1. Загальне поняття про лексику, лексикологію, термін та термінологію. Слово як найменша самостійна одиниця мови, його лексичне значення

У сучасному світі налічується близько шести тисяч мов. Наша, укра­їнська мова, як і будь-яка інша, посідає своє унікальне місце. Вона, як і будь-яка інша, складається зі слів.

Розділ мовознавства, який вивчає слово як основну одиницю мови, а також словниковий склад мови як систему, називається лексикологією.

Усі слова, наявні у мові, становлять лексику. У ній переважають тер­міни.

Термін - це слово чи словосполучення, що вживається для точного ви­раження поняття з будь-якої галузі знання - науки, техніки, суспільно-політичного життя. Термін позбавлений емоційно-експресивного забарв­лення. Кожній галузі властиві свої терміни, серед яких багато запози­чених слів, наприклад, віза, кліше, реквізит, академія, міліція, держава, право, особова справа, покарання, науково-дослідна установа, адміні­стративні правопорушення, юридична техніка тощо.

Словом термінологія позначають сукупність термінів певної галузі науки або всі терміни даної мови.

Найважливішою ознакою термінів є їх однозначність. Усі носії мови повинні вживати терміни з одним і тим самим значенням. Проте, іноді буває так, що в одній галузі знань той самий термін має одне значення, а в іншій - інше.

Наприклад, операція (у медицині, фінансових справах, військових); криза (у політиці, у медицині - переломний момент у хворобі) тощо.

Найбільше у мові термінів спеціальних, які характерні для певної га­лузі науки, знання (юридичні: опікун, особа, підсудність, позов, побутова травма, покарання).

Термін лексика (з грецької - словесний, словниковий) має декілька значень:

1) сукупність слів української мови. Це складна організована систе­ма, елементи якої тісно пов'язані спільністю чи протилежністю значень, сфери вживання тощо;

2) сукупність слів, пов'язана з їх походженням (напр., східнослов'янська лексика, жаргонна, застаріла, професійна, запозичена лексика);

3) сукупність слів, пов'язана зі сферою їх використання (спеціальна лексика).

Мовознавці вважають, що лексика - це досить організована система. Центральне місце у ній займають тематичні групи. Тобто майже всі слова можна поділити за їх значенням в однорідні групи з єдиним тематичним направленням. Наприклад, серед юридичних термінів можна вирізнити групи термінів кримінального, адміністративного та цивільного права, криміналістики, кримінології тощо. Чим більше людина знає слів, уміє їх правильно вживати у межах тематичних груп, тим вільніше вона во­лодіє мовою взагалі.

Лексика найтісніше пов'язана із життям народу. Вона постійно ре­агує на зміни у соціально-виробничому та культурному житті нації ви­никненням нових слів і зникненням старих. Це зумовлює наявність у мові постійно двох шарів вживання лексики: активної та пасивної.

До активної лексики належать слова, які широко й повсякденно вживаються. Це звичайні слова, без яких не можливо висловити жодної розгорнутої думки. Вона об'єднує спеціальні терміни, що постійно вжи­ваються у середовищі людей певних професій, спеціальностей: юрист, суддя, прокурор, рядовий, карний розшук, вулична злочинність, особовий склад, посвідчення особи, штатний розклад тощо.

Активна лексика поділяється на дві групи:

а) загальновживані слова, зрозумілі всім мовцям;

б) незагальновживані - терміни і професіоналізми, що активно ви­користовуються не всіма мовцями, а представниками певних спеціаль­ностей.

До пасивної лексики перейшли ті слова, які не належать до постійно­го вжитку, тобто рідко вживаються чи мають певні обмеження.

1. Слова, які застаріли і витіснилися новими - архаїзми (рать -військо, злато - золото, перст - палець, чоло - лоб, ректи - гово­рити тощо).

2. Слова, що називають реалії минулого - історизми (рекрут, крі­пацтво, тюремник, волость, прохач, присяжний засідатель).

3. Нові слова, покликані до життя потребами суспільства, що ві­дображають сучасність - неологізми (конвенція, дискриміна­ція, ексклюзивний, рейтинг, консенсус, електорат, менталітет, кон'юнктура, дистриб'ютор, магістр, бакалавр, ліцей, престиж тощо).

Неологізми сприймаються як нові доти, поки ці слова ще не повніс­тю засвоїлися в активній частині мови. Коли вони стануть загально­вживаними, звичними, то перестануть бути неологізмами, ввійдуть до загальновживаної лексики.

У мові є слова, що мають лише одне значення, тобто називають лише одну істоту, предмет, явище, дію тощо. їх називають однозначни­ми. Наприклад:

міліціонер - той, хто служить у міліції;

майор - офіцерський чин, військове звання;

провокатор - підбурювач, який діє зі зрадницькою метою;

мародер - грабіжник, що краде речі вбитих на полі бою.

Крім однозначних у мові є слова багатозначні.

Багатозначність - наявність в одного слова двох або кількох пов'язаних між собою значень, що виникли у процесі розвитку пер­винного значення. Одне із значень багатозначного слова є прямим, усі інші - переносними.

Пряме значення - це основне значення слова, що найменш залежне від контексту. Наприклад, речові докази, озброєна охорона, викликати до суду, службовий злочин, судова справа - пряме значення;

розірвати до­говір, взяти на поруки, ввести в оману, відкласти розгляд справи - пере­носне значення.

Переносні значення є похідними від прямого й асоціюються з ним. Переносні значення закріпилися у мові й фіксуються словниками. Вони можуть бути:

а) безобразними - ручка на дверях, висока посада, вийшов на пенсію;

б) образними - орел, сокіл, пес (про людину), море вогнів, прозорі кор­дони, очі палають, рожева мрія тощо.

Незагальновживана лексика використовується представниками від­повідних спеціальностей. До неї належать нелітературні прошарки -діалектизми, жаргонізми та арготизми.

Діалектизми - слова або словосполучення, характерні лише для певних територій, на яких функціонує загальнонародна національна мова. В українській мові вирізняються південно-східні, південно-західні та північні говори.

Діалектизми лексичні поділяються на три групи: 1) власне лексич­ні - це діалектні синоніми до загальнонародних слів: вуйко - дядько, киря - сокира;

2) етнографічні - це назви місцевих реалій, що не використовуються на решті національної території: крисаня (вид чоловічого капелюха), трембіта (духовий інструмент);

3) семантичні діалекти - слова, що в діалекті мають значення, від­мінне від загальномовного: базар (майдан), збір (ярмарок), пироги (ва­реники).

Жаргонізми — слова, якими користуються люди, об'єднані спільними інтересами, захопленням, професією, віком, ситуацією. Використову­ються вони для надання експресивного забарвлення назвам предметів, явищ, важливих для членів даної соціальної групи. Наприклад: кльово, кайф, супер, бабки, тусівка, бухло, бодун тощо.

Існують також професійні жаргони - неофіційні назви предметів чи понять у сфері тієї чи іншої професії: вікно (у вчителів), фанера (у му­зикантів) тощо.

Жаргони швидко застарівають і замінюються новими словами-синонімами: хавати, ксива, квасити тощо.

Одне з певних місць відводиться жаргонові кримінального злочинця, якому притаманний цинізм, де за словами маскуються вчинки, негідні людини.

Різновидом жаргону є арготизми. Це спеціальні слова, що вжива­ються представниками окремих соціальних груп з метою засекретити свою мову, зробити її незрозумілою для інших. Арготизмами користу­ються злочинці, наркомани, мафіозний світ. Наприклад, у злодійському арго слово кафедра - могила, помити - украсти, замочити - вбити.

Жаргон та арго належать до вузьковживаної, просторічної лексики, нечітко розрізняються між собою. Вживання цих слів у звичайному мов­ленні недопустиме, проте допустиме як особливий стилістичний засіб у роботі правоохоронних органів з метою встановити діловий контакт зі злочинним світом.

В українській мові використовуються екзотизми - слова, запозичені українською мовою з інших мов для позначення реалій життя іншого народу чи країни. Екзотизмами можуть бути:

- назви установ: меджліс, хурал, бундестаг;

- посад, професій: полісмен, шериф, тореадор, гейша;

- грошових одиниць: динар, юань;

- житла, поселень: аул, кишлак, вігвам;

- звертань до людей: мадам, містер, сеньйор, сеньйора, міс, леді. Отже, основною одиницею лексики та лексикології є слово.