5.5. Інноваційна діяльність як основний фактор підвищення конкурентоспроможності банку

Інноваційна політика банку являє собою послідовну сис­тему заходів, спрямованих на досягнення довгострокових цілей розвитку. Ці заходи пов'язані з упровадженням інноваційних методів роботи, нових банківських продуктів і послуг для посилення та розширення клієнтської бази та підвищення стратегічної конкурентоспроможності банку.

Як правило, під інновацією (нововведенням) розуміють об'єкт (про­дукт), впроваджений у виробництво в результаті наукового дослідження або зробленого відкриття, якісно відмінний від попереднього аналогу.

Інновація характеризується більш високим технологічним рівнем, новими споживчими якостями.

Поняття «інновація» застосовується до всіх нововведень як у виробни­чій, так і в організаційній, фінансовій, науково-дослідній, навчальній і ін­ших галузях.

Класифікація інновацій ґрунтується на ряді основних ознак.

За причинами виникнення інновації можна розділити на такі види, як:

• реактивні (забезпечують виживання банку, виступають як реакція на зміни в певних аспектах діяльності конкурентів);

• стратегічні (мають випереджаючий характер, основною метою є одержання вирішальних конкурентних переваг у перспективі).

Ва предметом і сферою застосування інновації поділяються на:

• продуктові (нові продукти, послуги);

• ринкові (відкривають нові сфери застосування продукту, які дозволяють реалізувати послугу на нових ринках);

• інноваци-процеси (технології, організація виробництва й управлінські процеси).

За характером потреб, які задовольняються при впровадженні, іннова­ції можуть бути орієнтовані на існуючі потреби або на формування нових потреб.

Можна виділити також внутрішні (спрямовані на безпосереднє використання в межах організації) та зовнішні інновації.

Внутрішні інновації стосуються власне технологічних, реорганізацій­них аспектів і реалізуються суб'єктом ринку з метою зміни вже сформо­ваних взаємин, що складають адміністративно-управлінську систему.

Серед внутрішніх інновацій банку розрізняють:

• фінансові (нові банківські продукти і фінансові інструменти);

• технологічні (нові методи роботи - інновації, що впливають на якість, споживчі властивості і технологічність банківських продуктів, ефектив­ність управління, зниження операційних витрат, ціноутворення тощо);

• адміністративні (структурна перебудова й удосконалення системи планування діяльності банку);

• концептуальні (зміна стратегічної спрямованості операцій банку та переорієнтація на інший сегмент бізнесу).

Зовнішні інновації - це методи реалізації власних продуктів і розроб­ка нових маркетингових технологій, а також цільове інвестування в інно­ваційну діяльність інших організацій.

До зовнішніх інновацій банківської сфери відносяться:

• комунікаційні (розробка нової маркетингової або рекламної стратеги з метою залучення певної бази клієнтів; адаптація банківських техноло­гій до умов конкретного регіону);

• інвестиційно-кредитні (цільове інвестування в інноваційні технології промислових підприємств і організацій) та ін.

Постійне дотримання принципів інноваційної політики є головним фактором успіху будь-якого банку. На сучасному етапі розвитку фінансо­вого ринку під впливом НТП швидко скорочується життєвий цикл по­слуги, різко загострюється конкуренція, підвищуються вимоги споживача до банківської продукції. Щоб вижити в таких умовах банк змушений постійно поліпшувати свої продукти, шукати нові сфери діяльності, удо­сконалювати виробничі й управлінські процеси. Сфера інновацій для віт­чизняних банків є надзвичайно великою.

Актуальними напрямками реалізації інноваційної політики в банків­ській сфері є:

• комп'ютеризація та гарантування інформаційної безпеки;

• упровадження нових банківських продуктів;

• освоєння нових сегментів ринку;

• підвищення рентабельності діяльності банку в цілому і кожного підрозділу окремо;

• підвищення ліквідності банку;

• оптимальне використання наявних матеріальних, людських та фінансових ресурсів.

Найбільш інноваційною сферою діяльності банку є застосування інформаційних технологій у різних технологічних процесах, а саме:

• формування звітності та документів для прийняття управлінських рішень;

• моделювання досліджень у сфері фінансів;

• електронно-видавнича діяльність;

• забезпечення клієнтів банківською інформацією;

• використання смарт-карток;

• персональні комп'ютери для клієнтів банку;

• відеоконференції;

• банківські телекомунікаційні послуги та індивідуальне обслуговування;

• голосова ідентифікація при касовому обслуговуванні та ін.

Приклад з практики

Починаючи з 1994 року Приватбанк є одним із лідерів на ринку банків ських послуг у забезпеченні міжнародних валютних розрахунків клієнтів. Приватбанк став першим банком у СНД, що використовував усі інтернет-продукти J.P. Morgan Chase Bank у комплексі. Серед них Chase-Workspace - моніторинг стану кореспондентського рахунку Приват­банку в режимі on-line; E-Serve - доступ до аналітичних даних про активність кореспондентського рахунку Приватбанку; Statement-Plus — доступ через Internet до даних про нарахування відсотків по залишках на кореспондентському рахунку Приватбанку. Також Приватбанк пер­шим в Україні впровадив послугу для фізичних осіб Swift-to-Cheque -емітування та відправлення бенефіціару чека J.P. Morgan Chase Bank на підставі платіжного SWIFT-доручення Приватбанку.

Банк, який завдяки інформаційним технологіям знає «фінансовий про­філь клієнта» та контролює його зміни, одержує швидкий доступ до інфор­мації про поведінку споживачів, їх структуру, статистику, галузі та ринки. Сучасні інформаційні технології та ефективне сегментування дозволя­ють гнучко реагувати на зміни клієнтури різних соціально-економічних рівнів.

Виходячи з цього до найбільш перспективних сучасних банківських технологій за підсумками 2001 року Bank Technology News відносить насамперед ті, що успішно генерують прибуток на інвестований капітал і безпосередньо пов'язані з управлінням взаєминами з клієнтами (CRM -Customer Relationship Management) (табл. 5.7).

Цифри і факти

Більшість європейських банків інвестують значні суми в розвиток власних інформаційних систем (від 15 до 25% загальних поточних річних витрат).

Витрати на інформаційні технології в їх сукупності досить часто недооцінюються. Проблема не в матеріальних носіях, витрати на придбання яких складають менше 30% загальної вартості ІТ-проектів. Приховані витрати, такі, як додаткове навчання персоналу та експлуатаційні ви-трати, складають більшу частину. В середньому вважається, що до 70% витрат на інформаційні технології спрямовується на експлуата­цію. Множник витрат на один відносно простий персональний комп'ю­тер у 2-3 рази вищий за вартість самого комп'ютера.

Інноваційна діяльність банку підпорядковується досягненню головної мети - максимально повного задоволення вимог споживачів послугами за міні­мально можливих витрат на їх розробку, впровадження, надання й одер­жання на цій основі прибутку.

Таблиця 5.7.

Показники функціональної діяльності провідних електронних і тра­диційних фінансових інститутів США

	Агрегація рахунків	Виставлення рахунків	Кредитування on-line	Безпровідниковий доступ
Інтернет-банки
Net Bank	+	+	+	+
Juniper	-	-	++	+
E*Trade Bank	-	-	++	+
Virtual Bank	+	-	-	+
Everbank	-	-	-	+
Традиційні банки
Citibank	+	-	+	+
J.P. Morgan Chase	+	-	-	+
Bank of America	+	+	-	+
Wells Fargo & Co.	+	-	++	+
Bank One	-	+	-	+
First Union	+	+	-	+

«++» - дуже добре; «+» - добре; «-» - погано

Процес нововведень має охоплювати практично всі сторони діяльності банку. Інноваційна діяльність є досить складною, комплексною пробле­мою, що пронизує всі функціональні сфери - планування, наукові дослі­дження, розробку проектів, виробництво, маркетинг.

Не викликає сумніву тісний зв'язок між конкурентною позицією бан­ку та його інноваційним потенціалом.

Розробки портфельної теорії останніх десятиліть, оновлені формули для розрахунку цін опціонів, а також стрімкий розвиток інформаційних технологій і вдосконалення процесів стали основою та передумовою ново­го способу дій. Більш досконалі та швидкі методи математично-статисти­чного аналізу та часових рядів практичної спрямованості, аналіз гіпотез і реактивності надають можливість ефективного розподілу за компонента­ми ризику та формування основ для прийняття більш раціонального рі­шення в сучасному управлінні ризиком. До цього варто додати зростання потреб у диверсифікованості та страхуванні від нестабільності ринку. Гло­балізація відкрила додаткові альтернативи.

Для вітчизняних банків інновації є не тільки критерієм оцінки конкурентоспроможності, але й умовою виживання на ринку. Тому особливо великого значення набуває їх здатність енергійно реалізовувати іннова­ційні проекти й ефективно управляти ними.

Узагалі до найбільш актуальних проблем і завдань, що вирішуються в рамках стратегічного менеджменту продуктових інновацій, відносяться такі:

• дослідження ринку для нових продуктів;

• прогнозування характеру і стадій життєвого циклу нового продукту;

• визначення способів продажу нового продукту;

• дослідження кон'юнктури ринків ресурсів;

• аналіз та розробка можливих варіантів кооперації з конкурентами;

• здійснення комплексного аналізу витрат, ціни, обсягів виробництва і продажу нового продукту;

• оцінка ефективності і планування інновації як інвестиційного проекту;

• аналіз ризиків, визначення методів їх мінімізації і страхування;

• вибір організаційної форми створення, освоєння і розміщення на ринку нового продукту;

• дослідження доцільності та планування найбільш адекватних форм пе-редання технологій у процесі створення, освоєння, розміщення на ринку і підтримки необхідного обсягу продажів нового продукту.

Стосовно процесів нововведень (технології, організація виробництва й управлінські процеси) стратегічний інноваційний менеджмент вирішує аналогічні проблеми та практичні завдання з тією лише відмінністю, що тут визначальним фактором є не тільки створення новим продуктом но­вого ринку, а можливість за допомогою більш продуктивних технологій більшою мірою наповнити ринок існуючого продукту.

Основним аспектом стратегічного менеджменту інновацій є, таким чином, підхід до інновацій з позицій їх стратегічної ринкової перспек­тивності.

Для банку інновація означає створення такого банківського продукту, який:

• має більш привабливі споживчі властивості порівняно з тими, що пропонувалися раніше;

• є якісно новим і може задовольнити неохоплені раніше потреби потенційного покупця;

• потребує використання більш досконалої технології створення.

Серед найважливіших властивостей інновацій можна виділити такі: новизна, задоволення ринкового попиту, комерційна ефективність. Ці ознаки повною мірою відповідають поняттю банківського продукту, однак врахо­вуючи неоднозначність самого поняття інноваційної діяльності банку, не­обхідно окремо обґрунтувати поняття новизни стосовно впровадження нових банківських продуктів. Новим є:

• будь-який продукт, який самостійно був розроблений банком для задоволення потреб клієнтів і не має аналогів на ринку;

• будь-який продукт, що існує серед спектра послуг банку на одному з ринків, але виведений на іншій;

• будь-який продукт, впроваджений банком на основі аналізу ринку та оцінки комерційної ефективності створення копії вже наявного на рин­ку продукту.

Так звані інновації на ринку капіталів розділяють на кілька основ­них видів. Розглянемо це на прикладі облігації (рис. 5.8) Основні елеме­нти, такі, як купони/відсотки, ціна емісії, термін дії, сума погашення та варанти, складають змінні параметри інновації. Сюди також слід додати відповідні деривативи, що залежать та взаємопов'язані з облігаційною позикою.

Мистецтво фахівця, що працює на ринку капіталів, полягає сьогодні в тому, щоб залежно від ринкової ситуації та різної схильності ринку до ризику відповідним чином варіювати цими- основними параметрами або формувати їх «новаторським чином». Можливості та альтернативи ком­бінацій, рекомбінацій і зв'язків є численними, що істотно впливає на створення міфу про інновації на ринках капіталів. І тому інновації послуг - це дуже часто відродження добре відомих інструментів і форм емісії, що комбінуються відповідно до ринкової ситуації.

Рис. 5.8. Основні варіанти нововведень в облігаційну позику (основа вдосконалення послуги)

Необхідними факторами успіху інновації продукту є:

• стратегічна потреба ринку;

• зрозумілість і простота для інвестора;

• наочність інструментарію;

• можливість стандартизації;

• використання ефекту важеля;

• ліквідність;

• урахування вимог логістики;

• ефективність;

• скорочення фінансових витрат;

• одержання прибутку для всіх носіїв ризику;

• наявність ефективної інформації про кон'юнктуру ринку;

• збільшення ефективності розподілу капіталу та ризику.

Інновація продукту певним чином має стосуватися майже всіх наведе­них факторів успіху. Більшість фінансових нововведень в остаточному підсумку зазнала невдачі через брак ліквідності та наочності.

Саме загальноекономічні фактори успіху є важливими для конкретної інновації. Якщо ризик - різної орієнтації та тенденції - не відіграє для інвестора та позичальника визначальної ролі, це ставить під сумнів еконо­мічну значимість багатьох інновацій. Ринки та фінансові інновації по­стійно залежать від різного прагнення учасників ринку до нововведень. Загальноекономічне значення фінансових інновацій насамперед виявля­ється в аспекті ліквідності, при скороченні витрат, підвищенні ефективно­сті інформації, а також при макроекономічному підвищенні ефективності розподілу капіталу та ризику.

Викладене дозволяє зробити висновок, що поняття «інновації» стосу­ється такого нововведення у будь-якій сфері функціонування банку, яке має певний позитивний економічний або стратегічний ефект (приріст бази клієнтів банку, збільшення частки ринку, скорочення витрат на проведен­ня будь-якого виду операцій та ін.).

Інноваційний процес, тобто процес, пов'язаний зі створенням, освоєн­ням і поширенням інновацій, охоплює всі сторони діяльності банку - від розробки концепції або ідеї до її практичної реалізації.

Усі існуючі в банку інноваційні процеси можна поділити на три логі­чні групи:

• простий організаційний інноваційний процес у межах банку (створення і використання інновації в рамках конкретного банку. У цьому випадку нововведення не набуває форми нового банківського продукту, а лише удосконалює технологію виробництва вже існуючих продуктів або певну сервісну технологію);

• простий міжорганізаційнний процес (формування нового банківського продукту, призначеного для просування на ринку як об'єкту купівлі-продажу);

• розширений інноваційний процес (формування комплексного банківського продукту, коли при його створенні банк співпрацює зі своїми парт­нерами, перерозподіляючи тим самим інноваційний процес між кілько­ма учасниками).

У цілому будь-який інноваційний процес у банку має циклічний хара­ктер. Діяльність, що ґрунтується на інноваційному процесі, логічно розді­ляється на окремі чітко виражені елементи, хронологічно послідовні, що належать різним підрозділам банку. Схематично цикл інноваційного про­цесу представлено на рис. 5.9.

Виділяють шість різних стадій процесу переходу від виникнення ідеї до її перетворення в прибутковий, здатний конкурувати на ринку продукт, а також усілякі прийоми регулювання і контролю відповідними інстанціями.

У принципі ці шість стадій орієнтовані на інновацію продукту з пря­мими результатами для клієнта. Однак різні формулювання справедливі за змістом і для інноваційних процесів, причому тим більше, чим тісні­шим є зв'язок між раціоналізацією продукту та процесу у сфері фінансів.

Досить часто один або кілька етапів випадають або здійснюються одночасно. Зовсім не обов'язково, щоб кожним із шести етапів займалися шість різних відділів. Один відділ, одна команда або один співробітник може розробити кілька стадій.

Рис. 5.9. Стадії управління інноваційною діяльністю

У вихідній точці будь-якої інновації - стадія 1 - знаходиться власне ідея, зокрема, розробка нових перспективних ідей, а також наявність ідеї, бачення можливості ринку, правильний і швидкий аналіз стану ринку внаслідок зміни обставин.

Ідеї, що з'являються на стадії 1, часто закінчуються на стадії 2, де йдеться про конкретизацію та про такі вирішальні деталі, як визначення ринкової ситуації, правові та податкові аспекти, витрати, можливості ре­алізації, логістику та прибуток. Досвід свідчить, що вже на стадії 2 необ­хідно залучати фахівців з інформаційних технологій і логістики. Завдяки цьому вдається уникнути неприємних несподіванок. На другій стадії та­кож визначають, чи не йдеться про вплив моди або про акції з розряду «мистецтво заради мистецтва», що зникають так само швидко, як і з'явля­ються. На стадії 2 слід мислити альтернативно та постійно перевіряти припущення. Нові продукти з можливістю високого рівня прийнятності для клієнтів та використання вже наявних внутрішніх ресурсів, природно, мають кращі перспективи для подальшого розвитку.

Стадія 3 - ідея має бути переконливою на внутрішньобанківському рівні - у фінансовій галузі часто недооцінюється. Нові ідеї мають відпові­дати поточним потребам, бути зрозумілими, простими і доступними. Вар­то визначити наявність і ступінь ризику, намітити відповідні заходи захи­сту. Необхідно визначити можливі пріоритети стосовно інших послуг.

Інформацію про нововведення з урахуванням широкого вибору продуктів, коливань ринку та короткого життєвого циклу продукту слід швид­ко поширювати серед клієнтів. Якщо відсутня внутрішня переконаність, не буде також і переконливості у відносинах зі споживачами. Зростає не­безпека непогодженості в часі та витратах.

На стадії 4 - продаж зовнішньому споживачеві - потенційному клієн­ту слід пропонувати новий продукт по можливості просто, правдиво й об'­єктивно. Власна стратегія випуску продукту необхідна для проникнен­ня на ринок. Це має стати перевагою в конкурентній боротьбі. Нове в більшості випадків заслуговує винагороди або принаймні повинне сприя­ти поліпшенню репутації. Привабливий імідж у галузі інновацій у фінан­совій сфері значно допомагає просуванню нових продуктів.

Ідеї у фінансовій сфері, однак, часто не знаходять підтримки. На противагу промисловим розробкам у фінансах складно або здебільшого про­сто неможливо провести лабораторні дослідження або експериментальні іспити. У секторі цінних паперів інновації швидко стають загальним надбанням.

Помилкові концепції банківських інновацій, на відміну від промисло­вих розробок, неможливо просто вилучити з ринку. Нові цінні папери залишаться на ринку до погашення або реструктуризації. Тим більшого значення набувають власна база надійної внутрішньої інформації банку, почуття ринку, здатність приймати рішення, ноу-хау, інфраструктура, шви­дка реакція та готовність до ризику. Для окремих продуктів цей фунда­мент має бути створений всюди в міжнародному масштабі. Інакше іннова­ція приречена на невдачу.

На стадії 5 - ведення операцій і логістика - велике значення мають регулювання процесів, спрощення й ефективність. Це справедливо насам­перед у тому випадку, якщо інновація завдяки подальшим операціям досягає критичних масштабів.

Конфлікту інтересів між двома першими та п'ятою стадією навряд чи можна уникнути. Інновації продукту та процесу знаходяться в безперер­вному взаємозв'язку. Нестабільність і динаміка ринку приводять до того, що галузі логістики й інформаційних технологій завжди потерпають від браку гнучкості. Так, з одного боку, розвиток інформаційних технологій і проекти плануються на роки вперед, відповідно розподіляються і ресурси. З іншого боку, це структуроване управління проектом постійно порушу­ється непередбаченими інноваціями продуктів, новими процесами або по­требами в інформації. Тому надзвичайно важливим є залучення на най­більш ранній стадії проекту інновації продукта фахівців з комп'ютерної обробки даних.

Будь-якому інноваційному процесу має передувати розробка іннова­ційної політики.

Інноваційна політика банку являє собою послідовну систему заходів, спрямованих на досягнення довгострокових цілей розвитку банку, пов'я­заних із впровадженням інноваційних методів роботи, нових банківських продуктів і послуг для посилення і розширення бази клієнтів банку і під­вищення його конкурентоспроможності. Політика визначає обсяг, струк­туру, джерела і напрямки вкладів на основі використання нововведень у сфері технологій, сучасного банківського досвіду.

Оскільки значна кількість вітчизняних банків має досить обмежені власні джерела для інвестицій в інновації, підвищується значущість ефе­ктивного їх використання для розробки та впровадження інновацій.

Існують певні принципово важливі фактори, що впливають на проведен­ня банком інноваційної політики. До зовнішніх факторів належать:

• зміна економічної ситуації в країні та регіоні;

• розвиток банківської сфери;

• конкурентне середовище;

• приплив закордонного капіталу;

• розвиток банківських технологій;

• фінансове становище клієнтів і їхні потреби в банківських послугах та ін.

До внутрішніх факторів відноситься політика банку, спрямована на:

• збільшення ринкової частки, обсягу продажів, прибутковості;

• поліпшення конкурентоспроможності банківських продуктів;

• зменшення ризику, пов'язаного зі значною перевагою окремих видів бан­ківських продуктів і послуг у загальному портфелі.

Приклад з практики

3 листопаду 2002 року банк «Фінанси і кредит» пропонує нову пакетну програму розрахунково-касового обслуговування для клієнтів - юридичних осіб і приватних підприємців.

Увазі корпоративних клієнтів запропоновано три види пакетів - «Срібний», «Золотий» і «Платиновий». Послуги, включені в пакет, входять до його вартості та безпосередньо при їх наданні банком не оплачуються клієнтом. Клієнт банку купує той чи інший пакет залежно від свого щомісячного обсягу операцій купівлі/продажу валюти. Мінімальний набір послуг міститься в пакеті «Срібний». До вартості пакету входить відкриття валютного та гривневого рахунків, налаго­дження системи «клієнт — банк», комісійні при купівлі/продажу валю­ти, переведення валюти на рахунки клієнтів інших банків, переведення валюти за рахунок бенефіціара, зміна умов переведеня, відкриття кре­дитної корпоративної карти (міжнародних платіжних систем Visa International або Europay International - на вибір клієнта), а також презентаційної карти Visa Classic для керівника підприємства. До вартості пакета «Золотий», крім зазначених вище послуг, входять консультації з питань валютного регулювання, скасування платежу, від­криття двох презентаційних карт Visa Gold для керівників підприємства. До «Платинового» пакету додаються такі послуги: надання копій платіж­них документів про надходження коштів у форматі SWIFT, видача клі­єнту дублікату повідомлення SWIFT, запит про розшук переведення, а також відкриття трьох презентаційних карт Visa Gold для керівників підприємства.

Формування інноваційної політики банків являє собою складний про­цес, тому доцільно визначити її стратегічні принципи:

• впровадження в банківську практику сучасних технологій;

• урахування впливу внутрішніх і зовнішніх факторів на основі поточно­го і перспективного аналізу маркетингової інформації;

• безперервність і послідовність;

• збереження та розвиток бази клієнтів банку;

• прискорення процесів інтеграції нововведень;

• скорочення термінів розробки і впровадження банківських продуктів;

• підвищення доходів банку, його фінансової стійкості, рентабельності активних банківських операцій.

Незважаючи на очевидні стратегічні переваги банків, які здійснюють активну інноваційну політику, вони також мають справу з такими про­блемами:

• дефіцит власних фінансових ресурсів для проведення інновацій;

• ризикованість і незахищеність операцій з вкладення коштів в інноваційні проекти;

• недостатнє використання маркетингових досліджень і маркетингових інструментів при формуванні і реалізації інноваційної політики.

Розробка інноваційної політики банку повинна починатися з визна­чення цільових настанов у сфері інновацій і механізму організації іннова­ційного процесу. Результатом має стати документ, що містить виклад про­цедури прийняття та реалізації інноваційних рішень, припускає створен­ня ряду додаткових інструкцій внутрішнього користування Документами, у тому числі програми інноваційної діяльності.

Оскільки інноваційна діяльність конкретного банку здійснюється за­лежно від стратегічних цілей, то банк змушений визначати для себе при­йнятну модифікацію інноваційної політики. Для визначення виду полі­тики пропонується використовувати таку класифікацію:

• традиційна (підвищення якості обслуговування наявних послуг);

• опортуністська (пошук ідей таких інноваційних банківських продук­тів, впровадження яких не потребує значних витрат і дає можливість певний час лідирувати на ринку);

• імітаційна (використання кращого досвіду інших банків);

• оборонна (мета проведення даної політики - не відстати від конкурентів в галузі технічного розвитку, а за сприятливих умов і підвищити цей рівень);

• залежна (звичайно є прийнятною для малих регіональних банків або для філій великих банків, яким головні банки передають інноваційні продукти з метою розширення сфери реалізації);

• наступальна (банк прагне до лідерства на ринку. Ця політика потребує значних фінансових витрат, високої кваліфікації банківського персона­лу та чіткої організації інноваційного процесу).

Вимогами для проведення наступальної політики банку у сфері інно­вацій є:

• знання ринку, проведення маркетингових досліджень і використання їх результатів для чіткої організації інноваційного процесу;

• інноваційність керівництва банку;

• творча активність працівників банку.

Практика свідчить, що наступальну інноваційну політику банк не може проводити на початковому етапі свого розвитку. На цьому етапі він унас­лідок недостатньої підготовленості може здійснювати лише політику тра­диційного типу та імітаційну політику. Від стратегії та цілей розвитку залежить, наскільки швидко банк зможе від позиції імітатора перейти до наступальної інноваційної політики, що ґрунтується насамперед на влас­них можливостях.

Внутрішній інноваційний процес у межах стратегічного управління конкурентоспроможністю банку має такі засади:

• розробка особливої унікальної пропозиції для клієнтів;

• відпрацьовування вивіреної технологічної схеми взаємин з клієнтами на основі широкого спектра послуг;

• модифікування й адаптація до особливостей продукту системи банківського менеджменту і системи інформаційного обміну (документообігу) між робітниками банку, а також між банком і клієнтом (наприклад, технологія Internet-banking).

Усе більш очевидною є зростаюча перспективність тих інноваційних банківських технологій, що мають соціальний відтінок. При цьому мис­лення керівників банківських організацій починає поступово трансформу­ватися - від оперативно-тактичного, спрямованого на швидке досягнення власного комерційного результату, до стратегічного, зорієнтованого на одер­жання результату в перспективі при знаходженні внутрішніх, а не зовніш­ніх механізмів хеджування фінансових ризиків.

На ефективність проведення інноваційної політики банку значно впли­ває вибір керівника підрозділу, що безпосередньо здійснює інноваційну ді­яльність.

Досвід консультування великих корпорацій, у тому числі фінансових, свідчить, що керівник інноваційного напрямку через велику відповідаль­ність повинен мати статус не менш як топ-менеджера (наприклад, віце-президент банку, керівник департаменту розвитку банку), причому підпо­рядковуватися тільки одній особі.

Ефективний інноваційний менеджер - це не просто ключова стратегі­чна фігура, що відповідає за розробку нового продукту, але й людина, яка здатна привести організаційну структуру банку та систему управління у відповідність до нових напрямків роботи всієї структури з урахуванням тенденцій розвитку зовнішнього середовища.

Функції відділу маркетингу банку є вторинними відносно функцій інноваційного підрозділу, їх основний зміст полягає в просуванні до спожи­вача винайденого продукту або технології на основі використання іннова­ційних підходів у сфері зовнішніх комунікацій.

Цифри і факти

У 1995-1999 роках у банківській сфері США фактична інтенсивність інформаційних технологій зростала більшими темпами, ніж у 1987- 1995 роках (у середньому на рік по 16,8% проти 11,4%), у той час як продуктивність праці в ті ж періоди зменшилася в середньому з 5,5% до 4,1%. Тобто чим більше зростала «інформаційність» банківської діяльності, тим меншою ставала продуктивність праці фінансово-кре­дитних організацій США. Це пояснюється такими причинами:

• збільшення інвестицій в інформаційні технології в окремій сфері або окремому секторі економіки зовсім не завжди супроводжується від­повідним зростанням продуктивності праці;

• на рівні окремого банку збільшення інвестиційних вкладень в інформаційні технології може викликати не тільки скорочення темпів росту продуктивності праці, але й збільшення витрат та зниження прибутко­вості в короткостроковому чи навіть довгостроковому плані;

• збільшення капіталовкладень в інформаційні технології супроводжується різними результатами в різних галузях і сегментах економіки;

• усупереч поширеній думці, головним чинником значних темпів зростання продуктивності праці протягом досить тривалого періоду часу в окремій галузі або секторі економіки не є активне впровадження та використання інформаційних технологій. Навпаки, у цілому ряді аме­риканських галузей, починаючи з середини 1990-х років спостерігаєть­ся ІТ-парадокс або ситуація, максимально до нього наближена (збіль­шення темпів росту інвестицій в інформаційні технології супроводжу­ється зниженням темпів зростання продуктивності праці).

У даний час поступово збільшується кількість вітчизняних банків, які значну увагу приділяють інноваційним продуктам і технологіям. Однак поки що цей процес не можна назвати систематичним, він, скоріше, має стихійний характер. Лише посилення конкуренції внаслідок розвитку те­нденцій фінансової глобалізації створить умови, за яких нехтування прин­ципом інноваційності в процесі стратегічного управління діяльністю бан­ку буде означати неминуче банкрутство.