2. Місце соціально-психологічних тренінгів у роботі соціального педагога.
Соціально-психологічний тренінг – це різновид тренінгової роботи був відкритий і обґрунтований у 70-ті рр. ХХ ст. німецьким вченим Манфредом Форвергом на основі поєднання рольових ігор та драми. Головне призначення – активізація психологічних чинників міжособистісної взаємодії, що підвищує якість та ефективність групової роботи. У соціальній педагогіці цей вид тренінгів використовують для надання клієнтам знань і розвитку навичок, необхідних для соціальної адаптації чи реінтеграції.
Соціально-психологічний тренінг – різновид психологічного тренінгу, орієнтований на використання активних методів групової роботи з метою розвитку компетентності у спілкуванні.
Методологічною основою побудови визначеної технології є концептуальна модель формування загальної психологічної культури студентів вищих навчальних закладів В.А.Семиченко. курсу підготовки майбутніх педагогів до міжособистісної взаємодії в ситуації конфлікту є його поліструктурність. Курс поділено на 8 тематичних модулів, кожен з яких складається із трьох підструктур (модуль об’єднує одну-дві лекції, одне-три практичних заняття).
Змістова підструктура представлена у вигляді певної послідовності тем. На цьому рівні відбувається лекційний виклад теоретичного матеріалу, обговорення базових положень на практичних заняттях, індивідуально-самостійна робота з опрацювання рекомендованих першоджерел, підготовка повідомлень (рефератів), робота в Інтернеті тощо. При оцінюванні студентів враховують такі рівні:
знання – репродуктивне відтворення базових теоретичних положень;
пояснення – передача іншим смислу основних понять, положень;
ілюстрація – демонстрація смислів (підбір прикладів).
Одним з найбільш значних бар'єрів при вивченні нового матеріалу є термінологія, значення цілих блоків понять, використаних для опису речей, якими доведеться оперувати у професійній діяльності. Єдина причина, за якої студенти відчувають невпевненість, нездатність сприймати знання, виникає через те, що вони поверхово розуміють значення ключових слів (термінів). Положення про те, що не можна пропускати незнайомі слова, є найважливішим в процесі навчання, оскільки виникає помилкове розуміння об’єктивного смислу та неспроможність використовувати знання на практиці. Розглянемо негативні звички в процесі навчання та шляхи їх подолання. Якщо студент використовує багато термінів, знає правила, факти, то, на думку викладача, він добре володіє матеріалом. Викладач дуже часто дозволяє використовувати слова та ідеї, які для студентів нічого не означають. Момент демонстрації знань є ключовим у процесі підготовки студентів. Перевірка студентів за допомогою таких завдань, як відтворити певні принципи, ідеї, зробити повідомлення на певну тему, дати відповідь на запитання, - ще не свідчить про засвоєння і осмислення матеріалу.
Ефективний контроль за вивченням теоретичних положень здійснюється шляхом відповідей студентів на такі питання:
1. Значення термінів (інтерпретація поняття).
2. Демонстрація смислу (демонстрація значень у підібраних ситуаціях, фактах, прикладах).
Практична (діяльнісна) підструктура визначає процес оволодіння студентами певними навичками, вміннями, прийомами на прикладі педагогічної діяльності. На даному рівні студент випробовує власні сили у виконані тих чи інших фрагментів діяльності, виконуючи тренінгові завдання (активне психолого-педагогічне научіння). Майбутні педагоги оцінюються за двома рівнями:
рівень ілюстрації необхідних вмінь та навичок;
рівень демонстрації застосування смислу (використання контекстуальних смислів – актуальних педагогічних значень – в нових ситуаціях, формах та методах навчально-виховного процесу).
Розглянемо співвідношення між теорією та практикою, акцентуючи увагу на останнє. Слід пам'ятати, що практика послуговується простою моделлю, а теорія науково обґрунтовує, чому слід діяти саме за такою моделлю. Теоретична підготовка передбачає оволодіння студентами певним обсягом знань. Знання лише тоді можна вважати власними, реальними, а не формальними (А.Маслоу), коли вони застосовуються в діяльності. Формальні знання лише приховують незнання, від них немає ніякої користі, і вони не реалізовані в практичній діяльності. Реальні знання розширюють досвід спеціаліста, викорінюють із його свідомості внутрішню скутість, корупцію, ведуть до свободи творчості, без якої неможливе педагогічне натхнення. Для цього необхідно їх глибоке розуміння. Розуміння не слід ототожнювати зі знаннями. Знання - це здатність людини засвоювати й відтворювати сукупність фактів, в правильності яких вона не сумнівається. Одного розуміння теорії недостатньо, щоб змінити в майбутнього педагога його взаємовідношення з реаліями навчально-виховного процесу школи, тому що знання, здобуті під час вивчення психолого-педагогічних дисциплін, як правило, залишаються фікцією, не залучаються до практичної діяльності. Отже, щоб теоретична підготовка студентів приносила користь, її слід зорієнтувати на демонстрацію знань та демонстрацію застосування смислів.
Розглянемо співвідношення між значенням та смислом. Значення – це узагальнена форма відображення суб’єктом суспільно-історичного досвіду відносно об’єкту пізнання, це об’єктивний зміст або об’єктивний смисл. Людина, яка прагне оволодіти певними значеннями, існуючими у вигляді понять, демонструє власну активність, визначену суб’єктивним досвідом. Виникає певна розбіжність між об’єктивним змістом значень та їх суб’єктивною інтеріоризацією. Цьому сприяють певні причини: недостатньо повно розкрито значення в літературі чи викладачем, негативне емоційне ставлення до тих чи інших фактів, індивід не володіє необхідними пізнавальними засобами тощо. У такому разі в людини формуються особистісні значення та смисли і, як наслідок, викривлення теоретичного матеріалу та його практичної реалізації. Сам процес презентації студентами значень є показником глибокого розуміння (на цьому етапі домінує формальна логіка), а процес демонстрації застосування смислів у певній мірі свідчить про те, що знання стали власними (такими, що розширюють досвід) і можуть бути реалізованими у практичній діяльності.
Демонстрація застосування смислу і є тим містком, який пов'язує теорію з практикою, вказуючи доцільність та ефективність певних дій. Практична підготовка передбачає тренування: розвиток здібностей і формування вмінь та навичок. Щоб система, за якою працює практика, не перетворювалась в схему (що веде до деградації педагога), тобто була саморозвиваючою, необхідно постійне поглиблення осмисленості знань (смислотворчість). Опановані знання потрібно негайно застосовувати в діяльності. Для цього крім глибокого розуміння базових теоретичних положень потрібний тренінг необхідних навичок та вмінь. На нашу думку, найкраща практична педагогічна підготовка здійснюється в ході активного соціально-психологічного навчання (соціально-психологічний тренінг).
Головне під час проведення тренінгу у професійній поведінці майбутніх педагогів – сформувати такі основні вимоги:
1) передбачати результат, який бажають досягти під час міжособистісної взаємодії з учнями в ситуації конфлікту, усвідомлюючи кінцевий результат педагогічної діяльності (маючи за основу виховний ідеал);
2) демонструвати досить гнучку поведінку під час міжособистісної взаємодії в ситуації конфлікту, тобто генерувати велику кількість позитивних поведінкових реакцій для досягнення бажаного результату;
3) володіти розвиненою соціально-перцептивною проникливістю, яка дозволяє миттєво оцінювати, аналізувати конфліктну ситуацію та приймати рішення;
4) вміти "бачити", чи досягнуто бажаного розвивального педагогічного ефекту в процесі вирішення конфлікту.
Без постійного тренінгу неможливо зберегти діяльнісну творчу педагогічну форму. Він постійно повинен бути присутнім на навчальних заняттях у підготовці майбутніх педагогів і перейти в професійне життя вчителя у вигляді щоденної психолого-педагогічної зарядки.
Відзначимо ряд вимог, котрі ставляться до викладача вищого навчального закладу в процесі підготовки студентів до практичної діяльності:
необхідно якомога раніше встановити з кожним студентом відношення взаємної довіри і поваги;
слід зосереджуватись на предметі викладання, намагатися проникнути в сутність справи і не займатись сторонніми речами на зразок вияснення стосунків зі студентами;
не захищати студентів, котрим ви симпатизуєте;
не давати стягнення студентам;
не критикувати студентів;
не давати жодних порад особистісного плану;
не поспішати з висновками;
не потрапляти в залежність від власних амбіцій.
Рефлексивна підструктура: осмислення студентами власних індивідуальних особливостей, а також тих труднощів, які виникають у них при виконанні тренінгових завдань; здійснення самоаналізу та самооцінки, отримання та осмислення зворотного зв’язку між викладачем та іншими членами групи про успішність дій, формування здатності неупереджено та об’єктивно розглядати власну поведінку з позиції професійної доцільності. Студенти оцінюються за двома рівнями:
рівень аналізу;
рівень розвитку системи відношень (синтез – доповнення власного досвіду новими смислами та значеннями).
Маємо базову модель підготовки студентів до міжособистісної взаємодії у ситуації конфлікту (рис. 2.1.).
Рис. 2.1. Модель підготовки студентів до міжособистісної взаємодії у ситуації конфлікту
Програма формування в студентів власної індивідуальної стратегії щодо дій у ситуації конфлікту:
1. Вивчення реальних індивідуальних особливостей взаємодії в ситуації конфлікту здійснюється на основі тестів, самоаналізу, спостережень товаришів та викладача.
2. Встановлення власних недоліків і робота з їх усунення.
3. Впровадження емоційно-природного для майбутнього педагога підходу до взаємодії в ситуації конфлікту на основі аналізу співставлення з основними підходами.
4. Оволодіння комплексними вміннями та навичками.
5. Оволодіння цілісним актом взаємодії в ситуації конфлікту відповідно до власного підходу.
6. Апробація в реальній педагогічній діяльності (на практиці).