Зміст
Вступ
1. Молоді роки
2. У верхівці КПРС
3. «Хрущовська відлига»
3.1 Ознаки часу
4. Лібералізація суспільно-політичного життя
5. Економічні та суспільно-політичні реформи
6. Зміни у зовнішній політиці СРСР
7. Відлига в мистецтві
8. Посилення тиску на релігійні об'єднання
Виноски
Короткий огляд діяча
Перший секретар ЦК КПРС
Час на посаді:
7 вересня 1953 — 14 жовтня 1964
Попередник Йосип Сталін
Наступник Леонід Брежнєв
Голова Ради Міністрів СРСР
Час на посаді:
27 березня 1958 — 15 жовтня 1964
Попередник Микола Олександрович Булганін
Наступник Олексій Миколайович Косигін
3-й Перший Секретар ЦК КП(б)У
Час на посаді:
27 січня 1938 — 3 березня 1947
Попередник Посада відновлена; Станіслав Вікентійович Косіор як Генеральний Секретар ЦК КП України
Наступник Лазар Мойсейович Каганович
5-й Перший Секретар ЦК КПУ
Вступ
Хрущо́в Мики́та Сергі́йович (*17 квітня 1894, Калинівка — † 11 вересня 1971) — перший секретар КПРС (1953—1964), Голова Ради Міністрів СРСР (1958—1964), Герой Радянського Союзу (1964), тричі Герой Соціалістичної Праці (1954, 1957, 1961), генерал-лейтенант (1943).
1. Молоді роки
Народився у селі Калинівка (рус. Калиновка) Курської губернії (тепер Курська область) в селянській родині. Його батько Сергій Никанорович та дід Никанор Сергійович були селянами. Будучи підлітком, Микита працював підпаском — пас овець, телят.
В 1908 році, коли Микиті минуло 14, його сім'я переїхала на Успенський рудник, недалеко від Юзівки — робітничого селища з населенням 40 тисяч людей, однією лікарнею та десятками винних та пивних лавок. Микита знову найнявся пасти корів, чистив котли на шахтах. Потім був взятий учнем слюсаря, допомогав ремонтувати шахтарське обладнання.
У 1918 Хрущов вступив до Комуністичної партії і з початку 1920-их років став низовим партійним робітником, з 1926 — секретарем Петрово-Мар'їнського районного комітету КП(б)У. Його кар'єра як визначного партійного керівника починається з 1929, коли він навчався в Московській Промисловій Академії в одній групі з дружиною Сталіна Надєждою Алілуєвою і, завдяки даній нею персональній характеристиці, здобув довіру Сталіна, якою користувався до смерті останнього.
2. У верхівці кпрс
З 1938 до 1949 (з перервою від березня до грудня 1947, коли першим секретарем ЦК КП(б)У був Л. Каганович). Хрущов очолював КП(б)У як перший секретар її ЦК, а в другій половині 1949 знову повернувся до Москви, де був секретарем ЦК ВКП(б) і першим секретарем Московського обласного комітету партії. По смерті Сталіна Хрущов став першим секретарем ЦК КПРС, а з березня 1958 зосередив у своїх руках партійне і державне керівництво, ставши головою Ради міністрів СРСР. У жовтні 1964 внаслідок внутрішнього перевороту в Політбюро ЦК КПРС Хрущов був позбавлений усіх посад й усунений від державного і партійного керівництва.
За життя Сталіна Хрущов був вірним виконавцем його доручень, чим і заслужив довіру могутнього протектора. Сталінську політику, бувши першим секретарем ЦК КП(б)У, Хрущов неухильно здійснював і в Україні. На цей період його діяльності в Україні припадають: важкий останній рік єжовщини, окупація, а потім приєднання до УРСР Галичини й Волині (1939) та Буковини (1940), наступний, особливо на початку війни кривавий терор на західно-українських землях, організація більшовицької партизанщини під час Другої світової війни, голод 1946—1947 і післявоєнне посилення боротьби з українським повстанським рухом.
3. «Хрущовська відлига»
Відли́га — неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х р. — початок 1960-х р.). Його характерними рисами був певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя.
Вираз «хрущовська відлига» пов'язано з назвою повісті Іллі Еренбурга «Відлига». Пізніше Микита Хрущов прокоментував цю назву: "Поняття про якусь «відлигу» — це спритно цей шахрай підкинув, Еренбург".
3.1 Ознаки часу
Початок відлиги пов'язують зі смертю Сталіна 1953 р. До періоду «відлиги» також відносять нетривалий період, коли фактичним керівником країни був Георгій Малєнков. Саме він на першому ж закритому засіданні Президії ЦК КПРС висловився про необхідність припинення політики культу особистості і переходу до колективного керівництва країною.
Із відлигою пов'язують перш за все засудження «культу особистості» Сталіна. На ХХ з'їзді КПРС Микита Хрущов засудив сталінські репресії.
Багато політичних ув'язнених в СРСР і країнах соціалістичного табору було випущено на свободу і реабілітовано. Було дозволено повернення на батьківщину для багатьох народів, яких було репресовано у 1930-х — 1940-х роках. Додому були відправлені десятки тисяч німецьких і японських військовополонених. У деяких країнах до влади прийшли відносно ліберальні керівники, такі як Імре Надь в Угорщині. Була досягнута домовленість із західними державами про державний нейтралітет Австрії і виведення всіх окупаційних військ. У 1955 Хрущов зустрівся в Женеві з президентом США Двайтом Ейзенгавером і головами урядів Великобританії і Франції. У зовнішній політиці було проголошено курс на «мирне співіснування» із капіталістичним світом.
Було помітно послаблено цензуру, перш за все у літературі, кіно, інших видах мистецтв.
Але межі дозволеного виявилися досить чіткими. Придушення радянськими військами Угорської революції 1956 року, засудження Бориса Пастернака, якому 1958 року було присуджено Нобелівську премію з літератури, придушення заворушень серед населення (зокрема, у Грозному 1958 року, Новочеркаську 1962) тощо.
Остаточним завершенням відлиги вважають відсторонення Хрущова[2] і прихід до влади Брежнєва (1964). Десталінізацію було зупинено, а у зв'язку із святкуванням 20-ї річниці перемоги у Вітчизняній війні почалося звеличення ролі Сталіна як організатора перемоги радянського народу у війні.