Погляд фахівців

На думку Е.Дж. Долана і Д.Е. Ліндсея, головні труднощі під час аналізу олігополії складаються у визначенні того, з якими обмеженнями мають справу фірми на ринку, де існує кілька конкуруючих компаній. Фірми в умовах олігополії, так само як і за досконалої конкуренції та на монополізованих ринках, мають справу з обмеженнями витратної кривої й умов попиту. На ринку, крім того, є ще одне обмеження — дії конкуруючих фірм. Зміна прибутку, що фірма може одержати шля­хом зміни цін, обсягів випуску або якісних характеристик продукту, залежить не тільки від реакції споживачів (як при інших ринкових стру­ктурах), але також від того, як на це відреагують інші фірми — учасни­ки даного ринку. Залежність поведінки кожної фірми від реакції кон­курентів становить олігополістичний взаємозв'язок. Але цей взаємозв'язок може призвести не тільки до запеклого протиборства, але й до угоди. Остання має місце тоді, коли фірми-олігополісти відшуку­ють можливості спільного збільшення доходів шляхом підвищення цін і укладення угоди про розподіл ринку. Якщо угода є відкритою і оформ­леною та включає всіх або значну частину виробників на ринку, її ре­зультатом є утворення картелю.

В умовах чистої монополії на ринку працює один продавець. Це може бути державна організація, приватна регульована або нерегульована моно­полія. У кожному окремому випадку ціноутворення складається по-різ­ному. Державна монополія може за допомогою політики цін переслідува­ти досягнення різноманітних цілей. Вона може встановити ціну нижчу, ніж собівартість, якщо товар має важливе значення для покупців, що не можуть придбати його за повною вартістю. Ціна може бути визначена з розрахунку на покриття витрат або одержання значних доходів. А може бути й так, що ціна складається на дуже високому рівні для скорочення споживання. У випадку регульованої монополії держава дозволяє компанії встановлювати розцінки, які забезпечують «справедливу норму прибут­ку» , що уможливлює підтримання виробництва, а за необхідності - розши­рення його. І, навпаки, у разі нерегульованої монополії фірма сама вільна визначати будь-як ціну, адекватну ринковим умовам (табл. 5.1).

Погляд фахівців

Э.Дж. Долан і Д.Е. Ліндсей вважають, що монополія - це ситуація, за якої на ринку є лише один продавець певного товару або послуги.

У сучасних умовах банківські ринки тяжіють до моделі олігополії. При цьому, на думку провідних спеціалістів, саме така ринкова структура є найбільш ефективною з погляду конкуренції.

Специфіка перехідної моделі української економіки полягає у прове­денні заходів щодо демонополізації економіки одночасно з приватизацією державних підприємств-монополістів.

Основна відмінність впровадження антитрестових законів в Україні полягає в особливостях об'єктів регулювання, а саме державному, а не при­ватному походженні монополій.

Таблиця 5.1.

Характеристика різних видів конкуренції

Параметри	Досконала конкуренція	Монополістична конкуренція	Олігополія	Монополія
Кількість організацій-конкурентів	Велика кількість	Багато організацій, що виробляють подібні товари/послуги	Декілька	Один продукт і одна організація
Контроль за цінами	Ціни визначаються ринком	Вплив обмежений	Вплив цінового лідера	Практично повний контроль
Товарна диференціація	Продукти не диференційовані за властивостями та якістю	Продукти диференційовані за сегментами ринку	Істотна для окремих продуктів, незначна для стандартних	Контроль відсутній
Бар'єри для входу та виходу	Легкий вхід і вихід	Відносно легкий вхід і вихід	Вхід ускладнено необхідністю значних інвестицій	Вхід є практично неможливим

Спільними заходами, які використовуються як в змішаній, так і в перехідній економічній системі, є:

1. У рамках демонополізації економіки:

• усунення штучно створених бар'єрів для вступу та стимулювання всту­пу господарюючих суб'єктів на монополізовані ринки;

• децентралізація та поділ монопольних утворень.

2. У рамках антимонопольного регулювання, якому підлягають природні монополії та монопольні утворення, що діють на ринках, де розвиток конкуренції істотно гальмується об'єктивними причинами (необхідність за­хисту національних інтересів країни, нерозвиненість ринкової інфраструк­тури тощо):

• встановлення цін і тарифів (відпускних цін на продукцію підприємства­виробника, граничних рівнів цін, торговельних надбавок та постачаль­ницько-збутових націнок, граничних нормативів рентабельності);

• декларування зміни цін;

• встановлення стандартів і показників якості для товарів і послуг;

• регулювання обсягів ринку (виробництва);

• встановлення державного замовлення та державного контракту;

• розподіл ринків (визначення споживачів, постачальників);

• тарифне регулювання імпорту та експорту товарів.

3. У рамках застосування антимонопольного законодавства:

• контроль за злиттям;

• обмеження та припинення монопольної діяльності та недобросовісної конкуренції;

• встановлення контролю за діями органів державної виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування, спрямованими на створення бар'єрів для входу на ринки.

Інструментарій, який застосовується в антимонопольному регулюван­ні, містить:

• законодавчо-нормативний та судовий механізм;

• визначення умов доступу приватного капіталу до регульованої галузі, ліцензування;

• механізм ціноутворення.

Правове забезпечення державної конкурентної політики в Україні гарантується Конституцією України, а також законами України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України», Указом Президента України «Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних мо­нополій», Постановою Верховної Ради України «Про Державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції» та іншими законо­давчими та нормативними актами.

На сьогодні в Україні створено ряд адміністративних структур, що регламентують діяльйість підприємств в основних галузях економіки (Національна комісія регулювання енергетики, Державний комітет України з монополії на виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв і тютюно­вих виробів (держспецмонополія) та інші).

Відповідно до чинного законодавства конкуренція — це змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.

Банківська конкуренція - це процес суперництва банків між собою та з іншими фінансово-кредитними інститутами, у ході якого вони прагнуть забезпечити собі провідні позиції на ринку банківських послуг.

Цифри і факти

У Європі знаходиться 195 банків з 500 провідних банків світу (39%). Їх загальні активи складають понад 16000 млрд, дол., а власний капітал - понад 630 млрд. дол. Для порівняння: на Північну Америку припадає 15%, а на Японію — 21% загальних активів кращих 500 банків світу. 100 найбільших банків з активами від 56 до 365 млрд. дол. володіють 66% активів та 64% власного капіталу 500 найбільших банків світу. 44 з них - європейські банки.

Сферою прояву банківської конкуренції є ринок банківських послуг, що являє собою досить складне утворення та певною мірою стосується прак­тично всіх елементів ринкової системи, а саме ринків:

• засобів виробництва;

• предметів споживання;

• праці;

• інформаційних продуктів;

• нерухомості;

• фінансового та ін.

На кожному з цих ринків банки виступають у ролі безпосередніх учасників ринкових відносин (покупців або продавців різноманітних товарів і послуг), однак традиційно вони є суб'єктами фінансового ринку, що скла­дається з:

• ринку позичкових капіталів (банки виступають на ньому як покупці або продавці тимчасово вільних фінансових коштів);

• ринку цінних паперів (купівля-продаж цінних паперів);

• ринку валют і дорогоцінних металів.

Поняття «банківська конкуренція» є досить умовним, тому що суб'єк­тами діяльності ринку банківських послуг виступають не тільки банки. Навіть у фінансовому секторі цього ринку можна виділити три рівні кон­курентної боротьби:

1) конкуренція між банками;

2) конкуренція банків з небанківськими фінансово-кредитними інститутами;

3) конкуренція банків з нефінансовими організаціями.

Основним рівнем у даній ієрархії є конкуренція між банками.

Цифри і факти

В Україні на сьогодні функціонує фактично понад 150 банків із загаль ним обсягом статутного фонду майже 5 млрд. грн., що в середньому складає більш ніж 30 млн. грн. на один діючий банк. Найбільшими з них є Промінвестбанк, Приватбанк, АППБ «Аваль», Укрексімбанк, Ощадбанк, Укрсоцбанк, ПУМБ, «Надра».

Поряд із суперництвом банків між собою все більшого значення набуває конкуренція з боку небанківських фінансово-кредитних інститутів (стра­хові компанії, фінансові брокери, пенсійні та інвестиційні фонди, компанії з випуску кредитних карток і ін.), а також з боку нефінансових організа­цій (пошта, торгові будинки, підприємства автомобільної промисловості тощо).

Спеціалізовані фінансово-кредитні інститути останнім часом набува­ють все більшого розвитку та починають створювати серйозну конкурен­цію банкам на ринку фінансових послуг. Ці інститути включають пенсій­ні, інвестиційні фонди, страхові, лізингові, фінансові компанії, ломбарди.

Пенсійні фонди - це спеціалізовані фінансові установи, основним завданням яких є акумуляція грошових коштів, призначених для пенсійно­го забезпечення громадян. За формою власності пенсійні фонди можуть бути приватними або державними. Приватні пенсійні фонди створюються різними фірмами та корпораціями для виплати пенсій та допомог своїм співробітникам і службовцям. Кошти цих фондів формуються шляхом регулярних відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку підприємства. Державні пенсійні фонди створюються централь­ними та місцевими органами влади, а їхні ресурси формуються шляхом відрахувань з бюджетів різних рівнів, а також внесків працівників держав­них підприємств.

Інвестиційні фонди - це особливий вид фінансово-кредитних органі­зацій, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Випуска­ючи власні цінні папери, вони акумулюють фінансові кошти приватних інвесторів (переважно населення) та вкладають їх в акції й облігації різ­них підприємств. Організаційно інвестиційні фонди можуть бути відкри­того або закритого типу.

Лізингові компанії - це фінансово-кредитні інститути, що займаються придбанням обладнання, машин, транспортних засобів, споруд виробничо­го призначення, та надають їх в оренду з правом подальшого викупу. Для придбання машин і обладнання лізингові компанії використовують влас­ні та позикові кошти. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одер­жання необхідного обладнання без значних разових витрат коштів, що неминуче в умовах звичайної купівлі.

Фінансові компанії - це фінансово-кредитні організації, що спеціалізуються на кредитуванні придбання споживчих товарів з відстроченням платежів. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок випуску власних боргових зобов'язань - облігацій або векселів, а також отримання короткострокових кредитів від банків. Вони надають кредити покупцям споживчих товарів шляхом придбання в торговельних фірм боргових зобов'язань, якими був оформлений відповідний продаж. У процесі при­дбання товару покупець сплачує частину його вартості (у межах 20%), а на решту суми оформлює торговельний кредит. Після цього фінансова ком­панія на підставі попередньо укладеного торговельною фірмою договору та поданих нею документів про одержання товару направляє продавцю обумовлену суму, що дорівнює ціні товару за мінусом сплаченої частини. Покупець погашає свою заборгованість перед фінансовою компанією про­тягом обумовленого договором періоду щомісячними внесками з випла­тою відповідних відсотків.

Ломбарди - традиційно кредитні організації, що надають грошову по­зику під заставу рухомого майна. Нині ломбарди - це державні госпроз­рахункові підприємства, які спеціалізуються на наданні споживчого кре­диту фізичним особам під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати.

Залежно від конкуруючих суб'єктів виділяють конкуренцію продавців і конкуренцію покупців, а залежно від галузевої належності суб'єктів конкуре­нції розрізняють такі її види: внутрішньогалузева і міжгалузева (рис. 5.1).

Внутрішньогалузева конкуренція здійснюється в одній із двох форм -предметній або видовій.

Предметна конкуренція існує між організаціями, які випускають ідентичні товари (послуги), що відрізняються тільки рівнем якості, відповідно і ціною.

Видова конкуренція має місце при продажу товарів одного виду, але з відмінностями як мінімум за одним з істотно важливих параметрів.

Предметна банківська конкуренція присутня при наданні послуг ма­сового асортименту, що є стандартизованими, однорідними. Практично всі банки приймають від фізичних осіб різноманітні внески (до запитання, ощадні, термінові та ін.). При цьому відмінність даних послуг у різних банків полягає в ціні, тобто рівні процентної ставки.

Погляд фахівців

Голова Ради НБУ Анатолій Гальчинський сподівається, що «прихід» іно земних банків в Україну сприятиме розвитку конкуренції та поліпшенню якості банківських послуг. На його думку, населення охоче вклада­тиме кошти в авторитетні західні банки, і кошти громадян, таким чи­ном, ввійдуть в офіційний обіг. Готівка поза банками, що складає на 1 грудня 2002 р. 24,1 млрд, грн., перевищує 40% обсягу грошової маси МЗ.

Рис. 5.1. Види банківської конкуренції

Більшість банківських послуг надається з метою вирішення фінансо­вих проблем конкретного клієнта (кредитування підприємств, надання гарантій, послуги.депозитарію і т.д.). При цьому у кожному конкретному випадку умови надання послуги визначаються індивідуальним догово­ром. Тут має місце видова банківська конкуренція.

Таким чином, внутрішньогалузева банківська конкуренція здійсню­ється між організаціями, що працюють у тій чи іншій банківській сфері. Міжгалузева банківська конкуренція має місце між суб'єктами, інтереси яких традиційно належать до різних сфер діяльності (табл. 5.2).

У цілому міжгалузева конкуренція в економіці може здійснюватися у формі конкуренції за допомогою переливу капіталу та функціональної конкуренції (конкуренція субститутами).

Для банківської сфери основним видом міжгалузевої конкуренції є перелив капіталу. Він має місце при появі новачків на банківських ринках, а також при спробі банків завоювати собі місце в нових для них сферах. Для переливу капіталу існують певні обмеження - вхідні та вихідні бар'єри.

Таблиця 5.2.