2. Методи самодіагностики і самопізнання.
самосприйняття якостей та особливостей, визначення власних сильних і слабких сторін;
самоспостереження за своїми діями, думками, почуттями; метод вивчення психічних процесів, властивостей і станів за допомогою суб’єктивного спостереження за явищами своєї свідомості;
самоаналіз – це розкриття причинно-наслідкових зв’язків отриманої про себе інформації;
самооцінка – судження людини про міру наявності в неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні їх з певним еталоном, зразком. Самооцінка – вияв оцінного ставлення людини до себе. Самооцінка є результатом передусім розумових операцій – аналізу, порівняння, синтезу. Самооцінка – це вміння оцінити свої сили і можливості, поставитись до себе критично. Це основа формування стійких критеріїв оцінки поведінки та ставлень.
У самопізнанні вам допоможуть спеціальні психодіагностичні методики, які дають можливість з’ясувати власні індивідуальні особливості. Далі, спираючись на них, розвинути потрібні якості, які допоможуть набути необхідні знання, вміння та навички. А вже завдяки їм можна реалізувати власні потреби та інтереси. Тобто від самопізнання – до самовиховання.
Психодіагностика – один з найновіших напрямків психології. Вона допомагає людині відповісти на питання: Хто я?, Чого я хочу?, Що я можу? Ось основні принципи цієї галузі знань:
Загальна талановитість. Безталанних людей немає, є ті, хто займається не своєю справою.
Взаємне випередження. Якщо у вас щось виходить гірше, ніж у інших, - це означає, що щось має виходити краще. Шукайте.
Обов’язковість змін. Жодне судження про людину не може бути останнім. Хоча б тому, що якщо сьогодні у вас є можливість пізнати щось нове, то завтра ви вже будете трошки іншим.
Методи діагностики дозволяють робити висновки за допомогою тестів. Можна знаходити відповіді і в так званих слабких сигналах, які ми демонструємо оточуючим – вибором одягу, почерком, ходою, манерою тиснути руку і навіть вибором певного кольору. Тести ( випробування, перевірка) застосовують дуже давно для визначення здібностей людини та прогнозування її поведінки.
Один з психологічних тестів описується в Біблії. Війська полководця Гедеона, які втомилися після складного переходу, чекав важкий бій з мадіанитянами. Щоб відібрати найстійкіших воїнів, Гедеон звелів їм напитися з джерела. Частина тих, хто втомився, жадібно пила воду, ставши навколішки. Інші, не втрачаючи гідності, пили воду з долоней. Вони і склали потім відбірний загін.
3. Об’єкти самодіагностики.
3.1. Структура особистості. Розмаїття характеристик людини вчені поділяють на декілька груп, з яких і складається уявлення про структуру особистості. Ось, наприклад, структура, запропонована психологом К.К. Платоновим:
Індивідуально-типологічні особливості, які виявляються у темпераменті, характері, здібностях. Тут головують біологічні риси, отримані від народження. Полохливість, педантизм, уповільненість – це визначення якостей, з якими людина народилася.
Психологічні процеси – пам’ять, воля, почуття, емоції. Ці якості можна розвинути за допомогою вправ – наприклад, наполегливість, доброзичливість, стриманість.
Досвід. Він містить у собі звички, уміння, навички, знання. Соціальне тут домінує над біологічним і розвивається завдяки освіті. Для характеристики цих якостей підходять такі визначення, як діловитість, пунктуальність, спостережливість, незамінність тощо.
Спрямованість особистості. Вона виявляється в потребах, інтересах, переконаннях, мотивах поведінки, світогляді. Біологічного тут майже немає. Колективізм, відданість, відкритість до спілкування – все це характеризує соціальні риси, також як лицемірство, егоїзм тощо.
3.2. Тип мислення. Російський фізіолог І.П. Павлов поділяв людей за типом мислення на художників та мислителей.
Для людей художнього типу, у яких домінує права півкуля мозку, характерні яскраві образи, які виникають в результаті живого сприйняття, емоцій. У представників мисленнєвого типу – лівопівкульного – домінують абстракції, теоретизування, логічні розмірковування. Не можна сказати, що ті чи інші розумніші. Йдеться про дві специфічні особливості людського сприйняття світу. Мислитель зі слабкими художніми задатками навряд чи досягне успіхів у науці. Доки будуть потрібні прискіпливе збирання, реєстрація й аналіз фактів, він впорається зі справою, а коли виникне потреба піднятися над фактами, уявити загальну картину явищ, без художнього мислення не обійтися. А якщо художній тип помітно домінує над мисленнєвим, то перш, ніж присвятити себе точним наукам слід добре все обміркувати. Не слід робити висновок про те, що людині на роду написано бути художником, якщо у неї домінує цей тип мислення.
3.3. Темперамент. Важливою характеристикою особистості є її темперамент (лат. „мішанина”). Темперамент – особливості людини від народження, які визначають характер її психіки, - ступінь врівноваженості, емоційної рухливості. Темперамент не слід плутати з характером, який являє собою єдність найбільш усталених, суттєвих особливостей людини. Він виявляється в поведінці людини, її ставленні до себе і світу. Доброта і жорстокість, лінощі і працелюбність – все це риси характеру. В його основі лежить темперамент. Психологи виділяють 4 типи темпераменту: холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік.
3.4. Характер. Добре відоме таке висловлювання: „Посієш вчинок – отримаєш звичку, посієш звичку – отримаєш характер, посієш характер – отримаєш долю”. Психологи систематизували особливості мислення людей, емоційних проявів та мотиви поведінки. В результаті отримали декілька класифікаційних систем, які більш-менш точно відображають різноманітність людських характерів. Одна з них складається з 8 основних психологічних типів: лідер (домінуючий) (Д), логік (Л), естет (Е), боєць (Б), пасивний (П), надійний (Н), мрійник (М), спринтер (С).
Всім нам добре відомо, що в житті часто не все складається так, як гадалося. Чому? Питання принципове, оскільки йдеться про співвідношення волі і гнучкості в характері людини, вмінні підпорядковувати собі обставини та підкорятися їм. Хто ви – корабель зі своїм курсом чи лист, який пливе за течією? Іншими словами – інтернал, тобто активна, впевнена у собі людина, яка вважає, що бажані зміни в житті залежать від її власних зусиль, або екстернал, який сподівається на вдачу і покладається на природний хід подій.
Це можна визначити, скориставшись методикою, згідно якої люди поділяються на 4 типи: фаталіст, авантюрист, раціоналіст та інфант.
Фаталіст вірить тільки в удачу. Кращі ліки від цього – активні дії. Це допоможе відчути свої сили і повірити в них. Але завдання, які при цьому висуваються мають бути реальними.
Авантюрист. Діє на вдачу, часто переоцінюючи себе. Він кидається до бою, не думаючи про наслідки, але надмірна самовпевненість нерідко веде до невдач, які дають авантюристу корисні уроки.
Раціоналіст. Поруч із ним іде вдача, оскільки він добре розуміє, що саме залежить від нього, а що – від інших, і діє у залежності від розподілу сил.
Інфант (Паганель з жюльвернівських „Дітей капітана Гранта”). Йому бракує віри у власні сили, вміння реально оцінювати ситуацію. Інколи їх біда – в наявності знань, які не підкріплені твердими уявленнями про те, навіщо й як ці знання здобувати. В результаті виростають люди, не здатні самостійно мислити, приймати рішення. Незважаючи на свою дитячу несамостійність, психологічно вони вже не молоді.
3.5. Спілкування. У вчительській професії не обійтися без спілкування з людьми (учнями, колегами, батьками тощо). Тому для вчителя дуже важливі такі якості, як контактність, потреба у спілкуванні, оскільки мовлення вчителя є його професійним інструментом. Тому важливо визначити, на кого спрямоване ваше бажання спілкуватися – на самого себе або на інших. За цією ознакою психологи поділяють людей на : інтровертів, амбавертів та екстравертів.
Інтроверт. Звернений до себе, він важко контактує з іншими. Він орієнтований на власні почуття, стриманий, сором’язливий, у спілкуванні віддає перевагу книзі. В своїх рішеннях він серйозний, емоціям не довіряє, прихильник порядку. Песимістичний, і тому навряд чи з нього вийде хороший педагог чи організатор. За темпераментом він зазвичай флегматик або меланхолік.
Амбаверт. Для нього характерні спокійні, рівні стосунки з людьми, відповідальність за свої вчинки. Саме такі якості притаманні кращим керівникам, педагогам – тим, чия робота вимагає вміння спілкуватися з оточуючими.
Ектраверт. Оптиміст, схильний до спілкування, йому подобається ставити непрості запитання, гострі жарти. Спілкування з будь-ким для нього не проблема, тут він прекрасний імпровізатор. Все у нього виходить легко й невимушено. Але не менш легко він ставиться до своїх зобов’язань, тому навряд чи його можна назвати хазяїном свого слова. Нестриманий, тому що не вважає за потрібне контролювати свої емоції і почуття. Така людина зазвичай холерик або сангвінік.
3.6. Соціально-психологічна зрілість особистості. Колись атестат про середню освіту називали атестатом зрілості. Але ні атестат, ні навіть інститутський диплом ще не гарантують соціально-психологічної зрілості особистості. Перелічимо і детально розглянемо критерії соціально-психологічної зрілості:
Громадянська позиція;
Професіоналізм;
Діловитість;
Рівень мислення;
Психологічні якості;
Етична грамотність;
Ставлення до здоров’я;
Естетична культура;
Активність;
Самовдосконалення.
Громадянська позиція передбачає, що зріла особистість зобов’язана:
Добре розуміти, що відбувається в суспільстві;
Мати свою точку зору з цього приводу та уявляти, що саме вона особисто має робити;
Знати, які якості потрібні, щоб активно відстоювати свою позицію, і виховувати їх у собі.
Професіоналізм. Його не треба плутати з ерудицією, начитаністю та іншими корисними речами, які можуть і не мати відношення до конкретної справи. Робота (справа) потребує певних знань, умінь, навичок і – результату. Людину без професії або невмілого професіонала неможливо вважати зрілою особистістю.
Діловитість. Від симуляції бурхливої діяльності вона відрізняється ступенем організації. Активна людина поспішає діяти, а діловита спершу поміркує. Де активній людині потрібен день, діловитій достатньо години. Такий підхід дозволяє не залежати від інструкцій та готових рецептів, яких все одно не має на всі випадки.
Діловита людина налаштована шукати і знаходити все, що можна застосувати з певною користю. Навіть прослухавши довгу та нудну лекцію, вона не жалітиме згаяний час, тому що зможе виділити в потоці загальних фраз щось корисне. Наприклад, декілька корисних висновків про те, яким чином не треба читати лекції.
Рівень мислення. Ф. Ларошфуко зазначав: „Всі скаржаться на свою пам’ять, але ніхто не скаржиться на свій розум”. На вдосконалення розуму, на підйом на новий рівень мислення спрямована будь-яка освіта. Життя доводить, що з будь-якою складною проблемою швидше впорається той, хто вміє мислити:
Послідовно, не відхиляючись від мети;
Гнучко, знаходячи вихід з „безвихідних” ситуацій;
Випереджаючи, передбачаючи наслідки своїх дій.
Психологічні якості. З часом вони змінюються, але є такі, які притаманні будь-якій зрілій людині. Найголовніші з них:
Воля, яка дозволяє долати перепони і досягати мети;
Твереза оцінка своїх переваг і недоліків;
Вміння керувати собою в складній ситуації.
Етична грамотність. Етику, одну з найдавніших наук, називали практичною філософією. Вона навчала людей, як слід чинити, що вважати добром, а що злом: бо навчання без роздумів шкідливе, роздуми без навчання небезпечні, вважав Конфуцій. Зріла людина не обмежується елементарними правилами поведінки – не переносити своє роздратування на інших, якщо сама винна, вміти посміятися над собою тощо. Найголовніше ж правило полягає у вимозі ставитися однаково поважливо до тих, хто стоїть вище і нижче на соціальній сходинці. Треба добре розуміти, де закінчується необхідна субординація і починається ділове партнерство. В таких рівноправних стосунках є практичний бік: тільки вільна, поважаюча свою і чужу гідність людина здатна працювати творчо, на повну силу.
Ставлення до здоров’я. Кращий лікар той, хто знає марність більшості ліків – вважав Б. Франклін, американський вчений і політик. Не бувши лікарем, він зрозумів головне: здоров’я ліками не замінити. Щоб уміти зберігати здоров’я, треба знати немедичні засоби мобілізації його захисних сил – прийоми стресостійкості, аутотренінг тощо.
Естетична культура. Вона залишає свій відбиток на всьому, що робить людина. Часто естетичним є результат діяльності, де поєднуються простота пояснення і складність явища, логічна послідовність і найсміливіші ідеї, оригінальність підходу і спадкоємність знань. Естетична культура є цінною не лише своїми прикладними аспектами.
Активність. Зрілість без практичних дій – не зрілість. Активність – це контрольна ознака, в якій відображуються всі попередні. Поглянувши на активність людини, інколи можна переконатися в розриві між словом і ділом, моральністю, яка декларується, і пануючими нормами. Соціологічні опитування свідчать: 98% респондентів позитивно сприймають заклики добре працювати. Реально ж добре працює кожна третя людина. Ще третина працює погано, а третина – від дзвоника до дзвоника.
Самовдосконалення. Ця ознака рівною мірою належить до всіх інших, тому що гармонічне самовдосконалення – опора, яка допомагає людині встигати за новими вимогами життя. Навчатися – все одно, що пливти проти течії, вважали стародавні мислителі. Тільки припиниш гребти – і тебе відносить назад. Зріла людина замислюється над легковажним ставленням до своїх планів, до свого часу, не допускаючи подібних явищ.