6. Дайте визначення та розкрийте сутність поняття «культура»

На сьогодні в науковій, навчальній та довідниковій літературі немає єдиного, загальновизнаного трактування поняття «культура». Культура – явище вельми багатогранне й багатоаспектне.

Сучасний термін «культура» походить від латинського слова cultura, що у своєму первісному значенні означало «обробка», «удосконалення», «розвиток» і вживалося насамперед по відношенню до обробки й удосконалення землі. Тобто спочатку словом cultura позначали землеробство (звідси сучасні «культивація», «культивування», «агрокультура»). І значно пізніше, вже в епоху Просвітництва зміст поняття розширився, увібравши в себе «обробку», «удосконалення» людини, людського духу, тобто те, що ми сьогодні асоціюємо з терміном «культура».

Для етнопедагогіки насамперед мають значення антропологічні визначення поняття «культура», що походять саме від первісного значення терміна і акцентують увагу на культурі як сутності людини, на тому, що притаманне лише людині, висуває її зі світу природи й відрізняє від інших живих істот.

Серед таких визначень можна навести такі, що констатують: культура – це:

• те, що не є природа³¹;

• сукупність пристосувань людини до життєвих умов³²;

• сума поведінки та способу мислення, що утворює дане суспільство³³

• частина оточуючого світу, створена людиною³⁴ тощо.

При цьому, як стверджує антрополог Р. Бенедикт, культура є набутою поведінкою, яка кожним поколінням людей має засвоюватися заново³⁵.

Російський етнопсихолог А. Баронін зазначає, що культура охоплює сукупність витворів, цінностей і способів поведінки, які прийняті та визнані етнічною спільнотою і набули важливого соціального, етичного та морального значення для її членів, визначаючи поведінку, що визнається «обов’язковою», наприклад, правила пристойності, правила співіснування тощо³⁶. Наче продовжуючи цю думку, К. Крьобер і К. Клакхон доводять, що культурні системи можуть розглядатися, з одного боку, як результати діяльності людей, а з іншого – як її регулятори³⁷.

У контексті етнопедагогіки доцільно розглядати культуру як специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, представлений у продуктах матеріальної і духовної праці, у системі соціальних норм і установ, сукупності ставлень людей до природи, між собою і до самих себе.

Якщо ж говорити про культуру особистості, то до її змісту Е. Тайлор відніс знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї та звички, набуті людиною як членом суспільства³⁸.

7. Охарактеризуйте мету народної педагогіки на рівні соціуму

Мета народної педагогіки на рівні суспільства – самовідтворення етносу нових поколіннях.

8. Охарактеризуйте мету народної педагогіки на рівні особистості

Мета народної педагогіки на рівні особистості – забезпечення становлення члена етносу, підготовка людини до повноцінного життя і діяльності в природно-кліматичних і соціокультурних умовах буття етносу.

9. Охарактеризуйте завдання етнопедагогіки

Завдання етнопедагогіки:

1) теоретичне осмислення етнічної специфіки емпіричного досвіду виховання і навчання різних народів та виокремлення надетнічних універсалій народної педагогіки;

2) дослідження генезису педагогічних традицій конкретного етносу на різних етапах його існування;

3) пошук шляхів використання прогресивних надбань народної педагогіки в сучасних умовах.

10. Дайте визначення та розкрийте сутність поняття «толерантність»

Аналіз широкого кола літератури, присвяченої філософським, психологічним, педагогічним аспектам феномена толерантності, показує, що вже в епоху античності Аристотель, Платон, Сократ та ін. розглядали терпимість людей одне до одного як підґрунтя рівноцінного співіснування, духовного й соціального згуртування³⁹. Пізніше жорстокі релігійні війни Середньовіччя спричинили новий підйом наукового інтересу до проблем толерантності в епоху Відродження. Принципи широкої толерантності, зокрема в питаннях релігійної віри, свого часу вирішували Ф. Бекон, Ф. Вольтер, Дж. Локк, М. Монтень, Е. Роттердамський та ін.

Новий підйом досліджень проблем толерантності наприкінці ХХ століття пов’язаний з усвідомленням людством глобальних загроз існуванню життя на планеті. Філософські, психологічні, педагогічні, культурологічні виміри толерантності знаходяться в фокусі уваги багатьох вчених, серед яких А. Асмолов, Г. Бардієр, Г. Дмитрієв, Н. Лебедєва, В. Лекторський, В. Павленко, Л. Почебут, Б. Ріердон, У. Солдатова, Т. Стефаненко, В. Тишков та ін.

Чотири можливі способи інтерпретації поняття «толерантність» наводить філософ В. Лекторський:

1. Толерантність як байдужість передбачає існування думок, істинність яких не може бути доведена (доведення не має сенсу). Це можуть бути релігійні погляди, специфічні цінності різних культур, особливі етнічні вірування та переконання.

2. Толерантність як неможливість взаєморозуміння обмежується проявом терпимості, повагою до Іншого, якого неможливо зрозуміти, з яким неможна взаємодіяти, але необхідно визнавати факт його існування.

3. Толерантність як поблажливість передбачає уявлення людини про власну культуру як привілейовану, тому інші культури оцінюються як слабші, нерозвинені: їх треба терпіти, але при цьому можна ставитися з презирством.

4. Толерантність як розширення власного досвіду та критичний діалог дозволяє не тільки поважати позицію Іншого, але й змінювати свою в результаті критичного діалогу.

На думку автора, саме останнє трактування поняття «толерантність» є найбільш бажаним у сучасних умовах⁴⁰.

На підставі детального аналізу «Декларації принципів толерантності»⁴¹ Г. Бардієр визначає його сучасні синоніми. З точки зору дослідниці, це: солідарність, взаєморозуміння, повага прав та свобод, відкритість, визнання, культурний плюралізм, відмові від догматизму, ненав’язування поглядів, збереження індивідуальності, надання можливостей розвитку, забезпечення рівноправного підходу, згода, право відрізнятись один від одного, відкритий діалог, рівність у достоїнстві, повага самобутності, правовий і соціальний захист, чуйність, відповідальність, попередження й вирішення конфліктів ненасильницькими методами, сприяння професійному зростанню та культурній інтеграції. Синонімами інтолерантності, на думку Г. Бардієр, є: поступка, зверхність, потурання, виправдання зазіхань, терпляче ставлення до соціальної несправедливості, відмова від своїх переконань, поступка чужим переконанням⁴².

Б. Ріердон визначає фундаментальні ознаки толерантності як провідного чинника соціальних відносин:

1) різноманіття людей прикрашає та збагачує життя;

2) конфлікт – це нормальний процес, який треба вміти вирішувати конструктивно;

3) для демократії дуже важливі соціальна відповідальність і здатність кожної людини осмислено спиратися на моральні норми при ухваленні особистих та суспільних рішень⁴³.

Отже, в соціально-політичному аспекті толерантність є необхідною умовою демократичного поступу суспільства. Російські соціальні психологи Г. Солдатова, Л. Шайгерова, О. Шарова називають ознаки толерантного суспільства. Серед них: рівноправність як рівний доступ до соціальних благ, управлінських, освітніх та економічних можливостей для всіх людей, незалежно від статі, раси, національності, релігії, групової приналежності; взаємоповага членів групи чи суспільства, доброзичливість і терпиме ставлення до різних груп (інвалідів, біженців, гомосексуалістів тощо); рівні можливості для участі в політичному житті всіх членів суспільства; збереження і розвиток культурної самобутності та мов національних меншин; охоплення подіями суспільного характеру, святами якомога більшої кількості людей, якщо це не суперечить їх культурним традиціям та релігійним віруванням; можливість дотримуватися своїх традицій для всіх культур, представлених у даному суспільстві; свобода віросповідання за умови, що це не зачіпає права та можливості інших членів суспільства; співробітництво та солідарність у вирішенні спільних проблем; позитивна лексика у найбільш вразливих сферах міжетнічних, міжрасових взаємодій, у взаємовідносинах між статями⁴⁴.

У контексті етнопедагогіки вельми значущими є сучасні психологічні трактування поняття «толерантність», наведені російською дослідницею Г. Бардієр. Авторка пропонує розглядати толерантність як соціальну установку; як ставлення особистості (що містить ставлення до себе, до людей, до своєї справи); як властивість особистості, її ціннісну орієнтацію та світогляд⁴⁵.

Підсумовуючи зазначене, будемо розглядати толерантність як терпимість особистості до різноманітних думок, поглядів, переконань, культурних орієнтацій; неупередженість в оцінці людей і подій. Етнокультурна толерантність – властивість особистості, що забезпечує адекватність сприйняття реалій сучасного поліетнічного суспільства і виявляється в:

• прийнятті й повазі представників будь-якої етнічної культури;

• визнанні за представниками будь-якого етносу права на культурну самобутність;

• визнанні цінності культурного розмаїття суспільства;

• інтересі до проявів культурного розмаїття.