6.6. Стратегія управління власними коштами банку

У світовій практиці виділяють такі основні елементи бан­ківського капіталу:

• звичайний акціонерний капітал. Його вартість визначається за номіна­льною (загальною) вартістю звичайних акцій, випущених банком, доход по яких є змінним і залежить від рішення ради директорів банку про виплату дивідендів;

• привілейований акціонерний капітал, що вимірюється за номінальною вартістю будь-яких випущених акцій, по яких має бути проведена випла­та фіксованої ставки доходу (ставки дивіденду);

• надлишок, що становить різницю між ціною, яку акціонери сплачують за кожну акцію, і номінальною вартістю акції;

• нерозподілений прибуток, що являє собою чистий прибуток, який був залишений банком на інвестиційні цілі, а не виплачений як дивіденди;

• резерви, що є коштами, залишеними на непередбачені витрати (виплата стягнених у судовому порядку коштів; виплата дивідендів, що ще не оголошені; викуп власних акцій; кошти для погашення зобов'язань);

• субординовані зобов'язання, що становлять довгостроковий позиковий капітал, вкладений зовнішніми інвесторами;

• неконтрольний пакет акцій консолідованих дочірніх компаній банку, за рахунок якого банк має частку в підприємствах інших галузей;

• цінні папери, що погашаються шляхом продажу акцій, які є борговими зобов'язаннями, а їх погашення може виконуватися лише за допомогою продажу акцій.

До власних коштів банку належать статутний фонд, резервні і страхові фонди, фонди переоцінки основних коштів, розвитку банківської справи тощо, а також нерозподілений прибуток минулих років і фінансовий ре­зультат поточного року.

Основний компонент власного капіталу банку - статутний фонд, усі інші елементи є додатковими компонентами. За міжнародними стандарта­ми й українським законодавством, капітал, що сформований додатковими компонентами (додатковий капітал), не може перевищувати капіталу, сфор­мованого статутним фондом (основний капітал).

Структура власних коштів банку неоднорідна за якісним складом і змінюється протягом року залежно від ряду факторів, зокрема, від харак­теру використання одержуваного банком прибутку.

Під власними коштами (власним капіталом) банку можуть розуміти­ся не лише власні кошти, а й залучені, якщо вони можуть виконувати функції капіталу банку, а основні елементи власних коштів (основні фон­ди і резерви) є капіталом банку (і відповідно власним капіталом), лише за виконання таких умов: вони мають бути стабільними; на них мають поширюватися права кредиторів; на них мають бути відсутніми фіксовані нарахування доходів.

У законодавстві України дається визначення, за яким основний капі­тал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і роз­криті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого при­бутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ри­зик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточ­ний рік і нематеріальних активів.

Розкриті резерви включають і інші фонди, які повинні відповідати певним критеріям:

1) відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після оподат­кування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потен­ційні податкові зобов'язання;

2) фонди і рух коштів до них та з них повинні окремо розкриватись в опублікованих звітах банку;

3) фонди мають бути в розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого і негайного використання у разі появи збитків;

4) збитки не можуть безпосередньо покриватися з фондів, а повинні прово­дитися через рахунок прибутків і збитків.

Для розрахунку величини власного капіталу використовують такі фор­мули:

К_в = К_о + К_д; (6.21)

К_в = А - 3, (6.22)

де К_в- власний капітал банку; К_о - основний капітал банку; К_д - додатковий капітал банку; А - активи банку; З - зобов'язання банку.

Стратегічне управління власним капіталом націлене на створення ма­ксимально сприятливих умов для виконання функцій власного капіталу. Власний капітал виконує певні функції:

• захисна функція - основна функція власного капіталу полягає у його здатності поглинати збитки, забезпечувати платоспроможність і підтри­мувати ліквідність за рахунок доступу до фінансових ринків;

• регулятивна функція - полягає в обмеженні ризику шляхом стриму­вання необґрунтованого росту активів банку. Дана функція забезпечу­ється центральним банком країни, який встановлює вимоги до мініма­льного розміру статутного фонду і власного капіталу, а також припусти­мі співвідношення між власним капіталом і активами з метою обме­ження кредитних та інвестиційних операцій;

• оперативна функція - є основною для промислових підприємств, а для банку вона важлива лише на початку його діяльності і полягає у форму­ванні ним основних фондів, побудові і оренді приміщень, виконанні усіх операцій, пов'язаних зі стартом власної діяльності. Коли банк розпочи­нає функціонувати на повну силу, оперативна функція зміщується з влас­ного капіталу на залучені банком кошти.

Структура власних ресурсів банку подана на рис. 6.5.

Частка власних коштів банку в сукупних ресурсах незначна, що обу­мовлено, насамперед, специфікою банківської діяльності. Банк користу­ється в основному орендованими грішми, а власні кошти призначені для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покрит­тя поточних збитків від банківської діяльності, тобто головною виступає захисна функція власного капіталу банку.

Рис. 6.5. Структура власних ресурсів банку

Статутний фонд е базовим у власному капіталі банку. Він формуєть­ся з акціонерного або власного капіталу при організації нового банку за рахунок внесків засновників або за рахунок випуску і реалізації акцій. Розмір статутного фонду визначається засновниками, але не повинен бути меншим мінімального розміру, встановленого Національним банком України.

Мінімальний розмір статутного капіталу, визначений НБУ на момент створення і при реєстрації комерційного банку, становить не менше:

1) для місцевих кооперативних банків - 1 млн. евро;

2) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, - 3 млн. евро;

3) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, -5 млн. евро.

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організа­ції банку. Якщо банк створюється у формеі акціонерного товариства від­критого типу, статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі акціонерного товариства закритого типу — шля­хом розподілу всіх акцій серед засновників банку відповідно до розміру їхньої частки в статутному фонді.

При створенні банку як товариства з обмеженою відповідальністю ста­тутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксується в установчих документах, а учасники банку несуть відповідальність по його зобов'язан­нях відповідно до своєї частки.

Статутний фонд може створюватися тільки за рахунок власних кош­тів учасників (акціонерів) банку. Його формування за допомогою банків­ських кредитів не допускається. Більш того, статутний фонд банку не може формуватися за рахунок коштів організацій, що за статусом не ма­ють права вести комерційної діяльності і мати прибуток (суспільні, релі­гійні й інші організації).

Законодавче визначення власного капіталу банку в Україні розкрива­ється через поняття регулятивного капіталу (Інструкція НБУ «Про поря­док регулювання діяльності банків в Україні», затверджена Постановою НБУ № 368 від 26.06.2001, у редакції зі змінами, внесеними згідно з поста­новами НБУ № 39 від 26.01.2002, № 81 від 26.02.2002, № 186 від 20.05.2002).

Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капі­талу та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Основний капітал вважається незмінним і таким, що не підлягає пере­даванню, перерозподілу, і повинен повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал має менш постійний характер і його розмір може змі­нюватися.

Як уже зазначалося, до основного капіталу належать такі елементи:

• фактично сплачений зареєстрований статутний капітал. За підсум­ками року на підставі фінансової звітності розмір статутного капіталу коригується на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методи­ки, визначеної Національним банком;

• розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку; резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності:

- дивіденди, направлені на збільшення статутного капіталу;

- емісійні різниці. Емісійні різниці (емісійний дохід) - сума переви­щення доходів, отриманих від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (ін­ших корпоративних прав);

- резервні фонди, що створюються згідно із законами України;

- загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при здій­сненні банківських операцій;

- прибуток минулих років;

- прибуток минулих років, що очікує затвердження.

Ці складові частини включаються до основного капіталу лише за та­ких умов:

• відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподатку­вання або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;

• призначення резервів та фондів і рух коштів по цих резервах і фондах окремо розкрито в оприлюднених звітах банку;

• фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і не­гайного їх використання для покриття збитків;

• будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків.

Загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та зменшується на суму:

• недосформованих резервів під можливі збитки за кредитними операція­ми, операціями з цінними паперами, дебіторською заборгованістю, про­строченими понад ЗО днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями, коштами, розміщеними на кореспон­дентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами, або ліквідуються за рішенням уповноважених органів, або зареєстровані в офшорних зонах;

• нематеріальних активів за мінусом суми зношення;

• капітальних вкладень у нематеріальні активи;

• збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

• збитків поточного року.

Додатковий капітал складається з таких елементів:

• резервів під стандартну заборгованість інших банків;

• резервів під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операці­ями банків;

• результату переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу дева­львації чи ревальвації гривні;

• результату переоцінки основних засобів.;

• прибутку поточного року;

• субординованого боргу, враховується до капіталу (субординований капітал).

Субординований капітал включає кошти, залучені від юридичних осіб (резидентів і нерезидентів) як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу.

Субординований борг - це звичайні незлбезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не мо­жуть бути взяті з банку раніше ніж через Іг'ять років, а у випадку банк­рутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених до капі­талу, не може перевищувати 50% розміру основного капіталу з щорічним зменшенням на 20% від його початкової вартості протягом п'яти остан­ніх років дії угоди.

Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть включати­ся до капіталу банку після отримання дозволу Національного банку Укра­їни в разі, якщо вони:

• є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

• не можуть бути погашені за ініціативою власника;

• можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банку вимоги щодо припинення торговельних операцій;

• дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати від­сотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє банку здійснити такі ви­плати.

На додатковий капітал накладаються тазсі обмеження:

• при розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загальний роз­мір додаткового капіталу не може бути більшим за 1О0% основного капіталу;

• розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50% розміру основного капіталу.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний роз­мір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вар­тість таких активів:

• акції та інші цінні папери з нефіксованмм прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущені банками;

• інвестиції, що не консолідуються в капітал установ у розмірі десять і більше відсотків їх статутного капіталу та в дочірні установи;

• кошти, вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.

При розширенні кола банківських операцій у банків виникає потреба в збільшенні статутного капіталу. Це досягається шляхом проведення додаткової емісії акцій. Як правило, банки при додаткових емісіях праг­нуть випускати привілейовані акції для того, щоб уникнути розширення кола власників звичайних акцій і, відповідно, ускладнення процесу керу­вання банком.

Емісія акцій як форма створення і поповнення статутного фонду комер­ційного банку регулюється Законами України «Про господарські товари­ства» і «Про цінні папери і фондову біржу».

Важливим банківським ресурсом є резервний фонд. Він формується в процесі діяльності банку і призначений для покриття можливих збитків по проведеним ним операціям, а також для виплати дивідендів, якщо для цього недостатньо прибутку. Наявність резервного фонду забезпечує стій­кість діяльності банку, зміцнення його матеріальної і фінансової бази. Це сприяє підвищенню гарантій виконання банком своїх зобов'язань перед кредиторами, зменшує імовірність банкрутства.

Резервний фонд банку створюється в порядку, передбаченому зборами акціонерів. Він формується за рахунок відрахувань із прибутку, розмір яких визначається вищим органом управління банку, але не менше 5% від суми отриманого прибутку до досягнення ними 25% розміру регуля­тивного капіталу банку.

Одним із важливих завдань стратегічного фінансового менеджменту банку в процесі формування резервного фонду є правильне визначення розмірів відрахувань від прибутку. Прискорені відрахування з метою на­йшвидшого створення резервного фонду можуть знизити розмір виплачу­ваних по акціях дивідендів, що, у свою чергу, знизить ринкову вартість самих акцій і негативно позначиться на формуванні акціонерного капіта­лу взагалі. Занадто низькі норми відрахувань від прибутку розтягнуть формування резервного фонду на тривалий термін і можуть негативно вплинути на забезпечення фінансової стійкості банку.

Фахівці вважають, що найбільш оптимальним шляхом є змішаний порядок формування резервного фонду, коли протягом декількох років здійснюються підвищені відрахування з прибутку, а потім встановлюють­ся помірні або низькі норми відрахувань до досягнення встановленого розміру цього фонду.

Крім резервного фонду, у банках створюються різні страхові і спеці­альні фонди. Перша група фондів призначена для покриття певних ризи­ків у банківській діяльності, друга - для виробничого і соціального розви­тку банку. Кількість, назва, порядок створення, формування і використан­ня таких фондів встановлюються вищим органом управління банку згід­но з вимогами чинного законодавства. Джерелом формування страхових і спеціальних фондів виступає чистий прибуток банку.

Нерозподілений прибуток - це джерело власного капіталу банку внут­рішнього походження, що створюється як залишок прибутку після виплати дивідендів, відрахувань у резервний і інші фонди банку. Оскільки розміри усіх відрахувань, крім дивідендів, заздалегідь визначені, то залишок нероз­поділеного прибутку за минулий період залежить головним чином від ве­личини дивідендів, установленої загальними зборами акціонерів.

З метою підтримки встановленого контролюючими органами співвід­ношення «власний капітал - активи» банк нерідко змушений вибирати між збільшенням розміру нерозподіленого прибутку і випуском нових акцій. Однак акціонери банку є його власниками і неохоче погоджуються на збільшення кількості акціонерів і нові випуски акцій.

Якщо частина прибутку залишається в банку замість того, щоб бути розподіленою на дивіденди, акціонери вважають, що утримані кошти за­безпечать необхідну ринкову прибутковість звичайних акцій. Збільшення власного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку вигідніше, ніж від нового випуску простих акцій, оскільки відсутні витрати, пов'язані з випуском нових цінних паперів, проте тривале стримування дивідендів може привести до зниження ринкової вартості акцій. Тому банк повинен постійно прагнути до збереження балансу між виплатою достатніх дивіден­дів акціонерам (щоб мати їхню підтримку) і реінвестуванням доходів (щоб розвиватися і підтримувати ціну акцій на досить високому рівні).

У результаті важливим стратегічним завданням фінансового мене­джменту є формування послідовного плану дій по використанню нерозпо­діленого прибутку банку, щоб цей план міг забезпечити одночасне вирі­шення таких завдань:

• захистити інтереси акціонерів, виплачуючи їм достатній рівень дивіден­дів на інвестований ними в акції банку капітал;

• забезпечити зростання курсу акцій, підвищуючи інвестиційну привабли­вість банку;

• гарантувати конкурентоспроможність банку, реінвестуючи у вдоско­налення власної діяльності зароблені на висококонкурентному ринку кошти.

Таким чином, власний капітал банку, хоч і має невелику питому вагу в банківських ресурсах, але в діяльності банку посідає надзвичайно важ­ливу позицію, оскільки визначає його фінансову стійкість і надійність. Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від:

1) рівня мінімальних вимог НБУ до статутного фонду;

2) специфіки клієнтури;

3) характеру активних операцій.

Стратегія управління власними коштами банку полягає фактично в забезпеченні зростання абсолютної величини власних коштів та їх ефек­тивному використанні з метою забезпечення виконання ними зазначених вище функцій. На практиці необхідно стежити за відповідністю власного капіталу банку стратегічним цілям і місії, оскільки виконання стратегіч­них завдань банком можливе лише за умови наявності відповідної вели­чини власного капіталу та ефективного співвідношення між елементами структури власних коштів банку.

Погляд фахівців

За словами голови правління банку «Фінанси і кредит» Вадима Пушкарьова, у 2002 році відбулися істотні зміни в українському банківському менеджменті.

В Україні склалася цікава ситуація, коли залежно від складу засновни­ків і топ-менеджерів та регіонального розташування в кожному випад­ку управління банком відрізняється унікальністю та нестандартністю підходів, яких потребує ситуація.

Однак у 2002 році кілька банків вирвалося вперед. Ці банки серйозно зацікавлені в тому, щоб закріпити успіх, орієнтуючись, насамперед, на якісно новий менеджмент.

Сьогодні професіоналізм менеджерів, їх здатність вирішувати систем­ні завдання переважують репутацію «паркетних банкірів». Таким чином, можна стверджувати, що нарешті в Україні з'явився попит на фахівців-менеджерів з банківської справи.