6. Юридична наука в Росії в період XIX - XX століть. Сучасний стан юридичної науки

Початок XIX століття ознаменувався в історії Росії цілою серією державних перетворень. Їх невід'ємною частиною стали заходи, спрямовані на значне розширення і вдосконалення системи народної освіти.

Основні принципи реформ в цій сфері були викладені в документі під назвою "Попередні правила народної освіти", затвердженого імператором Олександром I 24 січня 1803. Згідно з планом, накресленим в даному документі, передбачалося створити на території країни шість навчальних округів: Московський, Санкт-Петербурзький, Казанський, Харківський, Віленський і Дерптський. У кожному з заснованих університетів передбачалося мати юридичний факультет. І такий факультет або існував з моменту відкриття навчального закладу, або створювався трохи пізніше. У Дерптському університеті він іменувався юридичним відділенням, в Казанському та Харківському університетах - відділенням моральних і політичних наук, в Санкт-Петербурзькому університеті - відділенням "наук філософських і юридичних", в Московському університеті - "відділення моральних та політичних наук" ^1.

Викладання юриспруденції передбачалося не тільки в університетах, а й у навчальних закладах особливого типу - ліцеях або училищах вищих наук. Вони створювалися спеціально для підготовки цивільних чиновників і за рівнем освіти займали проміжне становище між гімназіями та університетами.

Усвідомлюючи, що вивчення юридичних наук в університетах, ліцеях або гімназіях недостатньо для підготовки юристів, здатних займати посади в судах або писати тексти законів і складати їх збори, Олександр I робив заходи для організації навчальних закладів, в рамках яких особи отримали теоретичну освіту в області юриспруденції , могли б засвоїти практичні навички поводження з юридичними документами. Імператорським указом від 1 серпня 1805 замість юнкерського інституту, що діяв при Сенаті, було створено Вище училище правознавства при комісії складання законів. ² Воно призначалося для остаточної освіти молодих людей, які "в університетах або гімназіях вже навчалися, і в приготуванні їх до посад у судових справах ". Програма навчання в цьому спеціалізованому юридичному навчальному закладі була розрахована на три роки. Училище проіснувало до 1816 року, за час його існування (вельми не довге) підготовку в ньому пройшли 43 юриста. ¹

Розвитку в Росії юридичної освіти, і, як наслідок, юриспруденції дуже посприяв іменний Указ імператора Правительствующему Сенату "Про правила виробництва в чини з цивільної службі і про випробування в науках для виробництва в колезькі асесори і статського радника", від 6 серпня 1809 року, проголошував нові правила виробництва в чини з цивільної службі. Автором проекту цього знаменитого указу був М.М. Сперанський. Сперанський пропонував ліквідувати їх. На його думку, "чини не можуть бути визнані встановленням для держави ні за потрібне, ні корисним". ² І у зв'язку з цим Сперанський М. М розробив нове правило спорудження в чини і виклав у законопроекті, згідно з яким "чин колезького асесора як перший чин , що дає право на спадкове дворянство, відкритий тільки для осіб, які здобули університетську освіту і здали відповідні іспити, для канцелярських чинів досить залишити перші три офіцерські чини ", а" наступні восьміклассні чини утруднити для тих, хто не вчилися і полегшити, наскільки можна, для тих, котрі пред'являть свідоцтво у їх навчанні ". ³

Треба думати, що для чиновників, які прожили понад вісім років спокійно і без "професійних" до них вимог, даний указ з'явився смертельним для їх чиновницької долі. Адже текст Указу від 6 серпня 1809 починався з нагадування про те, щоб "... ні в якій губернії, через п'ять років по улаштуванні в окрузі, до якого вони належить, на підставі загальних правил училищної частини не визначати до громадянської посади, що вимагає юридичних і інших пізнань, людей, котрі не закінчили навчання в громадському або приватному училище ". При цьому слід зазначити, що вперше, саме в цьому указі від чиновників вимагали "мати свідоцтво від одного з університетів", Т.ч. передбачалося, що всі дворяни віддадуть перевагу вітчизняній системі навчання "способам вчення іноземним, недостатнім і ненадійним". Іншого вибору даний указ не давав, і більше того ті, хто на момент видання указу перебували на державній службі, повинні були витримати іспит в науках в порядку, визначеному Головним правлінням училищ. Програма іспитів чиновників, які претендували на чин колезького асесора і вище - аж до чину статського радника, так само приводилася в указі.

Введене Указом від 6 серпня 1809 правило, згідно з яким для виробництва в звання колезького асесора чиновнику необхідно було мати "свідоцтво від одного з університетів Російської Імперії, що він навчався у ньому з успіхом наукам, цивільній службі властивим", сприяло підвищенню в російській суспільстві престижу університетської системи навчання і значення юридичної освіти.

Серед навчальних закладів Росії, в яких викладалися юридичні науки, головне місце на початку XIX століття займав юридичний факультет Імператорського Московського університету. Діюче в Росії право мало глибоке історичне коріння, і зрозуміти його без пізнання попередніх періодів було не можливо. Переорієнтація юридичної освіти в Росії та наукової юриспруденції на вивчення діючих законів висувала на провідні позиції історичний метод. Ведучими дослідниками історії російського права були професори юридичного факультету Імператорського Дерптського університету Ф.Г. Еверс і А.Ф. Рейц. При цьому мимоволі народжується питання, чому саме Дерптські вчені - не російського походження - займалися історією російського законодавства, ніж юристи вітчизняні. На це питання відповідати не важко. Професори Дерптського університету встигли вже ознайомитися абсолютно з висновками юридичної історичної школи.

Сперанський розробив правила для випробування на докторську ступінь, після яких юридичні факультети російських університетів отримали 12 молодих професорів, які поставили навчання наукової юриспруденції на новий, більш високий рівень. Саме ця плеяда російських правознавців заклала основи національної наукової системи юридичної освіти в Росії. Кожен з цих правознавців мав учнів, які так само стали світилами юриспруденції. Зусилля Сперанського і Миколи I виявилися плідними для юридичної освіти, а значить і для юридичної науки в цілому. ¹

Разом з тим чимале значення для розвитку російської юриспруденції в даний період мала і робота, спрямована на систематизацію російського законодавства. Як і в минулі століття цим займалася Комісія по складанню законів. Діяльність Комісії виводилася зі сфери практичної юриспруденції в область юриспруденції теоретичної ^2. З одного боку таку систематизацію законодавства застосовували і в XVII столітті, і начебто б нічого нового в дану область юриспруденції не привнесли, а з іншого боку зміни були, і досить значні, по-перше, методом систематизації законодавства раніше був суто практичний, а тепер метод спирається на теорію права, по-друге Комісія із складання законів, створила загальну книгу законів, яка була підрозділена на шість частин, і в ній намічалися вже контури одного з найграндіозніших творів російської та світової правової культури - "Зводу законів Російської імперії"; по-третє, Комісію із складання законів, розділили на три експедиції, перша займалася розробкою і накресленням розділів книги законів. Друга експедиція займалася:

1. упорядкуванням "всіх приватних законів провінцій",

2. приведення їх у відповідності з підставами права,

3. складання приватних статутів.

Третя експедиція була призначена "повіряти всі переклади, дотримувати однаковості, чистоти і ясності стилю, виправляти похибки", по-четверте, склад комісії формувався з трьох частин:

1. стану юрисконсультів,

2. правління комісії,

3. рада комісії.

За час свого існування Комісія із складання законів розробила такі важливі для епохи і юридичної науки проекти законів як "Цивільне укладення Російської імперії 1809 р", "Повне зібрання законів Російської імперії", і, звичайно ж "Звід законів Російської імперії". ¹ У зв'язку з цим треба думати 30-ті роки XIX століття стали переломним періодом у розвитку російської юриспруденції. З виходом у світ "Повного зібрання" і "Зводу законів" Російської імперії в розпорядженні правознавців виявився величезний масив систематизованого і легкодоступного матеріалу для вивчення російської права. Вже внаслідок одного цього характер російської наукової юриспруденції не міг залишитися незмінним: з науки абстрактно - теоретичної, вона повинна була перетворитися на науку орієнтовану на пізнання діючого російського законодавства, - у теоретичне правознавство поєднане з практикою. Ідея єдності теорії і практики у вивченні юриспруденції, стала виразом реального стану російської юриспруденції. ²

Так само крім всіх перерахованих вище змін, необхідно відзначити, що на юридичних факультетах університетів припинили викладати природне право як самостійного навчального предмету. Витіснення природно-правових доктрин з університетської програми навчання юридичних наук і надання більшого значення історичного методу вивчення свідчили не тільки про прагнення самодержавної влади запобігти поширенню в російських університетах революційних ідей, а й про нове розуміння російськими правознавцями сутності юридичної освіти та юриспруденції, сформованому під впливом систематизації російського законодавства. ¹

Крім існуючих в Російській імперії в XIX столітті університетів та училищ правознавства були створені ліцеї. Це були заклади особливого типу, які були покликані давати юридичну освіту спеціалізованого характеру, тобто для навчання бюрократичного апарату. Програма навчання даних навчальних закладів була обмеженою: учні отримували правові знання лише в обсязі, необхідному для роботи в державному апараті. Ліцеї ставилися до категорії вищих навчальних закладів, і термін навчання в них становив три роки. Розташування ліцеїв: у Санкт-Петербурзі, Ярославлі, Одесі та в Ніжині, свідчить про те, що чиновники були юридично освічені та підковані в своїй сфері діяльності по всій території держави.

Так само для судових працівників були створені спеціалізовані школи та Юридичні класи. На навчання в них приймалися молоді люди, які пройшли повний курс навчання в гімназії. Програма навчання в Юридичних класах була два роки, але все ж для заняття вищих судових посад було потрібно мати університетську юридичну освіту.

Отже, з вищевикладеного можна вивести основні риси юриспруденції XIX століття:

Отримання спеціалізованої юридичної освіти. Поява університетської юриспруденції;

XIX століття, безумовно, є століттям не просто юриспруденції, а юридичної науки;

Витіснення природно-правових доктрин;

Злиття теоретичної юриспруденції з практичною;

Систематизація російського законодавства;

Вплив західноєвропейської юриспруденції на формування юридичної науки в Росії.

Стан юридичної науки в Росії в період XX початку XXI століть:

Кінець XIX початок XX ознаменувалися оновленням правових концепцій. Головний напрям теоретичної юриспруденції епохи вільної конкуренції, що зводить право до волі суверена, був соціологічний позитивізм. Цим самим, юриспруденція як наука, робить крок назад, так як від правової догми, від законів, йде до повсякденного життя. Звичайно, потрібно, щоб право випливало з життя, але не на стільки, щоб змішувати юриспруденцію з усіма науками, якими тільки можливо. Важко навіть знайти науку, яку на той час не змішали б з юриспруденцією: психологія, біологія, етика, теологія і т.д. Складається таке відчуття, що розуміння юриспруденції як науки, для прихильників даного напрямку, було розпливчасто, або зовсім не зрозуміло. Прихильники всього цього напрямку, заперечували зв'язок між правом і державою, а закон, представляв собою лише незначну частину права. Але, безумовно, як і у всякого напряму є тут і позитивні сторони: "соціологічна школа" розширила горизонти юриспруденції, сприяла розробці таких важливих для юриспруденції як теоретичної, так і практичної проблем, як правосвідомість, правотворчість, реалізація права.

Так само в кінці XIX початку XX століття почала складатися базова наука для всієї юридичної науки, теорія держави і права. Раніше такої спеціальної науки, яка б включала в себе сукупність знань про державно-правові інститути, не було. Формування теоретичного знання йшло в двох основних напрямках:

1. Загальні питання розуміння держави і права, що вивчалися крізь призму філософських, політичних, етичних та інших неюридичних навчань, з часом стали предметом спеціальної загальної юридичної науки - теорії права і держави.2. До формування теоретичного знання призвело становлення галузевих юридичних дисциплін, яке йшло спільно з розвитком суспільства, законодавства, юридичної практики. Важливе значення мають методологічні підстави теоретичних юридичних досліджень. Розуміння еволюції методології вітчизняної юридичної науки необхідно для якісного засвоєння сучасних теоретичних знань. ¹

У дореволюційній Росії правові явища досліджувались з використанням самих різних підходів: і власне формально-юридичного, і філософського, і морального, і соціологічного, і психологічного. Деякий час таке положення зберігалося і після революції 1917 року. Проте потім, починаючи з 20-х років і далі, за кілька десятиліть свого розвитку радянська правова наука прагнула створити єдиний методологічний підхід до вивчення юридичних явищ. Сам цей факт дав певні пізнавальні результати (як позитивні, так і негативні). Тому юридична наука застосовувала загальні принципи соціального пізнання, вироблені на основі історичного матеріалізму.

Створення радянської юридичної науки проходило у складному внутрішньому та зовнішньому середовищі. У революційний період розвитку науки виникає чимало спірних, дискусійних питань буквально по кожній теоретичної проблемі, що супроводжується значним ускладненням теоретичної та практичної юриспруденції. Революція в Росії перемогла під керівництвом Російської соціал - демократичної партії (більшовиків), яка стала правлячою партією в країні. Вона визначала стратегічні напрями розвитку юриспруденції в країні.

Що стосується старого законодавства, то це питання в законодавчому порядку вирішувалося лише щодо судового органу. Оформлення нового права відбувалося шляхом видання окремих нормативних актів. Державне будівництво і розвиток права у ці роки значною мірою визначалися Конституцією СРСР 1936 року. У країні відбулися серйозні зміни.

Найважливіша тенденція в розвитку юриспруденції цього періоду - зростання ролі і посилення самостійності республіканського законодавства, відхід від принципу відповідності законодавства союзних і автономних республік федеральному. Починається війна законів.

Інша тенденція - оновлення законодавства, пов'язане на першому етапі - до 1989 г з необхідністю регулювання процесів лібералізації і демократизації соціалістичного суспільства, держави та економіки, а в подальшому - з створенням правової бази.

У період останнього десятиліття XX століття, в Росії триває процес формування сучасної правової системи, який був початий в попередній період ще в рамках СРСР. Процес мав дві яскраво виражені тенденції. З одного боку, іде створення бази правового регулювання нових відносин, що виникли у зв'язку з істотними змінами суспільних відносин, економічного і політичного ладу. Тут ми бачимо і поява зовсім нового законодавства, якого раніше не було, і новий підхід у правовому регулюванні вже відомих відносин. Юридичні науки чітко розмежовують на блоки: перший блок складають теоретико-історичні науки, такі як: теорія держави і права, історія держави і права Росії, історія політичних і правових вчень, історія держави і права зарубіжних країн. Другий блок становлять галузеві юридичні науки, наприклад такі як: земельне право, конституційне право і т.д. Третій блок складають прикладні юридичні науки. Четвертий блок, це блок міжнародного права: приватного і публічного. З іншого боку починається третя за період XX століття кодифікація Російського законодавства, заснована на змінах, що відбуваються.

Наприкінці XX століття юридична наука переживає найжорстокішу і цілком закономірну кризу. Бум юридичної освіти, її популярність тільки збільшують зростаючу прірву між потребою людини й людства, великих і малих соціальних груп в досконалій системі організації суспільних взаємодій. Можна зробити висновок, що наприкінці другого тисячоліття XX, початку XXI століття жодна країна так званого цивілізованого світу, і всі вони разом не володіють науковою організацією влади.

Зарубіжні зв'язку російської юридичної науки, вибудовувати ще за часів Радянського Союзу, практично припинили своє існування. Налагодження нових відносин і зв'язків - це складний і копіткий процес. Хоча тут і постає питання: а чи потрібні нам взагалі ці відносини? З точною упевненістю можна сказати, що потрібні. Адже наука, а тим більше, така як юриспруденція, не може бути "нашою" або "вашою". Юридична наука повинна розвиватися у взаємодії всіма країнами, на світовому рівні.

Система вищої юридичної освіти найчастіше залишається чи не реальною єдиною підмогою юридичної науки. Однак і тут існують свої проблеми: у великій кількості випускаються сьогодні навчальні матеріали в основному розраховані на студентську аудиторію і мало що дають у плані фундаментальних досліджень, тобто дослідженні юриспруденції як науки.

Оцінюючи сучасний стан юридичної науки, важливо звернутися до природи і сутності юриспруденції, яка зумовлює її велику роль в житті суспільства. Подібний підхід дозволяє виявити фактори, що впливають на статус науки, а також визначити способи її впливу на правотворчість. Є певні докази впливу науки, як на правотворчість, так і на правозастосування. Так, наприклад, при кожному правотворчому органі створено по десятку науково-консультативних органів. Для виявлення ролі юридичної науки професором Бошно С.В. було проведено соціологічне дослідження у формі опитування суддів. На питання "Чи є такі праці юристів, які є для нас абсолютно вірними?" 53,8% відповіли негативно, вони вважають, що таких праць немає. 41, 7% відповіли позитивно: вони говорять, що є такі і називають конкретних авторів творів, а 32,6 говорять, що повинні бути, але не можуть точно їх назвати. Прихильників та противників "книжкового права" майже порівну. Третя частина опитаних готові зважати і керуватися у своїй роботі з науковими роботами. Але тут постає питання як навчальні матеріали можна застосовувати на практиці, адже ні підручники, ні коментарі до кодексів і законів не є джерелами права.

Серйозно постраждала якість наукових досліджень. У першу чергу це позначилося на конституційно - правовій науці. Нинішній стан вітчизняної юридичної науки слід охарактеризувати як глибоку кризу, що має матеріальну, психологічну і функціональну складові. Основними больовими точками уукраїнської юридичної науки стали хронічне недофінансування, неефективне використання коштів, відтік фахівців, відсутність системного підходу до реформування науки.

На жаль, процеси, що відбуваються в юридичній науці, не стали поки приводом для серйозних роздумів на вищому державному рівні. Хоча робляться передумови до реформування юридичної освіти, для виведення його на новий якісний рівень. Стан інформаційного забезпечення юридичної науки так само залишає бажати кращого. Серед юридичної літератури, що видається, в основному переважають оглядові праці. Безумовно як і в усі часи, на початку XXI століття, на розвиток юриспруденції, як юридичної науки, величезний вплив справляє політична ситуація в країні. Влада, на наш погляд, у нашій державі домінує над правом, і завжди домінувала. Не дивлячись на те, нас запевняють, що Україна є демократичною державою. Але ж у "демократичному суспільстві" правові процедури складаються в єдину систему, яку влада не в змозі довільно порушити, а у нас же все навпаки. Таким чином, видима сторона правової науки - це теорії, положення, висновки та інше, а прихована сторона - це сукупність політичних інтересів і моральних цінностей, які можуть пояснити, чому правові теорії по своїй суті такі, а не інші.

Отже, юридична наука в наші дні змушена вбудовуватися в нові соціально - економічні реалії. У наших сьогоднішніх умовах саме потенціал наукового знання в області юриспруденції стає провідною продуктивною силою. Російська юридична наука стала однією з жертв реформ, що тривають в стані ось уже близько двадцяти років. Вона вкрай не впевнено вписалася у вітчизняну модель ринкової економіки. Нинішній стан юридичної науки можна охарактеризувати як тривалу системну кризу. Найбільш серйозно постраждали публічно-правові галузі юридичної науки: теорія та історія права, конституційне, муніципальне, адміністративне право і цілий ряд інших галузей. Бачиться єдиним виходом з кризи юридичної науки - формування і перетворення всієї системи законодавства, і головне потребою суспільства саме у вчених-правознавцях. Адже, незважаючи на величезну кількість юристів, які щороку випускаються з юридичних навчальних закладів, справжніх фахівців юридичного профілю дуже мало. І, на жаль, ні держава, ні суспільство в цілому краху української юридичної науки намагаються не помічати.