2. Складо­ві системи індивідуально-виховної роботи.

Важливе місце у системі індивідуально-виховної ро­боти займає її планування.

Практика показує, що недоцільно мати окремий план цієї діяльності, але в особистих планах усіх поса­дових осіб, а також у планах виховної роботи ці питання повинні бути висвітлені на­лежним чином.

Через систему практич­них заходів необхідно відоб­ражати основні завдання, які вирішуються в процесі індивідуально-виховної ро­боти, а саме: використання різних форм і методів вив­чення військовослужбовців, навчання командирів і на­чальників практиці індиві­дуального підходу до лю­дей, вивчення стану та кон­троль за організацією цієї роботи, узагальнення дос­віду, підведення підсумків.

Під час планування, а та­кож вивчення стану індиві­дуально-виховної роботи у підрозділах слід передбача­ти:

• вивчення ефективності індивідуально-виховної ро­боти в частині, підрозділі, надання відповідної мето­дичної допомоги;

• персональні бесіди з різними категоріями війсь­ковослужбовців про їх сімейний стан, відношення до виконання службових обов'язків, роботу щодо підвищення рівня воєнних та професійних знань, запи­ти, потреби та проблеми проходження служби, об­становку у військовому ко­лективі тощо;

• вивчення та узагаль­нення індивідуальних особ­ливостей і схильностей підлеглих шляхом підтри­мання з ними ділового кон­такту та уважного спостере­ження за їхніми діями і по­ведінкою у період навчання та служби;

• бесіди з різними кате­горіями командирів, сер­жантським складом, акти­вом підрозділів з метою от­римання від них інформації про підлеглих, стан справ у колективах, особистої учас­ті в індивідуально-виховній роботі;

• листування з батьками військовослужбовців, підприємствами та устано­вами, в яких підлеглі працювали та навчалися до призо­ву;

• пропаганду передово­го досвіду кращих мето­дистів, вихователів, а також військовослужбовців, які досягли високих результатів у навчанні та службі;

• індивідуальні бесіди з конкретними військовос­лужбовцями про усунення недоліків, висловлених у по­передніх розмовах;

• навмання підлеглих командирів практиці веден­ня індивідуально-виховної роботи;

• підведення підсумків стану індивідуально-вихов­ної роботи у підрозділі, час­тині і т.п.

При цьому головне поля­гає в тому, щоб не складати плани для звіту, не тільки ставити завдання, а й вирі­шувати їх, використовуючи найбільш дієві та ефективні заходи.

Головною складовою індивідуально-виховної робо­ти є визначення, хто і з ким індивідуально працюватиме та в які терміни.

Така система повинна бути розроблена у кожній частині і затверджена нака­зом відповідного командира.

При цьому необхідно мати на увазі, що всі посадові особи, у кого с підлеглі, по­винні працювати індивідуаль­но:

щоденно: з тими, хто вико­нує важливі завдання щодо забезпечення високої бойо­вої готовності частини, хто знаходиться у складі варт, добового наряду, а також з військовослужбовцями, які грубо порушили військову дисципліну або скоїли зло­чин, та з тими, хто відбуває у відпустку, відрядження і на лікування;

щотижня: з військово­службовцями, які належать до "групи ризику", з тими, хто знаходиться за межами військових частин, в окре­мих командах, на лікуванні у медпунктах, виконує обо­в'язки поодинці в окремих приміщеннях та об'єктах, а також із сержантським скла­дом;

щомісяця: з тими, хто зна­ходиться у шпиталі, а також з усіма своїми безпосередніми підлеглими.

Особливо уважно, цілесп­рямовано і наполегливо по­винна проводитися індивіду­ально-виховна робота з мо­лодим поповненням з першо­го дня прибуття його в час­тішу.

Під час розподілу об'єктів індивідуально-виховної ро­боти та під час її щомісячно­го планування треба намага­тися, щоб виховний вплив здійснювався безперервно на всіх без винятку військово­службовців, незалежно від посади, поведінки та відно­шення до служби.

Нерідко доводиться зустрічатися з фактами, коли індивідуально-виховна робо­та проводиться тільки з вої­нами, які схильні до пору­шень військової дисципліни.

Так, зосередивши основну увагу на недисциплінованих військовослужбовцях, керів­ники випускають з поля зору тих, хто в даний час не тур­бує їх своїми результатами в навчанні та дисципліні. Це серйозний прорахунок, який часто обертається несподі­ванками, коли деякі з передо­виків знижують старанність у навчанні, допускають помил­ки в службі, стають на шлях порушень військової дисцип­ліни.

Не слід випускати з поля зору також індивідуально-виховну роботу з офіцерами, особливо молодими, прапор­щиками, сержан­тами і старшинами. Усі керів­ники повинні продумано спрямовувати їх становлення, застерігати від помилок, сис­тематично озброювати мето­дикою вивчення підлеглих та організації індивідуально-ви­ховного процесу.

Ефективність індивіду­ально-виховної роботи у значній мірі залежить від пе­дагогічної майстерності тих, хто її організовує і проводить.

При цьому на передній план повинні висуватися такі якості вихователя, як добро­зичливість, витримка, поєднані з вимогливим та прин­циповим ставленням до підлег­лих, уміння створити атмос­феру відвертості та довіри, в якій людина висловлює те, що її турбує.

З цього приводу важливе місце в системі індивідуально-виховної роботи належить організації навчання всіх кате­горій керівників практиці її проведення.

Для цього повинна використовуватися командирська та гуманітарна підготовка, семінари, збори, дні сер­жантів та молодих офіцерів, постійно діючі лекторії з пе­дагогіки та психології, обмін передовим досвідом роботи, індивідуальне інструктування підлеглих. В процесі їх по­трібно розглядати теоретичні питання психології особис­тості, методику планування індивідуально-виховної ро­боти, практичні проблеми застосування прийомів, форм і методів впливу на свідомість воїнів, формування досвіду суспільної поведінки, регулю­вання, коригування та стиму­ляції діяльності військово­службовців.

Досягнення ефективності індивідуально-виховної робо­ти серед особового складу за­лежить також і від творчого відбору та застосування керів­никами найбільш дієвих ме­тодів вивчення особистості воїнів.

Практика показує, що в цій роботі особливо неп­рипустимі шаблон та єдиний "рецепт". Не завжди метод, який вдало застосований в одному випадку, дає позитив­ний результат в іншому.

Тому для всебічного вив­чення особистості воїнів зас­тосовується, як правило, комплекс основних методів, до яких належать:

• вивчення документів;

• психолого-педагогічне спостереження;

• індивідуальна бесіда;

• узагальнення незалеж­них характеристик;

• тестування, опитуван­ня;

• діагностичний експери­мент.

а) Метод вивчення доку­ментів:

З вивчення документів по­чинається, як правило, пер­винне ознайомлення з воїном.

Вивчаються особові спра­ви на офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців, що проходять службу за конт­рактом, сержантів і рядових, результати анкетування, ха­рактеристики з місця навчан­ня та роботи.

У процесі аналізу доку­ментів вивчаються біог­рафічні дані: прізвище, ім'я, по батькові, рік та місце на­родження, освіта, сімейний стан, найближчі родичі, адре­са місця їх проживання, стан здоров'я, особливості умов розвитку, життєвий та про­фесійний досвід воїна до при­зову на військову службу, а також інші відомості, що містяться у документах.

У передових військових частинах склалась практика з перших днів перебування військовослужбовців у час­тині організовувати листу­вання з батьками про життє­вий досвід синів, особливості їх характеру та умови виховання в сім'ї.

У подальшому на підставі вивчення документів про хід та результати бойового на­вчання, про стан дисципліни аналізуються параметри військової майстерності воїнів, їх вихованості і на цій основі виявляються тенденції досягнень чи недбалості військовослужбовців, їх відношення до служби, вно­сяться корективи в індивіду­ально-виховний процес.

б) Метод психолого-педагогічного спостереження:

Цей метод передбачає сис­тематичне і цілеспрямоване накопичення інформації про поведінку воїнів у різних си­туаціях навчальної, бойової та громадської діяльності, що дозволяє більш глибоко зро­зуміти людину, мотиви її по­ведінки.

В ході спостереження, як правило, вивчаються моторні компоненти практичних дій: рух, переміщення, нерухомі стани, швидкість та спрямо­ваність руху, сумісні дії груп та окремих військовослуж­бовців; мова, її зміст, спрямо­ваність, тривалість, особли­вості лексичного, граматич­ного і фонетичного строю; міміка, пантоміміка, експре­сія звуків; зовнішні прояви деяких вегетативних реакцій (почервоніння чи сполотніння, зміни режиму дихання, потіння) і т. ін.

Метод спостереження з успіхом може бути викорис­таний при вивченні індивіду­альної та групової поведінки військовослужбовців в різних ситуаціях повсякден­ної діяльності.

Ефективний він і при дослідженні форм навчання осо­бового складу (поведінки на спортивних змаганнях, за­няттях, загальних зборах, диспутах та інших заходах), реакції на зміни умов і харак­теру військової діяльності, застосування дисциплінар­ної практики (зауваження, заохочення, примус), а та­кож аналізу дій в інших зна­чимих для військовослуж­бовця ситуаціях.

Щоб спостереження було ефективним, необхідно вико­нувати відповідні вимоги до нього, а саме:

• чітке визначення цілей та завдань спостереження (кого вивчати, з якою метою, з яких питань);

• навмисне планування та вибір ситуацій, в яких воїн найбільш повно себе прояв­ляє;

• об'єктивність і безсто­ронність спостереження;

• систематичність, вибір­ковість та тривалість спосте­реження;

• порівняння результатів особистого спостереження з висновками спостереження іншими посадовими особа­ми;

• ретельна фіксація отри­маних результатів спостере­ження, їх аналіз.

в) Метод індивідуальної бесіди:

Цей метод належить до найбільш ефективних методів впливу на воїна та вивчення його особистості. Продумана бесіда залишає незабутнє враження у свідомості люди­ни, доповнює інформацію, яка отримана в ході аналізу документів та спостережен­ня.

Вона проводиться часті­ше у тих випадках, коли військовослужбовцю необ­хідно щось роз'яснити, зас­терегти від можливих помилок, висловити зауваження, виявити наявність негатив­них явищ (нестатутних взає­мовідносин, самогубств, травм), інших проступків, настрою, підбадьорити лю­дину у важкій ситуації, на­цілити її на усунення не­доліків у службі і в поведінці.

Для проведення індивіду­альної бесіди важливо вра­ховувати все: час і місце бе­сіди, її зміст. Треба створи­ти умови відвертості та дов­іри, уважно вислухати воїна, проявляти витримку, давати розумні поради, допомагати людині правильно оцінити свою поведінку, викликати в неї бажання виховати в собі позитивні риси та якості.

Практика свідчить, що до кожної бесіди необхідно ре­тельно готуватися.

Важливим моментом підготовки до майбутньої бесіди є продумування її змісту, визначення кола пи­тань, які повинні бути у центрі уваги бесіди.

При цьому важливо, щоб кожна бесіда з керівником була новою для підлеглого. Тому необхідно змінювати тему розмови від загальної ознайомчої до конкретних питань військової служби, поведінки, відношення до виконання службових обо­в'язків, сімейних обставин та проблем духовного життя людини.

У процесі індивідуальних бесід аналізується також спрямованість особистості воїна, мета його життя та відношення до себе і колек­тиву, мотиви досягнення успіхів в бойовому навчанні, моральні і духовні інтереси, нахили, уподобання, корисні та шкідливі звички.

Відверта, задушевна роз­мова віч-на-віч з людиною дозволяє керівнику не тільки виявляти помисли і почуття воїна, пізнати глибинні дже­рела активності чи пасив­ності, особливості сприй­мання ним фактів і подій, що відбуваються у житті держа­ви та своєї частини, а й вис­лухати оцінки про те, які тра­диції існують у військовому колективі, як вони вплива­ють на взаємовідносини між його членами, а також вия­вити думку про настрій лю­дей, краще відчути характер стосунків між воїнами різних періодів служби.

Безпосередньо в ході бе­сіди має велике значення встановлення першого кон­такту з підлеглим.

Основними умовами для цього є наступне:

• зручне приміщення, яке виключає виникнення зовнішніх перешкод, на­явність сторонніх осіб, шуму тощо;

• комфортна міжособиста дистанція;

• звернення до співроз­мовника тільки по імені;

• використання фраз однодумства (наприклад: "да­вайте подумаємо разом з вами...");

• демонстрація позитив­них емоцій від спілкування;

• демонстрація поваги до особистості співрозмов­ника;

• приєднання (непомітне повторення) до елементів по­ведінки підлеглого, які слаб­ко підлягають його свідомо­му контролю, таке, як дихан­ня, поза, рухи, жести, міміка, темп і гучність мови.

У процесі бесіди бажано не вести записи. У більшості випадків це негативно впли­ває на відвертість відповідей співрозмовника. Зміст її не важко відновити в пам'яті по закінченні бесіди у спеціаль­ному зошиті, що ведеться кожним командиром (на­чальником).

Необхідно завжди пам'я­тати, що результати бесіди, особливо такі свідчення підлеглого, як наявність конкретних фактів нестатут­них взаємовідносин, зловжи­вань службовим станови­щем, зразу не доводяться до відома особового складу з опорою на заявника. Для з'я­сування підтвердження тих чи інших негативних про­ступків військовослужбовців використовуються бесіди з усіма воїнами підрозділу, спостереження, раптові пере­вірки, експерименти.

г) Метод узагальнення не­залежних характеристик:

Суть цього методу поля­гає в намаганні отримати та узагальнити якомога більше відомостей про військовослужбовця з різних джерел.

При цьому дані збира­ються від начальників і стар­ших, від рівних за службо­вим становищем та підлеглих того, кого вивчають.

Механізм отримання неза­лежних характеристик різно­манітний: бесіда, експертні оцінки, письмові характерис­тики, анкети, опитувальники.

Цей метод може бути спрямований як на вивчення окремих якостей і здібностей особистості воїна, так і на вивчення його в цілому.

д) Метод тестування та опитування:

В основі методу є су­купність питань (анкета, тест) або знаків (тест), відповідь на які дозволяє досліднику імітувати різні ситуації з метою отримання інформації безпосередньо від військовослужбовця про його реальні вчинки у сього­денні та майбутньому, про плани та прагнення, мотиви, характер, здібності, про суб'єктивний стан, почуття, судження.

В ході опитування вияв­ляється думка членів колек­тиву з різних питань військово-професійної діяльності і, перш за все, така, що не знай­шла відображення в офіцій­них документах, результатах спостережень та інших мето­дах вивчення особистості.

Цей метод потребує спе­ціальної фахової підготовки у розробці анкет, визначенні процедури опитування та об­робки інформації, тому він повинен здійснюватися підго­товленими фахівцями.

е) Діагностичний експери­мент:

Метод дозволяє виявити можливості військовослуж­бовця сприймати педагогічний вплив, аналізувати його дієвість та коригувати роботу з ним. Експеримент є по­чатковим пунктом для дов­гострокового планування індивідуально-виховної ро­боти.

З початку та в кінці експе­рименту фіксуються зміни дослідних психологічних вла­стивостей, якостей воїна за допомогою спостереження, узагальнення незалежних ха­рактеристик, вивчення ре­зультатів діяльності та інших методів.

Порівняння показників з початку і в кінці експеримен­ту дозволяє зробити висновки про ефективність роботи з військовослужбовцем. Крім того, експеримент може бути проведений шляхом введення нових елементів в обстановку з урахуванням обов'язків, які виконує військовослужбовець, на­дання йому додаткових до­ручень, навантажень. Після цього, спостерігаючи за ним, керівник уявляє собі рівень сформованості якостей осо­бистості, психологічну стійкість воїна при діях в ек­стремальних ситуаціях.

є) Облік інформації:

Важливим елементом індивідуально-виховної ро­боти з військовослужбовця­ми є облік інформації, яка отримується в процесі вико­ристання зазначених методів вивчення особистості.

У військових формуван­нях склалася позитивна практика оформлення осо­бових справ на військовос­лужбовців строкової служби. Вони, як правило, заводять­ся у військових приймальни­ках частин та навчальних центрах.

Особова справа при переміщеннях військовослужбов­ця передається за актом ра­зом з обліково-послужною картою.

Заступники командирів підрозділів з виховної робо­ти відповідають за її веден­ня та збереження протягом року після звільнення воїна в запас.

В особовій справі повинні бути наступні матеріали:

• результати вивчення соціально-демографічних даних, життєвого досвіду, особливостей соціально-пси­хологічних якостей військовослужбовців;

• результати і висновки медичного обстеження, котрі впливають на психічний стан особи;

• документи професійно-психологічного обстеження, які відпрацьовані у військко­маті і характеризують особу призовника;

• карта вивчення і ана­лізу соціально-психологічних якостей військовослуж­бовців на різних етапах служби (результати тестувань та опитувань);

• педагогічний щоденник із записом висновків індивідуальних бесід, спосте­реження, результатів експе­риментів, пропозицій та зав­дань щодо індивідуальної роботи з підлеглими;

• аналіз результатів службової діяльності воїна (службові характеристики за періодами служби, службова картка обліку заохочень і стягнень, основні показники бойової підготовки, вико­нання службових завдань тощо);

• інші матеріали, які мо­жуть характеризувати осо­бистість воїна (листування або спілкування з батьками, керівництвом підприємств та установ, навчальних закладів за місцем роботи, навчання або проживання воїна до служби тощо).

Ведення особової справи не данина моді. Цей захід доз­воляє побачити динаміку ста­новлення особистості воїна, проаналізувати успіхи та не­доліки, виявити причини про­ступків та поведінки військо­вослужбовця, зробити вис­новки, визначити додаткові заходи формування позитив­них якостей.

Дієвість індивідуально-виховної роботи у багатьох випадках залежить від визна­чення та реалізації таких шляхів і засобів, форм і ме­тодів виховання, які б най­більше відповідали тим особ­ливостям психіки людини, які вивчаються у процесі військо­вої служби зазначеними вище методами.

Найбільш результативни­ми методами індивідуально-виховної роботи є переконан­ня, заохочення, особистий приклад, примус, які можуть бути реалізовані через форми індивідуальної допомоги та критики, контролю та надан­ня доручень, вимоги та про­ведення співбесіди.

Практика свідчить, що ус­піху у вихованні військово­службовців досягає керівник, який у роботі з людьми про­являє творчість та вміння за­стосовувати зазначені методи і форми виховного впливу.

Виключно велике зна­чення має аналіз результатів вивчення особистості воїнів та підведення підсумків ефектив­ності проведення з ними інди­відуально-виховної роботи.

Ці питання треба розгля­дати окремим розділом при підведенні підсумків мораль­но-психологічного стану та стану військової дисципліни, періодичність проведення яких у різних ланках управ­ління визначена відповідни­ми документами.

Крім того, необхідно організувати оперативну і продуману інформацію про хід індивідуально-виховної роботи. Кожний офіцер, пра­порщик, сержант повинен чітко знати, кого і з якою пе­ріодичністю вони інформу­ють про настрої, думки, про­хання, зауваження, мораль­но-психологічний стан окре­мих військовослужбовців та військових колективів.

Умовами успішного про­ведення індивідуально-виховної роботи є:

• систематизація знань про особистість воїна в ході про­ходження ним військової служби і розвитку під впли­вом навчання та виховання;

• висока педагогічна куль­тура, професійна май­стерність офіцерів, прапор­щиків і сержантів, їх взірцевість у навчанні, службі та особистій поведінці, вміння творчо застосовувати на практиці положення педа­гогіки і психології, накопиче­ний досвід проведення індивідуально-виховної роботи.

Тим, хто організовує і про­водить цю роботу, необхідно звернути увагу на наступні підсумкові поради:

• в роботі з людьми на­полегливо шукати нові форми виховного впливу з ураху­ванням різних категорій військовослужбовців, особ­ливостей їхньої психіки та соціального статусу;

• справедливу вимог­ливість, суворість поєднувати з повагою до гідності люди­ни, не втрачати щирість у ви­ховній роботі;

• усі посадові особи по­винні володіти витримкою, терпінням для того, щоб там, де це можливо, обмежувати­ся методами переконання, особистого впливу, не става­ти на шлях адміністрування;

• бути ближче до своїх підлеглих, всебічно знати їх ділові та моральні якості, по­стійно використовувати ме­тоди індивідуального підхо­ду, показуючи при цьому осо­бистий приклад;

• пам'ятати, що індивіду­альна робота, як і інші фор­ми виховання, не завжди дає негайний результат. Тому при її проведенні необхідні послідовність, витримка і терпіння.

Індивідуально-виховна робота - це статутний обо­в'язок кожного керівника, який має підлеглих, і завжди творчий процес.

Тільки приведення її в си­стему, а також комплексне використання усіх її еле­ментів, плановість, система­тичність та цілеспрямо­ваність проведення може дати позитивний результат у справі формування у військо­вослужбовців високих мо­рально-бойових якостей за­хисника української держави.