3. Форма держави.
Категорія «форма держави» є однією з найважливіших і ємніших понять державознавства. Вона має констатувати сукупність певного кола загальних ознак і взаємозв'язків, що характеризують державу як суспільний феномен. Найбільш значущі ознаки держав, які в своїй сукупності розкривають найважливіші характеристики форм держави, об'єднуються в такі групи:
1. Ознаки, що характеризують порядок організації і взаємодії вищих органів державної влади і управління. Сукупність цих ознак називається формою державного правління.
2. Ознаки, що характеризують територіальний устрій держави та відповідну організацію державних органів, насамперед співвідношення держави як цілого з її складовими частинами. Ця сукупність ознак розкриває форму державного устрою.
3. Ознаки, що розкривають форми і методи здійснення державної влади характеризують державно-правовий режим.
Отже, форма держави - поняття складне та характеризує державу з погляду існуючих у ній форми правління, державного устрою та державно-правового режиму. Форма держави завжди має відповідне правове закріплення, всі її елементи (форма правління, державний устрій, державний режим) мають правову основу - вони фіксуються в нормативно-правових актах. Але слід мати на увазі, що зміст правових настанов не завжди відповідає дійсному характеру існуючих відносин. Розглянемо кожен з елементів форми держави
Форма державного правління визначається порядком організації, структурою і взаємодією вищих державних органів влади і управління. Розрізняють дві основні форми державного правління (монархія, республіка):
- монархія - це форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи - монарха, і передається як спадщина серед представників правлячої династії або формується якимось іншим шляхом. Монархії властиві такі юридичні ознаки: а) безстроковість влади монарха; б) володіння владою за спадком по праву крові; в) представництво монарха від імені держави не за дорученням, а за власним правом; г) непідпорядкованість влади монарха будь-яким іншим суб'єктам.
Монархії поділяються на дві групи:
1 необмежена монархія - це монархія, в якій влада монарха (фараона, короля, шаха, царя, імператора) ніким і нічим не обмежена. Тобто, у країні не існує ні органів, ні законів, що могли б якоюсь мірою змінити або відмінити волю монарха. Існують різновиди необмеженої монархії:
а) деспотична монархія, за якою влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнається божеством. Цей різновид необмеженої монархії був поширений у державах рабовласницького типу, і насамперед, на Древньому Сході;
б) абсолютна монархія характерна для більш пізніх часів і свого розквіту досягла в епоху феодалізму. В ній монарху вже не надаються божественні почесті, але за ним визнається необмежена влада, що обумовлюється його належністю до правлячої династії. Прикладами абсолютної монархії можуть бути царська Росія, а у наш час - Саудівська Аравія.
2 обмежена монархія - це монархія, де влада монарха тією чи іншою мірою обмежується повноваженнями певних державних органів. Різновидами її є:
а) дуалістична монархія, за якої монарх вже не має законодавчої влади, яка перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і по своїй волі формує уряд, що відповідальний перед ним, а не перед парламентом. Дуалістична монархія характерна для періоду переходу від феодалізму до капіталізму і є своє рідною спробою примирення інтересів відживаючого класу феодалів (в особі монарха) і нового пануючого класу – буржуазії (в особі парламенту);
б) парламентарна (конституційна) монархія, за якої влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади і за яким лише формально зберігається статус глави держави, але виключно з представницькими повноваженнями. Виконавча влада належить уряду, який формується парламентом і лише йому підзвітний. Абсолютна більшість сучасних монархій - це монархії парламентарні, їх існування обумовлено національними традиціями, живучістю певних символів (Англія, Швеція, Японія та ін.).
- республіка - форма державного правління, за якої всі вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади. У сучасному світі розрізняють республіки:
а) президентська республіка, в якій повноваження глави держави, а у деяких випадках - і голови уряду, належать президенту, який обирається парламентським шляхом (прямими чи непрямими виборами населення) і формує уряд, що, як правило, не несе повної відповідальності перед парламентом. Президентські республіки сформувались у США, Франції, Аргентині, Ірані та ін.;
б) парламентська республіка, в якій здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни і формує відповідальний перед ним уряд (Італія,Греція, Індія та ін.). І в парламентській республіці можливе існування поста президента. Але, на відміну від президентської республіки, він обирається не населенням, а парламентом, йому підзвітний і мас, переважно, представницькі функції (ФРН, Індія та ін.).
в) щодо України, то нині вона має змішану форму правління. В ній вбачаються ознаки як президентської (вибори президента населенням, широке коло його повноважень), так і парламентської (обов'язкове затвердження Верховною Радою Прем'єр-міністра) республік.
Форма державного устрою характеризує державу з точки зору її територіального поділу та відповідної організації державних органів. Державний устрій може виявлятись у простій або складній формах. Прикладами простої форми державного устрою є унітарні (єдині) держави.
Унітарна держава - це єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак суверенітету. Найважливішими юридичними ознаками унітарної держави вважають такі:
- до складу унітарної держави не входять державні утворення, що наділені ознаками суверенітету;
- вона має єдину систему державних органів;
- в унітарній державі діють єдина конституція і єдина система законодавства;
- в ній існує єдине громадянство;
- у міжнародних стосунках унітарна держава виступає як єдиний представник.
У сучасному світі більшість держав - унітарні. У складі унітарної держави допускається існування автономій, які можуть відзначатися характером самоврядування, національними, культурними та мовними особливостями. Велика Британія, Грузія, Данія, Ізраїль, Іспанія, Італія, Португалія, Україна, Фінляндія, Шрі-Ланка включають автономні утворення (адміністративні автономії). В Україні - це АР Крим. Такі держави називають децентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму. Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, у яких на чолі місцевих органів влади перебувають призначені з центру посадові особи, котрі підкоряють собі місцеві органи самоврядування. У децентралізованих унітарних державах місцеві органи влади обираються населенням і мають право самостійно вирішувати більшість питань місцевого життя. У них автономії мають внутрішнє самоврядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності. Вони можуть користуватися певною самостійністю й у сфері законодавства. У такому разі закони приймаються парламентом автономії в межах своєї компетенції (головним чином у порядку делегування йому законодавчих повноважень центральним законодавчим органом у випадках, передбачених конституцією). Щодо Верховної Ради АР Крим, то її участь у сфері законодавчій діяльності обмежена підготовкою і прийняттям Конституції (набрала чинності 12 січня 1999 p.).
Прикладом складної форми державного устрою є федерація і конфедерація.
Федерація - це складна держава (союзна держава), до складу якої входять декілька державних утворень (суб'єктів федерації), що володіють суверенітетом. Література наводить два різновиди федерації:
а) федерація, заснована на договорі, суб'єкти якої - суверенні держави, що зберігають за собою значний обсяг повноважень, аж до права виходу із складу федерації;
б) федерація, заснована на автономії, суб'єкти якої - державні утворення, що не мають ознак суверенітету, але мають певну самостійність щодо вирішення питань місцевого значення. Юридичними ознаками федерації є:
- наявність конституції федерації в цілому і конституцій у кожного з її суб'єктів і, відповідно, системи законодавства всієї федерації та системи законодавства у її суб'єктів;
- існування громадянства як усієї федерації, так і громадянства її суб'єктів;
- у міжнародних стосунках може виступати як федерація в цілому, так і кожен з її суб'єктів.
Федераціями є США, Росія, ФРН та деякі інші країни.
Конфедерація являє собою союз держав, які об'єднані для досягнення певних цілей одним або декількома органами (наприклад, військовими) при збереженні в інших питаннях повної самостійності. Ознаками конфедерації є:
- відсутність загальних для всієї конфедерації законодавчих органів;
- відсутність загальних для всієї конфедерації законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;
- рішення загальноконфедеративних органів для членів конфедерації не є обов'язковими, і їх невиконання не тягне за собою ніяких санкцій;
- наявність безумовного права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.
За абсолютною більшістю конфедерація це досить нестійка, перехідна форма від співіснування повністю незалежних держав до їх федерації або до утворення нової унітарної держави. Через етап конфедеративних відносин у своєму розвитку пройшли США, Нідерланди.
Деякі автори виділяють імперію ( примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади) та співдружність, співтовариства як об’єднання незалежних держав.
Державний режим - це сукупність форм і методів здійснення державної влади. Це поняття дає відповідь на питання про те, які методи превалюють у процесі здійснення державної діяльності і досягнення цілей, що стоять перед державою. З цих позицій розрізняють демократичний і антидемократичний державні режими.
Демократичний державний режим - це стан політичного життя, за якого державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх об'єднань у формуванні державної політики, утворенні та діяльності органів держави, дотриманні основних прав людини та ін., а саме:
- проведення виборів вищих і місцевих представницьких органів;
- плюралізм (багатоманітність) у політичній, економічній, ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності людей;
- рівність громадян у здійсненні ними своїх прав і виконанні обов'язків;
- свобода слова, друку, зборів, участі в партійних і громадських організаціях.
В ідеалі демократичний характер держави передбачає підконтрольність державних органів і посадових осіб суспільству, пріоритет методів переконання перед методами примусу, високий ступінь економічного розвитку, гідний рівень життя, захист населення від сваволі і беззаконня. У структурі демократичного режиму умовно виділяють: а) безпосередню демократію - пряму участь населення у вирішенні питань державного життя Шляхом загальнонародного голосування (референдуму); б) представницьку демократію - участь народу в справах держави через представницькі, виборні органи, тобто через депутатів вищих і місцевих виборних органів.
В умовах антидемократичного державного режиму при здійсненні державної влади значно обмежуються, а то й зовсім усуваються можливості реального впливу громадян та їх об'єднань на управління державою, обмежуються або порушуються основні права людини, влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи. Різновидами антидемократичних державних режимів є:
- тоталітарний режим, що має такі ознаки: а) тоталітарний, тобто повний, всеохоплюючий контроль над усіма сферами суспільного життя суспільства (економіка, ідеологія, культура, мистецтво і т. ін.) аж до особистого життя громадян; б) існує, як правило, одна масова партія, одна ідеологія, нетерпимість до інших ідеологій; в) значний централізований державний і партійний апарати.
- авторитарний режим. Має риси, подібні до тоталітарного режиму, але контроль над різними сферами життя суспільства не має такого всеохоплюючого і жорсткого характеру. Авторитарний режим грунтується в основному на культі однієї або кількох осіб, яким офіційна ідеологія часто намагається створити авторитет, акцентуючи увагу на турботі цих осіб про народ, державу тощо. Розрізняють три види авторитарних режимів:
а) диктаторський режим: у країні владу перебирає на себе політичний лідер, закони можуть ігноруватися, діяльність уряду контролюється і спрямовується диктатором. Жорстке придушення опозиції виправдовується необхідністю наведення «порядку в країні»;
б) військовий режим: вища державна влада зосереджується в руках військових, які управляють економікою і соціальною сферою, втручаються в сферу культури. Діяльність партій, як правило, забороняється;
в) теократичний режим: в одній особі зосереджується вища державна і релігійна влада, значна частина релігійних норм включається до системи права, певні функції держави здійснюються релігійними організаціями і служителями культу (Іран, Лівія). Прихильників теократичного режиму в мусульманських країнах прийнято називати фундаменталістами.
- деспотичний режим може існувати за умов абсолютної монархії. Для цього режиму, характерна безглузда жорстокість правителя заради егоїстичних особистих інтересів;
- тиранічний режим заснований на одноосібному правлінні але, на відміну від деспотії, владу тиран одержує не за правом успадкування, а внаслідок узурпації, насильницького захоплення, наприклад шляхом державного перевороту. Головна мета тирана - зберегти владу. Тому для тиранії характерні свавілля, беззаконня, фізичне і моральне насильство над людьми, жорстокі репресії.
- фашистський режим являє собою крайню форму тоталітаризму і авторитаризму, поєднану з ідеологією зверхності однієї нації над іншими. Нації втлумачують, що вона здібніша, енергійніша, культурніша за інші нації і народи, гідна кращого життя, ніж інші - неповноцінні народи. Расизм і націоналізм, зневага до інших народів стають державною ідеологією: Народу нав'язують культ вождя (надлюдини). У таких країнах статус громадян залежить від національної належності. Цим режимам притаманна агресивна зовнішня політика, зорієнтована на захоплення чужих земель та поневолення інших народів.