
- •Пояснювальна записка
- •Державотворча роль мови
- •1989 Рік Закон України «Про мови в Українській рср»:
- •Функції мови
- •Стилі, типи і форми мовлення
- •Книжні: розмовні:
- •Найважливіші риси, які визначають офіційно-діловий стиль
- •Літературна мова
- •Мовна норма
- •Ознаки культури мовлення
- •Культура мови медичного працівника
- •Мова і думка
- •Як правильно читати й осмислювати прочитане?
- •Основні правила складання плану
- •Основні вимоги до плану
- •Як складати тези
- •Як складати план, тези, конспект
- •Професійна етика медичного працівника
- •Форми ділового спілкування
- •Функції, види та рівні спілкування
- •Правила ділового спілкування
- •Основні види ділового спілкування
- •Лексика за сферою вживання
- •Терміни і термінологія
- •Правила вживання термінів
- •Особливості медичної термінології
- •Використання слів іншомовного походження
- •Поняття фразеології
- •Класифікація фразеологізмів
- •Джерела фразеології
- •Фразеологічні звороти в мовленні медичних працівників
- •Складноскорочені слова і абревіатури
- •Лексичні та графічні скорочення
- •Принципи українського правопису
- •Орфоепічні норми
- •Відмінювання прізвищ, імен та по батькові
- •Утворення імен по батькові
- •Кличний відмінок іменника
- •Правопис складних прикметників
- •Використання іменників, прикметників, займенників
- •Особливості використання займенників у ділових паперах
- •Вживання займенників
- •Правопис закінчень родового відмінка однини іменників II відміни
- •Рід, число невідмінюваних іменників
- •Дієслівні форми на -но, -то
- •Числівники у діловому мовленні
- •Узгодження іменників з числівниками
- •Узгодження прикметників з іменниками при числівниках
- •Збірні числівники
- •Кількісні й порядкові числівники часу
- •Прийменник по в діловому стилі
- •Документ - основний вид ділового мовлення
- •Вимоги до документів:
- •Класифікація документів:
- •Правила оформлення сторінки вимоги до тексту документа
- •Основні реквізити справочинства
- •Автобіографія
- •Автобіографія
- •Характеристика
- •Характеристика
- •Укладання листів
- •Оголошення
- •Культура писемного ділового мовлення медиків
- •Основна медична документація стаціонару
- •Медична документація терапевтичного відділення
- •Медична документація поліклініки
- •Основна медична документація диспансеру
- •Російсько-український словник складних випадків перекладу
- •I. Устойчивые выражения Стійкі вирази
- •II. Лікарські рослини Лекарственные растения
- •III. Фразеологизмы
- •IV. Синоніми в діловому мовленні
- •V. Пароніми в діловому мовленні
- •VI. Вибір слова
- •VII. Терміни іншомовного походження і їх
Мова і думка
Cogito ergo sum в перекладі з латинської означає: “Мислю – значить існую». Це слова французького філософа, фізика та математика Рене Декарта.
Мислення – узагальнене та опосередковане пізнання світу в процесі практичної і теоретичної діяльності людини, засіб творчості особистості.
Потужним джерелом розвитку мислення – є мовлення. Слово – одиниця мовлення, крім зовнішньої, звукової, має внутрішню форму – значення.
Значення – це ланка між мисленням та мовленням, умова їх єдності. Зрештою воно (значення) стає знаряддям мислення: створює можливість виходу за межі наочної, безпосередньої даної ситуації.
Мова – найважливіший засіб спілкування людей. Вона безпосередньо пов’язана з мисленням; не може бути мови без мислення й мислення без мови. Мова й мислення мають глибоко суспільний характер, не лише за своєю природою, а й за функцією в суспільстві. За допомогою мислення люди пізнають світ, закони розвитку природи та суспільства. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливі лише на основі мовного матеріалу: слів і речень. Кожен аспект діяльності зумовлюється думкою та її носієм – мовою. Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а стає фундаментом для подальшого розвитку людства.
Виділяють декілька класифікацій видів мислення.
1. За змістом:
а) наочно-дійове – мислення в практичній діяльності, безпосередньо включене в практичну діяльність;
б) наочно-образне – мислення з опорою на образи сприймання або образи уяви;
в) словесно-логічне – освоєння дійсності, що формується під час оволодіння науковими поняттями в процесі навчання.
2. За характером задач, що вирішуються:
а) практичне мислення – мислення, що направлене на розв’язання задач, які виникають у ході практичної діяльності;
б) теоретичне – мислення, спрямоване на розв’язання теоретичних задач, лише опосередковано пов’язаних з практикою.
3. За ступенем новизни та оригінальності виділяють:
а) репродуктивне (шаблонне) – відтворююче мислення;
б) творче – мислення, в якому вирішується проблема, виробляється нова стратегія, знаходиться нове, раніше невідоме.
Наочно-дійове мислення – розв’язування задач, поданих у наочній формі, шляхом практичних дій.
Наочно-образне (образне, просторове) мислення – розв’язування задач шляхом ідеального перетворення їх умов.
Словесно-логічне мислення – провідний засіб теоретичного освоєння дійсності, що інтенсивно формується під час оволодіння дітьми науковими поняттями в процесі навчання. Воно має вигляд міркування і здійснюється шляхом таких мислитель них дій, як аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння.
Теоретичне мислення можна вважати різновидом словесно-логічного. Це засіб цілеспрямованого теоретичного освоєння дійсності, відтворення її у поняттях. Поширеною формою є дискурсивне (від лат discursus – міркування, досвід, аргумент) мислення – розгорнуте в часі міркування за допомогою умовиводів – способів логічного зв’язку суджень.
Умовивід здійснюється шляхом індукції (від лат. Induction – наведення) – від менш загальних до більш загальних суджень або ж дедукції (лат. Deductio від deduco – виводжу) – застосування вже відомого до нових випадків. Отримані в результаті знання – також судження, які стверджують або заперечують наявність в об’єкті мислення певних властивостей.
Теоретичне мислення спрямоване, як правило, на побудову узагальненого і значною мірою усвідомленого образу світу.
Практичне мислення пов’язано з наочно-дійовим, але за механізмами функціонування нагадує теоретичне.
Цей вид мислення визначає успішність багатьох видів професійної діяльності. Для деяких професій практичне мислення має вигляд технічного чи оперативного.
Мислення розглядається як діяльність, направлена розв’язування певної задачі. Задача має мету та умови, з якими вона пов’язана. Початковим моментом мислення зазвичай є проблемна ситуація. Мислити людина починає тоді, коли у неї з’являється потреба щось зрозуміти. Мислення починається з проблеми.
Вирішення задачі є природним завершенням процесу мислення.
Реальний процес мислення пов’язаний зі всім психічним життям індивіда. Мислить не «чиста» думка, а жива людина, тому в процес мислення включаються почуття та переживання. Розумовий процес є активним, цілеспрямованим, вольовим актом. В свою чергу, перевірка, критика, контроль характеризують мислення як свідомий процес.
Мислення здійснюється в поняттях. Однак в реальному мисленні поняття не виступають в ізольованому вигляді, але функціонують в єдності і взаємопроникненні з наочними моментами уявлень та зі словом. Слово є формою існування поняття і разом з цим слуховим і зоровим образом.
Основні операції (прийоми) мислення: порівняння, аналіз і синтез, абстрагування і узагальнення.
Порівняння – первинна форма пізнання. Це мислительна операція, що дає змогу встановити подібні і відмінні ознаки аналізованих об’єктів. На перших етапах розвитку мислення порівняння є провідною формою пізнання: дитина пізнає речі, порівнюючи їх між собою. В процесі досконалого мислення порівняння супроводжує аналіз і синтез.
Аналіз – розчленування об’єкта мислення як цілого на частини за допомогою зовнішніх або внутрішніх дій чи операцій.
Синтез – практичне або теоретичне об’єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле.
Абстрагування – виділення одних властивостей об’єкта мислення серед інших.
Узагальнення – об’єднання важливих властивостей об’єкта мислення, отриманих в результаті аналізу, синтезу, абстрагування.
Абстракція і узагальнення є взаємопов’язаними сторонами одного процесу – досконалого пізнання об’єктивної реальності в її суттєвих властивостях та закономірностях. Це пізнання здійснюється в поняттях, судженнях і умовиводах.
До форм мислення відносяться: поняття, судження і умовивід.
Поняття – опосередковане та узагальнене знання про предмет, засноване на встановлені більш або менш істотних зв’язків і відносин з іншими предметами та явищами.
Судження – основна форма, за допомогою якої здійснюється процес мислення. Будь-яке мислення виражається за допомогою судження. Це форма мислення, яка відображає зв’язки між предметами та явищами (поняттями); ствердження або спростування чого-небудь.
Умовивід – форма мислення, яка на підставі кількох суджень, здійснює певний висновок.