Формування системи забезпечення якості вищої освіти Іван Бабин,

завідувач кафедри,

Тернопільський державний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

У Всесвітній декларації з вищої освіти, що прийнята на Міжнародній конференції в листопаді 1998 року зазначено, що освіта – це багатовимірне поняття. Воно охоплює всі сторони діяльності вищого навчального закладу: навчальні і академічні програми, навчальну і дослідницьку роботу, професорсько-викладацький склад і студентів, навчально-матеріальну базу і ресурси.

Якість освіти має знаходиться в центрі розбудови сфери вищої європейської освіти. Гарантія якості здійснюється на інституційному, національному і європейському рівнях. Для цього необхідна розробка взаємних критеріїв і технологій визначення гарантії якості.

Вищий навчальний заклад надає послуги трьом суб'єктам – замовникам освітнього процесу: особі, яка одержує освіту, виробництву, для якого готуються кваліфіковані кадри, і державі, яка виступає гарантом освітнього процесу.

Важелем підвищення якості підготовки висококваліфікованих фахівців є управління. Управління якістю підготовки фахівців вищої кваліфікації має ґрунтуватися на контролі дотримання державних вимог до рівня навчання і забезпечується зовнішніми (стосовно до ВНЗ) процедурами ліцензування професійно-освітніх програм, атестації і акредитації вузів.

До основних складових системи управління якістю підготовки кадрів у вищих навчальних закладах варто віднести:

- кадрове забезпечення навчального процесу;

- вироблення вимог до контингенту студентів;

- визначення характеристик і умов системи атестації студентів;

- розробку показників навчально-методичного забезпечення навчального процесу;

- визначення рівня і характеристик навчально-лабораторної бази;

- розробку видів і характеристик використовуваних технологій навчання (включаючи самостійну та індивідуальну роботу студентів);

- визначення інформаційно-бібліотечного забезпечення навчального процесу;

- розробку інших спеціальних умов, які обумовлені під час вступу.

Авторитет учбового закладу на ринку освітніх послуг напряму залежить від якості підготовки, фахівців, що випускаються, тому необхідно якнайкраще використовувати передові методи і види забезпечення навчального процесу з метою підвищення якості підготовки. Для вирішення аспектів цього завдання необхідно використовувати у вищому навчальному закладі новий вид забезпечення навчального процесу – інформаційно-технологічний.

С труктура системи якості освіти

Це цілісна педагогічна система, що включає дві взаємозв'язані і взаємодоповнюючі складові – інформаційну і технологічну.

При переході на європейські моделі якості освіти в перехідний період необхідно використовувати системи, які інтегрують елементи оцінки якості напрацьовані вітчизняними вузами і частково європейські з подальшим переходом на загальноєвропейську систему оцінки освіти .

Відомо, що процес формування загальноєвропейського освітнього простору має тривалу історію. Спочатку були сформовані політична воля учасників, правова основа процесу (ст. 149 і 150 Договору про створення Європейського Союзу), потім соціально-економічна база. Після цього Європейська Комісія виступила з ініціативою створення системи інструментів з метою підвищення мобільності людського капіталу на європейському ринку праці. Одним із інструментів є відповідність та можливість академічного визнання кваліфікацій та компетенцій.

Після підписання Болонської декларації з’явилися нові інструменти та ініціативи, що сприяють реалізації цілей формування загального європейського простору вищої освіти, причому як наднаціональні, так і національні та інституційні. Найвідоміші і ефективніші програми носять багаторівневий характер. Наприклад, спільні ініціативи Європейської Комісії, Європейської асоціації університетів, в яких взяли участь університети зі всіх країн-учасниць Болонського процесу. Було розроблено такі проекти: «Створення сумісних (єдиних, подвійних) дипломів», «Налагодження освітніх структур», «Формування культури якості», «Тенденції розвитку європейських освітніх структур».

Проект «Налагодження освітніх структур» спрямований на реалізацію цілей Болонської декларації на інституційному рівні з урахуванням досвіду, накопиченого в рамках програм «Еразмус» і «Сократес» з 1987 року. основне його завдання – «визначення точок конвергенції і вироблення загального розуміння змісту кваліфікацій за рівнями у термінах (визначеннях) компетенції та результатів навчання». Результатами вважаються набори компетенцій, що включають знання, глибину усвідомлення і навики особи, яка навчається. Останні визначаються для програми в цілому та кожного її блоку(модуля). Пріоритетними напрямами цієї роботи є:

• визначення загальних і спеціальних компетенцій випускників першого і другого циклів навчання;

• гармонізація навчальних планів з погляду структури, програм і методів навчання;

• визначення спеціальних компетенцій випускників обох рівнів за сімома напрямами підготовки: адміністрування бізнесу і менеджмент, освітні науки, геологія, історія, математика, фізика і хімія;

• розробка методології аналізу загальних елементів і спеціальних галузей підготовки.

Отже, проект вирішує завдання формування загальноєвропейського консенсусу у визначенні ступенів з погляду на те, що саме повинні знати і вміти робити випускники після завершення навчання. Доцільність компетентнісного підходу полягає у можливості зберігати гнучкість і автономію в архітектурі навчального плану.

Необхідно відзначити, що створення порівняльної системи ступенів вимагає зміни всієї парадигми вищої освіти, зокрема, зміни методів навчання, оцінювання, методів забезпечення якості. Зміни у підходах до навчання стосуються, насамперед, зміщення акцентів з процесу на результати навчання, зміни ролі викладача, концентрації уваги на навчанні, змін в організації навчання, зміни динаміки (інтенсивності) програм, зміни методів оцінювання.

Формування результатів у термінах компетенції досягається співставленням систем вищої освіти, структур і змісту програм на основі використання загальної методології визначення трудомісткості за ECTS. Визначення компетенцій є прерогативою викладачів та експертів. Тільки фахівці тієї чи іншої сфери здатні сформулювати їх адекватно. При цьому можуть бути корисними консультації з іншими зацікавленими сторонами в суспільстві (працедавці, випускники).

Сьогодні на основі досвіду більше 100 університетів з 16 країн-учасниць Болонської декларації (у консультаціях і опитуваннях взяли участь 5183 випускників, 998 професорів, 944 працедавців) відібрані 30 загальних компетенцій з трьох категорій: інструментальні, міжособистісні і системні. Вони класифіковані з точки зору значення навичок для професії і рівня опанування після закінчення програми.