Вимоги до усного ділового мовлення.

За висловам французького письменника Ларошфуко, істинне красномовство полягає в тому, щоб сказати все, що треба, але не більше.

До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:

1. точність у формулюванні думки, недвозначність;

2. логічність;

3. стильність;

4. вживання сталих словосполучень;

5. різноманітність мовних засобів;

6. нешаблонність у побудові висловлювання;

7. доречність;

8. виразність дикції;

9. відповідність інтонації до ситуації.

Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної норми і чутті мови (здатності відчувати належність слів до певного стилю, доречність вживання слів у певній ситуації). Загальна мовна культура визначається і знанням норм літературної мови, і ерудицією, і світоглядом людини, і культурою мислення, і технікою мовлення. Усне ділове мовлення – це розмовно-літературне мовлення, воно наблюдається до мовлення писемного.

Мовний етикет

Етикет (з французького ярлик, етикетка) – це правила поведінки і спілкування людей у суспільстві: зовнішній прояв відносин між людьми, культури особистості.

Мовленневий службовий етикет – це правила мовленнєвої поведінки на роботі.

Перше враження про людини складається з того, наскільки щиро і привітно вона вітається.

Формул привітання в українській мові порівняно небагато: Доброго ранку! Добрий день! Добридень! Добрий вечір! Добривечір! Здрастуйте!

Формул прощання є трохи більше: До побачення! Бувайте здорові! Ходіть здорові! Прощавайте! На все добре! Усього найкращого! Щасливої дороги! До зустрічі! До завтра! До наступної зустрічі! Добраніч! На добраніч!

Кожна ситуація потребує певних мовних засобів. Згоду, наприклад, можна висловити так: Добре! Згода! Будь ласка! Із задоволенням! З радістю!

Є в мові ціла низка ввічливих форм відмови: Ні, дякую; Дякую, не треба; На жаль, ні; Перепрошую, але не можу; Мені дуже шкода, але …; Шкодую, що не зміг…

Є вибір і серед форм висловлення прохання: Будь ласка! Будьте ласкаві! Коли Ваша ласка! Прошу Вас! Чи не могли б Ви…; Якщо можете…; Якщо Вам не важко…. Треба розрізняти слова прошу (відповідь на подяку) і прошу (звертатися з проханням, клопотати).

Знайомство супроводжуються особливими формулами мовного етикету:

Дозвольте відрекомендуватися…; Мене звуть…; Моє ім’я, моє прізвище…; Дозвольте представитись Вам…; Дозвольте познайомити Вас із…; Познайомтеся, це…; Познайомте мене, будь ласка, з …; Дуже радий з вами познайомитися…; Дуже приємно…

БЕСІДА

Знання правил етикету є підґрунтям для формуванням іміджу керівника працівника та фірми в цілому. Важливий є початок спілкування. З першої фрази, погляду, настрою керівника залежатиме хід зустрічі, бесіди, наради. Тому варто починати її стримано, але доброзичливо.

Ділова бесіда як форма взаємного спілкування має такі переваги:

1. Можливість диференційованого підходу до предмета обговорення.

2. Швидкість реагування на висловлюванні співбесідника за допомогою пояснень, поправок тощо.

3. Розширення компетентності керівника за рахунок критичних оцінок, пропозицій і думок партнера.

4. Можливість диференційованого підходу до обліку та оцінки об’єктивних і суб’єктивних факторів під час вирішення проблеми.

5. Відчуття особистої значущості у вирішенні обговорюваних проблем і причетності до результатів, отриманих у кінці бесіди.

Необхідно також пам’ятати, що бесіда – це не монолог. Її можна буде правильно побудувати тільки тоді, коли є взаєморозуміння між співрозмовниками, що допомагають спільному вирішенню певної проблеми.

Є два види ділових бесід: кадрові та проблемні, або дисциплінарні. До кадрових належіть співбесіди під час прийому на роботу чи звільнення:

Керівник повинен мати план бесіди, дотримуючись якого зможе відповісти на запитання:

• Яка причина бесіди й організаційні конкретні завдання, пов’язанні з її темою, метою;

• Які контраргументи може висунути співбесідник і що потрібно зробити, щоб досягти поставленої мети;

• Які варіанти вирішення проблеми можна запропонувати, якщо партнер погодитися, відмовитися або заперечуватиме;

• На кого з партнерів чи підлеглих можна покластися у вирішенні проблеми і які переваги це матиме чи які негативні моменти може викликати.

Проблемні, або дисциплінарні, бесіди відрізняються від кадрових тим, що вони зумовлені фактами порушення дисципліни на виробництві або відхиленнями від встановлених норм і правил у діяльності організації, підприємств.

СЛІД пам’ятати, що:

1. Головне завдання проблемної бесіди – майбутня робота працівника, який чимось звинив.

2. Не потрібне проводити бесіду без належної підготовки.

3. Бесіда про дисципліну – не вистава, а довірча розмова.

4. Не можна приймати рішення наперед.

5. Якщо необхідно зробити індивідуальні винятки з правил, то про це потрібно повідомити інших.

6. Працівник повинен зрозуміти «оргвисновки»

7. Важливо погодити із працівником програму його подальших дій і термін її реалізації.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ.

1. Що таке спілкування?

2. Які вимоги до усного мовлення?

3. Яка різниця між «етикетом» і «службовим етикетом»?

4. Назвіть основні формули мовного етикету

5. Що таке ділова бесіда?

6. Назвіть види ділових бесід.

7. Які переваги має ділова бесіда?

ЛІТЕРАТУРА:

Глущик С.В. та інші.

Сучасні ділові папери: Навч.посіб. для вищих та середніх спец. нав. закладів.

С. В. лущик, О. В. Дияк, С. В. Шевчук, 3-тє вид, переробл. І доповн. – К. : А. С. К., 2002 р. с 178-188.

Тема №2: Жанри публічних виступів.

План.

1. Жанри публічних виступів.

2. Доповідь ділова і звітна.

3. Промова:

а) мітингова промова;

б) агітаційна промова;

в) ділова промова;

г) ювілейна промова;.

4. Лекція.

5. Виступ.

6. Ділова бесіда.

Короткий виклад тексту.

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками та пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання запропонованих проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомленні з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно виваженого рішення.

Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивіренні цифри, переконливі приклади, влучні й доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викладу.

Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.

Промова – це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційно насиченістю та вольовими імпульсами мовця.

Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб – може й нині бути визначального для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування.

Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів завдання оратора – виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти навіть уже відомі факти й реалії.

Успішність мітингової промови безперечно залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння використовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія, - дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.

Агітаційна промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційні промові, як правило, роз’яснюють чи з’ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.

Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених у ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виважене, а не на емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.

Ювілейна промова присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням окремої людини, групи осіб, урочистостям на честь події з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності – до ювілейною промови можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.

Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі широкому загалу факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повинні бути морально та етично виваженні промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукові теми, що має систематичний характер.

Ця форма публічного виступу вимагає більшої офіційності й академічності викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структуру – вступ, основна частина, висновки.

Вступ – своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальної в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певної мірою інтригуючим. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторів слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.

В основній частині повинно бути викладено, послідовно й логічно розкрито стрижневе питання лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв’язків кожної смислово-самостійної частини.

Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5% часу й обсягу всього вступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановний елемент щодо виконання певних дій. Цій завершальній частинні можуть передувати такі фрази:

«Підсумовуючи викладене вище (вищевикладене)…», «Отже, із усього, про що йшлося сьогодні, можна зробити такий висновок…», «І нарешті…», «І на завершення…» та под.

Виступ, як правило не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.

Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:

• Виклад суті певного питання;

• Акцентування на основному;

• Висловлення свого ставлення й оцінки;

• Підкреслення значущості, важливості й актуальності (чи навпаки);

• Підкреслення своїх доказів прикладами (посилання на джерела).

Незважаючи на те, що ділова бесіда може мати різні форми, її учасники, спираючись на загальний підхід до ділового спілкування, керуються спільними для таких стосунків правилами. Давно помічено, що в ділових взаєминах вирішальну ролі відіграють увага до співрозмовника, тактовність та вміння не лише говорити, а й терпляче й уважно слухати.

Ділова бесіда буде мати позитивний результат лише за умов уважного сприйняття співрозмовниками точку зору й доказів свого партнера, висловлених по суті, і відповідною тактовною реакцією щодо отриманої інформації.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. Назвіть жанри публічних виступів.

2. Що відрізняє ділову доповідь від звітної?

3. Де виступають з промовою?

4. Визначить структуру лекції.

5. Коли ділова бесіда має позитивний результат?

Література: Зубков М. Сучасна українська ділова мова. 2-ге видання доповнене. – Х.: Торсінг, 2002 – 448 с.

Тема №3: Терміни. Професіоналізм. Фразеологія.

План.

1. Визначення терміну.

2. Характерні ознаки терміну.

3. Мова професійного спілкування.

4. Професійна лексика.

5. Фразеологія.

КОРОТКИЙ ВИКЛАД ТЕКСТУ.

Наукові поняття визначаються спеціальними словами – термінами, які складають основу наукової мови. Термін – це слово або словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а навпаки, поняття приписується терміну, додається до нього.

Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:

А) системність терміна;

Б) моносемічність (однозначність) терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисциплін або сфери професійної діяльності;

В) стилістична нейтральність;

Г) відсутність експресії, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків.

Терміни поділяються на загальновживані (авангард, ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, дільник, чисельник).

На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.

Професіоналізм – слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (а отже, експресивно забарвленні) синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргоні. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

На відміну від термінів, професіоналізм не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізм – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов’язанні зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

1. Слова та словосполучення, притаманні мові моряків:

Кок – кухар; камбуз – кухня; кубрик – кімната відпочинку екіпажу; бак – носова частина корабля; чалитися – приставати до берега; ходити в море – плавати; компас, рапорт тощо.

2. Професіоналізми працівників банківсько-фінансового, торгівельної та подібних сфер: зняти касу, підбити, прикинути баланс.

3. Назви фігур вищого пілотажу в льотчиків: штопор, бочка, петля, піке та ін.

4. Професіоналізми користувачів ПК:

Мама – материнська плата; клава – клавіатура; скинути інформацію – переписати; вінт – вінчестер.

5. Професіоналізми музикантів:

Фанера – фонограма; ремікс – стара мелодія з новою обробкою; розкрутити – розрекламувати.

Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізми вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми використовують також літератори з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах.

В ОДС професіоналізми використовують із певними застереженнями.

ФРАЗЕОЛОГІЯ ТА ФРАЗЕОЛОГІЗМИ

У лексиці української мови поряд з окремими словами існують стійкі словосполучення, вирази і навіть цілі речення, які мають одне лексичне значення і воно подібне до значення окремого повнозначного слова: Клювати носом – дрімати, кров з молоком – здоровий, ні пари з уст – мовчати.

Такі стійкі вирази називають фразеологізмами, а розділ, називається ФРАЗЕОЛОГІЄЮ.

Джерело фразеології:

• Народна творчість – не ладан дише,

• Професійна лексика – дати задній хід,

• Біблійна лексика – святая святих,

• Антична література – сізіфова праця,

• Влучні вирази – сміх крізь сльози – Гоголь.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. Що таке термін?

2. Визначить характерні ознаки.

3. Яка різниця між терміном і професіоналізмом?

4. Скласти словник професійного-виробничої лексики.

Література: Зубков М. Сучасна українська ділова мова. 2-ге видання доповнене. – Х.: Торсінг, 2002 – 448 с.

Тема №4: Складноскорочені слова, абревіатура, графічні скорочення.

План:

1. Основні правила скорочень.

2. Географічні назви.

3. Лексичні та графічні скорочення.

КОРОТКИЙ ВИКЛАД ТЕКСТУ.

Дотримуючись вимоги лаконічного, максимально стислого письма, під час укладання ділових паперів на позначення понять чи значень широко користуються системою скорочень, яка розроблена й рекомендована Держстандартом України (ДСТУ 3582-97), що чинний від 1996 року.

ВИДИ СКОРОЧЕНЬ

Розглянемо такі види скорочень, як загальновживані, спеціальні й локальні. До загальновживаних, які використовують в більшості видів літератури, належать скорочення:

А) після переліків;

Б) перед іменам та прізвищами;

В) перед географічними назвами;

Г) при цифрах;

Д) при посиланнях.

До спеціальних належать скорочення в бібліографічних описах. Подані українською мовою, вони повинні відповідати останньому Держстандартові України, а поданні російського, англійського та ін. європейським мовами – стандартом ГОСТ 7.12-93 та ГОСТ 7.11-78.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА СКОРОЧЕННЯ

1. Скороченню підлягають різні частини мови. Одне й те саме скорочення застосовується для всіх граматичних форм одного й того самого слова, незалежно від роду, числа, відмінку, часу.

2. Неприпустиму одне скорочення для двох різних за значенням слів без додаткового пояснення.

3. У скороченому слові слід залишати не менше ніж дві букви, незалежно від прийому, який використовується. Під час відсікання крапка ставиться, а під час стягування ні.

4. Скорочення слова до однієї початкової літери припускається тільки для загальноприйнятих скорочень: к.(карта), м. (місто), с. (сторінка) та ін.

5. Іменники та ін. частини мови, крім прикметників і дієприкметників, скорочують лише за наявності їх у переліку особливих випадків переліку слів. Під час скорочення іменників ураховуються відмінкові закінчення однини або множини: Д-р(доктор), д-ри(доктори), м-во(міністерство), м-ва(міністерства) та ін.

6. Прикметники й дієприкметники, що закінчуються на: -авський, -адський, -ажний, -азький, -айський, -альний, -аний, -арський, -ений, -енський, -енький, -истий, -ирський, -євий, -ецький, -івний, -ільний, -іальний, -ичий, -ентальний, -ільський, -ований, -овський, -ний, -ній, -одський, -уальний, -кий, -яний, -янський. Скорочуються відсіканням цієї частини слів.

7. Прикметники, що закінчуються на: -графічний, -логічний, -номічний, -новчий скорочують відсіканням частини слова: -афічний, -огічний, -омічний, -авчий: географічний – геогр.., соціологічний – соціал. І под.

8. Прикметники, що утворенні від власних імен, скорочується відсіканням частини –ський: шевченківський - щевченків. Франківський – франків і под.

9. У прикметників, утворених від географічних назв і назв народів (як в етнографічному, так і в адміністративному значені), зберігають найповнішу для розуміння форму скорочення: грузинський народ – грузин. народ, Бориспільський край – Бориспіль. край, Луганська область – Луган. обл.. і под. Якщо назви району й області збігаються, то вони скорочуються ідентично: Харківська область – Харк. обл., Харківський район – Харк. р-н і под.

10. Якщо відсіченні частини слова передують літера й або голосний, то слід зберігати наступний за ним приголосний: калійний –калійн., олійний – олійн., червони – червон. і под.

11. Якщо скороченню підлягає тільки одна літера, то слово не скорочують: вищий – вищ., але вища – не скорочують; учений – учен., але вчена – не скорочують; міський – міськ., але міська –не скорочують і под.

12. Якщо відсічений частини слова передує апостроф, то слід зберігати наступний за ним голосний і приголосний: торф’яний - торф’ян., слов’янський - слов’ян. і под.

13. Якщо відсіченій частини передує літера Ь, то скорочувати слід на приголосний, що стоїть перед ним: грецький – грец., гуцульський – гуцул., сільський – сіл. і под.

14. Якщо відсіченій частини передує подвоєний приголосний то скорочуване слово зберігає один із приголосних: законний – закон., іменний – імен., щоденний – щоден. і под.

15. Якщо слово може скорочуватися відсіканням різної кількості літер, то відсікають максимальну, слідкуючи лише за тим, що не затемнювалися без посереднє значення скорочу ванного слова: експериментальний – експерим., графічний – графіч., коміний – коміч.

16. У складних іменниках, що пишуться через дефіс, відсікають кожну складову частину або одну з них, якщо ці іменники наведено в додатку 2.

17. У словосполученні скорочують кожне слово: видавничий відділ – вид. від., допоміжна картка – допом. карт. В окремих усталених словосполученнях слова скорочують тільки в складі даного словосполученні: без року – б.р. без ціни – б.ц. і так далі – і т.д.

18. У географічних назвах, що пишуться через дефіс, відсікають кожну складову частину або одну з них відповідно до загальних правил скорочення: місто Кам’янець-Подільський – м. Кам’янець-Поділ., Місто Корсунь-Шевченківський – м. Корсунь-Шевченків.

19. У складних прикметників, що пишуться через дефіс, відсікають кожну складову частину або одну з них відповідно до загальних правил скорочення: греко-католицький – греко – королиць., фізико-математичний – фіз.-мат.

20. Однокорені прикметники та дієприкметники, що відрізняються лише префіксами, скорочують однаково: закарпатський – закарпат., прикарпатський – прикарпат.

21. У складних словах, що пишуться разом, скорочують або першу, або останню частину слова чи залишають перши літери слів, які утворюють складне слово: відеофонограма – відеофоногр., діафільм – дф.міська державна, адміністрація – міськдержадмін.

22. Відсікати слово до однієї початкової літери не можна, окрім слів, що наведені в додатку 2.

23. Якщо слово є єдиним членом речення (у відомостях, що відносяться до назви), його не відсікає: Безпека життєдіяльності: Підручник, а не Безпека життєдіяльності: Пілруч., Лікарські рослини: Словник – довідник лікаря – лікарські рослини: Слов. – довід. лікаря.

ЛЕКСИЧНІ ТА ГРАФІЧНІ СКОРОЧЕННЯ

Лексичні скорочення (абревіатури) функціонують як самостійні слова. Графічні ж скорочення не є словами й використовуються лише на письмі. На відміну від лексичних вони обов’язково розшифровуються та читаються повністю.

Лексичні скорочення бувають декількох типів..

1. Ініціали (абревіація) – утворенні з початкових букв слів, що означають поняття; вони, у свою чергу, поділяються на:

А) буквені – читають їх, треба вимовляти букви: КБ, ЖБК, ХТЗ та ін.;

Б) звукові – читаючи їх, вимовляють звуки: ЗАГС, ЦУМ, ТУ-154, АН-24 та ін.

В) буквено-звукові (змішанні) – частини слова вимовляється за буквами, частина – звуками: ЖЕК, ТЕЦ та ін.

2. Складові скорочення – утворенні з частин складів слів: завгар, техред, лінкор, міськком, Харзеленбуд та ін.

3. Частково скорочені слова – утворенні з частин або частин слів чи повного слова: Донвугілля, Татнафта, госпрозрахунок, рембаза та ін.

4. Відсікання (усічення): зам., зав., пом., акад.., доц. та ін.

5. Телескопічні скорочення – утворенні з початковою та кінцевої частини складових слів: рація (із ра(діостан)ція), біоніка (із біо(логія) та (електро)ніка) й ін.

6. Змішаного типу (комбіновані): НДІ торгаш, Хариті й ін. розрізняють декілька типів графічних скорочень:

   • крапкові: ст., див., та ін.

   • дефісні: з-д, б-ка, ін-т та ін.

   • скісно лінійні (дробі): р/р, а/с, в/ч

   • нульові (курсивні) – на позначення фізичних, метричних величин, валют та ін. лише після цифрових назв: 2хв, 47кг, 432г та ін.

   • комбіновані: під.-зах., півн.-схід. Та ін.

Графічні скорочення, як правило, не подвоюються, виняток становлять рр..(роки). У документах припускаються використання лише загального нормативних графічних скорочень, зафіксовані у державних стандартах та словниках. Не можна перевантажувати текст графічними скороченнями, наприклад: НП, що сталося на ПУ під.-схід. Міської РМС через порушення ПТБ інженером Ковтуном В. С.

Не можна скорочувати:

1. Імена та імена по батькові (крім ініціалів): не Мих. Серг. Грушевський, а М. С. Грушевський

2. Псевдоніми: не Ж. Занд, а Жорж Занд, не Л. Українка, а Леся Українка.

3. Подвійні прізвища: не Б.-Хом’як, а Богачевська-Хом’як

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Які частини мови можна скорочувати?

2. Як скорочуються прикметники?

3. Особливості скорочення.

4. Що таке абревіатура?

5. Назвіть типи графічних скорочень.

Література: Зубков М. Сучасна українська ділова мова. 2-ге видання доповнене. – Х.: Торсінг, 2002 – 448 с.

Тема №5: Особливості використання іменників, прикметників, займенників у професійному мовлені.

План.

1. Граматична форма іменників.

2. Граматична форма прикметників.

3. Граматична форма займенників.

КОРОТКИЙ ВИКЛАД ТЕКСТУ

Слід пам’ятати, що ОДС вимагає:

1. Перевагу віддавати абстрактним, неемоційним, однозначним, іменникам книжного походження: автор, біографія, варіант, габарит, гарант, довідка, екзотика, екскурсія, ємність, єство, журі, звершення, зона, інгредієнт, компрометація, кон’юнктура, лабораторія, маркетинг, номенклатура, об’єктивність, поборник, прецедент та ін.

2. Написання іменників на означення статусу, професії, посади, звання (у більшості випадків) у чоловічому роді, наприклад: викладач хімії, касир заводу, лаборант відділу.

3. Збірні іменники, що позначають сукупність однакових або подібних понять, істот, тварин, предметів тощо заміняти іменниками у формі множини, наприклад: студенти, професори.

4. Уживати форму Кл. відмінка тільки у звертанні до осіб, наприклад:

Шановні пане полковнику!

Вельми шановано панно Ївго!

Дорога пані Валеріє! Колего Дмитро!

Друже Ілле Васильовичу!

Пане Петрашу!

Добродію Чорноволе!

5. Указуючи час за роком, узгоджувати іменник із числівником, займенником чи прикметником не в М. відмінку з прийменником у (в), а в Р. відмінку без прийменника, наприклад: 2001р. (року)…

6. Перевага надається прикметникам книжного походження: автобіографічний, балансовий, валютний, гарантійний, ґрунтовний та ін.

7. У використанні ступенів порівняння окремих якісних прикметників перевага надається аналітичний формам, які утворюються за допомогою прислівників: дуже. Надто, більш, менш та ін.

8. Слово «самий» на означення вищого ступеня ніколи не вживається із прикметниками. Його заступає частка НАЙ-: найвищий, найчорніший.

9. Усталеним є вживання присвійних прикметників:

А) у термінологічних словосполученнях: адамове яблуко, Архімедова спіраль, базедова хвороба, жорданова лема, Петрові батоги та ін.

Б) у крилатих висловах: Аріаднина нитка, авгієві стафні, прокрустове праця та ін.

В) від топонімів та інших географічних назв: Харківська область, Великобурлуцький район Дніпровський лиман та ін.

Г) від імен, прізвищ чи псевдонімів: Соломонові острови, місто Корсунь-Шевченківський, селище Кіровське та ін.

10. Слід уникати використання займенників (якщо можна) або в їх значенні вживати інші частини мови(особливо в автобіографії, заяві, службових записках): Пропоную усунути п Куліша В. Д. з посади лаборанта у зв’язку…

11. Треба використовувати тільки нормативні форми займенників, уникаючи розмовних, діалектних варіантів: на моєму, цей захід.

12. Дійова особа в реченні, виражена займенником, повинна стояти в Н., а не в ОР. Відмінку: Я запровадив, ми запропонували.

13. Не слід використовувати займенники 3-ї особи в присутності тих, про кого йдеться.

Без займенника, як правило, укладаються ділові листи, які починаються дієсловом у 1-й особі множини (від імені організації, установи, закладу – Нагадуємо…, Повідомляємо…). Паралельно вживається форма 3-ї особи однини (Адміністрація повідомляє…, Ректорат просить…)

Без займенника Я укладають розпорядження і накази розпочинаються дієсловом у 1-й особі однини (Доручаю…, Пропоную)

Науковий стиль вимагає заміни авторського Я на МИ, залучаючи читача(слухача) до участі в міркуваннях.

Нормативним є шанобливе використання щодо осіб категорії: Ви, колего, зачекайте, будь ласка.

Тренувальні вправи:

ВПРАВА 1. Доберіть, якщо можливо, до поданих іменників чоловічого роду іменник жіночого роду і навпаки. Визначте сферу використання родових пар.

А. Поет, лауреатка, методист, ткаля, стюард, бібліотекар, дипломниця, майстер, хірург, кравець.

Б. Лаборант, швачка, заступник, професор, стенографістка, касирка, мер, прем’єр, митник, абітурієнтка.

ВПРАВА 2. Від наведених прикметників утворіть ступені порівняння, де можливо. Поясніть спосіб творення.

А. Необхідний, діловий, остаточний, правильний, вірогідний, подальший, значний.

Б. Практичний, діловитий, складний, численний, чисельний, здібний, головний.

ЛІТЕРАТУРА: Глущик С. В. та інші. Сучасні ділові папери: Навч. Посіб. Для вищ. Та серед. Спец. навч. Закладів/С. В. Глущик, О. В. Диякк, С. В. Шевчук – 3-те вид., переробл. І допов. – К.: А.С.К., 2001 – 400 с.

Зубков М. Сучасна українська ділова мова. 2-ге вид., доповнене. – Х.: Торсінг, 202 – 448.