Порівняльна характеристика управлінських рішень

Характеристика	Тип рішення
	стратегічне	оперативне
Масштаб дії	Глобальний	Локальний
Термін дії	Значний	Незначний
Кількість параметрів	Значна	Незначна
Оточення	Динамічне	Статичне
Час	Варіативний	Недостатній
Кількість цілей	Значна	Одна або кілька
Структуризація цілей	Значна	Незначна
Інформація	Часткова, загального характеру	Точна, конкретна
Рівень ризику	Значний	Поміркований
Ієрархічний рівень прийняття	Високий	Переважно низовий
Частота прийняття	Одноразова	Постійна
Формалізація	Незначна	Значна

Наступним фактором е кількість параметрів. Стратегічні рішення впливають на всі напрямки діяльності організації, тобто е універсальними, що висуває якісно більш високі вимоги до рівня та широти компетенції страте­гічного менеджера, ніж до керівника низового (оперативного) рівня.

При прийнятті оперативного рішення оточення є сталим і менеджер керується досить чіткою та конкретною інформацією. У цих умовах єди­ним обмеженням є час.

Стратегічні рішення визначають кілька цілей (рентабельність, норма прибутку, темп росту та ін.), а оперативні спрямовані на досягнення пев­ної конкретної мети.

Однією з найважливіших умов при прийнятті рішень є обсяги наявної інформації. Стратегічне рішення досить часто приймається в умовах інформаційної обмеженості, оперативне - ґрунтується на точній, об'єктив­ній інформації. Саме тому навіть добре підготовлене стратегічне рішення пов'язане зі значним рівнем ризику.

Необхідною умовою прийняття стратегічних рішень є наявність значних обсягів інформації, але фактично основу будь-якого стратегічного рі­шення складають оцінки за такими важливими критеріями:

• сильні та слабкі сторони організації;

• сили, слабкості та стратегії конкурентів;

• конкурентна позиція, клієнти та їх потреби, ринкове середовище.

Результати аналізу зазначених складових дозволяють оцінити привабливість ринку за умови вибору певної стратегії (рис. 2.10).

Рис. 2.10. Структура стратегічних рішень у банку

Залежно від рівня формалізації, тобто можливості використання стандартних методів і моделей, управлінські рішення поділяються на формалізовані та неформалізовані.

Перші приймаються відповідно до певних правил, процедур, моделей, що дозволяє значно спростити процес прийняття рішення в типових ситуаціях. Якщо проблема повторюється і її складові елементи можуть бути визначені, передбачені та проаналізовані, вона може бути розв'язана шля­хом прийняття рішення відповідно до формалізованих процедур.

Враховуючи кількість і якість доступної інформації при розробці стратегічного рішення, можна зробити висновок про те, що воно найчастіше є неформалізованим. Таке рішення має нетиповий характер, приймається у випадку незвичної або виняткової ситуації, коли проблема, що виникла, не є настільки значною, щоб створювати для її вирішення ту чи іншу модель.

Крім того, неформалізовані рішення поділяються на структуровані та неструктуровані. Структуровані рішення приймаються за проблемами, структура яких є вже відомою (збільшення обсягів обслуговування, від­криття нової філії). Неструктуровані рішення перш за все пов'язані з оригінальним, інтуїтивним пошуком можливих варіантів розвитку.

Останнім часом здійснюється поступовий перехід від неструктурованих до структурованих рішень, від структурованих до формалізованих. Це пояснюється накопиченням відповідного досвіду та розвитком інформаційних і програмних технологій. Подібна динаміка може відбуватися в межах одного рівня процесу управління: рішення, що традиційно вважалося стратегічним, у конкретній ситуації може набувати характеру тактичного.

Таблиця 2.3.