10.2. Європейський Союз — єс(European Union — eu)

Цілі, принципи й Розглянемо детальніше основні ета-

організаційна пи формування й розвитку ЄС.структура ЄС         ^          „

Європейський Союз утворено згідно

з Маастрихтською угодою, що була підписана 7 лютого 1992 р.;дія угоди розпочалася з 1 січня 1993 р. Як вже було сказано,ЄС являє собою вищий ступінь еволюції західноєвропейськоїінтеграції, яка пройшла стадії Європейського об'єднаннявугілля і сталі та Європейського економічного співтовариства(Спільного ринку).

Започаткували Європейський Союз шість країн, а зараз уйого складі 25 країн-членів. Нагадаємо еволюцію формуванняЄвропейського Союзу.

У травні 1950 р. тодішній міністр закордонних справ, азгодом Прем'єр-міністр Франції Робер Шуман запропонувавФранції, ФРН та будь-якій іншій європейській державіоб'єднати ресурси у вугледобувній та сталеливарній промис-ловості. Ця пропозиція одержала назву "Декларація Шумана".Через рік, у квітні 1951 р., Франція, ФРН, Італія, Бельгія,Нідерланди й Люксембург підписали в Парижі договір про за-снування Європейського об'єднання вугілля й сталі.

"Декларація Шумана" виходила за межі суто економічно-го об'єднання. Головною метою було припинення тривалої во-рожнечі міє європейськими країнами, об'єднання політичне,культурне, утворення єдиної європейської спільноти, яка б на-завжди відвернула протистояння між націями континенту. Воснову об'єднаної Європи покладалися принципи миру, демо-кратії, рівноправного співробітництва між країнами.

Ініціатори європейської інтеграції розуміли, що об'єднан-ня Європи - тривалий процес. І було визнано, що його слід по-чинати з економічної сфери. Для успішності процесу інтег-рації необхідно було сформувати правову базу, систему інсти-тутів, частина з яких мала б наднаціональний характер.

У березні 1957 р. та ж сама "шістка" підписує у Римі До-говір про створення Європейського Економічного Співтова-риства та Європейського співтовариства з атомної енергети-ки. У Договорі про цілі його заснування сторони зазначають:

"... Сповнені рішучості закласти основи для дедалі більштісного союзу європейських народів, прийнявши рішення за-безпечити економічний і соціальний прогрес своїх країн шля-хом здійснення спільних дій, спрямованих на усуненнябар'єрів, що розділяють Європу, підтверджуючи, що основноюметою їх зусиль є невпинне поліпшення умов життя і працісвоїх народів,

визнаючи, що усунення існуючих перешкод потребує уз-годжених дій, покликаних гарантувати сталий розвиток, зба-лансовану торгівлю і чесну конкуренцію, спонуковані праг-ненням зміцнити єдність економік своїх країн і забезпечити їхгармонійний розвиток шляхом зменшення різниці між різно-манітними районами і подолання відсталості районів, що пе-ребувають у менш сприятливих умовах,

сповнені бажання сприяти за допомогою проведенняспільної торгової політики поступовому усуненню обмежень уміжнародному товарообміні,

маючи на меті підтвердити солідарність, що зв'язує Євро-пу та іноземні держави, і бажаючи забезпечити їх процвітаннявідповідно до принципів статуту Організації Об'єднаних

Націй, сповнені рішучості зміцнити за допомогою такогооб'єднання ресурсів мир та свободу та закликаючи інші наро-ди Європи, що поділяють їх ідеали, приєднатися до їх зусиль,вирішили створити Європейське Економічне Співтоварист-во..."[29] .

"Римські договори" набули чинності 1 січня 1958 р. Того жроку було засновано Європейську парламентську асамблею,

президентом якої був обраний Робер Шуман.

Економічна співпраця "шістки" починає поглиблюватися.В 1960 р. було утворено Європейський соціальний фонд, за-вданням якого передбачалося сприяння працевлаштуванню тапрофесійній мобільності працівників між країнами-членами.В 1962 р. започатковано проведення єдиної сільськогоспо-дарської політики як важливого елемента інтеграції. УтвореноЄвропейський фонд організації і гарантування сільського гос-подарства (ФЕОГА).

Тривалий час "шістка" була, по суті, замкненним угрупо-ванням і не поповнювалася новими членами. Більше того, пре-зидент Франції Шарль де Голль заявив, що його країна катего-рично проти вступу Великої Британії до ЕЄС. Причина поляга-ла в тому, що Франція боялася появи у Співтоваристві ще одно-го потужного конкурента, до того ж тісно пов'язаного політич-но з США. Але, з іншого боку, ЕЄС звертає увагу на ринкикраїн, що розвиваються, особливо на африканські країни, які вминулому були здебільшого колоніями Франції, Бельгії, Німеч-чини. З них сімнадцятьом країнам було зафіксовано асоційова-не членство спеціальною конвенціяєю в місті Яунде (Камерун).

Інтеграційний процес набуває подальшого поглиблення. В1965 р. було об'єднано виконавчі структури ЕОВС, ЄЕС таЄвратома. В 1968 р. було укладено договір про митний союз;таким чином, економічна інтеграція піднялася на новий, ви-щий щабель.

Нарешті, через 20 років після об'єднання "шістки" вонапочинає розширюватися за рахунок нових членів. У 1972 р.

підписують договір про вступ до Європейського Співтовари-ства Велика Британія, Ірландія, Данія та Норвегія. Втім, Нор-вегія так і не стала членом Співтовариства через негативнийрезультат референдуму населення щодо цього питання. Іншітри країни стали членами ЄЕС у 1973 р.

У порядку поглиблення інтеграції в 1972 р. було прийняторішення про створення європейського фонду валютногоспівробітництва, а також визначено нові сфери діяльностіспівтовариства: проведення спільної регіональної, соціальної,енергетичної політики та політики щодо охорони довкілля.Спрогнозовано, що економічний та валютний союз буде утво-рений у 1980 р.; як уже відомо, це був занадто оптимістичнийпрогноз. В 1974 р. створюється Європейський фонд регіональ-ного розвитку (ЄФРР).

Поступово розширюється склад асоційованих членівСпівтовариства. В 1975 р. підписується Ломейська конвенція(у м. Ломе, столиці Того), згідно з якою асоційованими члена-ми стають уже 46 держав Африки, Карибського та Тихооке-анського регіонів. Ломейська конвенція замінила собоюЯундську конвенцію. В 1979 р. була підписана Друга Ломейсь-ка конвенція, в 1984 р. - Третя, яка зафіксувала 65 асоційова-них членів. Четверту конвенцію (1989) підписали вже 69 дер-жав.

Продовжується і розширення самого ЄвропейськогоСпівтовариства. У 1981 р. до нього приєдналася Греція, у 1986р. - Іспанія й Португалія, у 1994 р. - Австрія, Швеція йФінляндія. У складі 15 членів Співтовариство функціонувалодесять років, аж до 2004 р., коли воно поповнилося ще десять-мя країнами.

Після утворення митного союзу і спільного ринку насталачерга підготовки до валютного союзу, шлях до якого виявивсядосить довгим. У 1978 р. в Брюсселі було прийнято рішенняпро впровадження валютної системи, в основі якої полягала бєдина грошова одиниця "екю". З 1979 р. європейська валютнасистема вступила в дію. З 1 січня 1999 р. була уведена нова ва-люта - євро, яка замінила собою екю.

Важливою подією інтеграційного процесу стало підписан-ня в 1985 р. у м. Шенген (Люксембург) угоди, яка сьогоднівідома як Шенгенська угода, про скасування прикордонногоконтролю між Бельгією, Німеччиною, Францією, Люксембур-гом та Нідерландами. Згодом Шенгенську угоду підписали йінші члени Співтовариства.

В Шенгенській угоді зазначалося, що для громадян країнЄЕС формальності на спільних кордонах значно спрощуються.Здійснюється лише візуальний контроль за приватними транс-портними засобами, які перетинають кордони на малій швид-кості, але не зупиняючись. Передбачалося спрощення порядкупереміщення для громадян, які проживають у районах, розта-шованих поблизу спільних кордонів. Угода визначила не-обхідність координації митних служб і поліції з метою боротьбиіз злочинністю. Водночас контроль за пересуванням громадянпереносився на зовнішні кордони, й цей контроль ставав більшпильним і суворим. Окремо було оговорено про необхідність за-побігання нелегальній міграції з країн, що не є членами ЄЕС.

У 1986 р. підписано Єдиний європейський акт, що допов-нював і уточнював Римський договір. Нарешті, в 1991 р. в Ма-астрихті (Нідерланди) було прийнято проект договору про ут-ворення Європейського Союзу. Договір підписано в 1992 р., ачинності він набув у листопаді 1993 р.

Після розпаду СРСР і всієї системи соціалістичних дер-жав Європейський Союз звертає значно більше уваги на сто-сунки з постсоціалістичними країнами Європи. У 1993 р. фор-мується програма ТАСІБ ("Технічна допомога країнам СНД").Наступного року у Люксембурзі підписується угода про парт-нерство й співробітництво між Європейським Союзом та Ук-раїною. Ця угода була ратифікована парламентами країн ЄСтільки в 1998 р. Аналогічна угода укладена між ЄС та Росією,Грузією, Вірменією, Азербайджаном. У 1994 р. статус асоційо-ваних членів надано Естонії, Латвії та Литві. Через 10 років, асаме - в травні 2004 р. ці балтійські країни, а також Польща,Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Кіпр та Мальта булиприйняті до Європейського Союзу.

Отже, Європейський Союз складається з 25 країн:

9. Іспанія

Кіпр

Латвія

Литва

Люксембург

Мальта

Нідерланди

Австрія

Бельгія

3. Велика Британія

Греція

Данія

Естонія

Ірландія

Італія

Німеччина25. Швеція

Польща

Португалія

Словаччина

Словенія

Угорщина

Фінляндія

Франція

24. Чехія

Маастрихтською угодою підтверджується спадкоємністьосновних принципів і здобутків Європейського товариства іводночас визначається, що з її прийняттям розпочинається но-ва стадія в процесі європейської інтеграції1. Союз засно-вується на базі Європейського співтовариства, доповненогосферами політики і новими формулами співробітництва.

Головною метою Європейського Союзу проголо-шується сприяння інтегруванню Європи в єдине економічне йполітичне ціле для подальшого економічного й соціальногопрогресу її народів. Зі змісту головної мети випливають такіосновні цілі:

досягнення високого рівня економічного розвитку йзайнятості;

утворення єдиного простору без внутрішніх кордонів;

створення економічного й валютного союзу;

здійснення спільної зовнішньої політики;

здійснення в майбутньому спільної оборонної політи-

ки;

♦ захист прав та інтересів народів Союзу шляхом запро-вадження спільного громадянства.У 1997 р. було підписано Амстердамський договір, якийуточнив і розширив положення Маастрихтського договору. В

С. 13.

ньому підтверджено цілі Європейського Союзу, а крім того,доповнено розділ щодо здійснення спільної зовнішньоїполітики й політики безпеки. Амстердамський договір міститьтакож окремий розділ про дотримання державами-членамиЄС принципів демократії, прав людини й пріоритету закон-ності, утворення "зони свободи, безпеки й справедливості" вінтересах громадян. Наголошена необхідність боротьби з теро-ризмом, расизмом, контрабандою, злочинністю.

Відповідно до Маастрихтського й Амстердамського дого-ворів цілі Європейського Союзу визначаються так:

Сприяння здійсненню збалансованої й довгостроковоїсоціальної й економічної політики, зокрема шляхом утворен-ня простору без внутрішніх кордонів, шляхом економічного йсоціального вирівнювання, створення економічного й валют-ного союзу, запровадження єдиної валюти (цей пункт прак-тично вже виконано).

Затвердження Європейського співтовариства наміжнародній арені, зокрема шляхом здійснення спільноїзовнішньої політики й політики в галузі суспільної безпеки,що передбачає в разі необхідності створення системи спільноїоборони.

Посилення захисту прав та інтересів громадян держав-учасників шляхом запровадження громадянства Союзу.

Розвиток тісного співробітництва в галузі судовоїпрактики й внутрішніх справ.

Збереження досягнутого рівня інтеграції Співтовари-ства й визначення заходів для подальшого підвищення ефек-тивності його функціонування.

Діяльність ЄС грунтується на загальних принципахміжнародного співробітництва:

вірність принципам свободи, демократії та повагилюдських прав;

визначення верховенства права;

поважання національної ідентифікації держав-членів.

До компетенції Європейського Союзу належать такі

функції:

скасування митних податків і кількісних обмежень наімпорт та експорт товарів між державами-учасницями;

спільна торговельна політика;

спільна аграрна політика;

спільна транспортна політика;

зближення національних законодавств держав-учасницьз метою нормального функціонування спільного ринка;

політика в соціальній сфері;

політика захисту довкілля;

підвищення конкурентоспроможності промисловостіЄвропейського Союзу;

сприяння дослідженням і технологічному розвитку;

сприяння досягненню високого рівня охорони здоров'я;

сприяння розвитку освіти, професійного навчання йкультури;

політика співробітництва у сприянні всебічного роз-витку держав-членів;

заходи в галузі енергетики;

асоціація з іноземними країнами для розширенняторгівлі й спільного сприяння економічного й соціаль-ного розвитку.

Організаційна структура Європейського Союзу доситьскладна й розгалужена. Це пояснюється, з одного боку, тим,що ЄС - багатофункціональна організація; з іншого - особ-ливістю еволюції Союзу: з поглибленням інтеграції утворюва-лися нові органи, проте старі не ліквідувалися. Так, і до сьо-годні збереглися ЄОВС, Євратом і Європейське економічнеспівтовариство.

Організаційно ЄС грунтується на загальних основахзахідної політичної системи, проте має деякі власнівідмінності. До них належать:

1. Об'єднання інститутів двох типів - міждержавних інаднаціональних. Особи, що входять до органів першого типу,діють як офіційні представники держав-членів. Функціонериорганів другого типу також призначаються своєю державою,але діють як незалежні особи.

Гнучкий розподіл компетенцій між органами ЄС інаціональними урядами. У загальному вигляді компетенціїрозподіляються по трьох напрямах:

сфери спільної політики ЄС (аграрна, торговельна та ін.);

сфери змішаної компетенції - за окремі питаннявідповідають органи ЄС, а за решту - національні уря-ди (регіональна, соціальна політика);

сфери, де функції ЄС обмежуються координацією дійдержав-членів і розробкою рекомендацій (макроеко-номічна політика, охорона довкілля та ін.).

Значна кількість рішень, прийнятих органами ЄС, ма-ють рекомендаційний характер.

У межах, що визначені договорами, право ЄС має пере-важаючий характер над національними законодавствами дер-жав-членів.

Функціонально Європейський Союз складається з трьохблоків:

Європейські співтовариства (ЄОВС, Євратом і ЄЕС);

Спільна зовнішня політика й політика в галузі безпеки;

Співтовариство в галузі юстиції і внутрішніх справ.

Кожний блок має свою організаційну структуру; найго-ловніші органи - спільні для всіх блоків, при цьому вони ж єголовними для ЄС в цілому.

Головні органи Європейського Союзу:

Європейська рада.

Європейський парламент.

Рада Європейського Союзу.

Європейський суд.

Європейська Комісія.

Палата аудиторів

Європейська рада є вищим органом ЄС. Вона складаєтьсяз керівників держав або урядів та їх політиків, якими єміністри закордонних справ. Європейська рада дає Союзу не-обхідні імпульси для розвитку та визначає його загальніполітичні орієнтири1. Рада збирається двічі на рік для обгово-рення найактуальніших питань діяльності Союзу. Вона надаєЄвропейському парламенту доповідь про хід кожного засідан-ня і щорічний письмовий звіт про результати своєї діяльності.

Європейська Рада утворена в 1974 р. В ході зустрічей голівдержав і урядів, а також голови Європейської Комісії (якийвходить до складу ЄР) обговорюються найважливішіполітичні проблеми Союзу, стан світової економіки й міжна-родних відносин, визначаються пріоритетні напрями діяль-ності Європейського Союзу, приймаються рішення стра-тегічного характеру. Засідання проходять під головуваннямпрезидента або прем'єр-міністра тієї держави, яка в даномупівріччі головує в Раді.

Європейський парламент складається з представниківдержав ЄС, які обираються прямим загальним голосуванням.Усього в парламенті 732 депутатів. Кількість представниківвід кожної країни залежить від чисельності населення країнита її економічної потужності. Представники обираються нап'ятирічний термін. В парламенті вони гуртуються не закраїнами, а за партіями (соціалісти з соціалістами, ліберали злібералами, християнські демократи зі своїми однопартійця-ми з різних країн тощо).

Європейський парламент бере участь у процесі прийняттяактів ЄС, висловлюючи свою згоду або рекомендації. Ранішероль парламенту була саме рекомендаційною, але, згідно Маа-стрихтській угоді, тепер він має і законодавчі функції; за дея-кими важливими постановами необхідна його згода. Парла-мент має й контрольні функції: він слідкує за порушеннямиправил та норм іншими органами (Європейською радою,Комісією та ін.). З цією метою він може утворювати тимчасо-вий Комітет із розслідування.

Парламент має повноваження у прийнятті бюджету ЄС.Він може вносити поправки до бюджету, може навіть відхили-ти бюджет в цілому.

Європейський парламент розглядає скарги будь-якоїфізичної або юридичної особи на утиснення своїх прав збокуінститутів Союзу; для цього він призначає омбудсмена, якиймає повноваження приймати скарги. Виявивши порушення,омбудсмен передає справу відповідному інституту.

Парламент проводить свої сесії один раз на рік. Засіданняпроводить Голова парламенту. Рішення приймаються абсо-лютною більшістю голосів. Європейський парламент обгово-рює на сесіях звіт Комісії; якщо члени парламенту незадово-лені її діяльністю, то вони можуть висловити їй недовіру; в та-кому разі члени Комісії колективно йдуть у відставку.

Засідання парламенту відбуваються в Страсбурзі.Діяльність Парламенту відбувається під керівництвом Бюро,що складається з голови й 14 віце-голів, яких обирають на дваз половиною роки. Порядок денний сесій визначає Конфе-ренція голів. Депутати розподіляються по 20 комісіяхвідповідно до окремих напрямів діяльності ЄС.

Рада Європейського Союзу називається ще Радоюміністрів, оскільки її членами є міністри країн-учасниць. Прицьому, залежно від питання, що розглядається на черговійсесії, члени Ради можуть бути представлені різними міністра-ми (закордонних справ або фінансів, або екології тощо).Кількість голосів у представників у Раді від кожної країни не-однакова.

Рада забезпечує координацію загальної економічноїполітики держав-членів. Вона має повноваження прийматирішення з найважливіших питань. У своїй роботі Рада спи-рається на Комітет постійних представників, який скла-дається з 25 послів (по одному від кожної країни). Комітетвідповідає за підготовку роботи Ради та виконує завдання, по-кладені на нього Радою.

Серед повноважень Ради Європейського Союзу визнача-ються такі:

повноваження на законодавчу діяльність;

право на призначення президента Єврокомісії, Верхов-ного представника Європейського Союзу, членів Євро-комісії, ЕКОСОК, Комітету регіонів, Європейської ра-хункової палати, Європейського суду, правління Євро-пейського центрального банку, адміністративної радиЄвропейського інвестиційного банку;

право вимагати від Єврокомісії ініціювання нового пра-вового акту;

право на укладання договорів з третіми країнами чиміжнародними організаціями;

право на складання проекту плану бюджету;

право на встановлення обсягу власних коштів співтова-риства.

Рада Європейського Союзу розробляє процедурні прави-ла діяльності органів Союзу. Вона встановлює також розміризарплати та винагород для посадових осіб Союзу.

Європейська комісія є виконавчим органом Союзу. Воназабезпечує дотримання всіх положень Угоди про утворенняЄС усіма структурними підрозділами. Комісія готує рекомен-дації щодо прийняття рішень з різних питань діяльності Сою-зу, бере участь у розробці найважливіших заходів, які здійсню-ють Рада і Парламент. Комісія також готує загальнийщорічний звіт про діяльність ЄС.

Європейська комісія складається з 20 членів, які обира-ються за принципом їх загальної компетентності та неза-лежність яких не підлягає сумніву[30]. Члени Комісії при вико-нанні своїх обов'язків не повинні приймати інструкції відсвоїх урядів, не можуть займатися ще якою-небудь діяльністюпоза Комісією. Очолює Комісію Голова, якого обирають йогочлени, але його кандидатура мусить бути затверджена Євро-пейським парламентом. У процесі своєї діяльності Комісіяпостійно консультується з Радою, рішення приймаються нимиспільно.

Найголовніша функція Комісії полягає в слідкуванні засумлінним виконанням державами-членами рішень РадиЄвропейського Союзу, щоб конкуренція між ними була чес-ною і ніхто не отримав би "незаконні" пільги[31] - додаткові кре-дити, дотації тощо. Це відноситься також і до окремих фірм,якщо вони ведуть нечесну конкурентну боротьбу: Комісія мо-же прийняти рішення про їх покарання штрафом.

Комісія збирається один раз на тиждень у Брюсселі.

Європейський суд забезпечує дотримання законності притлумаченні положень Угоди про ЄС. Він складається з 15суддів і 9 генеральних адвокатів. Обов'язком генерального ад-воката є представлення Суду мотивованого висновку посправі, яка там розглядається. Судді та адвокати обираються зчисла осіб, незалежність, компетентність і порядність яких непідлягає сумніву1 вони призначаються на термін 6 років. Суддіобирають президента Суду строком на 3 роки.

Суд розглядає справи найчастіше за ініціативи Комісії.Якщо Комісія вважає, що держава-член не виконує своїх зо-бов'язань щодо Угоди, вона може передати справу до Суду;при цьому Комісія надає мотивовані висновки щодо порушен-ня. Держава-член, яка вважає, що її інтереси утиснені іншимичленами або органами Союзу, надсилає спочатку свою скаргудо Комісії, а потім вже її розглядає Суд. Якщо Суд вважає, щодержава-порушник не виконала його постанови, то на неї по-кладається штраф, розміри якого визначає Комісія.

Суд розглядає законність актів, прийнятих Європейськимпарламентом, Радою, Комісією та Європейським центральнимбанком. Компетенція Суду не поширюється на спільнузовнішню політику й політику безпеки, а також наспівробітництво держав-членів у галузі правосуддя йвнутрішніх справ, які належить до сфери міждержавних відно-син.

Фізична або юридична особа може оскаржити в Суді діїбудь-якої інстанції Союзу щодо неї.

Засідання Суду відбуваються в його головному офісі в м.Люксембург.

Розглянуті вище органи є головними для ЄС в цілому.Проте, як уже було сказано, окремі блоки Союзу мають своюспецифічну структуру. Європейське Співтовариство скла-дається з таких органів:

Європейський парламент;

Рада Європейського Союзу;

Європейська комісія;

Європейський суд;

Рахункова палата;

Економічний і соціальний комітет;

Консультативний комітет ЕОВС;

Комітет регіонів;

Європейський інвестиційний банк.

Як бачимо, тут немає Європейської ради, але додаєтьсядекілька інших органів. Розглянемо деякі з них.

Рахункова палата здійснює перевірки. Вона складається з15 членів, які в своїх країнах працювали в органах зовнішньо-го аудиту або мають відповідну кваліфікацію. Рахункова пала-та перевіряє звіти про всі доходи і витрати Співтовариства, на-дає Європейському парламенту й Раді Європейського Союзудокумент щодо правильності ведення рахунків та законностівсіх операцій.

Перевірка грунтується на бухгалтерській звітності. У дер-жавах-членах аудит здійснюється в контакті з національнимиаудиторськими органами. Після закінчення кожного фінансо-вого року Рахункова палата готує щорічний звіт, який направ-ляється іншим інститутам Співтовариства.

Економічний і соціальний комітет (ЕКОСОК) є консуль-тативним, допоміжним органом. Він складається з 222 членів,які представляють три соціальні групи: І - роботодавці; ІІ -робітники; ІІІ - інші (фермери, споживачі тощо). З цього при-воду кількість представників від кожної країни повиннаподілятись на 3. Найбільшу кількість членів (по 24) вЕКОСОК мають Німеччина, Франція, Італія, Велика Бри-танія. Іспанія має 21 представника; Бельгія, Греція, Нідерлан-ди, Австрія, Португалія, Швеція - по 12; Данія, Ірландія,Фінляндія - по 9; Люксембург - 6. Члени Комітету признача-ються Радою на термін чотири роки. Вони повністю незалежніу виконанні своїх обов'язків і діють тільки в інтересах Співто-вариства. Зі вступом до ЄС нових 10 членів місця в ЕКОСОКбудуть перерозподілені.

Основна функція ЕКОСОК - надання консультацій Радіта Комісії з різних аспектів економічної діяльності. З цією ме-тою членами Комітету призначаються представники як різнихсоціальних груп, так і різних галузей економіки. Комітет має усвоєму складі спеціалізовані секції по окремих галузях госпо-дарства.

Комітет регіонів є представником місцевих і регіональнихорганів влади в ЄС. Він, як і ЕКОСОК, складається з 222членів, які призначаються Радою від країн за такими ж сами-ми квотами на чотири роки. Комітет консультує Раду чиКомісію з регіональних проблем, зокрема щодо транскордон-ного співробітництва, порушення регіональних інтересів.

Як зазначається в Договорі про за-Економічна політика  „ ґ ґ

Європейського Союзу снування ЄС (ст. 98), держави-чле-

ни здійснюють свою економічну

політику згідно з принципом відкритої ринкової економіки тавільної конкуренції1. Основні положення економічної політи-ки розробляються Комісією, потім обговорюються й затверд-жуються Європейською Радою; Рада інформує Європейськийпарламент про прийняті рекомендації.

Економічна політика ЄС здійснюється за такими напрям-ами: торгівля; виробництво (промисловість, сільське госпо-дарство, транспорт); рух факторів виробництва (капітал, робо-ча сила); регулювання відносин між суб'єктами міжнародноїекономіки в межах ЄС (конкуренція, антимонопольне законо-давство та ін.). Розглянемо ці напрями.

Спільна торговельна політика. Вона грунтується на мит-ному союзі, затвердження будови якого відбулося в 1968 р.Митні збори на імпорт та експорт товарів між членами Союзускасовані; це стосується як протекціоністського мита, так іфіскального. Ставки митних тарифів щодо третіх країн -єдині і затверджуються Радою за рекомендацією Комісії. За-бороняються кількісні обмеження (квоти й т.ін.) і торгівлі міждержавами-членами.

Для стимулювання експорту в треті країни здійснюєтьсяполітика надання виробникам тих товарів, в експорті якихзацікавлений ЄС. Спільна торговельна політика грунтуєтьсяна єдиних принципах щодо укладання угод з третіми країна-ми. Це стосується не тільки встановлення тарифів та квот, а йспільних заходів демпінгу на міжнародних ринках.

У міжнародній торгівлі ЄС застосовує такі про-текціоністські заходи:

антидемпінгове мито;

компенсаційне мито проти країн, що субсідіюють свійекспорт до країн ЄС;

кількісні квоти, якщо надмірний імпорт шкодить про-мисловості країн-членів;

різноманітні санкції (підвищення імпортного мита,кількісні обмеження, скасування торгових пільг) щодотретіх країн, які застосовують дискримінаційні заходипроти експорту з країн-членів ЄС.

У деяких випадках застосовується ембарго з політичнихміркувань (наприклад, проти Іраку).

У відносинах з розвинутими державами торгівля Євро-пейського Союзу грунтується на принципах ГАТТ/СОТ.Відносно країн, що розвиваються, здійснюється політика на-дання преференцій. Що ж до країн СНД, то в цілому діютьпринципи СОТ, але в деяких випадках ще залишаються торго-вельні обмеження (зокрема, антидемпінгові процедури йкількісні квоти).

Запровадження спільної торговельної політики далоефективні наслідки для розвитку взаємної торгівлі в країнахЄС. У 1960-1997 рр. її обсяг зріс у 40 разів (в межах 15 країн,у поточних цінах)1. Особливо швидкими були темпи зростан-ня в 1970-1980 рр., тобто тоді, коли вже було затверджено ут-ворення митного союзу. Про це свідчать дані табл. 10.2.[32]

Таблиця 10.2.

Середньорічні темпи приросту зовнішньої торгівлі ЄС(в поточних цінах), %

	1960-	1970-	1981-	1991-	2001-
	1970	1980	1990	2000	2005
Обіг	10,3	19,7	6,6	7,4	2,9
Експорт (фоб)	10,3	19,4	7,0	6,9	2,9
Імпорт (сіф)	10,2	19,9	6,1	7,8	2,8

Найважливішим свідоцтвом успішності інтеграції є пере-важання темпів зростання взаємної торгівлі країн ЄС над їхзовнішньою торгівлею в цілому. Так, експорт у межах"шістки" у 1960-1970 рр. зріс у 5,5 разу, а в її торгівлі в цілому- тільки в 3,8 разу; для "дев'ятки" 1970-1980 рр. - відповіднов 6,2 разу і 5,9 разу. Правда, з розширенням ЄС і з уповільнен-ням темпів економічного розвитку Західної Європи ефектінтеграції в сфері торгівлі знизився. Так, за 1990-1997 рр.взаємна торгівля 15 країн ЄС зросла в 1,3 разу, тоді як їхзовнішня торгівля в цілому - в 1,4 разу[33]. Наприкінці 90-хроків на ЄС припадало 39% світового експорту і 36% імпорту[34].

Промислова політика спрямована на підвищення конку-рентоспроможності промисловості країн ЄС. Для цього ство-рюються умови: сприяння структурній перебудові відповіднонауково-технічному прогресу; заохочення ініціативи і розвит-ку підприємництва, особливо малих і середніх підприємств;сприяння співпраці між підприємствами; стимулювання інно-ваційної політики, впровадження наукових досліджень і новоїтехнології у виробництво.

У 1990 р. Європейська комісія розробила документ "Про-мислова політика у відкритому і конкурентному економічномусередовищі", в якому були сформульовані основні принципипромислової політики. Згідно цій програмі, особливий пріори-тет віддається високотехнічним галузям. Розроблено докумен-ти щодо організації НДДКР, технічної стандартизації, євро-пейського господарського права, утворення єдиної системиенергопостачання й телекомунікацій та ін. Ці програми назива-ються "прагматичною ринковою промисловою політикою"[35].

З метою сприяння конкурентоспроможності малих та се-редніх фірм було прийнято рішення про Європейськеоб'єднання з економічних інтересів (ЄОЕІ). Об'єднання фор-мується шляхом заключення угод між двома або більше учас-никами кран-членів. ЄОЕІ координує діяльність своїх членів,сприяє розширенню їх діяльності, субсідує витрати на науковідослідження[36].

Спільна економічна політика, особливо в промисловості,передбачає встановлення єдиних стандартів для всіх країн ЄС.Найбільша увага в процесі уніфікації стандартів приділяєтьсянайновітнішим галузям - електроніці, аерокосмічній техніці.

Важливе значення в економічній політиці надається бо-ротьбі з нечесною конкуренцією між фірмами країн-членів. За-бороняються дії (рішення, договори між суб'єктамипідприємницької діяльності), які можуть обмежувати або усу-вати конкуренцію в межах спільного ринку. До таких дій відно-сяться: фіксація закупівельних або продажних цін; контроль ви-робництва; розподіл ринків або джерел постачання (ст. 81 Дого-вору про заснування Європейського Співтовариства)[37].

Аграрна політика є важливою складовою частиноюспільної економічної політики країн ЄС. Метою сільськогос-подарської політики є збільшення продуктивності сільського-сподарського виробництва шляхом підтримки технічного про-гресу, забезпечення раціонального розвитку сільського госпо-дарства, оптимального використання факторів виробництва,особливо людської праці. В Договорі (ст. 33) наголошуєтьсяна забезпеченні дотримання достатнього рівня умов життяпрацівників сільського господарства, зокрема за рахунокзбільшення індивідуальних заробітків. Важливого значеннянабуває стабілізація ринку сільськогосподарських регулярнихпоставок і збуту продукції за доступної для споживача ціни[38].

Для досягнення означених цілей заснована спільна ор-ганізація сільськогосподарських ринків. Ця організація займа-ється регулюванням цін, надає виробникам маркетингові послу-ги, сприяє стабілізації обсягів експорту та імпорту сільськогос-подарської продукції. Впроваджується єдина цінова політика.

З метою підтримки сільськогосподарських виробників у1962 р. утворено Європейський фонд організації і гарантуван-ня сільського господарства - ФЕОГА (Fonds europeen par ori-entation et garantie de agriculture - FEOGA). Фонд заснованов рамках плану "Зелена Європа", що передбачав утворенняспільного аграрного ринку. Він субсидує експорт сільськогос-подарської продукції за межі ЄС і, таким чином, сприяє продо-вольчій інтервенції країн Союзу на зовнішні ринки.

Завдяки ефективній сільськогосподарській політицікраїни ЄС не тільки забезпечили себе практично всімасільськогосподарськими продуктами, що притаманні кліма-тичним поясам Європи, а й стали їх значними експортерами.Політика стимулювання виробництва й обмеження імпортуіз-зовні призвела до того, що ціни на сільсьгосппродукцію наринках ЄС стали вищими, ніж ціни світового ринку[39].

У 1984 р. аграрна політика ЄС зазнала реформування. Ре-форма передбачала:

встановлення фіксованої межі надвиробництва, післяякої фермер уже не отримував гарантовану ціну за про-дукцію;

перехід до нової цінової політики, яка враховувала б ре-альний стан ринку сільськогосподарської продукції йорієнтувалася на стримання зростання надвироб-ництва;

скорочення імпорту продукції сільського господарстваз третіх країн.

Згодом ЄС відходить від політики гарантованих цін дополітики структурної перебудови сільського господарства.Нового імпульсу аграрній реформі було надано в 1992 р. Ста-вилася мета підвищити конкурентоспроможність фермерів якна території Союзу, так і на світових ринках. Важливим еле-ментом аграрної політики стало зниження цін на основні про-дукти, що стимулювало виведення зайвої землі з обороту.Фермерам при цьому компенсувався недоодержаний прибу-ток.

Політика в галузі транспорту й зв'язку спрямована на ут-ворення єдиної інфраструктури в просторі ЄС. З цією метоюрозроблено і впроваджено спільні правила щодо перевезеньвантажів і пасажирів між державами-членами, встановленоєдині тарифи. Ліквідуються всілякі перешкоди на шляху пере-везень від країни до країни. Водночас, для найменш розвину-тих регіонів ЄС дозволяються пільгові тарифи. Обумов-леність таких тарифів вивчає Комісія, вона ж дає висновок зцього приводу.

Згідно з метою зменшення відмінностей між регіонами івстановлення єдиного економічного простору в ЄС будуєтьсясистема трансєвропейських мереж у сферах транспорту, теле-комунікацій та енергетичного комплексу. Особлива увагаприділяється взаємодії національних мереж. Утворення єди-них трансєвропейських мереж включає технічну стандарти-зацію, розробки проектів впровадження здобутків науково-технічного прогресу в сфері комунікацій; такі проекти фінан-суються відповідними органами й фондами ЄС.

Сприяння міжнародному руху факторів виробництва.

Економічна політика ЄС передбачає ліквідацію обмежень напересування капіталу та робочої сили між державами-членами,лібералізується рух капіталу також між державами-членами ітретіми країнами. Забороняються обмеження на платежі міжкраїнами. Лібералізація руху капіталу включає прямі і порт-фельні інвестиції, надання фінансових послуг і допуск ціннихпаперів на ринки капіталу. Договором передбачено, що у випад-ках, коли переміщення капіталу в треті країни або з них погро-жує економічному стану Союзу, щодо третіх країн можуть бутизапроваджені захисні заходи" (тобто обмеження).

Гарантується свобода пересування працівників у межахСоюзу. Вона означає скасування будь-якої дискримінації нанаціональній основі між представниками держав-членів; це жстосується і оплати за працю. Всі громадяни Союзу мають од-накові права на безпеку й охорону здоров'я. Окремо стиму-люється обмін молодими працівниками між державами.

Утворення валютно-кредитних іфінансових інститутів Європейсько-го Союзу, особливості їх функціону-вання пов'язанні з певними етапами

Валютно-кредитнасистема ЄвропейськогоСоюзу

розвитку європейської економічної інтеграції. Основнимиелементами валютної інтеграції є: режим спільно плаваючихвалютних курсів; валютна інтервенція; утворення колективноївалюти як міжнародного платіжно - резервного засобу;спільні фонди взаємного кредитування країн-членів дляпідтримки курсів валют; міжнародні регіональні валютно-кре-

Забороняється обмеження свободи та ведення бізнесу гро-мадянами держав-членів на території іншої держави-члена. Цестосується також створення агенцій, філій та дочірніх ком-паній. Усі суб'єкти економічної діяльності в межах Союзу (якрезиденти, так і нерезиденти) мають рівні умови на територіїкожної країни-члена.

дитні і фінансові організації для валютного й кредитного регу-лювання1(схема 10.1).

Уже з самого початку функціонування Європейськогоекономічного співтовариства, відповідно з Римським догово-ром, було утворено Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) іЄвропейський фонд розвитку (ЄФР), згодом виникли й іншіінститути. Валютно-кредитні й фінансові організації ЄС єскладовими елементами Європейської валютної системи, ви-щим досягненням еволюції якої стало утворення Європейсь-кого валютного союзу.

Європейська валютно-кредитна система (EuropeanMonetary System - EMS) була утворена в 1979 р. з ініціативиурядів Франції та ФРН. До неї увійшли не всі члени Співто-вариства; Велика Британія не відразу погодилася стати її учас-ницею, а в 1992 р. вийшла із системи. ЄВС була заснована зметою регулювання валютних курсів країн Співтовариства.Для підтримки курсів було використано Європейський фондвалютного співтовариства (ЄФВС), котрий надавав кредитиурядам для покриття дефіциту платіжного балансу.

Для полегшення взаємних розрахунків у 1961 р. була вве-дена європейська розрахункова одиниця (євро), яка мала зо-лотий вміст і профункціонувала до 1972 р. В 1979 р. розрахун-ковою одиницею стала екю (European currency unit - ECU).Вона розраховувалась на основі валютного кошика з 12 валют.Емісію екю здійснював ЄФВС. Вона виконувала такі функції:була еталоном вартості в системі обмінного курсового ме-ханізму; індикатором відхилення ринкових курсів валют; ра-хунковою одиницею в операціях по валютним інтервенціям;засобом розрахунку між центральними банками.

У відповідності з Маастрихтським договором почалосяформування Економічного й валютного союзу. Було заснова-но Європейський валютний інститут (ЄВІ), який здійснювавбезпосередньо підготовку Європейського валютного союзу -ЄВС (European Monetary Union - EMU). Європейський ва-лютний інститут прийшов на зміну Європейському фонду ва-лютного співробітництва, який вичерпав свої функції. Однимз головних завдань ЄВІ було створення умов для введення но-вої міжнародної валютної одиниці - євро.

Для запровадження євро в обіг держави мали виконатиумови, які відомі як критерії конвергенції:

темпи інфляції не повинні перевищувати більше ніж на1,5 % середнього показника в трьох країнах з наймен-шим зростанням цін;

відсоткові ставки за довгостроковими кредитами не по-винні перевищувати 2 % середнього показника длятрьох країн з найменшим зростанням цін;

дефіцит державного бюджета не повинен бутибільшими ніж 3% від ВВП;

державний борг не може перевищувати 60% ВВП;

протягом двох років валюта не повинна девальвуватисяі її обмінний курс не повинен виходити за межі коли-вань обмінних курсів, встановленних у рамках Євро-пейської валютної системи.

Свої функції ЄВІ виконав до початку 1999 р., коли єврозамінив ЕКЮ. З цього часу йому на заміну приходить Євро-пейська система центральних банків (ЄСЦБ) на чолі з Євро-пейським центральним банком (ЄЦБ).

Розглянемо роль і місце кожного інституту в системі ва-лютних відносин ЄС.

Європейський інвестиційний банк - ЄІБ (EuropeanInvestment Bank - EIB) утворено в 1958 р.; місцезнаходження- м. Люксембург.

Основні цілі ЄІБ:

фінансування капіталовкладень в економіку країн ЄС;

освоєння найменш розвинутих регіонів ЄС;

реконструкція і будівництво підприємств, які не мо-жуть бути здійснені силами однієї країни;

модернізація галузевої структури економіки;

створення спільних господарських об'єктів, що явля-ють інтерес для країн ЄС;

розвиток пріоритетних галузей.

Операційна структура банку складається з Ради керую-чих, Директора й Президента. Рада керуючих - вищий орган.Вона складається з міністрів фінансів країн-членів. Рада виз-начає кредитну політику банку, затверджує щорічні баланси,виносить рішення про надання кредитів, випуск позик, вста-новлює відсоткові ставки.

Уставний капітал банку складається із внесків країн-членів. Кожна країна має квоту, що відповідає її економічнійпотужності. Найбільші квоти мають Німеччина, Франція, Ве-лика Британія та Італія. Крім того, банк практикує облігаційніпозики. Рейтинг ЄІБ на міжнародних валютних ринках дужевисокий, тому комерційні банки й компанії охоче дають йомупозики.

Банк надає довгострокові позики державним органам іприватним компаніям країн ЄС. Кредити банку спрямовують-ся переважно на регіональний розвиток відносно відсталихрайонів (наприклад, Південь Італії). Із загальної суми кре-дитів 75% одержують країни ЄС, решту - в основномуасоційовані члени. Відсоткова ставка визначається виходячи зринкових ставок. Для кредитування малорентабельних про-ектів в асоційованих країнах встановлюються пільгові креди-ти (строком на 40 років) під 1-2%.

Європейський фонд розвитку - ЄФР (EuropeanDevelopment fund - EDF) утворено в 1958 р. в рамках Євро-пейського Інвестиційного банку. Його метою є надання допо-моги країнам, що розвиваються, асоційованим з ЄС.

Управління фондом здійснюється Генеральним директо-ром Комісії ЄС з питань співробітництва й розвитку. Країни,що розвиваються, мають право дорадчого голосу. РесурсиЄФР формуються за рахунок безвідплатних внесків країн ЄС.Найбільші квоти внесків мають Німеччина, Франція, ВеликаБританія, Італія.

Функцією ЄФР є кредитування на компенсацію втрат приекспорті сільськогосподарської й мінеральної сировини, а та-кож координація двосторонніх програм допомоги країнам, щорозвиваються. Для виконання цієї функції в рамках ЄФР ут-ворено два спеціалізованих фонди: МІНЕКС і СТАБЕКС.

Фонд МІНЕКС (MINEX Fund) утворено в 1980 р. Вінфінансує асоційовані країни в разі скорочення ними експортупромислової сировини через скорочення обсягів виробництвав країнах ЄС. Фонд СТАБЕКС (STABEX Fund) утворено в1975 р. Він компенсує втрату валюти асоційованих країн в разіпадіння експортних цін на сільськогосподарську сировину.

Європейська система Центральних банків (ЄСЦБ) поча-ла функціонувати з 1999 р. її основні цілі:

забезпечення цінової стабільності;

розробка й реалізація єдиної грошової політики;

здійснення валютних операцій відповідно з Мааст-рихтським договором;

управління офіційними валютними резервами держав-членів;

зміцнення платіжної політики.

Серцевиною ЄСЦБ є Європейський Центральний Банк -ЄЦБ (European Central Bank - ECB). Він знаходиться уФранкфурті-на-Майні (Німеччина). Основні його функції:

контролювання грошової маси в обігу;

встановлення базисних відсоткових ставок;

встановлення ліміту бюджетних витрат.

Емісія євро здійснюється національними центральнимибанками. В 2002 р. євро замінив національні валюти в обігу.Велика Британія не приєдналася до Європейського валютногосоюзу.

Організаційно ЄЦБ складається з Виконавчого правління,Управлінської ради, Загальної ради. Виконавче правліннявключає президента, віце-президента й інших членів; воно ко-ординує реалізацію валютної політики. Управлінська радавключає Виконавче правління й управлінчих національнихцентральних банків; вона відає поточними справами валютноїполітики. Загальна рада відповідає за зв'язки між країнамиЄВС та іншими країнами ЄС.

Європейський фонд регіонального розвитку - ЄФРР(European Development Fund - ERDF) утворено в 1975 р. длястимулювання розвитку відсталих регіонів у країнах ЄС шля-хом фінансування народногосподарських об'єктів. Ресурсифонду формуються за рахунок спільних бюджетних коштівкраїн ЄС.

Основна діяльність ЄФРР - надання субсидій длявирішення економічного розвитку відносно відсталих районівкраїн ЄС. Переважну частину субсидій одержали Італія, Вели-ка Британія, Греція, Ірландія1.

Соціальна політика Соціальна політика ЄвропейськогоЄвропейського Союзу Союзу має на меті сприяння зайня-тості, поліпшення життя та працітрудівників країн-членів. Вона спрямована на забезпеченнясоціального захисту населення, встановлення партнерських

відносин між управлінцями й працівниками, боротьбу збезпідставними звільненнями робітників.

Серед цілей соціальної політики одне з чільних місць зай-має поліпшення умов праці, захист здоров'я та безпекапрацівників. Ставиться завдання забезпечити рівність чо-ловіків і жінок щодо можливостей на ринку праці та ставлен-ня до них на роботі. Передбачається захист робітників позакінченні строку дії їхнього контракту.

Європейська комісія координує співпрацю держав-членіву таких напрямах:

зайнятість;

трудове законодавство та умови праці;

соціальний захист;

запобігання нещасним випадкам під час роботи та про-фесійним хворобам;

гігієна праці;

права на асоціації та колективні договори між уп-равлінцями й працівниками.

Заходи за цими напрямами Комісія узгоджує з еко-номічним і соціальним комітетом (ЕКОСОК).

Для сприяння ефективному вирішенню соціальних про-блем утворено Європейський соціальний фонд - ЄСФ(European Social Fund - ESF). Фонд фінансує заходи щодопрацевлаштування робітників, підвищення їх професійногорівня, полегшення їхньої адаптації до змін у системах вироб-ництва. Фонд управляється Комісією. В цій справі Комісії до-помагає Комітет, що складається з представників урядів,профспілок та організацій працедавців.

ЄСФ був заснований у 1960 р. і має за мету підвищуватирівень кваліфікації та навичок трудових ресурсів як засобівзапобігання втратам робочих місць внаслідок структурнихзмін в економіці. Спочатку його кошти використовувалисядля фінансування заходів, пов'язаних з переселенняммігрантів та їх адаптацією на новому місці. ЄСФ повинен бувспрямовувати фінансування головним чином на боротьбу здовгостроковим безробіттям, прискорення інтеграції молодіта адаптацію робітників до процесів індустріальної мо-дернізації. Починаючи з 80-х років найбільша частка фінансо-вих коштів витрачається на допомогу молоді в її пошуках ро-боти та отриманні кваліфікації.

Європейський соціальний фонд є основним фінансовимінструментом, за допомогою якого ЄС реалізує політику роз-витку зайнятості. Розроблено Європейську стратегію зайня-тості (ЄСЗ). На реалізцію ЄСЗ на 2001-2006 рр. булопрофінансовано 40 млрд євро; понад 60% цих коштів спрямо-вано на забезпечення умов відтворення робочої сили.

Кожна країна - член ЄС розробляє щорічний національ-ний план дій у сфері зайнятості. Європейська Комісія та Євро-пейська Рада спільно перевіряють плани кожної країни і пред-ставляють на розгляд Ради ЄС загальний звіт про зайнятість уЄвропейському Союзі.

Основною метою Європейської стратегії зайнятості є роз-робка нових механізмів реалізації державної політики щодозменшення безробіття та створення нових робочих місць.Стратегія виокремлює чотири основні напрями діяльності усфері зайнятості:

забезпечення процесу відтворення робочої сили;

розвиток підприємництва;

адаптація трудових ресурсів до нових умов, пов'язанихз процесами глобалізації, швидкими технологічнимизмінами у виробничому процесі;

забезпечення рівних умов зайнятості (в тому числі за-безпечення рівності жінок з чоловіками).

Складовою частиною соціальної політики ЄС є розвитокякості освіти. ЄС націлює держави-члени на тісну співпрацюв цьому напрямі. Політика галузі освіти, зокрема, передбачаєвикладання та значне поширення мов держав-членів,мобільність студентів та викладачів, визнання дипломів на-вчальних закладів усіх країн-членів, обмін інформацією тадосвідом з питань освіти. Особливого значення надається роз-витку молодіжних обмінів між країнами. Доцільним вва-жається розвиток заочного навчання.

Важливим елементом соціальної політики є професійнапідготовка. Вона розцінюється як ефективний засіб адаптаціїдо змін у виробництві, а також як засіб полегшення інтеграціїв ринок праці. Стимулюється співпраця між освітніми та про-фесійними установами і фірмами.

Однією з важливих соціальних цілей є розквіт культурдержав-членів. Політика ЄС полягає в тому, щоб, поважаючинаціональну та регіональну різноманітність, в той же часвіддавати пріоритет спільній культурній спадщині[40]. Основни-ми напрямами політики в галузі культури є: поширення знаньпро культуру та історію європейських народів; забезпеченнята охорона культурного надбання європейського значення; не-комерційні культурні обміни; розвиток художньої та літера-турної творчості.

Соціальна політика включає заходи з охорони здоров'я.Дії ЄС спрямовані на поліпшення системи громадської охоро-ни здоров'я. Такі дії включають вивчення причин виникненнязагроз здоров'ю, поширення методів їх відвернення. Спеціаль-на увага приділяється боротьбі із вживання наркотиків.

Значним соціальним і політичним надбанням стало впро-вадження єдиного європейського громадянства; житель кож-ної країни-члена є водночас і громадянином ЄС. Це ще більшеполегшує адаптацію мігрантів всередині ЄС, сприяємобільності робочої сили.

В цілому соціальна політика ЄС виявилася ефективною.Проте не всі проблеми ще вирішено. Хоча рівень соціальної за-безпеченості в усіх країнах-членах зріс, розбіжності між окре-мими країнами все ще відчутні. Так, наприклад, у 1994 р.соціальні витрати на душу населення в Данії становили 8,0тис. екю, Люксембурзі - 7,3, Німеччині - 6,5, а в Греції -тільки 1,2, Португалії - 1,4 тис. екю[41].

Щоб досягти більш гармонійного розвитку держав в ме-жах ЄС, розробляють заходи, спрямовані на зміцнення еко-номічного та соціального згрупування. Радою утвореноспеціальний Фонд згуртування, який фінансує реалізацію де-яких соціальних проектів, зокрема, у сфері охорони навко-лишнього середовища.

Спільна зовнішня політика й

Спільна зовнішня політика

й політика безпеки політика безпеки спрямовані на за-хист спільних цінностей, основнихінтересів, незалежності та цілісності Союзу. Вона передбачаєспівробітництво держав-членів за такими напрямами:

визначення принципів спільної зовнішньої політики таполітики безпеки;

визначення спільних стратегій;

узгодження спільних дій;

узгодження спільних позицій;

зміцнення систематичного співробітництва між держа-вами-членами в політичній сфері1.

Принципи і загальні напрями спільної зовнішньої політи-ки безпеки визначаються Європейською Радою. Вона вирішуєпитання спільної стратегії, яка здійснюється в регіонах, де дер-жави-члени мають важливі спільні інтереси. Держави-члениінформують один одного з будь-якого питання в сферізовнішньої політики для розробки спільних узгоджень дій.

Спільна зовнішня політика та політика безпеки вклю-чають організацію спільної оборони. Маастрихтським догово-ром передбачається, що основою оборонної системи ЄС станеЗахідноєвропейський Союз (ЗЄС). Проте в 90-х роках суттєвозмінилися зовнішні умови для Західної Європи; протистоянняЗаходу і Сходу (для чого й було утворено ЗЄС) втратило своюактуальність. Тому в листопаді 2000 р. було об'явлено про роз-пуск ЗЄС. Оборонна політика ЄС тепер спирається начленстві країн в НАТО.

Держави-члени координують свою діяльність у міжнарод-них організаціях та на міжнародних конференціях, де вони ви-робляють спільну позицію. Держави, які є постійними члена-ми Ради Безпеки ООН, повинні в ході виконання своїх повно-важень захищати позиції та інтереси ЄС.

Для підвищення ефективності зовнішньої політики в рам-ках ЄС утворено Політичний комітет, який здійснює контрольза міжнародною ситуацією. Він має повноваження вести відімені Ради діалог з третіми країнами. Зовнішня політика іполітика безпеки входять також до компетенції Комісії і Євро-пейського парламенту.

Пріоритетним напрямом зовнішньої політики ЄС єзміцнення політичних і оборонних відносин з партнерами поНАТО, особливо в 90-х роках, з'явились і нові орієнтації. Всечастіше згадується про те, що Європа не обмежується тількизаходом. Після розпаду СРСР, РЕВ і Варшавського договоруЄС йде на зближення з країнами Центральної та СхідноїЄвропи. З метою підтримки процесу реформ в цих країнах ЄСуклав низку двосторонніх угод про торгівлю йспівробітництво, що охоплюють такі пріоритети області: по-легшення доступу товарів на ринки Союзу; співробітництво всільському господарстві й харчовій промисловості; стимулю-вання інвестицій; підготовка кадрів; навколишнє середовище1.

Для підтримки процесу реформ у країнах СНД розробле-но програму ТАСІБ (Technical Assistance to the Commonwealthof Independent States). Вона передбачає надання технічної до-помоги, передачі ноу-хау, надання гуманітарної допомоги.

Одним з напрямів зовнішньої політики ЄС є розширенняцієї організації. В 1993 р. було визначено Копенгагенські кри-терії вступу до ЄС нових членів. Згідно з цими критеріями,країни Центральної та Східної Європи можуть стати членамиЄС, "якщо країна зі статусом асоційованого члена буде готовавзяти на себе обов'язки членства й відповідатиме необхіднимекономічним та політичним вимогам"1. Ці вимоги включаютьстабільні демократичні інституції, повагу до меншин, існуван-ня ринкової економіки, здатної витримати конкуренцію в Со-юзі, спроможність дотримуватися цілей політичного, еко-номічного і валютного союзу.

Європейський Союз уклав в 1992 р. з країни ЄАВТ угодупро утворення Європейського економічного простору, що пе-редбачає вільний рух товарів між цими двома організаціями.

Особливий статус мають відносини ЄС з групою країн, щорозвиваються (69 держав), які є асоційованими членами. Цівідносини регулюються Ломейськими конвенціями. Вони на-дають певні пільги цим країнам у торгівлі, а також передбача-ють співробітництво в промисловості, сільському госпо-дарстві, сфері послуг і соціальній сфері.

У Римському договорі 1957 р. булаРегіональна політика ЄС визначена необхідність зменшення

суттєвих відмінностей у соціально-економічному розвитку різних регіонів держав ЄС. Основніфункції регіональної політики покладено на Європейськийфонд регіонального розвитку (ЄФРР); його завданням є усу-нення значних регіональних диспропорцій у Співтовариствішляхом участі в розвитку та структурній перебудові регіонів,що відстають у розвитку.

Головною метою регіональної політики є ліквідація тери-торіальних диспропорцій економічного й соціального розвит-ку всередині розвинутих держав Європейського Союзу, підтя-гування менш розвинутих регіонів до рівня більш економічнорозвинених регіонів.

Критерієм розвинутості регіона є величина ВВП йнаціонального доходу на душу населення й зіставлення цихпоказників із середніми по країні в цілому.

Принципи регіональної політики були сформовані в 1988р. До них належать:♦ субсидіарність;

децентралізація;

партнерство;

програмування;

концентрація;

додатковість.

Принцип субсидіарності означає, що вищі владні структу-ри ЄС мають право й обов'язок вирішувати ті проблеми, які нездатні вирішити нижчі структури. Тобто, якщо регіональні ор-гани не в змозі вирішити якесь питання самотужки, то це за-вдання бере на себе вищий орган держави. Так само, якщо дер-жава не може самостійно вирішити проблему, то за цю пробле-му беруться наднаціональні структури ЄС (Європейськакомісія, Суд та ін.). В решті випадків місцеві й національні ор-гани діють самостійно.

Принцип децентралізації означає перерозподіл повнова-жень на користь регіонів з метою їх ефективного використан-ня й заохочення місцевих ініціатів, а також чітке розмежуван-ня функцій між різними рівнями управління в ЄС. Саме намісцеві влади покладається головна відповідальність за прове-дення регіональної політики.

Принцип партнерства полягає у співробітництві міжсуб'єктами різних рівнів (ЄС, національною державою,регіоном). Згідно з цим принципом, усі задумки й проекти ма-ють бути узгоджені структурами усіх рівнів. Процедура парт-нерства починається від складання планів регіонального роз-витку, їх спільного фінансування, реалізації й закінчуєтьсяконтролем і оцінкою кінцевих результатів. Партнерами євладні структури, представники комунального господарства,інвестори, банки, профспільки та ін.

Принцип програмування означає перехід до фінансуван-ня комплексних (а не розрізнених, як раніше), інтегрованихпрограм регіонального розвитку.

Принцип концентрації полягає у зосередження зусиль ікоштів на пріоритетних, найважливіших проектах, які маютьфундаментальне значення для соціально-економічного згур-тування країн ЄС.

Принцип додатковості має відношення до фінансуванняпріоритетних проектів. Він означає, що структурні фонди ЄСне підміняють, а лише збільшують власні витрати окремої дер-жави на здійснення регіональної політики.

Регіональна політика спирається також на спеціальнірегіональні програми ЄС. На їх здійснення передбачаютьсякошти поза рамками регулярноїї фінансової підтримки, якунадають структурні фонди ЄС. Ці програми групуються такимчином:

національні програми, що відповідають інтересамкраїн, які їх здійснюють;

наднаціональні програми, що мають за мету об'єднаннярегіональної та галузевої діяльності ЄС;

довгострокові специфічні програми ЄС, орієнтовані нарозвиток територій, що знаходяться в особливо тяжкихстартових умовах фінансування;

інтегровані програми, у фінансуванні яких разом зЄФРР бере участь Європейський інвестиційний банк.

Тривале існування європейського інтеграційного співто-вариства, яке нині має форму Європейського Союзу, показалоефективність його політики практично в усіх сферах. Особли-во вражаючими є соціально-економічні наслідки інтеграції.Європейський Союз перетворився на потужний світовийцентр економічного й політичного тяжіння, на впливову силув міжнародних відносинах. Цим пояснюється прагнення цілоїнизки держав, у тому числі України, стати повноправним чле-ном інтегрованої Європи