1. Якщо стало відомо про предпосилки до конфліктної ситуації, то необхідно:

• визначити обставини та суть виникнення розголосів, їх причину, та джерела;

• опитати осіб, що мають інформацію про виникнення міжособистістих (між групових) протиріч;

• індивідуально поговорити з військовослужбовцями, між якими виникли протиріччя з метою їх оцінки й визначення напрямку виховної роботи;

• проаналізувати реальні відносини між військовослужбовцями (групами), визначивши також можливі наслідки розбіжностей;

• прийняти активну участь у подоланні й уникненні розмов між військовослужбовцями (групами).

2. У випадку коли інформація про наявність протиріч у міжособистістих (міжгрупових) взаємовідносинах воїнів потрапила на стадії конфлікту що вже почався, необхідно:

• виконати те що рекомендовано раніше;

• ужити заходи, за допомогою яких можна уникнути якоїсь моральної або матеріальної втрати, у тому числі можливих анти суспільних дій зі сторони однієї або обох конфліктуючих сторін;

• провести розслідування (особисте, службове, суспільне) щодо міжособистого (міжгрупового) конфлікту;

• досягнути фактичного уникнення можливих конфліктів, використовуючи педагогічний опит і знання, найбільш доцільні дії щодо подолання конфліктів у військовому колективі.

Індивідуальна виховна робота, її планування та проведення

1. Індивідуальний підхід у вихованні військовослужбовців.

Найбільш дієвим засобом успішної підготовки військовослужбовців до виконання службових обов'язків, зміцнення військової дисципліни серед особового складу є індивідуально-виховна робота, яка дозволяє всебічно вивчати кожного військовослужбовця і на цій основі впливати на його свідомість та поведінку. Доповнюючи масові форми роботи, вона дозволяє враховувати рівень освіти, духовної зрілості, життєвого досвіду, особливості характеру кожної людини, схильності та звички, активно впливати на воїна, сприяти розвитку у нього позитивних якостей.

Інспектування військ Генеральною військовою інспекцію при Президентові України свідчать про те, що командири (начальники), штаби, органи виховної роботи недостатньо уваги приділяють індивідуально-виховній роботі з підлеглими. Значна частина офіцерів, прапорщиків і сержантів не володіють основами та методикою індивідуально-виховної роботи з особовим складом.

Результати перевірок пере­конують, що самогубства, ухилення від військової служ­би, нестатутні взаємовідноси­ни та інші правопорушення є наслідком прорахунків саме в індивідуально-виховній роботі.

Актуальність індивіду­ально-виховної роботи по­лягає ще й у тому, що її сис­тематичне здійснення дає можливість мобілізувати особовий склад на якісне ви­конання поставлених на­вчально-бойових завдань, сприяє попередженню заги­белі і травмування людей, недопущенню негативних проявів у поведінці військо­вослужбовців.

Крім того, значні со­ціальні зміни у суспільстві суттєво впливають на со­ціальний портрет сучасних Збройних Сил України. До військової служби залуча­ються юнаки з широким ко­лом проблем та потреб, вони не мають достатнього жит­тєвого досвіду, що заважає їм оперативно адаптуватися до її умов.

У спектрі цього питання виникає багато проблем, специфічних і притаманних умовам армійського життя, які ефективно можна вирі­шувати, тільки використову­ючи різноманітні методи індивідуально-виховної ро­боти, що впливають, перш за все, на духовну сферу життя особистості.

Розширення сфери спілку­вання і діяльності, зіткнення з новими явищами життя, за­гострення уваги до особис­того внутрішнього світу по­роджує в людини глибокі роздуми, проблеми, бажання у всьому розібратися.

У пошуках відповіді на виникаючі питання людина часто впевнюється, що нако­пичений досвід роздумів та оцінок буває недостатнім для об'єктивного та все­бічного аналізу суспільних відносин, ідеалів, еталонів та, інших цінностей, які визна­чають спосіб життя. Іноді це призводить до внутріш­нього конфлікту, який, у свою чергу, веде до негативних явищ.

Це вимагає постійного удосконалення всього ви­ховного процесу і особливо індивідуального підходу до кожного військовослуж­бовця.

Командир, начальник повинен своєчасно прихо­дити на допомогу підлегло­му, виходячи зі свого служ­бового становища, через індивідуальне, спілкування, впливати на свідомість військовослужбовця з ме­тою попередження негатив­ного впливу обставин на людину, стимулювання її життєвої та службової діяльності.

Досвід підтверджує, що успіх у навчанні та вихованні особового складу, перш за все, залежить від уміння вра­ховувати індивідуальні особливості військовослуж­бовців, вибирати відповідні форми, методи та прийоми впливу на них.

Індивідуальна робота дає можливість командиру, начальнику формувати та розвивати позитивні риси військовослужбовця, допо­магає йому найшвидше звільнитись від недоліків.

Таким чином, індивіду­альна робота - це складо­ва частина багатогранного процесу навчання та вихо­вання усіх категорій особо­вого складу. Вона пронизує усі військові структури, кожну їх ланку, здійснюєть­ся на всіх рівнях.

Індивідуально-виховна робота - це систематич­ний, цілеспрямований педа­гогічний вплив командирів та інших начальників на свідомість, почуття та по­ведінку конкретної особи з урахуванням її віку, соціаль­них, психологічних та інших особливостей, умов служби, побуту та відпо­чинку в інтересах її все­бічного розвитку для успіш­ного виконання військового обов'язку.

Для забезпечення виконання основної мети індивідуально-виховної роботи, яка й зазначена у визначенні, командир частини (підроз­ділу) та його заступник з ви­ховної роботи повинні ство­рити систему її організації, тобто продуману послі­довність пов'язаних між со­бою заходів.

Система індивідуально-виховної роботи включає:

• визначення мети та зав­дань;

• продумане планування;

• визначення, хто, з ким і коли індивідуально працю­ватиме;

• навчання усіх категорій керівників практиці індиві­дуально-виховної роботи;

• вивчення та облік інди­відуальних особливостей військовослужбовців, засто­сування найбільш ефектив­них форм, методів, засобів індивідуального впливу;

• узагальнення та розпов­сюдження передового досві­ду індивідуально-виховної роботи;

• аналіз стану та регуляр­не підведення підсумків інди­відуально-виховної роботи.

Система індивідуально-виховної роботи передбачає вирішення наступних зав­дань:

• глибоке і всебічне вив­чення життєвого досвіду, індивідуальних психологіч­них особливостей особис­тості військовослужбовця, оцінка ступеня їх розвитку;

• визначення та оцінка результатів службової діяльності воїна;

• підняття рівня профе­сійних навичок командного складу, озброєння його су­часними методами управ­ління підлеглими;

• визначення і застосу­вання форм, методів і способів індивідуально-вихов­ного впливу на військовос­лужбовців, охоплення по­всякденним, систематичним і цілеспрямованим вихов­ним впливом усіх офіцерів, прапорщиків, сержантів, старшин, сол­датів;

• формування необхід­них для службової діяль­ності соціально-психологіч­них якостей воїнів, ціннісно-мотиваційних основ їх діяльності, установок на до­сягнення конкретних ре­зультатів, попередження на підставі знання індивідуаль­них особливостей військо­вослужбовців негативних вчинків, порушень військо­вої дисципліни;

• найбільш доцільне військово-професійне вико­ристання військовослуж­бовців за фахом, який відпо­відає його можливостям та здібностям;

• надання допомоги під час адаптації воїнів до різноманітних видів бойової діяльності, умов військової служби, зняття стресових станів, психологічного роз­вантаження після виконан­ня навчально-бойових зав­дань;

• організація ефектив­ного виховного впливу військового колективу на особистість кожного воїна.

При цьому треба пам'я­тати, що основою успіху індивідуально-виховної ро­боти є повсякденна увага до людей, яка повинна бути по­єднана з високою вимогли­вістю та батьківською тур­ботою про їх життя, побут, дозвілля та розвиток.