детермінізм) - принцип розгляду явищ, при якому визначальними для характеристик людини, у даному випадку гендер­них або статевих, вважаються біологічні природні фактори. Уперше біодетермінізм виник у середині XIX ст. у контексті вчення Дарвіна про природний добір для пояснення своєрідності поведінки живих систем, до яких згодом стали відносити і людей.

Основна ідея цього напрямку - це так звана ідея статі: по-перше, стать становить основу і структуру біологічного, по-друге, стать є динамічним потоком, що забезпечує людину віта­льною силою біологічного характеру, якому вона надає первин­не значення протягом всього періоду своєї життєдіяльності.

Участь у процесі репродукції є первинним біологічним при­значенням як чоловіка, так і жінки, що закріплено їх анатомією та статевими ознаками. Проте у суспільстві ми спостерігаємо більший контроль над власною репродуктивною функцією інди­відом і більшу емансипацію від неї саме у чоловіків.

Прибічники ґендерної теорії не відкидали існування природних відмінностей між чоловіками та жінками, проте наголошували, що ці відмінності не можна вважати вирішальними щодо соціального (сус­пільного) становища людини.

З цієї точки зору треба підкреслити різницю між біодетермінізмом та гендерною теорією.

Біодетермінізм	Гендерна теорія
Ґрунтується на твердженні біологіч­ної дихотомії між чоловіком і жін­кою, тому не розділяються поняття «стать» і «ґендер» (як «соціостать»).	Розділяють поняття «стать» (лише для специфічних біологічних аспектів людини) і «ґендер» (як соціостать, ко­ли мова йде про соціальний, культур­ний і психологічний аспекти);
«Чоловіче» і «жіноче» - споконвічні, природні ознаки, дані природою, що визначають систему міжстатевих від­носин (як репрезентація природного порядку), для яких характерне чоло­віче домінування. Влада в будь-якому суспільстві завжди належить чолові­кам, що обумовлено їхньою приро­дою.	Риси «мужності» і «жіночності» можуть мати протилежні характерис­тики в різних культурах. Отже, по­будова владних структур за «патріар­хальною» або «матріархальною» моделлю не визначається біологіч­ною заданістю влади. Міжстатеві від­носини - лише репрезентація внут­рішніх культурних систем і правил.

Біологічні концепції представленгі роботами Лайонел Тайгер і Робін Фокс, які стверджували:

Що людські істоти не є продуктом культури, і тому будували свої висновки на основі вивчення приматів, оскільки вони нібито схожі з людиною, але не випробовують на собі впливу соціокультурних чинників. Вони вважали, що домінування осіб чоловічого роду біологічно детерміноване (закладене в спеціальних біологічних програмах – біопрограмах ) і характерні для всіх тварин, у тому числі і людини. Влада в будь –якому суспільстві належить чоловікам тому, що це обумовлено самою їх природою.

Соціобіолог Едуард Уілсон, розвиваючи теорію Ч, Дарвіна стверджував:

...що предметом природного відбору є не тільки фізичні, а й поведінкові характеристики. Він постійно проводив паралелі та вишукував аналогії між тваринами і людьми, повністю виключаючи при цьому вплив культури на людину.

Ще один представник цієї школи Девід Береш пояснював відмінності в чоловічій і жіночій поведінці тим,

... що кожна біологічна істота використовує різні способи для збільшення своїх шансів на виживання і відтворення. Саме це визначає різні соціальні ролі жінок і чоловіків. Так особам чоловічої статі вигідно бути агресивними, гарячими, непостійними і нерозбірливими. Жінкам вигідніше бути сором’язливими, стримуватися, поки вони не зможуть знайти чоловіка з відповідним генотипом. Береш навіть пояснював зґвалтування як природне слідство природної чоловічої агресивності. Його твердження не витримують ніякої критики. Якщо звернутись слідом за ним до світу тварин, то можна побачити, що навіть серед найагресивніших видів не практикується зґвалтування самки самцем.

У Росії до концепцій біотермістів відноситься досить популярна у 80-ті роки ХХ ст. „інформаційна” теорія Геодакяна.

Він вважає, що генетична структура жінок влаштована так, щоб накопичувати, зберігати (консервувати) і передавати інформацію майбутнім поколінням. На відміну від цього, генетична і психічна структура чоловіків пристосована до пошуку і збору нової інформації. Висновок: чоловіки – це творці, жінки – консерватори ( у хорошому, як вважає Геодакян, значенні слова). Із цих інформаційно - біологічних міркувань автор робить висновки щодо політичної діяльності жінок вважаючи, що їм не слід прагнути зраджувати своє „природне призначення”.

Актуалізація природного призначення жінки відбулась на початку перебудови у Радянському Союзі. У 80-ті роки, в офіційній науковій літературі все виразніше стала затверджуватися відверто біодетерминістська точка зору. Соціологи і психологи почали активно використовувати традиційні західні теорії (наприклад Парсонса або Фройда ) в пошуці аргументів на користь тези про необхідність повернення жінки в сім’ю відповідно до „жіночої природи”. Американський соціолог вперше висунув соціологічну концепцію структури жіночих і чоловічих ролей.