1 Короткі теоретичні відомості

Мова СІ створена в 1972 р. Денісом Річі при розробці ОС Unix. Вона проектувалася як інструмент системного програмування з орієнтацією на розробку добре структурованих програм. Мова поєднує в собі, з одного боку, засоби мови програмування високого рівня: опис типів даних, оператори for, while, if і т.ін., а з іншого боку, містить засоби мови типу Асемблер: адресну арифметику, можливість роботи з полями бітів і т.ін.

1.1 Структура програми. Програма мовою С має таку структуру:

#директиви препроцесора

функція а ( )

оператори

функція в ( )

оператори

void main ( ) { //функція, з якої починається виконання програми

оператори; функція { оператори;}

}

1.2 Директиви препроцесора - управляють перетворенням тексту програми до її компіляції. Початкова програма, підготована мовою С у вигляді текстового файлу проходить 3 етапи обробки:

1. препроцесорне перетворення тексту;

2. компіляція;

3. компонування (редагування зв'язків або зборка).

Після цих етапів формується виконуваний файл програми. Завдання препроцесора - перетворення тексту програми до її компіляції. Правила препроцесорної обробки задаються за допомогою директив препроцесора.

Директива починається з #. Наприклад,

1) #define - вказує правила заміни в тексті. #define ZERO 0.0

Кожне використання в програмі імені ZERO буде замінятися на 0.0.

2) #include< ім'я заголовкового файлу> - призначена для включення в текст програми тексту з каталогу «Заголовкових файлів», що містяться в стандартних бібліотеках. Кожна бібліотечна функція має опис в стандартних файлах. Використання директиви include підключає стандартну бібліотеку і дозволяє які використовувати з неї функції.

Програма є набором описів, визначень і набору функцій. Серед функцій обов’язково повинна бути функція з іменем main. Перед іменем функції міститься тип значення, що повертається функцією, (тип результату). Якщо функція нічого не повертає, то вказується тип void:

void main ( ).

Після заголовком функції є тіло функції. Тіло функції - це послідовність операторів, взятих у фігурні дужки. Після кожного оператора ставиться крапкою з комою.

1.3 Константи й змінні. Константа - це значення, яке не може бути змінене в процесі виконання програми.

Змінні можна змінювати. При заданні значення змінної у відповідну їй область пам'яті записується код цього значення. Доступ до значення можливий через ім'я змінної, а доступ до ділянки пам'яті – через її адресу. Кожна змінна перед використанням у програмі повинна бути визначена, тобто їй повинна бути виділена пам’ять. Розмір ділянки пам'яті, виділеної для змінної й інтерпретація вмістимого залежать від типу, зазначеного у визначенні змінної.

1.4 Основні типи даних. Основні типи даних наведено в таблиці.

Назва типу даних	Ключове слово	Розмір б	Діапазон значень
символьний	char	1	0. . 255
беззнаковий цілий	unsigned int	2	0. . 65535
короткий цілий	short int	2	-32768 . . 32767
цілий	int	2	-32768 . . 32767
беззнаковий довгий цілий	unsigned long	4	0. . 4294967295
довгий цілий	long	4	-214748348 . . 2147483647
дійсний одинарної точності	float	4	3.4Е-38 . . 3.4Е+38
дійсний подвійної точності	double	8	1.7Е-308 . . 1.7Е+308

Відповідно до синтаксису мови змінні після визначення за замовчуванням мають невизначені значення. Змінним можна присвоювати початкові значення, явно вказуючи їх у визначеннях:

тип ім'я_змінної = початкове_значення;

Цей прийом називається ініціалізацією.

Приклади:

float pi = 3.14 , cc=1.3456;

unsigned int year = 1999;