27 Червня 1900 р.

Пощади не давати, полонених не брати! Подібно до того як тисячу років тому при королеві Етцеле гуни залишили по собі пам’ять про свою могутність, що до цього часу збереглась в переказах і казках, так само завдяки вашим діянням ім’я німців в Китаї повинне запам’ятатися на тисячу років, так щоб ніколи китайці не посміли навіть криво поглянути на німця.

З прокламації командувача німецькими військами

генерала фон Трота у 1905 р.

...Народ гереро повинен залишити свою країну. Якщо він це не зробить, я змушу його силою. Всякий гереро, із зброєю або без зброї, з худобою чи без худоби, буде застрелений. Я не братиму в полон жінок і дітей, я стану гнати їх назад, до їх народу, або велю стріляти по них. Ось мої слова народу гереро.

З доповіді англійського консула Р. Кейзмента про бесіду з конголезьким селянином

У нашій країні кожне село було зобов’язане здавати 20 лантухів каучуку. Ми повинні були приносити ці лантухи чотири рази на місяць... Щоб зібрати 20 кошиків каучуку, потрібно 10 днів... Ми завжди були в лісі, а тих, хто спізнювався, вбивали. Ми змушені були йти все далі і далі вглиб лісу, щоб знайти каучук, йти без їжі, а нашим жінкам довелося закинути поля і сади. Наступив голод. Дикі тварини – леопарди нападали на тих, хто працював в лісі; інші вмирали з голоду, і ми просили білу людину залишити нас, кажучи, що ми не можемо більше добути каучуку; але білі люди і їх солдати кричали: «Ідіть! Адже ви тільки тварини! Ви – ньяма (м’ясо)». Ми намагались йти ще далі в ліс, і коли ми не могли добути досить каучуку, солдати приходили в наші селища і вбивали нас. Багато хто був застрелений, у деяких відрізані вуха, інших зв’язали мотузками і погнали геть... Ми тікали, бо не могли більше виносити це. Наші вожді були повішені, нас вбивали, ми голодували і працювали понад силу, щоб добути каучук.

Охарактеризуйте ставлення німецьких колонізаторів до корінного населення країн Африки та Азії.

1900 –1909 рр. – канцлерство Б. фон Бюлова.

1909 р. – призначення канцлером Т. фон Бетман-Гольвега. Формування «чорно-блакитного» блоку в рейхстазі.__

Модернізація Японії на початку ХХ ст.

Подумайте, чому Японія стала єдиною країною Сходу, яка не потрапила у колоніальну залежність від великих держав. Які внутрішні та міжнародні фактори цьому сприяли?

Наслідки революції Мейдзі.

Соціально-економічний і політичний розвиток Японії в останні десятиліття ХІХ ст. після революції Мейдзі прискорився. Після реставрації влади імператора від керівництва країною були відсторонені ті феодальні угруповання, які протидіяли проведенню назрілих соціально-економічних реформ. Очолений імператором уряд спирався на буржуазно-поміщицький блок, зацікавлений в модернізації країни. На відміну від Китаю, де традиціоналізм і консерватизм були на заваді запровадженню європейських нововведень, молодий японський імператор Муцухито сміливо став на шлях запозичення досвіду Європи. Завдяки проведеним у 70–80 рр. реформам, в країні відбулися значні зміни у соціальному й політичному розвитку. Японія вийшла з міжнародної ізоляції, включилася у світовий розподіл праці. Розвиток капіталізму міняв соціальну структуру японського суспільства. Формувався клас буржуазії. У систему найманої праці утягувалася все більша частина населення.

У 80-х рр. виникли буржуазні політичні партії. Вони ще не мали масової бази, чіткої організаційної структури й більше були схожі на політичні клани, що спиралися на угруповання великої торговельної й сільської буржуазії. З’явилися перші профспілки, хоча становлення профспілкового й політичного робітничого руху відбувалось досить повільно через особливості соціальної структури японського суспільства. Перешкоджали цьому й поліцейський терор, і взаємини між робітниками й підприємцями, які мали назву «патерналізм»: шанування старших, відданість хазяїнові, довічне працевлаштування на одному підприємстві, колективна власність.

Важливу роль у соціально-економічному житті країни зіграла аграрна реформа, за якою частину землі отримали селяни. Реформа створила простір для розвитку товарного виробництва, перетворила значну частину селян на власників, хоча сільське господарство ще залишалося обтяженим феодальними пережитками. Адміністративна реформа привела до знищення князівств, введення префектур, що сприяло консолідації загальнонаціонального ринку.

Була проведена військова реформа, за якою армія комплектувалася на основі загальної військової повинності. Молодий японський капіталізм готувався до широкомасштабних планів захоплення сусідніх держав.

Особливості економічного розвитку.

Слабкість японської буржуазії визначила потужну роль держави у створенні підприємств важкої промисловості. Проте у 80–90-ті рр. ціла низка державних заводів і фабрик була передана в оренду або продана за символічну ціну приватним фірмам, які, на думку правлячої верхівки, більш вдало могли їх використовувати. Утворилися великі монополії (Міцуї, Міцубісі, Ясуда, Асано), які називалися «дзайбацу». Підприємства також нерідко передавалися в руки дворян, вищих чиновників. Особлива перевага надавалася підприємствам, що працювали на військові потреби Японії. Так виник тісний зв’язок імператорського двору, ліберального дворянства й національної буржуазії. За рахунок держави була створена система транспорту й зв’язку.

Разом з тим основну масу промислових підприємств становили дрібні. За рівнем технічного розвитку Японія не на багато відставала від передових європейських держав. Крім того, Японія була дуже бідною на природні ресурси. Щоб здобути необхідну для розвитку промисловості сировину, а також розширити ринок збуту товарів, правляча верхівка покладалася на зовнішню експансію у сусідні країни.

Незважаючи на досить швидкі темпи розвитку економіки, у порівнянні із західними державами, рівень та обсяг промислового виробництва Японії був нижчим. Витримати конкуренцію японські товари могли лише завдяки низькій собівартості, що створювалась за рахунок дешевої робочої сили.

Таким чином, своєрідність японської моделі розвитку на початку ХХ ст. полягала в збереженні низки феодальних пережитків у сільському господарстві, значному втручанні держави у справи бізнесу, жорстких методах експлуатації трудящих, орієнтації на континентальну територіальну експансію.

Японо-китайська війна 1894–1895 рр. та її наслідки.

Першим об’єктом експансії Японії на материку стала Корея, що перебувала у васальній залежності від Китаю. Нав’язавши Кореї в 1876 р. нерівноправний договір, Японія розширювала експансію під приводом сприяння національно-визвольному руху. Коли на початку 90-х рр. у Кореї почалося повстання й китайські війська виступили для його придушення, Японія направила армійські частини на південь півострова. Конфлікти на Корейському півострові вилилися в японо-китайську війну 1894–1895 рр., що закінчилася розгромом Китаю й підписанням Симоносекського мирного договору. За цим договором Китай визнав незалежність Кореї, передав Японії Тайвань і Пескадорські острови, відкрив для Японії торговельні порти, надав право будівництва підприємств і зобов’язався виплатити 5-мільярдну контрибуцію.

Війна Японії проти Китаю загострила японо-російські протиріччя на Корейському півострові й у Південній Маньчжурії. Росія за угодами з Китаєм почала будівництво Китайсько-Східної залізниці і орендувала Порт-Артур. Назрівав російсько-японський збройний конфлікт. Готуючись до нього, Японія в 1902 р. уклала англо-японську угоду, що була спрямована не тільки проти Росії, але й проти Сполучених Штатів Америки. Таким чином, на Далекому Сході зав’язувався складний вузол міждержавних протиріч.

Японо-китайська війна відзначила важливий рубіж у розвитку японського капіталізму. Готуючись до військових конфліктів, правлячі кола країни прийняли програму десятилітнього (1896–1905) економічного розвитку. Пріоритетним був розвиток важкої промисловості й озброєнь. У країні почалося промислове піднесення, що завершило промислову революцію. Як і в інших передових країнах, в Японії відбувається процес концентрації промисловості та капіталу, створюються перші монополістичні об’єднання – концерни. Характерним було те, що першими концернами стали ті ж самі дзайбацу – фінансово-промислові угруповання.

Після війни зовнішньополітичні позиції Японії покращилися, вона домоглася ліквідації або перегляду нерівноправних договорів й сама стала на шлях колоніальної експансії.

Російсько-японська війна 1904–1905 рр.

На початку XX ст. Японія пішла на гострий конфлікт із царською Росією. Активізація експансії Росії в Північно-Східному Китаї, одержання нею концесій на півночі Кореї підштовхнули широку антиросійську кампанію, що стала частиною загальної пропаганди націоналізму й шовінізму в Японії. Ця кампанія особливо активізувалася після підписання англо-японської угоди 1902 р. і одержання англійських позик.

8 лютого 1904 р. Японія напала на російський флот у Порт-Артурі й Чемульпо (Корея). Оголошення війни 10 лютого стало лише формальним актом. Російсько-японська війна 1904–1905 рр. велася як колоніальна, на території Китаю, Кореї й на морі. Воюючі країни не переносили бойових дій на землю одна одної, що полегшило в майбутньому мирні переговори. Програвши дві головні битви під Ляояном і Мукденом (відповідно у серпні 1904 р. і березні 1905 р.), царська Росія прийшла до висновку про необхідність підписання мирного договору. 5 вересня 1905 р. у Порт смуті (США) був підписаний мирний договір, відповідно до якого контроль над Порт-Артуром, залізниця в Південній Маньчжурії, а також південна частина острова Сахалін переходили до Японії.

В 1907 р. між Японією й Росією, за посередництва Великої Британії, була укладена угода про розподіл сфер впливу в Китаї. Росія визнала сферою японських інтересів Південну Маньчжурію й Корею. Японія зобов’язалася поважати інтереси Росії в Північній Маньчжурії. Російсько-японські договори 1910–1912 рр. остаточно нормалізували відносини між двома країнами.

Таким чином, Японія утвердила себе як велика держава, частково задовольнила свої колоніальні амбіції. Росія зберегла міцні позиції в Китаї, гарантувала безпеку своїх кордонів на Далекому Сході.

Перетворення в галузі культури.

Вочевидь Японія значно відрізнялася від інших країн Сходу. Їй не тільки вдалося не перетворитися на колонію європейських держав, а самій в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. стати на шлях колоніальної експансії. Багато в чому це пояснюється своєрідністю японської культури та ментальності. Зокрема, японці відрізнялися не лише терплячим ставленням до «чужих» впливів, особливо релігійних, а й вмінням перероблювати їх на свій лад.

Тому сприйняття культурного й технічного досвіду Заходу не призвело до знищення норм японського способу життя. Завдяки цим умовам створювався сприятливий клімат економічного й культурного відновлення. Це позначилося на різних сторонах життя. Були запроваджені європейська система освіти, календар. Уже до початку XX ст. у Японії затвердилася західна мода – «європейський» костюм став повсякденною формою чиновників.

Досвід «вестернізації» Японії показав гарний приклад не протистояння цивілізацій, культур, не протиставлення Захід–Схід, породжене колоніалізмом та імперіалізмом, а взаємодії культур, взаємовпливів цивілізацій, терпимості до мовного, культурного, релігійного різноманіття.

1. Подумайте, яким чином проведення буржуазно-демократичних реформ в Японії і не проведення таких реформ у Китаї було пов’язане з особистістю першої особи в державі.

2. Охарактеризуйте соціальну структуру Японії на початку ХХ ст.

3. Поясніть термін «патерналізм» стосовно Японії.

4. Чому японо-китайська війна була важливим рубежем у внутрішній і зовнішній політиці країни?

5. Висловіть свою думку стосовно того, які цілі переслідувала Велика Британія, підписуючи у 1902 р. союзний договір з Японією.

6. Проаналізуйте події російсько-японської війни та її наслідки для Японії.

7. Як культурні та ментальні особливості Японії вплинули на її розвиток у ХХ ст.?

Д. Котоку. Нація без ідеалу.