2. Філософія епохи Відродження.

Ренесанс (з французької Відродження), а саме епоха відродження класичної давнини, виникнення нового відчуття, почуття життя, що розглядалось як споріднене життєвому почуттю античності і як протилежне середньовічному відношення до життя з його зреченістю від світу, що визнавався гріховним. Філософія Ренесансу характеризується відмовою від авторитетів, зверненням до досвіду, довірою до власного розуму, уявленням про єдину природу та ідеєю про посейбічність культури. В філософії Відродження отримали розвитку ідеї пантеїзму (Патріцци, Дж. Бруно) і неоплатонізму (Фічіно), відродились етичні вчення стоїцизму та епікуреїзму. Вирізняють періоди: раннього Ренесансу (триченто) – 14 ст., розквіту Ренесансу (кватроченто) – 15 ст., та пізнього Ренесансу (чинквіченто) – 16 ст. Однією з головних рис філософії Відродження є її антропоцентричний характер, який вказує на те, що в центрі усіх шукань мислителів того часу була людина.

Слід зауважити, що перші представники гуманістичного руху – Колюччо Салютаті, Леонардо Бруні, Джаноццо Манатті, Леон Батіста Альберті – посідали позиції своєрідного антропологізму, який поряд з Богом звеличує людину як творця світу культури. Неоплатонізм Ренесансу тлумачить людину як матеріальну природну істоту у відповідності з установками античної спадщини. Але це не просто природна істота, це особистість, що самоутверджує себе у своєму індивідуальному, насиченому духовністю існуванні. Свого найбільшого вияву ренесансний платонізм знаходить в так званій Флорентійській Академії, засновником та одним з найяскравіших представників якої був Марсіліо Фічіно. Згідно з Фічіно, Бог творить світ, мислячи самого себе, з чого виходить, що світ одвічно міститься в Бозі, становлячи нероздільну з ним єдність. Людина проголошується у Фічіно вершиною божественного творіння не лише тому, що здатна споглядати Бога, явленим у красі світу. Позиція Фічіно знайшла своє продовження та подальший розвиток у творчості його молодшого сучасника Джованні Піко делла Мірандола (1463-1494 рр.). Послідовно розглядаючи антропологічні настанови Флорентійської Академії, Піко проголошує людину винятковою істотою у світі завдяки її унікальної особливості – наявності в ній свободи волі та здатності до майже безмежного вибору способу діяння.

Одним з найвизначніших мислителів епохи Ренесансу є Монтень (1533-1592) - французький юрист, політик та філософ, що займався проблемами моралі, блискучий письменник, за своїм світоглядом виразний скептик – його постійне питання: Що я знаю? – про значний вплив якого свідчить уся французька філософія аж до Бергсона. Монтень розвінчував суєтність людей та безкорисність людського розуму, посилаючись на сумнівність людського існування (при цьому він спирався на ідеї стоїцизму). Природа – вихователь. Більша частина традиційного надто неважлива. Благорозумність в житті є для нього найнеобхіднішим благом.

Значне місце в філософії епохи Відродження займає концепція ідеальної держави Томаса Мора (1478-1535). “Надзвичайно корисна та рівною мірою цікава, справді золота книжка про найкращий устрій держави та про новий острів Утопія...” – такою є повна назва твору Мора. В ній йдеться про острів Утопію (місце, якого немає, яке не існує реально), на який потрапляє мандрівник Рафаїл Готлодей, зустрічаючи там державний устрій , що базується на суспільній власності, рівності, насамперед у розподілі благ і споживанні, обов’язковості праці, не тільки життєвої, але й моральної, віротерпимості і т. д. Інший утопічний проект ідеального суспільства був представлений Томазо Кампанеллою (1568-1639) – італійським філософом, поетом, політичним діячем. Томазо Кампанелла захищав ідею папсько-католицької єдиної монархії, якій повинні підкорятися усі національні держави. У своїй книзі “Місто Сонця” малює картину досконалої держави в християнсько-комуністичному дусі, у якій панують священники-філософи. У цій державі немає приватної власності, всі працюють, продукція розподіляється за потребами.

Література: 4, 9, 30, 45, 47, 69, 75, 85, 112, 114