3. Організаційна структура управління підприємством, їх види.

Наявність структури – невід’ємний атрибут всіх існуючих систем, бо саме структура надає їм цілісності, організованості.

Структура – упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, які знаходяться між собою в сталих відношеннях, що забезпечують їх функціонування і розвиток як єдиного цілого.

Розрізняють загальну, виробничу та організаційну структуру підприємства.

Загальна структура підприємства - комплекс виробничих та обслуговуючих підрозділів, а також організаційних ланок управління підприємством, їх кількість, величина, взаємозв’язки та взаємовідношення між цими підрозділами по розміру занятих площ, чисельності працівників та пропускній здатності (рис. 1.3.1).

Виробнича структура підприємства - форма організації виробничого процесу та знаходить своє вираження в розмірах підприємства, кількості, складі та питомій вазі цехів та служб, а також в складі, кількості та плануванні виробничих ділянок та робочих місць внутрі цехів (рис. 1.3.1).

Розрізняють наступні види цехів і ділянок: основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні.

Організаційна побудова цехів і ділянок ведеться за трьома основними напрямками (принципами): технологічному, предметному й змішаному (предметно-технологічному).

Факторы, влияющие на производственную структуру предприятия, представлены на рис. 1.1.5.

Організаційна структура управління підприємством – упорядкована сукупність служб, які управляють його діяльністю, з їх взаємозв’язками та підпорядкуванням (рис. 1.3.2 – 1.3.7).

Основними елементами структури управління підприємства є його працівники, керівництво та інші ланки апарату управління, а відношення між ними підтримуються завдяки певним зв'язкам (види зв’язків у вкладці).

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Горизонтальні зв'язки носять характер погодження і, як правило, є однорівневими.

Вертикальні зв'язки - це зв'язки підпорядкування, і необхідність в них виникає при ієрархічності управління, тобто за наявності декількох рівнів управління.

Крім того, зв'язки в структурі управління можуть носити лінійний і функціональний характер.

Лінійні зв'язки відображають рух управлінських рішень і інформації між т.зв. лінійними керівниками, тобто особами, які повністю відповідають за діяльність організації або її структурних підрозділів,

функціональні зв'язки відповідають лінії руху інформації і управлінських рішень певним функціям управління.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

В рамках структури управління протікає управлінський процес (рух інформації і прийняття управлінських рішень), між учасниками якого розподілені задачі і функції управління, а отже - права і відповідальність за їх виконання.

З цих позицій структуру управління можна розглядати як форму розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої відбувається процес управління, направлений на досягнення наміченої мети (цілей організації).

Організаційна структура управління підприємством (ОС) – форма підпорядкованості, взаємовпливу та взаємодії різних рівнів управління всередині підприємства.

Вона зв’язує окремі робочі місця підприємства відповідно до розпоряджень, повноважень і взаємодії за допомогою комунікацій між адміністративними службами та працівниками, а також потоку інформації між ними.

Основні елементи організаційної структури управління:

- склад та структура функцій управління;

- кількість працівників для реалізації кожної управлінської функції;

- професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління;

- склад самостійних структурних підрозділів підприємства;

- кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними;

- порядок інформаційних зв’язків.

(Д/З – принципи побудови орг.стр-ри, система факторів, що впливає на вибір її виду (Гетьман, с.96-97))

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Багатогранність утримання структур управління передбачає множинність принципів їхнього формування. Передусім структура повинна відображати мету і задачі організації, отже, бути підлеглою виробництву і змінюватися разом зі змінами, що відбуваються. Вона повинна відображати функціональний розподіл праці і обсяг повноважень робітників управління; останні визначаються політикою, процедурами, правилами і посадовими інструкціями і поширюються, як правило, у напрямку більш високих рівнів управління. При цьому повноваження керівника будь-якого рівня обмежуються не тільки внутрішніми факторами, але й факторами зовнішньої середовища, рівнем культури та ціннісними орієнтаціями суспільства, прийнятими в ньому традиціями і нормами. Іншими словами, структура управління повинна відповідати соціально-культурному середовищу, і при її побудові треба враховувати умови, в яких вона буде функціонувати. Практично це означає, що спроби сліпо копіювати структури управління, які діють успішно в інших організаціях, спрямовані на провал, якщо умови роботи відмінні. Важливе значення має також реалізація принципу відповідності між функціями і повноваженнями, з одного боку, і кваліфікацією і рівнем культури - з іншої.

В теорії західного менеджменту, основаної на концепціях організаційної поведінки, структура фірми розглядається як найважливіший фактор, що визначає і форми поведінки (діяльності) усього колективу і окремих його членів. В цьому плані в організаційну структуру включаються такі управлінські поняття, як співвідношення відповідальності і повноважень, делегування повноважень, централізація і децентралізація, відповідальність і контроль, норми керованості, організаційна політика фірми, моделі управлінських рішень, проектування загальних і індивідуальних завдань і деякі інші. По суті йдеться тут про змістовну сторону структури менеджменту, якій меті вона служить і які управлінські процеси вона забезпечує.

Таким чином, даючи загальну характеристику орг.структури, можна виділити такі положення, що визначають її значимість:

- організаційна структура фірми забезпечує координацію всіх функцій менеджменту;

- структура організації визначає права і обов’язки (повноваження і відповідальність) на управлінських рівнях;

- від організаційної структури залежить ефективна діяльність фірми, її виживання і процвітання;

- структура, прийнята в конкретній фірмі, визначає організ. поведінку її співробітників (стиль менеджменту і якість праці).

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Теорія менеджменту виділяє два класи організаційних структур управління:

1) бюрократичні (ієрархічні, механістичні) структури; 2) адаптивні (органічні, гнучкі)

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

1 - Концепція ієрархічної структури сформульована нім. соціологом Максом Вебером (на поч.20ст.), що розробив нормативну модель раціональної бюрократії, яка розглядалась вченим як певний ідеал, до якого повинні прагнути організації в своєму управлінні.

Вона містила наступні принципові положення:

- чіткий розподіл праці, що призводить до появи кваліфікованих фахівців на кожній посаді;

- ієрархічність управління, при якій кожен нижчий рівень підкоряється і контролюється вищестоячим

- наявність формальних правил і норм, що забезпечують однорідність виконання менеджерами своїх завдань і обов'язків;

- дух формальної безособовості (об’єктивізм), з яким офіційні особи виконують свої обов'язки;

- здійснення найму на роботу в відповідності з кваліфікаційних вимог до даної посади;

- об'єктивний характер управлінських рішень виступає в якості гаранта раціональності такої структури.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Про буденне і наукове трактування терміну «бюрократія», справедлива критика бюрократ.структур (несприятливість до нововведень)

2 – створюються з метою забезпечення можливостей швидкого реагування на зміни зовнішнього середовища та впровадження нової (науковомісткої, складної) технології.

Обидва класи ОС є крайнощами, а реальні ОС, що використовуються на діючих підприємствах – знаходять між ними й мають ознаки як бюрократичних, так і адаптивних структур в різних співвідношеннях.

Найбільш поширені (відомі) типи (види) бюрократичних ОС (Переваги і недоліки – на Д/З):

а) лінійні (лінійно-штабні); б) функціональні; в) лінійно-функціональні; г) дивізіональні.

А – лінійні форми зв’язків між ланками (органами управління чи управлінцями) управління + концентрація всього комплексу функцій управління та вироблення управлінських рішень в одній ланці управління.

Характерні риси (див.рис.1):

- кожен виробничий підрозділ очолює керівник, який здійснює всі функції управління;

- кожен працівник окремого підрозділу підпорядковується тільки керівнику цього підрозділу. В свою чергу, останній є підзвітним вищому органу;

- вищий керівник не має права віддавати розпорядження робітникам, минаючи їх безпосередніх керівників (принцип єдиноначальності керівництва).

Н а практиці – використовується рідко – середні і малі підприємства з нескладним виробничим процесом (однорідна продукція)

Рис.1. Лінійний тип організаційної структури управління.

Переваги:

чіткість і простота взаємодії;

надійний контроль та дисципліна;

оперативність прийняття та виконання управлінських рішень;

економічність за умов невеликих розмірів організації.

Недоліки:

потреба у керівниках універсальної кваліфікації;

обмеження ініціативи працівників нижчих рівнів;

перевантаження вищого керівництва;

можливість необґрунтованого збільшення управлінського апарату.

Б - функціональні – поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління внаслідок поглиблення спеціалізації виробництва та управління.

Характерні риси (див.рис.2):

- кожен орган управління (або виконавець) спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій);

- виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов’язковим для всіх виробн.підрозділів;

- часто функціональна організація співіснує поряд з лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців.

Рис.2. Функціональний тип організаційної структури управління.

В – (комбінований) покликаний усувати недоліки окремого лінійного та функціонального типів структур управління. Серед них - усунення неможливості функціональних ланок безпосереднього впливу на виконавців.

Характерні риси (див.рис.3):

- реалізовується через підготовку рішень (планів, програм) для лінійного керівника, який здійснює прямий адміністративний вплив на виконавців, спеціальним апаратом, який складається з функціональних підрозділів (відділів, бюро, груп і т.д.).

- перевага надається лінійній організації, але чим вищим є рівень управління, тим більшу роль відіграє функціональне управління.

виконавці

Рис.3. Лінійно-функціональний тип організаційної структури управління.

Переваги лінійно-функціональної структури - поєднання переваг лінійних та функціональних структур.

Недоліки:

складність взаємодії лінійних і функціональних керівників;

перевантаження керівників в умовах реорганізації;

опір змінам в організації.

Аналогічні характеристики має і так звана лінійно-штабна структура управління, що також що передбачає функціональний розподіл управлінської праці в штабних службах різних рівнів (рис.4).

Головна задача лінійних керівників тут - координація дій функціональних служб (ланок) і направлення їх в русло загальних інтересів організації.

Рис. 4. Лінійно-штабна структура управління організацією

Інші види комбінованих організаційних структур

«Продуктова» структура управління – структура, особливістю якої є відокремлення функцій по продукту, що випускається, на виробничому й обслуговуючому рівні підприємства.

Це дозволяє вести окремий облік, збут, постачання і т.д. по кожному з продуктів.

Інноваційно-виробнича структура управління - структура, що передбачає чіткий поділ керівництва й підрозділів, що здійснюють інноваційні функції – стратегічне планування, розробку й підготовку проведення нової продукції – від повсякденного оперативного управління налагодженим виробництвом до збуту освоєних виробів.

Проектна структура управління – структура, орієнтована на забезпечення ефективного управління паралельним виконанням на підприємстві або в організації ряду великих проектів.

При цьому одержують автономію певні сукупності підрозділів, що брав участь в окремих проектах на чолі з керівниками цих проектів.

Дані структури можуть створюватися як в централізованій, так і в децентралізованій формах.

Г – так звана дивізіональна структура (перші розробки якої відносяться до 20-х р., а пік практичного використання-до 60-70-х р. 20 ст.).

Цей тип структури характеризують як поєднання централізованої координації з децентралізованим управлінням (децентралізація при збереженні координації і контролю) – поглиблений розподіл управлінської праці за поставленими цілями (рекомендується при сильно диверсифікованій виробничій програмі).

Характерні риси:

- ключовими фігурами в управлінні організаціями з дивізіональною структурою виступають не керівники функціональних підрозділів, а менеджери, що очолюють виробничі відділення (дивізіони - «центри прибутку»);

- кожен виробничий підрозділ має власну розгалужену структуру, що забезпечує його автономну діяльність, але стратегічні завдання управління (планування, маркетинг, фінанси, правові питання) – вирішуються централізовано;

- структуризація організації по відділенням здійснюється, як правило, по одному з трьох критеріїв:

а) по продукції, що випускається або по послугам що надаються (продуктова спеціалізація) – спеціалізація виробничих відділень в головній компанії за окремими видами або групами продуктів і надання їх повноважень управління виробничими та збутовими дочірніми компаніями,

б) по обслуговуваним територіям - географічний принцип (регіональна спеціалізація) – регіональні підрозділи здійснюють координацію діяльності дочірніх виробн. і збут. підприємств у своєму регіоні за всіма видами продукції.

в) по орієнтації на споживача (споживча спеціалізація).

Переваги:

оперативна самостійність підрозділів;

підвищення якості рішень;

внутрішньофірмова конкуренція.

Недоліки:

дублювання функцій управління на рівні підрозділів;

збільшення витрат на управління.

Найбільш поширені (відомі) типи (види) адаптивних ОС (Переваги і недоліки – на Д/З):