
- •Пояснювальна записка
- •Державотворча роль мови
- •1989 Рік Закон України «Про мови в Українській рср»:
- •Функції мови
- •Стилі, типи і форми мовлення
- •Книжні: розмовні:
- •Найважливіші риси, які визначають офіційно-діловий стиль
- •Літературна мова
- •Мовна норма
- •Ознаки культури мовлення
- •Культура мови медичного працівника
- •Мова і думка
- •Як правильно читати й осмислювати прочитане?
- •Основні правила складання плану
- •Основні вимоги до плану
- •Як складати тези
- •Як складати план, тези, конспект
- •Професійна етика медичного працівника
- •Форми ділового спілкування
- •Функції, види та рівні спілкування
- •Правила ділового спілкування
- •Основні види ділового спілкування
- •Лексика за сферою вживання
- •Терміни і термінологія
- •Правила вживання термінів
- •Особливості медичної термінології
- •Використання слів іншомовного походження
- •Поняття фразеології
- •Класифікація фразеологізмів
- •Джерела фразеології
- •Фразеологічні звороти в мовленні медичних працівників
- •Складноскорочені слова і абревіатури
- •Лексичні та графічні скорочення
- •Принципи українського правопису
- •Орфоепічні норми
- •Відмінювання прізвищ, імен та по батькові
- •Утворення імен по батькові
- •Кличний відмінок іменника
- •Правопис складних прикметників
- •Використання іменників, прикметників, займенників
- •Особливості використання займенників у ділових паперах
- •Вживання займенників
- •Правопис закінчень родового відмінка однини іменників II відміни
- •Рід, число невідмінюваних іменників
- •Дієслівні форми на -но, -то
- •Числівники у діловому мовленні
- •Узгодження іменників з числівниками
- •Узгодження прикметників з іменниками при числівниках
- •Збірні числівники
- •Кількісні й порядкові числівники часу
- •Прийменник по в діловому стилі
- •Документ - основний вид ділового мовлення
- •Вимоги до документів:
- •Класифікація документів:
- •Правила оформлення сторінки вимоги до тексту документа
- •Основні реквізити справочинства
- •Автобіографія
- •Автобіографія
- •Характеристика
- •Характеристика
- •Укладання листів
- •Оголошення
- •Культура писемного ділового мовлення медиків
- •Основна медична документація стаціонару
- •Медична документація терапевтичного відділення
- •Медична документація поліклініки
- •Основна медична документація диспансеру
- •Російсько-український словник складних випадків перекладу
- •I. Устойчивые выражения Стійкі вирази
- •II. Лікарські рослини Лекарственные растения
- •III. Фразеологизмы
- •IV. Синоніми в діловому мовленні
- •V. Пароніми в діловому мовленні
- •VI. Вибір слова
- •VII. Терміни іншомовного походження і їх
Як правильно читати й осмислювати прочитане?
Що значить прочитати текст? Прочитати – це насамперед зрозуміти. Зрозуміти думку автора, те, що він хотів сказати, його задум. Як же проходить шлях від слів тексту до головної думки, ідеї? Як розкривається авторський задум?
Найпершою відповіддю на ці питання буде: осмислити прочитане, спробувати зрозуміти весь текст. Виявляється, і це було експериментально підтверджено, що для осмислення тексту читачеві достатньо прочитати, переробити в своїх думках лише 25% змісту.
Вміти читати і занотовувати прочитане – необхідна риса й ознака інтелектуальної праці. Найбільш поширена форма такої роботи – складання плану, тез та написання конспекту.
Перш ніж занотовувати прочитане, його слід зрозуміти, тобто дошукатися до значення, до основного змістового ядра тексту. Процес читання відбувається ніби в два етапи: 1) виділення змістового ядра інформації і; 2) його закріплення, фіксація. Причому, сприймаючи текстову, мовну інформацію, ми орієнтуємося не на її форму, а на зміст.
Читання тексту починається зі свідомого чи несвідомого визначення мети читання. Усвідомлення мети сприяє кращому осмисленню прочитаного, дозволяє виділити у тексті головне і відкинути неістотне, зробити необхідні висновки та узагальнення.
Отже, найперше, що необхідно зробити, приступаючи до опрацювання письмового тексту, - це осмислити мету своєї роботи. Друга необхідна умова роботи з книгою – письмова фіксація прочитаного. При записуванні пізнавальний процес супроводжується зоровими та руховими асоціаціями, а це сприяє глибшому запам’ятовуванню прочитаного.
Існують усталені, загальноприйняті прийоми і методи ведення записів: план, тези, конспект.
План – це короткий послідовний перелік основних питань або тем тексту.
Перш ніж скласти план, ви повинні прочитати весь текст або ту його частину, яку належить опрацювати. В остаточному вигляді план записують лише тоді, коли визначено головну думку твору та виділено основні питання, що її розкривають.
Основні правила складання плану
Попередньо перегляньте текст, з’ясуйте ті неясності, що заважають зрозуміти прочитане.
Уважно прочитайте текст, визначте головну думку.
Поділіть текст на смислові частини, визначте усі мікротеми.
Сформулюєте пункти плану, логічно пов’язавши їх між собою.
Спробуйте переказати текст, керуючись складеним планом.
Ці правила слід доповнити вимогами щодо оформлення плану.
Основні вимоги до плану
У простому плані перелічуються основні мікротеми тексту.
У складному плані наводяться підпункти, в яких уточнюються основні пункти простого плану.
Речення мають бути лаконічними та чіткими.
Пункти плану можуть оформлятися як у розповідній, так і в питальній формі.
Перший та останній пункти плану повинні логічно відкривати та завершувати виклад основних питань тексту.
Тезами називають стисло сформульовані основні положення тексту, що вбирають суть висловленого.
Як складати тези
Попередньо переглянути текст, продумати мету, яку ви ставите перед собою, приступаючи до його опрацювання.
Уважно прочитайте текст, визначте його основну думку.
Поділіть текст на смислові частини, визначте всі мікротеми.
Сформулювати пункти плану, логічно пов’язані між собою.
Сприймаючи текстову інформацію, намагатися чітко уявити, що є важливим для автора, а що для вас – як читача.
Вибирати для тез основні ідеї та положення, відділивши важливі деталі від подробиць, записати їх словами автора або властивими словами, розмістивши в певній послідовності.
Керуватися найголовнішим принципом нотування чужого тексту – не допускати перекручень змісту.
Конспект – це короткий, але зв’язний і послідовний переказ змісту статті, розділу книжки, брошури, лекції тощо. Це універсальна форма запису почутого і прочитаного, в якій знаходять місце і план, і тези, і виписки, і цитати, і самостійні спостереження, зауваження. Основною особливістю конспекту є його лаконічність, стислість.