Iншi естетики силкуються прорубати в тiй доктринi хвiрточку для

дiйсностi i говорять: бридке має настiльки право доступу до штуки,

наскiльки воно потрiбне для змалювання характеристичного. I тут є на днi

пустої фрази вiрне почуття, але сама фраза пуста i не пояснює нiчого, а

навпаки, утруднює справу, бо замiсть одного неясного поняття дає нам два

неяснi. Ми не знаємо, що таке є характеристичне, а властиво можемо

сказати, що краса й сама собою, без домiшки бридкого, може бути

характеристична, а бридке може бути зовсiм не характеристичне, а проте

мати таке саме право доступу до штуки, як i краса. Вiзьмемо деякi класичнi

примiри. У Бельведерського Аполлона характеристичною є вип'ята, чудово

збудована грудь - чи вона бридка? У Одiссея характеристичний є бистрий

практичний розум - що спiльного має вiн з поняттям краси або бридкостi?

Чим i для кого характеристична бридкiсть Терзiта? Здається, тiльки для

нього самого. I пощо взяв Гомер сього бридкого чоловiка до "Iлiади"? Що

вiн схотiв схарактеризувати або вiдтiнити при його помочi? Нiчогiсiнько.

"Aby i tego nie brakowato"[97], - можна б сказати словами одного

шановного педагога, сказаними в вiдповiдь на питання, пощо бог сотворив

вошi, блощицi та мокрицi.

Нi, нiчого не поможе хвiрточка, де цiлий будинок покладений кепсько i

на невiдповiднiм грунтi. Раз назавсiди ми мусимо сказати собi: для поета,

для артиста нема нiчого гарного анi бридкого, прикрого анi приємного,

доброго анi злого, характеристичного анi безхарактерного. Все доступно для

його творчостi, все має право доступу до штуки. Не в тiм, якi речi, явища,

Iдеї бере поет чи артист як матерiал для свого твору, а в тiм, як вiн

використає i представить їх, яке враження вiн викличе при їх помочi в

нашiй душi, в тiм однiм лежить секрет артистичної краси. Грецькi фавни i

сатири можуть собi бути якi хочуть бридкi, а проте ми любуємося ними в

скульптурi. Терзiт i Калiбан поганi, бруднi i безхарактернi, а проте ми

говоримо: ах, як же чудово змальованi тi постатi! Гоголiвськi фiгури,

такий Хлестаков, Сквозник-Дмухановський, Ноздрьов, Плюшкiн i т. i., певно,

не взiрцi анi фiзичної, анi моральної краси, а проте вони безсмертнi,

безсмертне гарнi артистичною красою.

Як у релiгiї, по словам Гуцкова, "Nicht was man glaubt, Nur wie man's

glaubt, das giebt allein den Ausschlag"[98], так само i в артистичнiй

творчостi краса лежить не в матерiалi, що служить їй основою, не в

моделях, а в тiм, яке враження робить на нас даний твiр i я к и м и

способами артист зумiв осягнути те враження.

Уяснивши собi те, ми вiдразу виходимо з метафiзичного туману i з пустої

гри абстрактними поняттями i стаємо на полi реальних явищ, доступних для

докладної обсервацiї i експерименту. I що найцiкавiше, вiдси ми без труду

можемо добачити всi зерна вiрної думки в попереднiх естетичних теорiях.

Коли для Канта формальна краса лежить тiльки в формi, без огляду на змiст,

то се тiльки iнший, iдеалiстичний вислiв нашої думки, що артист може

всякий змiст обробити артистично гарно. Коли ж той самий Кант говорить

далi, що в творах штуки сама формальна краса значить небагато, бо "die

Schonheit geht von der Form auf den Inhalt"[99], то се є тiльки

недокладний вислiв Гоголевої думки, що артист, перетворюючи по-своєму

явища дiйсного свiту, надаючи їм артистичну форму, тим самим ублагород-нює

їх, пiдносить їх "в перл создания". Коли Шлегель каже, що краса є приємною

появою добра, то се тiльки метафiзична стилiзацiя того факту, що твори

штуки, навiть витискуючи у нас сльози, справляють нам розкiш. Коли ж той

самий Шлегель говорить далi, що бридкiсть є неприємне явище зла, то в

творах штуки можна б радше сказати, вживаючи сеї самої термiнологiї, що

бридкiсть є приємне явище зла, хоча, звiсно, поняття добра i зла

приплутано туг зовсiм не до ладу. Може, ся невеличка екскурсiя на поле

естетичної метафiзики не буде без пожитку i для нашої громади, котра iнодi

буває також не в пору i не до ладу "естетичною".

[1] Л е м е т р Жюль Франсуа (1853 - 1914) - французький буржуазний

критик i письменник, представник iмпресiонiстичної школи в

лiтературознавствi. Член французької Академiї (з 1896р.).

[2] ... Л е м е т р о в i с л о в а п р о к р и т и к у, в и с к а з а

н i в й о г о с т а т т i п р о П о л я Б у р ж е. - Йдеться про есе

Леметра у збiрнику "Сучасники" (1886 - 1889).

[3] Б а р Герман (1863 - 1934) - австрiйський буржуазний письменник i

лiтературний критик. Один iз теоретикiв експресiонiзму.

"D i e Z е i t" - громадсько-полiтичний i науково-мистецький тижневик

лiберально-буржуазного напряму. Видавався у Вiднi у 1894 - 1904 pp.

[4] А р i с т о т е л ь (384 - 322 до н. е.) - старогрецький фiлософ i

вчений, iдеолог античного рабовласницького суспiльства. У творах розробляв

проблеми фiлософiї, логiки, психологiї, природознавства, iсторiї,

полiтики, етики, естетики.

[5] Н i з а р Дезiре (1806 - 1888) - французький iсторик лiтератури.

Автор "Histoire de la litterature francaise" (1844 - 1861), "Souvenirs"

(1888).

[6] T е н Iполит (1828 - 1893) - французький фiлософ-позитивiст, в

лiтературознавствi - представник культурно-iсторичної школи.

[7] Так менi подобається (лат.). - Ред.

[8] Т а к с а м о х и б н и м в и д а є т ь с я м е н i п о г л я д т.

з в. р е а л ь н и х к р и т и к i в ... - У даному випадку I. Франко

виявив слабку обiзнанiсть з художнiм аналiзом лiтературних творiв у працях

росiйської революцiйно-демократичної критики. Проте в цiй роботi вiн

визнавав полiтичне i соцiальне спрямування статей Добролюбова i

Чернишевського про лiтературу.

[9] Натхнення, навiювання (лат.). - Ред.

[10] "Р i г - В е д и" - пам'ятка давньої iндiйської лiтератури i

релiгiї. Складена не пiзнiше VI ст. до н. е.

[11] "З е н д - А в е с т i а" - збiрка "святих" текстiв мiфологiчного

та релiгiйного змiсту, написаних давньоiранською мовою.

[12] П а в с а н i й (II ст. до н. е.) - давньогрецький iсторик i

митець, автор "Описiв Еллади".

[13] О в i д i й Публiй Назон (43 р. до н. е. - 17 р. н. е.) - римський

поет, автор "Метаморфоз", "Скорботних елегiй", "Героїнь" (Послань).

[14] ... H y m n i H o m e r i c i ... - Йдеться про видання творiв

Гомера: Epigrammata et Batrachomachia. Homero vulgo attributis. Ex

recensione Augusti Baumeister. Lipsiae, 1874.

[15] Z e i l e r. G e s c h i c h t e d e r g r i e c h i s c h e n P h