Природнокліматичні умови

Аравійський півострів з трьох боків омивається морями. Майже всю його територію, за винятком прибережної смуги, вкривають піщані масиви та кам’янисті пустині. Клімат там спекотний. Мусонні дощі більш-менш регулярно випадають лише в районі берегових хребтів та південно-західної частини півострова, і то лише взимку. В пустельній зоні вони випадають не частіше кількох разів на рік, а в окремі роки взагалі туди не навідуються. Тамтешні сухі річища (араби називають їх "уед" — потік, звідси походить термін "ваді") наповнюються водою лише після зливи. Ріки ці нікуди не впадають — губляться в розпечених пісках пустелі. Втім, у річищі "ваді" часом можна виявити неглибоко від поверхні життєздатну вологу.

Все ж, не лише Південь і Південний Захід Аравії — "щаслива Аравія", територія сучасних обох Єменів,— а й інші регіони півострова (за винятком кам’янистої пустині) не є мертвою зоною пісків і скель. Хоч як це дивно, значну • територію Аравії вкривають колючі чагарники, багаторічні трави, навіть дерева (акація, рожкове дерево, плоди та насіння якого споживають і люди, й тварини). У давнину півострів зажив слави "країни пахощів" ("східних смол") та "країни пряностей". Там росли ладан, мірра, кориця, бальзам, алое, шафран, що користувалися величезним попитом у країнах Стародавнього Сходу та античного світу.

Щедрими були корисні копалини Аравії. Там існували поклади золота, срібла, олова, свинцю, заліза, міді, сурми, білого мармуру, алебастру, траплялися й камені-самоцвіти (смарагди, берили, бірюза тощо). У прибережних водах півострова не залишалися без роботи шукачі перлів і червоних та чорних коралей.

Отож не варто дивуватися з того, що буквально увесь півострів вкривала густа мережа прадавніх караванних шляхів, найважливіший з яких — "шлях пахощів" — вів із Південного Заходу Аравії уздовж червоно морського узбережжя до узбережжя Середземного моря, там розгалужувався на дві гілки, одна з яких вела до міст Газа та Ашдод, інша — до Tipa й Дамаска.

Населенню Аравії, здавалося, сам Бог велів займатися посередницькою торгівлею та збутом власної продукції, на яку ніколи не зменшувався попит.

Люди селилися в Аравії (влітку вона знемагала від пекельної спеки, проте взимку, в сезон дощів, знову пробуджувалася до життя) переважно в прибережній смузі, на краю пустині. Вони загалом пристосувалися до суворих природнокліматичних умов, хоча й відчували себе незахищеними й безпорадними.

Населення

В Аравії виявлено низку палеолітичних стоянок. Отож вона

була зоною антропогенезу. Проте не пізніше XX тис. до н. е. клімат там став таким спекотним, що люди надовго полишили півострів. Лише з

VIII тис. до н. е., коли тамтешня природа знову змінила гнів на милість, люди заходилися обживати спершу прибережну смугу півострова, а згодом й центральні та південні Його регіони.

Не пізніше V тис. до н. е. уздовж східного узбережжя півострова спершу поселилися носії убещської культури (протошумерської? шумерської?), а згодом — і культури Джемдет-Наср (шумерської). Деякі історики припускають, що на східному узбережжі Аравії лежали згадувані в шумерських текстах країни Маган і Мелухха, а на південному — облюбована стародавніми єгиптянами країна Пунт. Десь наприкінці III — на початку II тис. до н. е. південну смугу півострова почали обживати семіти. Захожий люд селився окремими племенами чи родовими групами, започаткувавши ізольовані вогнища культури: Сабейське, Катабанське, Хадрамаутське та Маїнсське. Впродовж тривалого часу в Південній Аравії співіснували щонайменше чотири особливі семітські мови. В північно-західній частині півострова у II тис. до н. е. проживало семітське плем’я медіанітян.

Греки та римляни називали мешканців Аравії "арабами", тобто жителями пустині. З часів пророка Мухаммеда (VII ст. н. е.) так називали себе вже й самі аравійці, котрі, за оцінкою Страбона, "не були особливо хоробрими воїнами, а були скоріше торговцями й купцями...".